Перспективи вдосконалення фінансового планування в економіці України

Система бюджетів невеликого підприємства має досить простий вигляд. Впровадження бюджетування на великих підприємствах потребує побудови досить складної системи взаємопов'язаних бюджетів, а також чіткого розподілу функцій і повноважень усіх, хто бере участь у бюджетному процесі.

У цілому для створення ефективної системи бюджетування на підприємстві необхідно мати висококваліфіковані кадри в галузі фінансового менеджменту та відповідне методичне і програмне забезпечення, що потребує значних фінансових витрат. Необхідним є також високий рівень трудової дисципліни, який забезпечував би чітке виконання планових завдань, і стабільне макроекономічне середовище[26, с. 354-355].

Процес бюджетування став поступово поширюватися на різні сфери фінансів. Його становлення й розвиток на макроекономічному рівні у сфері державних фінансів значно вплинули на мікроекономічний рівень — корпоративні фінанси, управління фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання. Цей вплив мав позитивні результати для фінансової практики та певні негативні наслідки для теорії фінансової науки [12, с. 139].

На сьогоднішній день вважається, що найсучаснішою, найбільш прогресивною й ефективною формою бюджетування є програмно-цільове бюджетування.

Світова практика виділяє такі головні елементи програмно-цільового бюджетування, як:

• стратегічне планування діяльності органів державної влади та його складова фінансове стратегічне планування (перший етап циклу бюджетування);
• середньострокове бюджетування, що визначає певні часові фіскальні рамки для оптимального розподілу ресурсів у середньостроковій перспективі за програмами (другий етап циклу бюджетування);
• система моніторингу й оцінки бюджетних програм і результатів діяльності їх виконавців (основою для останньої є стратегічні плани) [4 ,с. 7].

Технічними інструментами програмно-цільового бюджетування є:

• стратегічний план головного розпорядника бюджетних коштів;
• середньострокові фіскальні рамки (обсяги доходів, видатків і джерел фінансування дефіциту на середньострокову перспективу);
• бюджетна програма, що є інструментом реалізації бюджетування, який систематизує цілі та очікувані результати від витрачання бюджетних коштів;
• показники виконання, що відбивають безпосередні результати (від реалізації програми) та кінцеві результати діяльності органів державної влади (показники реалізації стратегії).

Недоліком програмно-цільового бюджетування є досить докладний періодичний аналіз усіх програм, що потребує значних людських ресурсів і часто фінансових витрат. До моменту завершення аналізу та прийняття управлінських piшень може виникати невизначеність щодо майбутнього фінансування програм [22 ,с. 52].

Аналіз досвіду багатьох країн із запровадження програмно-цільового бюджетування допомагає зробити висновки, що наведені нижче:

• Програмно-цільове бюджетування є дуже важливим, та лише одним зі структурних елементів цілої низки реформ державного управління, спрямованих на поліпшення діяльності державних установ.
• Запровадження програмно-цільового бюджетування передбачає наявність ефективної системи фінансового контролю, звітності та аудиту. Обов'язковим елементом є побудова систем моніторингу та оцінки програм і діяльності їх виконавців.
• Є труднощі при вимірюванні результатів. У деяких випадках вплив програми може виявити себе лише через якийсь час після виконання певних завдань програми (або програми в цілому), і тому інколи результативність окремих етапів реалізації програми може бути непоказовою або помилковою.
• Програмно-цільове бюджетування впроваджується поступово: окремі його елементи спочатку вводяться й перевіряються, а з часом, тобто з розвитком самого процесу бюджетування, модифікуються. Країнам, які першими запровадили цю форму бюджетування (США, Австралія), знадобилося багато років для розробки ідей та втілення їх у життя, крок за кроком. І сьогодні вони постійно вдосконалюють цю систему.
• Майже всі країни, що переходили до програмно-цільового бюджетування, мали складнощі, пов'язані з недооцінкою поставлених завдань, браком спеціально підготовленого персоналу в міністерствах та відомствах, і в першу чергу в бюджетному департаменті міністерства фінансів, а також підтримуючих інформаційних систем [21, с. 30].

Така ситуація є наслідком неефективного управління у сфері загальноекономічного планування розвитку держави в цілому й управління бюджетом зокрема, яке, власне, є одним із найдієвіших інструментів регулювання соціально-економічних процесів у країні. Затверджується багато програм, які відповідають індивідуальним або груповим інтересам, без прив'язки до загальнодержавної (національної) стратегії [7,с. 160].

Таким чином, можна виділити головні перешкоди на шляху повноцінного запровадження технологій бюджетування в Україні :

• відсутність загальнодержавних і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку, а також якісного та зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів.
• нереформованість більшості галузей економіки, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування;
• недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової фінансової теорії і практики, української фінансової науки;
• недосконалість управління державним і місцевими бюджетами, форм та методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середню- й довгостроковий періоди на основі новітніх світових бюджетних технологій, які досить успішно застосовуються в Західній Європі [20, с. 49].

Для повноцінного застосування програмно-цільового бюджетування в Україні потрібні системні зміни. По-перше, модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики. Цей крок має також враховувати структурні реформи в Україні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і підвищення якості надання державних послуг. По-друге, вдосконалення методики бюджетування (в даному випадку програмно-цільового бюджетування на основі принципу "базового" бюджетування) з огляду на світовий досвід. [22, с. 52].

Необхідною умовою ефективного бюджетування є запровадження наступних заходів:

• розробка чіткої системи державних програмних і прогнозних документів;
• здійснення поступових структурних змін, передусім у соціально-культурній сфері, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів;
• створення системи оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами;
• зміна підходів до формування й виконання бюджетних програм на рівні державного бюджету. Запровадження дворівневої структури програм;
• удосконалення бюджетної класифікації в частині програмної класифікації та кредитування бюджету, яка може бути застосована як для державного так і для місцевих бюджетів.

Усі запропоновані заходи треба здійснювати поступово, з урахуванням зарубіжного досвіду реформування державного управління, важливою складовою того є запровадження сучасних технологій бюджетування. Аналіз світового досвіду допоможе не тільки оцінити переваги та недоліки різних методів бюджетування, а й обрати та поступово впровадити оптимальний для України варіант.

3. Світова практика планування бюджету в господарському механізмі провідних країн

У сучасній зарубіжній практиці бюджет використовується державою не лише як інструмент фінансування виконання державних функцій, а й як засіб впливу на економічний і соціальний розвиток суспільства. Тому при плануванні бюджетних показників (і дохідних, і видат­кових) враховуються можливості бюджету щодо впливу на підтримку стійкої економічної динаміки, зайнятості, інвестицій, інновацій, вирівнювання роз­витку регіонів [шевчук, 4]. Основний обсяг бюджетних доходів у всіх країнах світу планується за рахунок податкових надходжень, основний обсяг видатків пла­нується на фінансування програм соціального захисту і забезпечення населен­ня (до 20% ВВП в країнах ЄС), охорони здоров'я, освіту [27, с. 239].

Розглянемо практику окремих країн щодо організації процесу складання і планування бюджетів різних рівнів.

У США в процесі бюджетного планування беруть участь структурні підрозділи різних державних установ, однак значно помітнішою, ніж в інших країнах, є роль фінансових органів штатів.

Планування бюджету у США здійснюється з урахуванням показників бюджетної резолюції, яка виробляється спільно двома палатами Конгресу – Палатою представників і Сенатом. Бюджетна резолюція охоплює 3–5 фінан­сових років, у ній визначаються не лише узагальнюючі бюджетні показники, а й окремі допоміжні, наприклад, оцінюється ступінь державного втручання в економіку. В бюджетній резолюції США також наводяться дані про виконан­ня бюджетів протягом попередніх років та зазначаються причини відхилень фактичних показників від планових [5, с.10–11].

У США немає поняття зведеного бюджету. Бюджети штатів не входять до федерального бюджету, місцеві бюджети не входять до бюджетів штатів [шевчук, 8].

Відповідно до конституції США, президент США координує роботу зі складання проекту федерального бюджету і подає підготовлений проект кон­гресу, має право направляти у конгрес додаткові бюджетні записи, поправки і зміни, а також підписує (або накладає вето) на ухвалені конгресом законодавчі акти щодо федерального бюджету. Безпосередню підготовку проекту бюджету у США здійснює спеціальний орган при президентові – Офіс бюджетного ме­неджменту (ОБМ). У структурі цього органу діють підрозділи, сформовані за напрямами бюджетних витрат (відділи охорони здоров'я, національної безпеки, природних ресурсів тощо), а також функціональні підрозділи (відділи дер­жавних закупівель, державного управління й обліку, аналітичний тощо). Серед найважливіших статей доходів федерального бюджету штатів можна виділити такі: прибуткові податки (40–45%), внески у фонди соціального страхування (30–35%), акцизні податки (5–10%) тощо. Серед найважливіших статей видатків федерального бюджету штатів можна виділити такі: соціальні виплати (40–45%), видатки на оборону (25%), обслуговування державного боргу (10–15%), фінансування грантів і субсидій штатів (10–12%) тощо [10, с. 57– 58].

Попередній аналіз представленого президентом бюджету здійснює спе­ціальний підрозділ, утворений при Конгресі – Бюджетний офіс Конгресу. Він аналізує відповідність головних показників бюджету прогнозним показникам розвитку національної економіки, узагальнює дані щодо динаміки і структури.

Окремих частин бюджету, визначає обґрунтованість планів фінансування певних видатків. У випадку попереднього схвалення запропонованого президентом бюджету різні комітети і комісії Конгресу можуть вносити до нього свої зауваження і поправки, які розглядаються Палатою представників і Сенатом.

Дохідна частина федерального бюджету формується переважно за рахунок прямих податків, бюджети штатів – за рахунок непрямих податків, місцеві бюджети – за рахунок майнових податків і міжбюджетних трансфертів [29, с. 9].

Значні особливості має бюджетний процес на рівні штатів. Традиційно у США штати мають великі повноваження (свої конституції, закони, суди то­що). У 46 штатах бюджетний рік починається 1 липня. Тільки у чотирьох шта­тах бюджетні терміни відповідають термінам федерального бюджету, у 28 штатах затверджуються щорічні бюджети, у 22 – дворічні. Законодавство при­близно половини штатів допускає наявність бюджетного дефіциту, законо­давство іншої половини вимагає повної збалансованості місцевого бюджету. Обов'язковою складовою частиною бюджетів 42 штатів є капітальний бюджет (або бюджет розвитку), чого немає у федеральному бюджеті. Серед най­важливіших статей доходів бюджетів штатів можна виділити такі: податок на торгівлю (20–25%), гранти з федерального бюджету (20%), прибутковий пода­ток (15%)[8, с. 13].

Бюджетна система Японії складається з бюджету центрального уряду, бюджетів місцевих влад і спеціальних рахунків, які включають в себе рахунки соціальних фондів, рахунки державних і муніципальних підприємств. Бюджетний рік триває з 1 квітня по 31 березня. Підготовка проекту центрального бюджету здійснюється з вересня по грудень міністерством фінансів на основі запитів міністерств, відомств і місцевих органів влади. Розроблений проект розглядається урядом і в січні подається до парламенту. Після обговорення парламент затверджує бюджет у вигляді закону [10, с. 85].

Особливістю дохідної частини центрального бюджету Японії є порівняно висока частка неподаткових надходжень (15–20%) за рахунок доходів від орендної плати, продажу земельних ділянок та іншої нерухомості, лотерей, адміністративних доходів (пені, штрафи тощо). Іншою особливістю є досить велика кількість податків, особливо місцевих (усі вони визначені у законах). Велике фіскальне значення для бюджету мають податок на споживання, податок на прибуток корпорацій, податок на доходи фізичних осіб, податок на майно, податок на спадщину, податок від операцій з цінними паперами, акцизи тощо.