Інтелектуальна еліта сучасного суспільства особливості формування та діяльнісний потенціал

      У цілому, сукупність груп-донорів інтелектуальної еліти, інтенсивність  
їх реальної участі у процесах рекрутування інтелектуальної еліти визначають особливості цієї групи в сучасному суспільстві.

      Другий  підрозділ третього розділу дисертації – «Інтелектуальна еліта  
в умовах сучасних цивілізаційних змін» – присвячений опису й аналізу базових характеристик інтелектуальної еліти. Спираючись на провідні тенденції розвитку соціальних структур сучасних суспільств, ми виділили в роботі декілька ключових блоків, що дозволяють описати вітчизняну інтелектуальну еліту. Серед них – формування її образу, яке відбувається багато в чому завдяки зверненню суспільної свідомості до образів груп-донорів інтелектуальної еліти, і, перш за все, інтелігенції.

      Виявлено, що як якості інтелектуальної еліти, так і уявлення про неї пов’язані  з характерним для кожного соціуму світосприйняттям, способом мислення і специфічною шкалою оцінки інтелектуальних якостей. Наші дослідження показали, що у свідомості експертів у сфері освіти і науки найбільш яскравими якостями української інтелектуальної еліти є високий рівень інтелекту (59,3%), інтелігентність (55,6%), високий рівень культури (44,4%), інноваційність мислення (37%), творчий підхід до вирішення завдань і наявність власної наукової школи (по 29,6%), науковий тип мислення (25,9%) та ін. За оцінками  
ж представників інтелектуальної еліти, для цієї групи характерний високий рівень освіти, науково-пізнавальні якості, креативність, наявність значущих для суспільства або професійного співтовариства результатів діяльності.

      Вивчення ціннісного поля інтелектуальної еліти дозволило виділити в ньому три основні блоки, пов’язані з особистими перевагами (цінності професійної діяльності, цінності морального плану і цінності сім’ї), і стійке позиціонування  
в системі суспільних цінностей орієнтацій на подальший розвиток країни. Очевидно, що свідомість представників інтелектуальної еліти відрізняється  
від провідних тенденцій у розподілі цінностей і ціннісних орієнтацій населення  
в цілому, що дозволяє говорити про «просунутість» даної групи в плані відповідності до провідних тенденцій розвитку сучасної цивілізації.

      Проведені нами дослідження дозволили виділити також принципові відмінності інтелектуальної еліти у використанні типів ресурсів від середньої картини сучасних суспільств. Спираючись на власний досвід, найбільш значущими ресурсами в досягненні своєї мети її представники назвали професійні і морально-етичні ресурси (по 82%). За ними за значущістю йдуть матеріально-фінансові  
та освітні (по 73%). Дещо відстає від названих ресурс соціальних мереж (36,4%). Мінімально ж використовуються в середовищі інтелектуальної еліти владні ресурси (18,2%). Даний факт свідчить про те, що процес кристалізації української інтелектуальної еліти багато в чому спирається на ресурси постіндустріального суспільства. Особливу роль у цих процесах відіграє соціальний інститут освіти.

      У дисертації показано, що конструювання життєвих шансів вітчизняної інтелектуальної еліти здійснюється сьогодні в полі диференціації всередині її груп-донорів. За даними наших досліджень, узагальнені шанси досягти успіху  
і реалізувати себе в сучасному українському суспільстві у представників інтелектуальної еліти за їх власними оцінками порівняно з представниками інших груп практично однакові. Розширення життєвих шансів досліджуваної нами групи вбачається через суспільну і державну підтримку інтелектуальної діяльності  
і активність представників інтелектуальної еліти, іншими словами, за допомогою реалізації ними свого діяльнісного потенціалу. При цьому ефективні способи досягнення життєвої мети пов’язуються представниками інтелектуальної еліти  
з власними практиками професійної і громадської діяльності, які зазнають сильного впливу минулого.

      У третьому підрозділі третього розділу  роботи – «Реалізація діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти: особливості в сучасній Україні» – проведено аналіз особливостей реалізації діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти, який показав, що вони виявляються в декількох основних елементах. Так, цільова спрямованість діяльності пов’язана з роботою «на благо суспільства і держави»,  
з практичним рішенням проблем різного роду, з розвитком професії і науки, самореалізацією представників інтелектуальної еліти. Як мотиваційні чинники найбільш вагомо виступають любов до науки, до професії, покликання, чинник сім’ї і чинник обов’язку. Представники української інтелектуальної еліти орієнтуються у своїй діяльності на принципи колективізму (4,3 бала за 5-бальною шкалою) і схильні до використання перш за все моральних регуляторів діяльності.

      Аналіз  результативних параметрів діяльності інтелектуальної еліти продемонстрував, що вони максимально зачіпають соцієтальний та інституційний рівні розвитку суспільства, що в цілому відповідає функціональному призначенню даної групи.

      Наші  дослідження показують, що очікування від діяльності вітчизняної інтелектуальної еліти пов’язуються сьогодні, перш за все, із забезпеченням загального прогресу суспільства (59,3%), розвитком його інтелектуального потенціалу (51,8%), консолідацією суспільства (33,3%) та ін. Разом із тим, позиції представників інтелектуальної еліти дозволяють говорити про посилення  
в її діяльності класичних функцій і ослаблення функцій однієї з груп-донорів інтелектуальної еліти – інтелігенції.

      Аналіз  результатів досліджень дозволяє говорити про те, що процес позиціонування інтелектуальної еліти в сучасному українському суспільстві супроводжується не тільки специфічною реалізацією нею своїх функцій,  
а й  відмежування від можливих негативних соціальних впливів.

      Комплексний аналіз вітчизняної інтелектуальної еліти дозволив визначити  
її як абстрактну еліту (за типологією Е. Гідденса), а також на основі розроблених показників її якості продемонструвати, що в її рамках існують проблемні зони,  
які знижують загальний потенціал інтелектуальної еліти, а отже, і її можливості  
в розвитку інтелектуального потенціалу країни. До них можна віднести: падіння престижу і зниження соціального статусу; зниження якості самої елітної групи; погіршення рівня матеріального забезпечення і умов життя тощо.

      Розділ  четвертий дисертації – «Освіта в системі формування інтелектуальної еліти сучасного суспільства» – присвячений розгляду системи освіти як одного із соціальних інститутів, що мають широкі можливості  
у формуванні інтелектуальної еліти, який займає, за оцінками українських експертів, лідируючі позиції в даному відношенні.

      У першому підрозділі четвертого розділу  роботи – «Освіта в контексті меритократичних тенденцій розвитку суспільства» – проведений аналіз освіти  
в системі конструювання інтелектуальної еліти сучасного суспільства, внаслідок чого показано, що на сучасному етапі вона природним чином вписується  
в меритократичні тенденції розвитку суспільств і виступає одним з інститутів, активно сприяючих їх розвитку.

      Вивчення  питань позиціонування освіти в сучасних умовах дало можливість виділити декілька базових детермінант її провідного становища: підготовку кадрів, формування напрямів соціокультурного і соціоекономічного життя країни, реалізацію експертних функцій, стабілізацію суспільних відносин, роль джерела суспільного розвитку, формування певного типу особистості тощо.

      Меритократічні  тенденції в рамках інституту освіти виявляються, перш  
за все, у посиленні ролі освіти в розвитку людського капіталу суспільства; кількісному зростанні її «параметрів»; зміні механізмів і принципів взаємодії системи освіти і ринку; підвищенні суб’єктної значущості освіти в суспільстві; зростанні рівня її доступності; розширенні рамок освітнього простору; підвищенні вимог і самої якості освіти; націленості системи освіти на формування творчої особистості і в розробці нових освітніх технологій, що дозволяють вирішувати це завдання, та ін. Зазначені тенденції дозволяють системі освіти брати активну участь у процесі формування інтелектуальної еліти і розвивати інтелектуальний потенціал суспільства.

      Аналіз  реальних практик функціонування української системи освіти дозволив виділити три блоки проблем, що заважають реалізації меритократичних тенденцій у цьому секторі суспільного життя. До них ми зачисляємо: нестабільність позиціонування освіти в соціумі, наявність слабкої підтримки освіти як сектора ринку праці на тлі підвищення її загальної значущості і проблеми адекватності освітніх технологій усередині системи освіти.

      Другий  підрозділ четвертого розділу дисертації – «Освітні механізми формування інтелектуальної еліти» – присвячений розгляду внутрішньоінституційних механізмів, що мають значний потенціал у процесах формування інтелектуальної еліти. Вивчення освітніх механізмів формування інтелектуальної еліти дозволило виділити в роботі три базові рівні: соцієтальний (інтегрований у життєдіяльність усього суспільства), інституційний (що стосується функціонування соціальних інститутів), суб’єктний (детермінований взаємодією людини з її оточенням). Для ефективного аналізу даного блоку питань були використані категорії «ресурс» і «капітал», що дозволило вийти на питання практик присутності інтелектуальної еліти, яка в умовах інтелектуалізації пов’язана з проблемами інтелектуальних нерівностей.

      Дані  соціологічних досліджень дозволили  нам дійти висновку  
про те, що в сучасних суспільствах на соцієтальному рівні створені базові передумови для позиціонування освіти як одного зі значущих ресурсів  
у соціальному полі.

      На  інституційному рівні формування інтелектуальної  еліти можна виділити тенденції  трансформації функцій освіти, принципів її організації, а також появи нових її форм, пов’язаних, перш за все, з процесами глобалізації та інформатизації. Дані параметри певним чином коректують загальні позиції освіти в українському суспільстві – вона все більше інструменталізується. Одним з ефективних шляхів подолання негативних тенденцій на інституційному рівні у процесі формування інтелектуальної еліти вбачається сьогодні створення системи елітної (високоякісної) освіти в різних формах.

      На  суб’єктному рівні формування інтелектуальної  еліти дослідження мотиваційних аспектів освітньої діяльності дозволило пов’язати інститут освіти  
з матеріальними, професійними, соціальними ресурсами. Більше того, у п’ятої частини сучасних студентів виявлено настанову на використання потенціалу вищої освіти для входження в інтелектуальну еліту українського суспільства.

      У третьому підрозділі четвертого розділу  дисертації – «Формування інтелектуальної еліти України в умовах глобалізації освіти» – відображена специфіка використання потенціалу освіти задля формування інтелектуальної еліти в рамках глобалізації освіти. Особливу увагу привернуто до проблеми зрушення в умовах глобалізації значущості ресурсів до людських, знаннєвих  
та інтелектуальних. Ефективність їх формування і розвитку визначає якість інтелектуального життя суспільств, а також їх інтелектуальної еліти.

      У роботі продемонстровано, що характер активності формування і розвитку інтелектуальної еліти в умовах глобалізації має свої особливості, які можна об’єднати у дві основні групи. Перша пов’язана з вигодами і ризиками глобалізаційних процесів у цілому. Ключовими ризиками в даному аспекті  
є міграційні процеси, транснаціональний ринок праці, руйнування культурної ексклюзивності, поява «третіх культур», зменшення ролі духовної складової  
в життєдіяльності суспільств, що формують нову якість комунікаційного простору і потенційно мають можливість привести до спрощення інтелектуальної еліти та ін. В умовах глобалізації можна говорити також про амбівалентність чинників, які детермінують розвиток сучасних суспільств, у тому числі й чинника інтелектуалізації.

      Друга група особливостей формування інтелектуальної  еліти пов’язується  
зі специфікою функціонування освітньої системи в умовах глобалізації. Найбільш яскраво даний вплив виявляється, на думку вітчизняних експертів, у розширенні ринку освітніх послуг (60,5%), у парадигмальних зрушеннях в освіті (48,8%), посиленні конкуренції між навчальними закладами (46,5%), зміні систем ціннісних орієнтацій суб’єктів освіти (46,5%), в інтеграції освіти в ринкові відносини (39,5%), в уніфікації освітніх практик і посиленні інтеграції освіти з практичною діяльністю (по 37,2%). У роботі показано, що ризикові зони глобалізації освіти охоплюють як парадигмальні зрушення у вітчизняній освіті (пов’язані багато  
в чому з трансформацією функцій освіти), так і технологічні зміни в діяльності суб’єктів освітнього процесу.

      Разом із тим, у контексті розгляду питань формування інтелектуальної еліти в умовах глобалізації важливим вбачається питання про формування нового типу освітнього простору – Інтернет-простору, який дозволяє розвиватися таким формам освіти, як дистанційне навчання, віртуальні і корпоративні університети, транснаціональні навчальні центри тощо. Даний освітній простір розширює можливості для формування і розвитку інтелектуальної еліти.