Економічний механізм підприємства

Державний комітет статистики України

Національна академія статистики обліку та аудиту

Вінницька філія 
 
 
 
 
 
 

Економічний механізм підприємства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                       Реферат

                                               З дисципліни «Економіка підприємства»

                                               Виконала:

                                               Студентка ІІІ курсу  групи 4-ОАД

                                               Мельник Ольга Сергіївна 
 
 
 

                                                 Вінниця2011 
Покращання макроекономічної ситуації в Україні та підвищення конкурентоспроможності її  економіки можливе лише за умови ефективного функціонування конкретних об’єктів господарювання. На думку вчених, орієнтація економічної стратегії держави на конкретні економічні об’єкти буде сприяти ефективним трансформаційним процесам в Україні. Крім того, „криза фінансів мікрорівня, катастрофічне звуження місткості внутрішнього ринку, надто високий податковий тиск практично позбавили більшість підприємств здатності до введення самостійних відтворювальних процесів, стратегічного планування власного розвитку” [4]. В основі забезпечення такого розвитку, його збалансованості та стратегічної спрямованості лежить складний економічний механізм функціонування суб’єктів господарювання.

     Із  вищезазначеного випливає, що поняття  „економічний механізм” займає важливе місце в понятійно-термінологічному апараті економічної теорії. Водночас огляд наукової літератури свідчить, що вітчизняними вченими мало уваги приділяється визначенню його змісту. Відсутнє тлумачення сутності поняття „економічний механізм” і в енциклопедичних економічних виданнях. Вважаємо, що саме поняття „економічний механізм” розкриває сутність найрізноманітніших відносин і процесів функціонування і розвитку економічних об’єктів: від  найскладніших економічних систем країни – до конкретних підприємств. Досконалість такого механізму, з одного боку, вимагає раціонального  управління суб’єктами господарювання і зумовлює рівень продуктивності їх функціонування, успішної адаптації до умов динамічного зростання, розвитку, а в умовах України і нестабільного, зовнішнього середовища у найбільш широкому розумінні цього слова. З іншого – саме така досконалість є необхідною умовою ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності, фінансової стійкості,  прибутковості, інвестиційної привабливості та платоспроможності.

     Хоча  поняття „економічний механізм”, як уже зазначалося, немає загальновизнаного  визначення у спеціальній літературі, термін „механізм”, що вживається стосовно різних економічних процесів, досить широко застосовується в економічній літературі. Проте необхідно також підкреслити, що в різному контексті цей термін тлумачиться по-різному, від „… комплексу заходів”, спрямованих на дослідження певних цілей, до „… сукупності інституціональних та організаційних структур” і комплексів  форм та методів, що ними використовуються [3].

     Узагальнюючи  існуючі підходи вчених до трактування  поняття „економічний механізм підприємства”, можна, на нашу думку, визначити його як систему заходів, форм, методів, спрямованих  на вдосконалення системи управління, виробничо-організаційних відносин, забезпечення фінансової стійкості та прибутковості, збалансованості інтересів суб’єктів господарювання, суспільства і держави. Така гармонізація інтересів у нестабільних політичних та економічних умовах сучасної України дуже важлива для держави і населення, бо вона виступає гарантом політичної, економічної, зокрема фінансової і соціальної стабільності в державі, покращання макроекономічної ситуації та якості життя населення. Водночас це важливо і на мікроекономічному рівні для самих підприємств. Адже вони в умовах несформованого конкурентного середовища і правової незахищеності вітчизняного виробництва дуже зацікавлені в такій стабілізації, яка є важливою передумовою забезпечення їх стратегічних інтересів.

     Донедавна, категорія „інтерес” майже не вживалася в вітчизняній науковій літературі, що було зумовлене типом політичної і економічної системи, характером виробничих відносин, самою ідеологією та світоглядом у соціалістичному суспільстві. Суттєві зміни, що виникли в економічному житті з набуттям незалежності та адаптацією до нових ринкових умов господарювання, призвели до необхідності суттєвих економічних змін, розробки теоретичних засад, зокрема понятійно-термінологічного апарату економічної теорії. Поряд з такими поняттями, як приватизація, роздержавлення власності, конкурентоспроможність економіки, банкрутство, в наше життя ввійшла також дуже важлива для підвищення економічної активності населення та господарювання наукова категорія – „інтерес” відносно різних об’єктів діяльності. Досить швидко завдання гармонізації інтересів держави, суспільства та суб’єктів господарювання стало важливим пріоритетом суспільного розвитку країни. (Необхідно зазначити, що в західній економічній літературі ця категорія давно займає належне місце). У тлумачному словнику поняття „інтерес” визначається як прагнення, потреби, те, що буде на користь чому-небудь [5]. У філософському словнику економічний інтерес тлумачиться як корінний інтерес суспільства в сфері матеріального виробництва (від лат. Interest – має значення важливість), а в економічному словнику-довіднику – як об’єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності людей, зумовлені розвитком їх потреб, як реальна причина соціально-економічних дій, які лежать в основі мотивів різних суб’єктів до господарської діяльності [7].

     Поняття „інтерес” щодо підприємства виражає  максимальне забезпечення „внутрішньої”, імманентно властивої кожному суб’єкту господарювання зацікавленості в результатах  своєї діяльності. Відповідно до складної компонентно-просторової організації світової спільноти, система інтересів дуже складна і багаторівнева. Найвищий рівень у ній представлено інтересами світового суспільства та національними інтересами країн, а найнижчий – інтересами суб’єкта господарювання. Розрізняють  міжнародні, державні, регіональні, колективні, особисті, економічні, соціальні інтереси та інші.

     На  нашу думку, інтерес суб’єкта господарювання в найбільш узагальненому вигляді, відбивається в ефективному розвитку та забезпеченні високого рейтингу, стійких позицій у відповідному сегменті не тільки національного, але й зовнішнього ринку на засадах інноваційного розширеного відтворення виробництва.

     Для задіяння балансу інтересів у  системі „держава-суспільство –  суб’єкти господарювання (підприємства, фірми)” розширюється зміст поняття „місія підприємства” і, відповідно, її цілі та функції.

     У спеціальній літературі „місія підприємства”  визначена досить чітко. У тлумачному словнику поняття „місія” трактується, зокрема, як „високе призначення, відповідальна роль” [5]. У той же час С.Ф. Покропивний визначає, що місією в світовій економіці називають генеральну мету підприємства, чітко окреслену причину його існування. При цьому він надає класичне визначення:  місія підприємства – виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку [2].

     Майже дослівно поняття „місія підприємств” визначають і німецькі вчені [1]. У такому контексті поняття „місія” відбиває призначення певного об’єкта, його роль у суспільстві та забезпечення власних конкретизованих інтересів. Вважаємо, що таке тлумачення цього поняття більш підходить під умови ринкової економіки вільної конкуренції, адже при цьому враховується тільки одна іпостась підприємства – як виробника, тоді як його роль у суспільному житті значно ширша. Підприємство виступає  важливим носієм (суб’єктом і об’єктом) складних соціально-економічних відносин у країні, інколи – і в світі. Тому в сучасних умовах розвитку ринкової економіки соціального спрямування на засадах постіндустріалізму (чи наближення до нього) місія будь-якого суб’єкта господарювання повинна, на нашу думку, трактуватися більш розширено і мати не тільки економічно, але й  суспільно ефективне звучання. Перш за все, на підприємство, як базову, „первинну” цеглину національної економіки покладається місія не тільки виробництва та споживання продукції, але й нагромадження національного капіталу, а відтак і джерела грошових надходжень до бюджетів різних рівнів. Саме як виробник і „наповнювач” дохідної частини консолідованого бюджету, підприємство разом із іншими суб’єктами господарювання впливає на макроекономічну, соціальну і екологічну ситуацію в державі. Підприємство також є елементом певної локальної суспільно-територіальної системи – міста, адміністративного району, селища тощо. У зв’язку з цим його місія – це участь у формуванні в місці його розташування комфортних умов життєдіяльності людини, сприятливих умов господарювання, у першу чергу, за рахунок розвитку адекватної потребам виробничої, соціальної, економічної інфраструктури. Таким чином, „місія підприємства”, на нашу думку, складається із трьох складових, які умовно можна класифікувати як суспільно-вагомі, локально-інфраструктурні та особисто-індивідуалізовані.

     Економічний механізм суспільно-ефективного функціонування підприємства повинен бути спрямований на виконання не тільки основної місії підприємства, класичне визначення якої передбачає „виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимального прибутку” [2], але й його цілей. Вважаємо, що на відміну від функцій, про які йтиметься нижче, цілі діяльності підприємства виходять із його місії, однак у більш широкому, суспільно-ефективному змісті та зі значним рівнем узагальнення.

     Забезпечення  стратегічних інтересів підприємства через ефективне виконання його досить складної за змістом у сучасних умовах місії вимагає визначення і реалізації складної, багатоаспектної і кількарівневої системи ієрархічно взаємопов’язаних цілей. Поняття „ціль” у філософському словнику тлумачиться як „ідеальний, наперед визначений результат людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності відповідно до усвідомлення людських потреб” [7]. Дещо розмито, але, по суті, тотожно визначене поняття цілі російськими авторами філософского словника, а саме: як один „з елементів поведінки і творчої діяльності людини, які характеризуються передбаченням результатів діяльності і шляхів її  реалізації за допомогою певних засобів…”[8]. Вважаємо, що зазначені визначення цілком коректні не тільки стосовно людини, але й будь-якого суб’єкта господарювання. Вони перегукуються з дуже стислим визначенням цього поняття, наведеного у тлумачному словнику: ціль – „… це те, до чого прагнуть, чого намагаються досягти” [5].

     Очевидно, що багатогранна діяльність підприємства зумовлює  складність, до того ж, ієрархічну підпорядкованість його цілей. У першу чергу, виділяються найбільш узагальнені стратегічні цілі підприємства першого порядку та підпорядковані їм функціонально-конкретизовані, досить розгалужені цілі другого порядку. Саме основні інтереси підприємств визначають його стратегічні цілі (цілі першого порядку) – до яких, в першу чергу, треба віднести: досягнення конкурентоспроможності на відповідному ринку, прибутковості та високого рівня кредитного рейтингу. Важливим для суспільно-ефективного розвитку підприємства є визначення їх та узгодження із загальнодержавною стратегією інноваційного зростання.

     Німецькі  вчені Ф.К. Беа, Е. Дихтл та М. Швайнер серед основних цілей господарювання виділяють економічні (максимізацію прибутку, зниження збитків, збільшення обороту та ін.), технічні (покращання якості продукції, підвищення технічного рівня підприємства), соціальні (скорочення робочого часу, покращання соціального забезпечення старості тощо), екологічні [1]. Вважаємо, що при цьому насамперед йдеться про функції, а не цілі чи напрями діяльності.

     Цілі  першого порядку визначають і  безпосередньо індивідуалізовані  характером виробництва функції  підприємства. Термін „функція” походить від лат. Functio, що означає „виконання, завершення”. У філософському словнику це поняття тлумачиться як „… спосіб діяння … елемента системи, спрямований на досягнення певного ефекту” [7]! Більш чітко надано визначення поняття „функція” у тлумачному словнику, як „… явище, яке залежить від іншого явища, є формою його вияву і змінюється відповідно до  його зміни…” [5].

     Вважаємо, що функції будь-якого економічного об’єкта є похідними від його місії, як зазначалось вище. Вони розкривають  напрями та дії реалізації останньої. Масштабність і важливість таких функцій залежить від статусу самого об’єкта, його ролі у формуванні економічної системи країни, у процесах її зовнішньоекономічної інтеграції тощо. Дуже чітко вагомість функцій залежить від місця об’єкта в системі територіальної організації суспільства.  Функції країни набагато ширші за функції будь-якого її регіону, а останні, в свою чергу, незліченно складніші, ніж функції підприємства (слід зазначити, що в цьому контексті ми не розглядаємо, якими суб’єктами господарювання є великі корпорації і, тим більше, транснаціональні компанії).

     Виконання багаточисельних функцій підприємства є дуже важливим для його ефективного функціонування. В Україні серед них необхідно виділити, принаймні, три групи: щодо просторового поширення – зовнішню макроекономічну функцію, спрямовану на ефективну участь підприємства у формуванні сприятливої макроекономічної ситуації шляхом забезпечення пропозицій товарів і послуг, наповнення ринку якісними конкурентоспроможними товарами і послугами та наповнення державного і місцевих бюджетів фінансовими ресурсами; зовнішню мікроекономічну функцію, спрямовану на забезпечення раціональних відносин із підприємствами-партнерами, поставщиками, із банками-кредиторами тощо та внутрішню функцію. Остання має вплив на ефективне функціонування підприємства завдяки реалізації обґрунтованої стратегії розвитку, політики управління підприємством для досягнення його прибутковості, конкуренто- і платоспроможності тощо.

     Таким чином, функції підприємства є похідними  від його цілей і „замикають”  ланцюжок „інтерес – місія –  цілі – функції”, який і є стратегічним стрижнем економічного механізму будь-якого суб’єкта господарювання. Саме успішне виконання функцій забезпечує ефективне досягнення  його цілей. Необхідно зазначити, що будь-який суб’єкт господарювання (підприємство, фірма), незалежно від його галузевої спрямованості, форми власності, рентабельності тощо не тільки є первинною „цеглиною” господарства країни, але й буде важливим для формування матеріальної бази суспільної сфери як місця життєдіяльності населення. І якщо цілі функціонування підприємства виходять із його індивідуально-конкретизованого інтересу, то його функції повинні мати не тільки економічно-виробничий, а й більш широкий – суспільно-природничий характер. До перших, економічно-виробничих функцій відносяться економічні, фінансові і технічні (які деякими вченими в науковій літературі визначаються як цілі або напрями). До других, на нашу думку, відносяться соціальні і економічні. Проте у публікаціях, на відміну від функцій управління, немає загальноприйнятої класифікації функцій підприємства і навіть чіткого розмежування функцій та цілей. У спеціальній літературі існують різні погляди щодо визначення цілей та функцій підприємства. Це, певною мірою, зрозуміло, адже вони тісно взаємопов’язані, а функції „розшифровують”, деталізують цілі, бо спрямовані на їх забезпечення.