Лексико-стилістичні та граматичні особливості наукового стилю на прикладі функціонування наукових статей

Основні мовні засоби:

• синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;
• лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);
• використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото - вугілля, нафта, легені планети - ліси та ін.);
• уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);
• із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і -іст, - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо-, нео-, сурес-, інтер- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний).

Стильова диференціація художнього-белетристичного стилю передусім відповідає трьом родам літератури: ліриці (поетичний підстиль), епосу (прозаїчний підстиль) і драмі (драматургічний підстиль). У ньому втілюється естетичний тип мислення та естетична функція мови. Комунікативна, інформативно-пізнавальна, експресивна,     емотивна     функції     мови підпорядковуються естетичній функції. У ньому використовуються мовні засоби всіх інших функціональних стилів; значну роль виконують індивідуально-авторські засоби мовної виразності, переносно-образне вживання слів, експресивні одиниці всіх мовних рівнів, що забезпечують емоційно-образний вплив на читача.

Основні ознаки:

• найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності - образність (образ - персонаж, образ - колектив, образ - символ, словесний образ, зоровий образ);
• поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
• естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного;
• експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
• зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності [9, 15].

Основні мовні засоби:

• наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
• використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);
• запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця).

У розмовному-побутовому стилі виділяють різновиди, обумовлені умовами спілкування – офіційний (розмовно-офіційний підстиль) і неофіційний (розмовно-побутовий підстиль). Використовується у щоденному спілкуванні та віддзеркалює побутовий тип мислення. У ньому переважають форми усного діалогічного мовлення, використовуються різноманітні невербальні й паралінгвістичні засоби. У його межах активно функціонують емоційно-експресивні засоби мови. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше -нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів [39, 100].

Кожен підстиль, так само як і стиль, реалізується в сукупності визначених типів текстів. Наприклад, в газетно-публіцистичному підстилі це такі типи текстів як репортаж, інтерв'ю, нарис, стаття; у власне науковому -монографія, реферат, доповідь; в науково-навчальному - посібник, дипломна чи курсова роботи і т. д. Кожен з таких типів тексту можна назвати жанром. Специфіка жанрів як і стилю в цілому, визначається екстралінгвістичними факторами і створюється особливостями функціонування мовних засобів в конкретних умовах спілкування. Наприклад, хронікальна інформація істотно відрізняється від нарису, репортажу не тільки своєю структурою і композицією, але і характером використання мовних засобів. Кожен текст на основі його змісту, композиції, специфіки відбору і організації в ньому мовних засобів можна віднести до визначеного стилю, підстилю і жанру. В кожному стилі можна виділити стилістично забарвлені мовні одиниці, що використовуються тільки чи майже тільки в цій сфері. Однак стиль не слід розуміти як поєднання стилістично маркованих засобів, як результат підсумовування   в   процесі   функціонування   мовних   одиниць   одного надають науковій мові єдине функціонально-стильове забарвлення. Для наукового стилю є характерним широке використання абстрактної лексики , що переважає над конкретною: випаровування, замерзання, мислення, невагомість. В абстрактних і узагальнених значеннях використовуються не тільки слова з абстрактною семантикою, але і слова, що є поза науковим стилем. В науковому викладі майже не використовуються слова, що висловлюють одиничні поняття, конкретні образи. Узагальнено-абстрактний характер мовлення підкреслює також використання спеціальних слів типу звичайно, завжди, постійно, систематично, регулярно.

Оскільки в сфері науки і техніки потрібно максимально точне визначення понять і явищ дійсності, що відображає точність і об'єктивність наукових істин і міркувань, специфічною особливістю словникового складу наукового стилю є використання термінології. Термін не тільки означає те чи інше поняття, але і обов'язково заснований на визначенні поняття [14, 6]. Значну частину лексики наукового стилю складають слова загальнонаукового вживання, що використовуються в різних галузях знань. Загальновживані слова в цьому стилі використовуються в їх номінативному значенні, що дозволяє об'єктивно визначати сутність поняття чи явища, однак в конкретному науковому тексті вони можуть змінювати свою семантику. Наприклад, слово припускати в математичних текстах значить "думати, допускати".

Фразеологічні     сполучення наукового    стилю    характеризуються специфічними особливостями. Тут використовуються загальнолітературні, міжстильові, усталені звороти, що використовуються в номінативній функції: глухий приголосний, точка кипіння, раціональне зерно. Майже не використовуються в науковому стилі слова і усталені вирази з емоційно-експресивним забарвленням і розмовним забарвленням, а також слова з обмеженим використанням, такі як архаїзми, жаргонізми, діалектизми.

Стиль характеризується очевидною перевагою іменника над дієсловом, особливо іменника середнього роду: випромінювання, визначення, окислення. Більшість іменників використовується тільки в формі однини, що стилістичного забарвлення. Ті самі мовні засоби можуть використовуватись в різних сферах діяльності, об'єднуючи всі стилі в єдину мовну систему.

Таким чином, спочатку слово "стиль" відрізнялося від його теперішнього значення і означало стовпчик, загострений кілок, або палку. Лише в епоху Відродження слово "стиль" почало використовуватися в наукових працях і в літературі, а згодом зводився до аналізу особливостей складу речення. В сьогоденній лінгвістиці стиль розуміється як функціональний стиль, що має внутрішній поділ на інші стилі, такі як офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художньо-белетристичний і розмовно-побутовий стилі яким характерні лексичні, синтаксичні і морфологічні особливості.

1.2. Науковий стиль як складова функціонального стилю та проблеми його перекладу на українську мову.

Цей функціонально-стильовий різновид літературної мови обслуговує різні галузі науки, сферу техніки і виробництва і реалізується в монографіях, наукових статтях, дисертаціях, рефератах, тезисах, наукових доповідях, лекціях. Виділяють наступні функції наукового стилю:

1) відображення дійсності і зберігання знань (епістемічна функція);

2. отримання нового знання ( когнітивна функція);
3. передача спеціальної інформації (комунікативна функція) [24, 67].

Основною формою наукового стилю є писемна мова, хоча зі збільшенням ролі науки в суспільстві, розширенням наукових контактів, розвитком засобів масової комунікації збільшується роль усної форми спілкування. Головним комунікативним завданням спілкування в науковій сфері є відображення наукових понять і висновків. Мислення в цій сфері діяльності має узагальнений, абстрагований, логічний характер. Цим обумовлені такі специфічні риси наукового стилю як абстрактність, узагальненість, підкреслена логічність викладу. Абстрактність і узагальнення використовується навіть замість множини. В науковій мові переважним є аналітичні форми вищого і найвищого ступеня порівняння прикметників: найбільш простий, більш інертний. Найвищий ступінь порівняння зазвичай утворюється шляхом поєднання позитивного ступеня прикметника і прислівника найбільш, найменш; іноді використовується прислівник дуже і майже не використовується (най-). Особливості використання дієслова пов'язані з його видочасовими формами. Вони виражають частіше всього атрибутивні значення чи значення констатації факту і виступають в абстрактному часовому значенні. Серед видів форм дієслів найбільш частотним в науковій мові є форми недоконаного виду. Дієслова доконаного виду часто використовуються в формі майбутнього часу, що є синонімічним теперішньому [25, 36]. Форми 1-ої особи однини дієслів і займенник я в науковому стилі не використовується, оскільки увага зосереджується в першу чергу на змісті і логічній послідовності, а не на суб'єкті. Майже не використовується форма 2-ої особи однини і множини. В науковій мові активні сполучники, прийменники і прийменникові сполучення, в ролі яких можуть виступати повнозначні слова: з допомогою, на основі, в залежності від. Використання називних речень в наукових текстах доволі обмежене. Вони використовуються зазвичай в заголовках, формулюваннях пунктів плану. Серед складнопідрядних найбільш поширеними є речення з підрядним означальним і з'ясувальним, в яких основна інформація міститься в підрядній частині, головна ж частина не виконує інформаційної функції, а слугує лише для переходу від однієї думки до іншої. Прагнення до змістової точності і інформативної насиченості обумовлене використанням в науковій мові конструкцій з декількома вставками і поясненнями, що уточнюють зміст висловлювання. Таким чином, на синтаксичному рівні знаходить відображення передусім одна з головних специфічних рис наукового стилю -підкреслена логічність, яка виявляється в особливостях композиції.

У перекладі англійських текстів наукового стилю на українську мову всі аспекти   оригіналу   пов'язані   між   собою,   і   перекладачем   одночасно обробляється граматична, лексична, стилістична, загальнотекстова і комунікативна інформація. Зокрема, як граматика залежить від лексики (наприклад, граматичне значення словосполучення певної синтаксичної моделі може змінюватися в залежності від слів, що вжиті у словосполученні), так і лексика залежить від граматичних моментів (наприклад, зміна типової сполучуваності слів може призводити до нового лексико-семантичного варіанта слова, тобто, фактично, до утворення нового слова). Подібним же чином лексика і граматика тісно пов'язані з жанрово-стилістичними проблемами, оскільки, наприклад, до стилістичних характеристик тексту відносяться і частотність вживання певних слів, і застосування певних граматичних форм та структур [34, 23]. При розгляді проблем перекладу в навчальних, аналітичних та, певною мірою, евристичних цілях доцільним видається окремий розгляд різних аспектів і проблем перекладу, у даному випадку, лексичних та граматичних труднощів. Звичайно виокремлюють такі лексичні труднощі науково-технічного перекладу: багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанта перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів у науково-технічних текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики, визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій, переклад термінів-неологізмів, абревіатур, такі «фальшиві друзі» перекладача, як псевдоінтернаціоналізми, лексикалізовані форми множини іменників та терміни-омоніми, етноспецифічна лексика і етнонаціональна варіативність термінів, іншомовні слова і терміни в англійських науково-технічних текстах, різного роду імена і назви тощо [27, 13]. Багато слів поряд із загальнонародними, повсякденними значеннями мають більш спеціалізовані загальнонаукові, загальнотехнічні термінологічні значення у терміносистемах різних галузей науки і техніки. Ці слова становлять безпосереднє оточення спеціальних термінів. Так, наприклад, іменник suggestion має значення «пропозиція» та «припущення», у яких він вживається й у науково-технічній літературі, але поряд з цим у науковотехнічних текстах він може вживатися також у значенні «ймовірне, раціональне пояснення». Слово idea нерідко вживається у науково-технічних текстах у значенні «погляд на природу явища (факту) та відповідне його пояснення». Дієслово realize у повсякденному спілкуванні звичайно вживається у значеннях «уявляти собі», «проводити у життя», однак у науково-технічній літературі воно вживається також у значенні «чітко (ясно) розуміти суть факту (справи)». Іноді перекладні словники (оскільки вони описують або загальнародну лексику, або ж тільки термінологію) навіть не фіксують загальнонаукові та загальнотехнічні значення таких слів. Серед інших слів, що у словниках звичайно не фіксуються з наведеними нижче загальнонауковими/ загальнотехнічними значеннями, можна навести наступні strategy, treatment, concept - всі мають значення «метод, спосіб»; advanced, attractive, ambitious, advantageous, desirable - із значенням «перспективний»; world - «вид, різновид; сукупність, система; техніка»; paper - «стаття, тези,виступ на конференції»; to claim - «висувати положення, стверджувати», claim - «теза, положення, твердження»; to argue -«стверджувати»; to examine - «аналізувати»; to give an account -«пояснювати»[14, 23]. Отже, перекладаючи нібито знайомі загальнонародні слова, слід пам'ятати, що вони можуть мати в англійських наукових і технічних текстах дещо інші значення. Для наукового стилю характерні морфологічні та словотворчі особливості та перш за все номінативна структура мовлення -перевага іменних частин мови над дієсловом. Серед іменників виділяють визначення понять ознаки, руху, стану (слова на -ння, -ість, -ство); також поширене словотворення, калькування,запозичення словотворчих елементів - суфіксів, префіксів (-ізм, -іст, анти-, полі-). Дієприкметники та іменники часто замінюють особові форми дієслова та інфінітив (вирішити - рішення, формулювати - формулювання). Безсуб'єктність викладу позначається на відсутності дієслівних форм 1-ої та 2-ої особи однини та розповсюджені неособових форм: безособових дієслів, інфінітиву, який часто поєднується з безособово- предикативними та модальними словами (необхідно відмітити, слід підкреслити). У науковому мовленні використовується переважно складна форма порівняльного ступеня прикметників. Причинами існування лексичних труднощів перекладу перш за все є розбіжності в картині світу англійської і української мов (тобто, розбіжності у членуванні дійсності за допомогою номінативних елементів), особливості багатозначності англійських і українських слів, відсутність у мові перекладу відповідників нових термінів, особливості словотвору і термінотворення в англійській та українській мовах та ін. Головними шляхами вирішення зазначених проблем перекладу є, по-перше, належна ідентифікація таких проблем, по-друге, знання і вміння застосування адекватних способів і прийомів перекладу лексичних елементів, словосполучень і фразеологічних одиниць, по-третє, прагматична адаптація тексту оригіналу під час перекладу і, по-четверте, формування сталих навичок подолання різного роду лексичних, термінологічних і стилістичних труднощів перекладу із урахуванням норм української мови та жанрових норм культури мови оригіналу [39, 91].