Шляхи підвищення ефективності використання фонду робочого часу

       Зміст

         
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП 
 

       Відпрацьований  працівниками час є основним та універсальним  вимірником праці.

       Робочий час — це встановлений законом, колективним  договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані  виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

       Рівень  аналіз використання робочого часу впливає  на ефективність виробництва, стан трудової дисципліни та є одним з основних державних регуляторів.

       Недоліки  в обліку робочого часу не тільки не дозволяють оцінити фактичні резерви  економії праці, але іноді впливають  на достовірність оцінювання діяльності всього підприємства. В сучасних умовах показники використання робочого часу, як свідчить практика, відіграють здебільшого  негативну роль при оцінюванні господарської  діяльності підприємства та його підрозділів. Іноді підприємства, цехи, підрозділи, найбільш повно реєструючи втрати робочого часу, програють у порівнянні з  іншими підприємствами, цехами, підрозділами, де відсутній об’єктивний і повний облік. Особливо такий стан притаманний  підприємствам залізничного транспорту з жорсткою системою вертикального  управління, системою покарання керівників підрозділів за «некрасиві» показники. Виникла необхідність створити таку систему управління робочим часом, на яку б не впливала структура  організації підприємства або галузі.

       Робочий час е універсальним вимірником кількості трудових витрат на виробництво.

       Економія  робочого часу - важливий фактор зростання  ефективності і використання трудових ресурсів народного господарства.

       Саме  тому тема курсової роботи є актуальною в сучасних умовах .

       Предметом дослідження курсової роботи є використання фонду робочого часу.

       Об’єктом  дослідження є Криворізька дирекція залізничних перевезень.

       Метою курсової роботи є дослідження методики аналізу використання фонду робочого часу.

       Для досягнення поставленої мети треба  розглянути та висвітлити наступні завдання:

       - розглянути  економічну сутність фонду робочого часу;

       - провести огляд та надати  критичну  оцінку проблемних питань аналізу  використання фонду робочого  часу;

       - розглянути  методику проведення  аналізу використання фонду робочого  часу;

        - надати характеристику підприємству  Криворізької дирекції залізничних  перевезень та проаналізувати  його основні техніко - економічні  показники;

       - дослідити аналіз використання  фонду робочого часу на підприємстві;

       - провести факторний аналіз використання  робочого часу на підприємстві;

       - визначити шляхи підвищення ефективності  використання фонду робочого  часу.

       Для вирішення зазначених задач були використані спеціальні наукові  та літературні джерела, статистична  база та бухгалтерські звіти підприємства.

       Теоретичною і методологічною основою дослідження  є положення економічної теорії, роботи провідних науковців в  галузі економіки праці та управління трудовими ресурсами, законодавчі  і нормативно-правові акти, Укази  Президента України, Постанови Верховної  Ради й Уряду України .

       У процесі дослідження було використано  наступні методи: комплексного аналізу  і синтезу, порівняння, функціонально-вартісного аналізу. 
 

       РОЗДІЛ 1 

       ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ АНАЛІЗУ ФОНДУ РОБОЧОГО ЧАСУ 

1. Економічна  сутність фонду робочого часу

 
 

       Україна знаходиться на етапі переходу від  планових до ринкових форм побудови економічних  відносин, що спричинило перегляд майже  усіх елементів регулювання форм та систем оплати праці.

       Фонд  оплати праці являє собою  внутрішній фонд, який охоплює грошові суми, що нараховуються і виплачуються працівникам у певному періоді  згідно з установленими формами  і системами оплати праці.

       Іншими  словами, фонд оплати праці –загальна  сума витрат на оплату праці працівників  підприємства і виплат соціального  характеру [20].

       Основними задачами аналізу фонду оплати праці  є:

       - перевірка ступеня обґрунтованості  застосовуваних форм і систем  оплати праці;

       -  визначення розмірів і динаміки  середньої заробітної плати окремих  категорій і професій працівників;

       - виявлення відхилень у чисельності  працівників і в середній заробітній  платі на витрату фонду зарплати;

       - вивчення ефективності застосовуваних  систем преміювання;

       - дослідження темпів росту заробітної  плати, їхнього співвідношення  з темпами продуктивності праці;

       - забезпечення випереджального росту  продуктивності праці в порівнянні  з підвищенням його оплати;

       - виявлення і мобілізація резервів  підвищення ефективності використання  фонду заробітної плати.

       Джерелами інформації для аналізу є: статистична  звітність по праці ф. №І-ПВ "Звіт з праці", ф. №3-ПВ "Звіт про використання робочого часу", вибіркові дані з  ф. №2 "Звіт про фінансові результати.

       Функціонування  виробництва, виробничих систем усіх рівнів забезпечується організованою працею людей. Організація праці — важлива  складова організації виробництва.

       Сутність  організації праці полягає у  створенні оптимальної взаємодії  працюючих людей, знарядь і предметів  праці на основі доцільної організації  робочих систем (робочих місць) з  урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості  їх праці та досягнення повного використання засобів виробництва.

       Організація праці — сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини. [10]

       Відомо, що час зайнятих у економіці трудових ресурсів складається з робочого та позаробочого часу. Робочий час - це та частина фонду часу працівників, яка використовується чи має використовуватися  на виробництво матеріальних та духовних благ. Позаробочий час можна умовно розділити на:

• пов'язаний з працею на виробництві, в установі (пересування до місця праці і назад, обідня перерва тощо), з купівлею товарів, наглядом за дітьми і т. д.;
• вільний час (відпочинок, підвищення культурного рівня, самоосвіта, виховання дітей та ін.)

       Величина  робочого та вільного часу працівників, а також характер його використання зумовлені ступенем розвитку суспільного  виробництва, та перш за все рівнем продуктивності праці. Необхідно зазначити, що робочий та вільний час - дві взаємопов'язані категорії економічного розвитку суспільства. З одного, боку, раціональне використання робочого часу є важливим резервом зростання виробництва, з іншого - раціональне використання вільного часу, спрямоване на доцільний відпочинок та всебічний розвиток працівників, сприяє також подальшому підвищенню рівня продуктивності праці. Саме під таким кутом зору й мають розглядатися ці категорії в статистиці праці.

       Статистика  праці останнім часом приділяє більше уваги вивченню бюджету часу працівників. З цією метою органи державної  статистики проводять спеціальні вибіркові  дослідження використання робочого часу на підприємствах, організаціях тощо.

       Найважливішим завданням аналізу фонду робочого часу є визначення кількості вкладеної у виробництво праці та виробничих утрат. Кількість самої праці вимірюється, як зазначав Карл Маркс у «Капіталі», «... її довготривалістю, робочим часом, а робочий час знаходить, у свою чергу, свій масштаб у визначених частках часу, які є: час, день, і т. д.». Кількість праці, обумовленої в одиницях часу, К. Маркс визначає «екстенсивною величиною праці»[7].

       Як  основні одиниці вимірювання  робочого часу в аналізі використовують людино-день та людино-годину.

       Відпрацьований  людино-день - це день, коли працівник  прийшов на роботу та розпочав її незалежно  від кількості годин його практичної роботи в цей день.

       Людино-день цілодобового простою - день, коли робітник вийшов на роботу, але фактично її не розпочинав з певних причин. До цілодобових  простоїв належать також людино-дні  невиходів на роботу, дозволених адміністрацією у зв'язку з простоєм (так звані  «умовні явки»).

       Цілодобові  простої включають до кількості  явок, але не враховують як відпрацьовані  людино-дні.

       Людино-днем неявки вважається день, коли працівник  не з'явився на роботу, незважаючи на те, повинен він був у цей день працювати чи ні.

       Загальна  сума людино-днів явок та неявок (включаючи  святкові та вихідні дні) усіх працівників  за певний відрізок часу називається  календарним фондом часу в людино-годинах. Календарний фонд часу може бути отриманий  також множенням кількості календарних  днів у періоді на середньоспискову чисельність працівників.

       Людино-дні  неявок на роботу вивчаються статистикою  праці в розрізі причин. До причин неявок належать: вихідні та святкові дні, чергові відпустки, відпустки  для навчання, відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, хвороби, виконання державних обов'язків, інші неявки, дозволені законом, неявки з дозволу адміністрації, прогули. Детальніше стосовно причин неявки буде сказано при розгляді показників використання робочого часу та методики складання балансу робочого часу.

       Облік робочого часу в людино-днях недостатній  для уявлення про обсяг вкладеної  у виробництво праці, оскільки відпрацьований людино-день може бути різним за своєю  тривалістю, можуть мати місце перерви, утрата робочого дня. У зв'язку з  цим статистика веде облік робочого часу і в людино-годинах. При цьому  окремо враховуються відпрацьовані  людино-години внутрішньозмінних перерв.

       Відпрацьованими людино-годинами потрібно вважати час  фактичної роботи одного працівника. Практично людино-година, що враховується як відпрацьована, не завжди складається  з 60 хвилин праці. Короткі перерви  під час роботи не підлягають загальному обліку, їх можливо виявити лише за допомогою спеціально організованих  спостережень.

       За  режимом роботи відпрацьовані людино-години поділяють на визначений та позавизначений час, при цьому наявність позавизначених годин роботи говорить про недоліки в організації праці і є  головним наслідком неритмічної  праці. Позавизначеними вважаються години, що були відпрацьовані понад  нормальну тривалість робочого дня, встановлену законом, а також  години, відпрацьовані в ті дні, які  за встановленим графіком мають бути вихідними.