Інтелектуальна еліта сучасного суспільства особливості формування та діяльнісний потенціал

     Дослідження такого чинника структуризації сучасного суспільства,  
як капітал, під яким у дисертації розуміється набір ресурсів, що є у соціальних суб’єктів для здійснення своїх соціальних практик, з використанням розробок західних і вітчизняних учених (П. Бурдьє, Б. Барбер, К. Девіс, У. Мур, І. Селені,  
Д. Трейман та ін.) дозволило звернути увагу в системі використовуваних  
у суспільстві капіталів на соціальний капітал, що набуває все більшого значення  
в сучасних суспільствах. Його аналіз показав, що існує достатньо висока плюралістичність типів соціального капіталу і різні механізми його формування  
і накопичення соціальними суб’єктами. У сучасному суспільстві наголос у даних процесах все більше робиться на освіті, професіоналізмі, що безпосередньо  
є індикатором суспільства інтелекту і дозволяє розглядати професію як капітал. Дана традиція сходить до Т. Парсонса, що розробляв проблему професійних типів і, аналогічно Д. Беллу, вважав, що традиційна теорія класів має бути замінена професійною системою, заснованою на індивідуальних досягненнях.

     Розміщення капіталів, що накопичуються суб’єктами в об’єктивній соціальній матриці, дає нам можливість говорити про життєві шанси індивідів  
як чинник структуризації сучасних суспільств, а також про різного роду потенціали. Історико-соціологічний аналіз даних феноменів на основі розробок  
М. Вебера, Р. Дарендорфа, Е. Гідденса та інших учених дає підстави говорити,  
що життєві шанси як інтеграція капіталів і можливостей особистості, а також готовність їх використовувати може розглядатися на кшталт показника існування стратифікаційних відмінностей.

     У системі потенціалів, що впливають  на структуризацію сучасних суспільств, найбільш значущим в умовах трансформаційних змін є адаптаційний потенціал, проте він недостатньо потужний серед більшості соціальних груп  
в Україні. Це пов’язано зі зміною інституційної системи суспільства, трансформацією його норм і цінностей.

     Аналіз  чинників структурування сучасних суспільств дозволяє  звернути увагу на появу нових теоретичних моделей структуризації суспільств із виділенням  
на першому плані груп, що володіють найбільш актуалізованими в сучасному суспільстві ресурсами і мають найбільший потенціал для пошуку відповідей на виклики сучасності. До них можна віднести елітні групи, у тому числі й інтелектуальну еліту як групу, володіючу актуалізованими ресурсами суспільства інтелекту.

      Другий  розділ роботи – «Інтелектуальна еліта як теоретичний феномен: на стику класичних парадигм і сучасного осмислення» – присвячений теоретичним аспектам конструювання інтелектуальної еліти, заснованого  
на позиціонуванні даної групи в соціальній структурі суспільства, а також  
у системі елітних груп; визначенню критеріїв і характеристик інтелектуальної еліти, а також параметрів її діяльнісного потенціалу. 

      У першому підрозділі другого розділу  дисертації – «Еліти в соціальній структурі суспільства» – здійснено аналіз методологічних засад вивчення інтелектуальної еліти, зокрема класичних теорій елітизму (В. Парето,  
Г. Моска, Р. Міхельс), який дозволив обґрунтувати можливість і необхідність аналізу соціальних процесів у суспільстві крізь призму елітних груп  
та їх актуалізованих ресурсів, накопичених капіталів і наявних потенціалів.

      Звернення до посткласичних і сучасних концепцій еліт (макіавеллістська школа, ціннісні теорії, теорії плюралізму еліт, ліберальна, консервативна, радикалістська версії елітизму, функціональний підхід та ін.) продемонструвало послідовні акценти в елітистській традиції на активізації вивчення типів еліт, відповідних актуальним ресурсам у розвитку суспільства на тих або інших етапах його життєдіяльності.

      Показано, що ширші пізнавальні можливості в умовах формування суспільства інтелекту мають варіації ціннісного і функціонального підходів  
до розуміння еліти, а також концепції множинності еліт. Цей факт в умовах інтелектуалізації суспільного життя разом із даними соціологічних досліджень вітчизняних соціологів дозволяє фіксувати зростання значущості і збільшення сектора впливу в соціальному просторі соціуму інтелектуальної еліти.

      Принципово  важливими в контексті досліджуваної проблеми виступають питання ідентифікації елітних груп. Адже саме вони формують напрями розвитку суспільства і його окремих сфер життєдіяльності, здійснюють пошук відповідей  
на виклики сучасності, а рівень ідентифікації та самоідентифікації виступає прямим показником ефективності цієї діяльності. Як результат, ідентифікація для елітних груп є елементом тієї ресурсної бази, яка сприяє їх ефективному функціонуванню. Проте сучасні проблеми в даному полі стикаються із сильними розбіжностями в системах їх ціннісних орієнтацій.

      Особливу  увагу в роботі приділено аналізу  взаємозв’язку процесів формування і позиціонування елітних груп зі специфічними процесами,  
що відбуваються в суспільстві. В Україні у зв’язку з цим можна виділити ряд моментів: значну трансформацію системи формування елітних груп (зокрема включення механізму «зіпсованого ліфта», ексноменклатурні взаємодії тощо), проблеми ідентифікації еліт, відмінності між традиційним уявленням  
про представників елітних груп та їх реальними якостями та ін.

      Аналіз  дослідницьких стратегій останніх десятиліть показав, що якщо  
в першій половині 90-х років ХХ століття множинність елітних груп формувалася на основі регіональних інтересів, то на початку ХХI століття – за сферами діяльності. Підвищення значущості інтелектуальної сфери дозволило говорити  
про кристалізацію в цей період інтересів вітчизняної інтелектуальної еліти.

      Другий  підрозділ другого розділу роботи – «Інтелектуальна еліта: визначення критеріїв і характеристик». Вивчення даних питань продемонструвало, що цей процес є рядоположеним із конструюванням характеристик таких груп, як «новий клас», «клас інтелігенції», «клас інтелектуалів», «середній клас», «клас професіоналів» та ін. Однак звернення  
до категорії «інтелектуальна еліта» пов’язане з володінням нею актуалізованими ресурсами і капіталами, а також адаптаційною і продуктивною силою задля пошуку відповідей на виклики сучасності.

      Показано, що інтелект може розглядатися як ключовий ресурс у сучасному суспільстві, а зіставлення результатів розумової діяльності, здійснюване в рамках інтелектуального життя конкретного суспільства, дає можливості диференціації індивідів і виділення інтелектуальної еліти.

      Аналіз  структурної організації інтелекту  дозволяє говорити про вплив  
на його формування і розвиток природних і соціальних чинників, а також виділяти різні види інтелекту, що мають принципове значення в ситуативних контекстах співприсутності соціальних суб’єктів. Наявність і розвиток різних інтелектуальних компонентів дає можливість говорити про інтелектуальний капітал, рівень розвитку якого виступає одним із критеріїв виділення інтелектуальної еліти.

      Разом з інтелектуальним капіталом у роботі вирізняються дві групи критеріїв для виділення інтелектуальної еліти: особистісні якості та характеристики  
і результативність діяльності. Такий підхід уявляється нам виправданим, оскільки дозволяє проводити оцінку особистості з погляду її потенціалу і його реалізації. Контент-аналіз публікацій за даною проблемою показав, що безумовними лідерами серед атрибутивних якостей інтелектуальної еліти є рівень освіти, тип мислення, професійний успіх і визнання, творчі здібності, мотивація діяльності тощо.

      Детальний аналіз таких критеріїв виділення  інтелектуальної еліти,  
як інтелектуальний капітал, освіта, мотивація й активність інтелектуальної діяльності, характер мислення, креативний капітал, професійна компетентність, результативність інтелектуальної діяльності та інших, а також чинників,   
що їх детермінують, показав, що дані характеристики мають багатоплановий вимір. Застосування двомірної системи конструювання інтелектуальної еліти дозволило нам визначити цю групу як таку, що функціонує у сфері розумової праці, володіє значним інтелектуальним капіталом, відрізняється вищим порівняно  
із загальною масою населення в тому чи іншому суспільстві рівнем освіти,  
що поєднується з критичним мисленням, творчими здібностями і високим рівнем мотивації своєї інтелектуальної діяльності; здатну до активної соціально-інноваційної діяльності, втіленої в конкретних результатах, заснованих  
на високому рівні професійної компетентності і таких, що мають особливе значення для розвитку суспільства. Продемонстровано, що інтелектуальна еліта неоднорідна і може бути структурована за різними підставами (наприклад,  
за функціональними ознаками, за напрямом структурації, за критеріями розвиненості тих чи інших якостей представників інтелектуальної еліти).

      Звернення до питань сучасного образу інтелектуальної еліти дозволило зробити висновки про те, що дана група об’єднує в собі як сутнісні риси класичного її розуміння, так і ті характеристики, які вона набуває в конкретних соціальних умовах.

      У третьому підрозділі другого розділу  дисертації – «Діяльнісний потенціал інтелектуальної еліти» – здійснено аналіз діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти в контексті інтелектуалізації життя сучасних суспільств і особливостей інтелектуальної діяльності (індивідуальний характер, схильність до емоцій, наявність інтуїції, проблемний характер тощо). Визначено, що критеріями професійної інтелектуальної діяльності можуть виступати характер  
її цілепокладання і рівень інтелектуальної активності. Особливе місце в даному процесі займає характер мотивації. Дослідження чинників, детермінуючих мотивацію інтелектуальної діяльності, показало, що сприятливий вплив робить наявність пізнавальної мотивації особистості, пов’язаної з продуктивним рівнем інтелекту, і має особистісно і соціально значущі форми прояву.

      Принципово  важливим у рамках інтелектуальної діяльності, таким,  
що є атрибутом інтелектуальної еліти, виступає дотримання загальних норм інтелектуальної культури, високі показники якої корелюють із критеріями виділення інтелектуальної еліти.

      Дослідження обмежень у діяльності інтелектуальної  еліти дозволило доповнити їх соціальним чинником – рівнем розвиненості інтелектуального співтовариства. При цьому показано, що високий рівень інтелектуальної активності і продуктивність інтелектуальної діяльності виступають умовами збереження  
і нарощування діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти.

      Функціональний  підхід до дослідження діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти дозволив нам виділити наступні її ключові функції: інтеграційну (інтеграція різних соціальних суб’єктів), трансляційну (збереження  
і передача знаннєвих ресурсів), ціннісно-нормативну (здатність генерувати, поширювати і зберігати цінності і норми), інноваційну (створення нових інтелектуальних рішень і технологій), пізнавальну (генерування нової інформації), консультативну (консультування ключових проблемних зон дійсності і способів  
їх подолання), комунікативну (загальносоціальне і професійне спілкування), контролюючу (відстежування і регулювання провідних процесів у розвитку суспільства). Для їх ефективної реалізації важливим є як наявність у представників інтелектуальної еліти певних особистісних якостей і характеристик, так і створення соціальних умов, стимулюючих інтелектуальну активність.

      Третій  розділ дисертації – «Практики присутності інтелектуальної еліти  
в сучасному суспільстві» – присвячений аналізу питань формування інтелектуальної еліти сучасного суспільства, розгляду її реальних рис і характеристик і практикам реалізації діяльнісного потенціалу інтелектуальної еліти в сучасній Україні.

      Дослідження в першому підрозділі третього розділу  роботи – «Соціальні джерела формування інтелектуальної еліти» – показало, що наразі є значні розбіжності в теоретичних моделях, що характеризують дану групу, і практиками  
її формування.

      Нові  підстави структуризації сучасних суспільств дозволяють установлювати відносну ідентичність даної групи із такими групами, що виділяються за різними ознаками, як працівники розумової праці, інтелігенція, висококваліфіковані фахівці, професіонали, середній клас, новий клас, інтелектуали. Ці групи мають дві базові підстави бути розглянутими як соціальні джерела інтелектуальної еліти. Перша – це період їх формування як цілісної соціальної групи (спільності), а друга – їх актуалізація в тих або інших типах суспільства.

      Порівняння  двох ключових груп-донорів інтелектуальної еліти – інтелігенції та інтелектуалів – дозволяє говорити про орієнтацію першої групи на суспільство, а другої – на себе. Разом із тим, поняття «інтелектуали» більшою мірою акцентує увагу на якостях освіченості, обізнаності, критичного складу розуму і дії, раціональності, спеціалізації, професіоналізму, компетентності, а поняття «інтелігенція» перш за все підкреслює етично-духовну складову групи, укоріненість її свідомості в суспільних інтересах, її здатність відтворювати  
і творити етично-духовний світ суспільства. Проведений нами контент-аналіз показав, що у сприйнятті інтелігенції домінуючим є культурологічний підхід,  
а лідируюча п’ятірка характеристик, що приписуються цій групі, включає: високий рівень освіти (15%), стурбованість проблемами суспільства (7,3%), розумовий характер діяльності, духовність (по 6,3%), моральність (5,3%).  

      Як  показав проведений аналіз, групи  інтелігенції та інтелектуалів мають достатньо підстав для перетину, серед них: належність до категорії працівників розумової праці, високий рівень освіти, функціональне навантаження в суспільстві. Зіставлення ж цих груп засноване значною мірою на категоріях универсалізму-індивідуалізму, на акцентах у встановленні рівноваги між потребами суспільства  
і виконуваною в ньому інтелектуальною працею, на диференціації працівників розумової праці при відмові від низки традиційних ознак та ін.