Перспективи вдосконалення фінансового планування в економіці України

Фінансове планування включає:

• фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
• поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
• оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).

Діяльність, пов'язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певних видів робіт з використанням відповідних методів ( таблиця 1.1).

 

Таблиця 1.1 – Етапи і методи фінансового планування

№ п/п	Етапи	Методи
1.	Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період	Економічний аналіз
2.	Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, економіко-математичні методи
3.	Збалансування доходів і видитків фінансового плану	Балансовий

 

Можна зробити висновок, що фінансове планування являє собою сукупність заходів, що проводяться органами державної влади та місцевого самоврядування, комерційними та некомерційними організаціями з планомірного формування і використання грошових доходів, накопичень, надходжень відповідно до цілей і завдань, поставлених в прогнозах соціально-економічного розвитку, бізнес-плани, документах, що визначають фінансову політику[25, с. 213-215].

 

 

 

2. Фінансове планування як визначальний інструмент управління фінансовими ресурсами держави

 

 

1. Аналіз принципів та методів фінансового планування як інструмент управління фінансовими ресурсами

 

 

Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах. До принципів фінансового планування відносяться:

• науковість;
• комплексність;
• оптимальність.

Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.

Принцип комплексності планування фінансів передбачає, що показники фінансового плану повинні бути взаємопов’язаними між собою.

Принцип оптимальності планування фінансів потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фінансових ресурсів.

Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).

Кошторис (бюджет) – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період[26, с. 337].

Основна мета складання кошторисів полягає:

• в узгодженні оперативних і перспективних планів;
• в координації дій різних підрозділів підприємства;
• в деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності;
• в управлінні і контролі за виробництвом;
• в стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства;
• у визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;
• у періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.

Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.

Впровадження принципів бюджетування надає ряд переваг:

• щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і, відповідно, більш точне планове значення розміру прибутку;
• в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань;
• бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

В системі бюджетного планування бюджети класифікуються за наступними ознаками (рисунок 2.1) [26, с. 337-338]:

 

 

 

 

Рисунок 2.1 - Класифікація основних видів бюджетів у фінансовому плануванні

 

За широтою номенклатури розрізняють бюджети функціональний і комплексний.

Функціональний, як правило, розробляється по одній-двох статтях затрат (наприклад, бюджет оплати праці). Комплексний – розробляється за широкою номенклатурою затрат (наприклад, бюджет адміністративно-управлінських затрат).

За методами розробки розрізняють стабільний і гнучкий бюджети. Стабільний бюджет не залежить від зміни обсягів діяльності підприємства (наприклад, бюджет витрат на оплату праці управлінського персоналу). Гнучкий – передбачає встановлення планових поточних чи капітальних затрат не в твердо фіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, які взаємопов’язані з показниками обсягу діяльності підприємства (наприклад, з обсягом випуску чи реалізації продукції).

В економічній літературі достатньо чітко розрізняють поняття “план” і “бюджет”. План – більш широке поняття, яке включає в себе впорядковану систему дій, спрямованих на досягнення деяких цілей.

Бюджет – більш вузьке поняття, яке означає кількісне представлення плану дій, причому, як правило, поняття “бюджет” традиційно трактується як “кошторис”. Напрями бюджетування на підприємстві представлені на рисунку 2.2[26, с. 339].

 

 

 

 

Рисунок 2.2 - Напрями бюджетування на підприємстві

 

 Організаційні  передумови впровадження бюджетування представлені на рисунку 2.3[14, с. 381-382].

 

 

 

 

 

 

Рисунок 2.3 - Організаційні передумови впровадження бюджетування

 

 

При розробці фінансового плану підприємства складаються наступні бюджети (кошториси):

• кошторис продажу;
• кошторис виробництва;
• кошторис прямих матеріальних затрат;
• кошторис витрат на оплату праці;
• кошторис непрямих загальновиробничих витрат;
• кошторис собівартості проданої продукції;
• кошторис поточних періодичних загальногосподарських витрат;
• кошторис прибутків та збитків;
• кошторис капітальних затрат;
• кошторис руху грошових коштів;
• кошторис статей активу і пасиву і т.д.

Крім того, кошториси поділяються на два види: кошториси по основній діяльності підприємства і кошториси по неосновних видах діяльності.

Розглянемо приклади складання окремих кошторисів.

Кошторис (бюджет) продаж – це перший і найважливіший крок в складанні фінансового плану. Він складається з врахуванням рівня попиту на продукцію підприємства, географії збуту, категорії покупців, сезонних факторів. Він включає в себе дані про очікуваний грошовий потік від продажу, які в подальшому увійдуть до доходної частини бюджету потоку грошових коштів. Слід пам’ятати, що навіть незначне відхилення запланованого обсягу продажу від фактичного може призвести до серйозних відхилень бюджетних показників від фактичних[14, с. 384].

Кошторис (бюджет) виробництва – це план випуску продукції в натуральному виразі. Його складають, виходячи з бюджету продаж з врахуванням виробничих потужностей, збільшення і зменшення запасів, а також величини зовнішніх закупок. Необхідний обсяг випуску продукції визначається як прогнозований запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продаж за цей період і мінус запас готової продукції на початок періоду.

Бюджет прямих затрат на матеріали складають на підставі виробничого бюджету і бюджету продаж. Він показує, скільки сировини і матеріалів необхідно для виробництва і скільки повинно бути закуплено. Формула для обчислення обсягу закупок є наступною:

=                               +                               -

                             

 

Бюджет прямих затрат на матеріали, як правило, складається з врахуванням строків і порядку погашення кредиторської заборгованості за товари.

Бюджет загальновиробничих витрат відображає обсяг всіх витрат, пов’язаних з виробництвом продукції за виключенням прямих затрат на матеріали і прямих затрат на оплату праці. Як правило, він включає в себе ряд стандартних статей затрат: амортизацію і оренду виробничого обладнання, додаткові виплати працівникам, оплату невиробничого часу тощо.

Кошторисне планування містить два етапи:

• планування – визначення майбутніх цілей;
• моніторинг (супроводження) – аналіз оперативної господарської діяльності, тобто того, як протягом планового періоду здійснюється виконання запланованих рішень.

Кошториси складаються в цілому на рік з щоквартальною (чи щомісячною) розбивкою.

Розрізняють два підходи до розрахунку кошторисів:

• Розробка кошторису з “нуля”. Застосовується у випадку, якщо проектується нове підприємство чи підприємство змінює профіль роботи.
• Планування від досягнутого. Застосовується у випадку, якщо профіль роботи підприємства не змінюється.

При складанні кошторисів використовуються різноманітні методи:

• нормативний;
• розрахунково-аналітичний;
• балансовий;
• оптимізації;
• моделювання.

Сутністю нормативного методу складання кошторису є розрахунок обсягу затрат і потреби в ресурсах шляхом множення норми витрат ресурсів на запланований обсяг економічного показника (реалізація, випуск продукції).

Нормативний метод планування є найпростішим методом. Маючи норму (норматив) і об’ємний показник, можна легко розрахувати плановий показник (рисунку 2.4).

                                                 Х                            =

 

Рисунок 2.4 - Схема нормативного методу фінансового планування

 

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає в тому, що розраховується обсяг витрат і потреба в ресурсах шляхом множення середніх витрат на індекс їх зміни у запланованому періоді[14, с. 387].

В основі цього методу лежить використання експертної оцінки (рисунку 2.5).

 

 

 

Рисунок 2.5 - Схема розрахунково-аналітичного методу фінансового планування

 

 Експертна оцінка  є результатом проведення експертизи, обробки і використання цього  результату при обгрунтуванні значення імовірності. Прийняття експертної оцінки – це комплекс логічних і математично-статистичних методів і процедур, пов’язаних з діяльністю експерта по переробці інформації, необхідної для аналізу і прийняття рішень.

Сутністю балансового методу є узгодження обсягу затрат і джерел розширення ресурсів (доходів).

Балансовий метод застосовується передусім при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів, плануванні потреби в надходженні коштів до фонду накопичення, фонду споживання тощо.

Наприклад, балансова ув’язка по фінансових фондах має вигляд:

  ,                                                                                                                               (2.1)