Шляхи підвищення ефективності використання фонду робочого часу

       Людино-години внутрішньозмінних перерв - це час  протягом робочого дня, коли працівники не виконують виробничих зобов'язань.

       Внутрішньозмінні  перерви поділяють на внутрішньозмінні втрати робочого часу та внутрішньозмінний  час, не використаний на виробництві  з поважних причин.

       До  першого виду внутрішньозмінних  перерв належать невикористані внутрішньозмінні простої працівників та інші втрати робочого часу (запізнення на роботу, завчасні залишення роботи, відсутність на робочому місці через неповажні  причини). До другого - час перерв годувальниць; години, не відпрацьовані через хворобу, години виконання державних зобов'язань  та ін.

       Необхідно зазначити, що використані внутрішньозмінні простої вносяться до звітності  до відпрацьованих людино-годин (таким  чином, не виконуючи свої головні  обов'язки, працівники в цей час  зайняті на інших роботах), але  ці людино-години витрачають з меншою ефективністю, а тому мають бути виділені з загальної кількості  людино-годин.

       Внутрішньозмінні  простої робітників мають ураховуватись  за причинами виникнення (поломка  та ремонт обладнання, неотримання  сировини, матеріалів, відсутність  електроенергії і т. д.). На жаль, практика поточного обліку простоїв не дає  змогу відображати внутрішньозмінні простої в повному обсязі, а  тому наведені у звітності дані перебільшують  кількість фактичних відпрацьованих людино-годин та відповідно зменшують  кількість людино-годин внутрішньозмінних  простоїв.

       У зв'язку з цим велике значення для  характеристики використання робочого часу має спеціальне дослідження. До таких досліджень відносять фотографії та самофотографії робочого дня, тобто  записи всіх випадків невикористання робочого часу протягом зміни (дня), спеціальними спостерігачами (фотографія робочого дня) або самими працівниками (самофотографія) з зазначенням причин та довготривалості  кожної перерви на роботі.

       Недоліком фотографії робочого дня є необхідність залучення для виконання такого методу спостереження значної кількості  спостерігачів. Під час проведення самофотографії робочого дня не реєструються відомі елементи суб'єктивного порядку, зокрема недостатньо ретельна реєстрація перерв у роботі, що виникають з  вини працівника.

       У зв'язку з цим значного поширення  набув статистичний метод вибіркових миттєвих спостережень за використанням  робочого часу, як простіший та менш трудомісткий, ніж фотографія робочого дня. Ідея цього методу полягає в  тому, що спостерігачі обходять за визначеним маршрутом робочі місця та відзначають  у маршрутних листах спостереження, на якій стадії виробничого процесу  вони застають працівника на робочому місці при кожному обході (робота за верстатом, підготовка до роботи, простій  тощо). Для отримання вірогідних даних необхідно зробити достатню кількість вибіркових спостережень, обсяг яких визначають за спеціальними формулами, що ґрунтуються на статистичній теорії вибірки.

       Отже, аналіз використання робочого часу має бути спрямований на виявлення втрат робочого часу та непродуктивне його використання.

       Для оцінки використання робочого часу користуються такими показниками: використання тривалості робочого періоду (місяця, кварталу, семестру, року); використання тривалості робочого дня; інтегральний (повний) показник використання робочого часу.

       Показник  використання тривалості робочого періоду  визначають відношенням середньої  кількості днів фактичної роботи одного робітника (співробітника) до планової кількості днів роботи.

       Показник  використання тривалості робочого дня  визначають середньою фактичною  тривалістю робочого дня у годинах  до середньої тривалості робочого дня  за планом.

       Середня фактична тривалість дня визначається відношенням загальної кількості  відпрацьованих людино-годин працівниками (за винятком надурочних) до кількості  відпрацьованих днів за звітний період.

       Інтегральний (повний) показник використання робочого часу визначають добутком значень показника  робочого періоду та показника використання робочого дня.

       Вплив утрат робочого часу на обсяг продукції  визначають множенням планового  середньоденного чи середньогодинного  виробітку продукції на одного співробітника  на кількість втрачених днів чи годин. 
 

       1.2. Критичний огляд проблемних питань з аналізу фонду робочого часу 
 

       Раціональне використання робочого часу є головним резервом зростання продуктивності праці і визначається високою  ефективністю, бо дає змогу збільшити  випуск продукції без додаткових інвестицій. Аналіз використання робочого часу проводять у двох напрямках: виявлення втрат робочого часу і  непродуктивне використання робочого часу. Аналіз проводять за даними балансу  робочого часу та оперативного табельного обліку.

       Ведучи  мову про достовірність даних  для аналізу, варто відзначити, що облік витрат часу на основі табелів  має ряд недоліків, що не дає змоги  мати реальні відомості про кількість  фактично відпрацьованих людино-днів і людино-годин. З'явлення на роботу відзначають незалежно від того, виконував робітник продуктивно  роботу чи ні. Широко застосовують практику надання дозволених невиходів замість  наднормативних годин, відпрацьованих раніше, неточно зазначають відпрацьовані  за зміну години. Якщо у табелі зазначений день, то автоматично зазначають повну  тривалість дня. Практично простої  не документують Це не дає змоги  виявити реальні резерви зростання  продуктивності праці. Для аналізу  втрат робочого часу вивчають його баланси за минулий рік, прогноз  і фактичний період звітного року, одного середньоспискового робітника. Аналіз зміни продуктивності праці  за техніко-економічними чинниками  найдоцільніший в оцінках годинного  виробітку одного робітника. Щодо аналізу середньомісячного чи середньорічного виробітку одного робітника, то при цьому необхідно враховувати і використання робочого часу. Зокрема, середньорічний виробіток одного робітника аналізують під впливом таких чинників, як: 

1. зміна числа відпрацьованих кожним робітником робочих днів у році;
2. зміна середньогодинного виробітку одного робітника.

       Деякі вчені виокремлюють основні проблеми ефективності використання трудових ресурсів: встановлення правильних взаємовідносин між окремими підрозділами; розподіл обов’язків та відповідальності; вибір конкретних схем управління та послідовності процедур прийняття рішень керівників підрозділів; організація ефективних інформаційних потоків; вибір відповідних технічних засобів; відмежування керівництва від персоналу; відсутність мотиваційних стимулів; недосконалість системи оплати праці[17].

       Сучасні українські вчені Ф.Ф. Бутинець [9], М.Г. Чумаченка [13] використання робочого часу аналізується за наступними напрямками:

       1. Визначення основного показника  – фонду бюджету робочого часу, що містить кількість людино-днів, відпрацьованих усіма категоріями працюючих за визначений період.

       2. Розрахунок змін фактичного фонду  робочого часу порівняно з плановим фондом і фондом попереднього періоду.

       3. Визначення факторів, що впливають  на зміну фонду робочого часу:

       - чисельності працюючих;

       - тривалості робочого періоду;

       - тривалості робочого дня.

       4. Визначення ефективності використання  робочого часу за наступними показниками:

       - середня кількість днів, відпрацьованих одним працівником за визначений період;

       - середня тривалість робочого дня;

       - середня кількість робочих годин, відпрацьованих одним працівником.

       Аналізуючи  забезпеченість робочою силою виробничого  процесу, необхідно звернути увагу на завантаженість окремих працівників.

       5. Визначення резервів робочого  часу.

       Основним  джерелом резервів є скорочення витрат робочого часу.

       Конкретні причини витрат робочого часу встановлюється при аналізі балансу робочого часу.

       При аналізі необхідно враховувати, що збільшення середньої тривалості робочого дня не говорить про поліпшення використання робочого часу. Збільшення середньої тривалості робочого дня  свідчить про збільшення середнього перебування робітників на роботі й нічого не говорить про збільшення власного робочого часу.

       Вивчаючи  в трудовому колективі використання робочого часу, аналіз варто проводити  за двома напрямками: з одного боку, визначити зменшення робочого часу внаслідок зменшення чисельного складу трудового колективу, з іншого – виявити втрати робочого часу. Виходячи з фактичної чисельності  робітників і планової кількості  годин роботи одного робітника, розраховують кількість робочого часу. У процесі  аналізу вивчаються втрати робочого часу, у тому числі непродуктивні  витрати робочого часу. Непродуктивні  витрати робочого часу складаються  з утрат робочого часу унаслідок  виготовлення забракованих виробів, їх виправлення, а також витрат робочого часу, пов’язаних з відхиленнями від  технологічного процесу (додаткові  витрати робочого часу). В такому розрізі аналіз рекомендується проводити в таких джерелах: підручник авторів В.М. Івахненко, М. І. Горбаток [16], підручник за редакцією М.Г. Чумаченка [13] та інші.

       Великі  непродуктивні витрати робочого часу викликані насамперед підвищеними  вимогами до якості продукції, що випускається, унаслідок конкурентної боротьби на ринках збуту.

       При аналізі важливо установити, які  з причин, що викликали втрати робочого часу, є залежними від трудового  колективу (прогули, перестої устаткування з вини робітників і т.д.), а які не обумовлені його діяльністю (відпустки в зв’язку з вагітністю та пологами, відпуст-ки на час навчання, хвороби і т.д.). Зменшення втрат робочого часу до повного їх усунення з причин, що залежать від трудового колективу, є резервом, що не вимагає капітальних вкладень, але дозволяє швидко одержати віддачу. Велике значення при вивченні використання робочого часу має аналіз організації виробництва з метою розширення зон обслуговування устаткування і машин на підставі поєднання професії і робіт, а також концентрації робіт за наскрізними спеціальностями (наприклад, ремонтні роботи, технічне обслуговування подібного устаткування в різних виробництвах і т.д.). Проведення таких заходів важливе там, де праця пов’язана з активним спостереженням за роботою машин і агрегатів. 
 

       1.3. Методика аналізу використання фонду робочого часу 
 

       Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Робочий час це один з основних ресурсів виробництва й аналіз його використання представляє важливе значення.

       Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів  і витрат.

       Основним  джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є статистична  форма 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)». Додатково залучаються  для аналізу дані табельного обліку, плановий (номінальний) баланс робочого часу, дані оперативного та вибіркового  обліку (фотографії, самофотографії робочого дня окремих робітників, хронометраж  операцій і робочих процесів, моментні спостереження в цехах і на дільницях).

       Аналіз  використання робочого часу розробляється  шляхом розчленовування загального балансу часу на окремі складові, по яких йде зіставлення.

       За  даними балансу розраховується коефіцієнт використання робочого часу. Він визначається як відношення відпрацьованих робітниками  людино-днів до суми відпрацьованих людино-днів і числа неявок на роботу. 

                (1.1) 
 

       де – відпрацьовані людино-дні;

            – людино-днів неявок на роботу.

       Аналіз  використання робочого часу доцільно проводити у двох напрямках:

       - виявлення втрат робочого часу;

       - виявлення непродуктивного використання робочого часу.

       Використання  робочого часу для всіх категорій  робітників аналізується за допомогою  таких двох показників:

       - середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період (місяць, квартал, рік);

       - середня тривалість робочого дня (зміни).

       Середня кількість днів, відпрацьованих одним  робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей  показник впливають такі фактори: втрати робочого часу, в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки); кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і  святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку  з навчанням.

       При аналізі використання робочого часу вивчається динаміка структурних частин фонду, виявляються тенденції зміни  коефіцієнта використання робочого часу і складових частин утрат робочого часу, понаднормових робіт; розробляються заходи щодо зниження захворюваності, травматизму, усуненню прогулів.