Виховання юнаків у Спарті

Система освіти в цей час складалася з таких  ланок: елементарна школа грамоти (7-12 років), граматична школа (12-15 років), гімнасії (15-18 років), ефебії (18- 19 років), філософська школа (20-22 роки). 

Грецька школа  еллінського періоду стала зразком  для середньовічної Європи, адже цей  тип виховання був загальним, не прив'язаним до певного державного ладу, касти, класу. 
 

Використана література: 

1. Педагогіка. Підручник. - К., 2001. 

2. Історія Стародавньої  Греції. - К., 1994. 
 
 

Виховання дітей  у Спарті.  

Спартанське держава  була одним з найбільш ранніх в  Стародавній Греції. Воно виникло на початку IX ст. до н. е.. в результаті вторгнення на територію Лаконії племінних угруповань дорян, заволоділи землею і підпорядкували собі корінних жителів.  

Населення Спарти різко поділялося на спартиатов - панівний клас (завойовники), періеки - громадян імущих, особисто вільних, але позбавлених політичних прав, і ілотів - поневолених людей, позбавлених будь-яких прав, але залишених завойовниками на їх колишньої землі, що стала власністю всієї держави. Наслідком жорстокої експлуатації ілотів були їх часті повстання. Це змушувало спартиатов силою зброї підтримувати своє панування. У зв'язку з цим побут спартиатов мав своєрідну воєнізовану форму - все доросле чоловіче населення спартиатов становило військо, яке тримало рабів-ілотів в постійному страху і покорі.  

У цих умовах склалася особлива спартанська державна система виховання, метою якої було готувати з дітей спартіатів воїнів, стійких та загартованих, майбутніх  рабовласників. Держава контролювала насіннєве виховання дітей з моменту їх народження. Старійшини оглядали новонароджених і тільки здорових передавали назад батькові, хворі і слабкі знищувалися (за переказами їх кидали в Тайгетскую прірву).  

Малюків, як правило, виховували матері за допомогою годувальниць-рабинь. Часто це були жінки освічені, що вже мають педагогічний досвід. Годувальниці піклувалися про життя і здоров'я дітей, гартували їх, прищеплювали властиві спартиатам навички поведінки. Дітей не сповивали, ростили невибагливими в їжі, привчали не боятися темряви, легко переносити голод, спрагу, незручності і труднощі, можливі в майбутніх військових походах.  

У 7 років хлопчиків  забирали з родини і поміщали в  спеціальні державні виховні установи - агелах, де вони знаходилися до 18 років. Вихованням в агеллах керували педономи, люди, спеціально виділені державою. Найбільшу увагу вони приділяли військово-фізичною підготовкою дітей, вчили їх бігати, стрибати, боротися, метати диск і спис, привчали беззаперечно підкорятися старшим, зневажати рабів і їх головне заняття - фізична праця, бути нещадними до рабів. Освіта в агеллах обмежувалося навчанням письма і рахунку. Особливу увагу було приділено розвитку у дітей уміння чітко і коротко відповідати на запитання ("лаконическая мова").  

Виховання було справою всього спартанської громади; часто воєначальники, державні діячі відвідували агелли, вели з дітьми бесіди на моральні і політичні теми, були присутні при змаганнях, навчали жінок і карали винних.  

Важливим засобом  виховання майбутнього воїна  і рабовласника була участь підлітків 14-15 років у криптіях - нічних облавах та винищення найбільш непокірних рабів.  

З 18 до 20 років  юнаки проходили спеціальну військову  підготовку в ефебії, потім вони зараховувалися до війська. Лише з 30 років  молоді спартанці вважалися повноправними громадянами.  

Дівчатка виховувалися вдома, але і в їх вихованні  на першому місці було фізичний розвиток, військова підготовка, привчання  їх управляти рабами. Коли чоловіки йшли на війну, жінки самі охороняли  своє місто і тримали в покорі рабів. Дівчата брали участь в громадських святах і спортивних змаганнях. 
 
 

У Спарті була система  військового виховання — Агоге. Всупереч поширеній думці, не кожен  хлопчик, народжений у Спарті, мав  пройти через цю систему; вона була обов'язковою лише для дітей повноправних громадян (крім царських дітей). Для інших проходження через дану систему було особливим привілеєм, що давав шанс на одержання повного громадянства. 

Плутарх стверджує, що новонародженого хлопчика у Спарті оглядали старійшини, і тих, хто народжувався хворим чи кволим, скидали у прірву. Діти, яким було збережено життя, з самого дитинства підлягали ряду випробувань. У сім років хлопчиків відправляли до військових таборів (агел), де вони вчилися виживати. Хто не витримував — гинув. Хлопчики посилено займалися фізичними тренуваннями, вправлялися у володінні мечем та списом. Їжу нерідко вони мали добувати самотужки: красти, а якщо доведеться — то й убивати. Упійманого на крадіжці суворо карали: не за те, що крав, але за те, що дозволив себе впіймати. 

У 17 років, коли юні спартанці мали повертатися додому, на них чекало останнє випробування — вони мали потрапити до храму Артеміди, що знаходився високо в горах. Діставшись туди, спартанець повинен був «принести жертву». Жерці храму прив'язували юнака над великою жертовною чашею й починали шмагати його мокрими різками до перших крапель крові. Якщо при цьому юнак застогнав, його шмагали ще сильніше, навіть до втрати свідомості та смерті: так відсіювали слабких. Дівчата у Спарті через цю систему не проходили, однак багато займалися спортом, а часом училися користуватися зброєю. Особливості спартанської виховної системи. Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням виступала підготовка мужнього, фізично розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна – захисника земельної аристократії. Виховання було державним і строго нею контрольованим. Контроль держави над виховання починався з перших днів життя дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці, що називалося лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам. До 7 років здійснювалося сімейне виховання. З 7 і до 18 років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу – агелах, а в проміжок часу від 18 до 20 років переходили у групу ефебів (“ефебiя“ – молода людина, молодість) і несли гарнізонну військову службу. Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти. Громадянське повноліття наступало у 30 років. Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу – пейдоном – спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найбільш спритні і розумні юнаки віком 15-17 років. Їх називали iренами. Устрій життя в агелах був повністю побудований за військовим зразком. Все виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності, розвиток витривалості і засвоєння науки перемагати. На першому місці стояли фізичне виховання і військові вправи. Багато уваги приділялося таким військово-гімнастичним вправам як біг, боротьба, метання диска i списа, прийоми кулачного бою. До цього приєднувалися музика, спів i релігійно-обрядові танці. Мистецтво читати i писати офіційно не входило до змісту навчання. Про особливості спартанського виховання досить яскраво свідчить стародавній історик Плутарх у своїх “Порівняльних життєописах”. Одним із найбільш важливих напрямків розумового виховання в агелах вважалося уміння юнаків коротко і влучно відповідати на поставлені запитання ("лаконічна мова"). З 15-річного віку юнаки отримували право носити зброю і приймати участь у так званих криптiях – нічних облавах на ілотів. Після кожного року навчання проводилися публічні випробування – агони. Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків.

http://gladiatorsclan.narod2.ru/history/ 
 

     Спартанських  хлопчиків привчали до думки, що ображатися на жарт нерозумно й негідно спартанця. Знаходились все-таки люди, що не переносили жартів. Досить було такій людині сказати, що сміх йому неприємний, і насмішник відразу вмовкав.

     Вводячи обов'язкові спільні трапези, Лікург позбавив багатіїв у Спарті можливості смачно поїсти — однієї з головних радостей, які може дати багатство. Саме введення сиссітій найбільше настроїло  багатіїв проти Лікурга. Вони до того були злі на правителя, що один раз побили його ціпками і вибили йому око. Народ, однак, заступився за реформатора і покарав багатіїв. Звичай обідати разом зберігався в Спарті протягом багатьох сторіч.

     Закони  Лікурга не були записані. На його думку, усе, що важливе й необхідне для щастя держави, повинно ввійти в звичай і спосіб життя громадян з самого раннього дитинства. От чому основна увага законодавця була звернена на виховання дітей.

     Лікург  вважав, що турботу про дітей потрібно починати з турботи про матерів. Жінка повинна бути здоровою і веселою. Тільки тоді її діти будуть міцними й сильними.

     Залишатися  неодруженим вважалося в Спарті ганебним. За наказом влади холостяки  повинні були взимку роздягненими обходити ринкову площу й співати пісню, у якій говорилося, що вони покарані за непокору звичаям. Молоді люди не робили холостякам тих знаків поваги, які прийнято робити старшим. Розповідають, що коли один раз неодружений полководець увійшов у намет, один молодий воїн не встав, щоб його привітати. У відповідь на зауваження юнак сказав: «Я не зобов'язаний витягатися перед тобою, адже в тебе немає сина, що буде згодом вставати переді мною».

     У Спарті батько не мав права вирішувати долю своєї дитини. Відразу після  народження сина батько приносив його в призначене місце, де засідали старійшини. Уважно оглянувши дитину, старці, якщо знаходили його здоровим і міцним, дозволяли батькові ростити дитину до 6 років і відводили немовляті наділ землі. Якщо ж дитина виявлялася слабкою, її наказували кинути в прірву, вважаючи, що самій їй краще не жити і для держави корисніше буде, коли серед громадян не стане слабких і хворих.

     Дітей не сповивали, відучували від страху перед темрявою й самітністю, від  капризів і ниття, змушували їсти всяку їжу. Діти виростали здоровими, а спартанські няньки славилися по всій Греції.

     Ніхто не мав у Спарті права виховувати дітей за своїм розсудом. Куплені  або наймані педагоги не допускалися  до дітей. У сім років хлопчиків  відбирали від батьків і поєднували в невеликі загони – агели (у перекладі – «зграя»). Тут їх виховували всіх разом, привчаючи до суворої дисципліни. На чолі кожного загону стояла людина, що прославилася розважливістю й мужністю. Діти у всьому брали з неї приклад, підкорялися їй і покірно терпіли покарання. Старики спостерігали за грою хлопців і часто, навмисно сварили їх між собою, викликали бійки, щоб з'ясувати, хто з дітей хоробріше.

     В той час, коли в інших грецьких державах з'являлися оратори, софісти, філософи, історики й драматичні поети, розумова сторона виховання в спартанців обмежувалася лише навчанням грамоті й письму, священним і войовничим пісням, які вони співали на святах і починаючи битву. Грамоті хлопчиків учили тільки в межах необхідності, щоб вони вміли прочитати наказ або підписати своє ім'я. Інше навчання зводилося до виховання беззастережної покори. Спартанці повинні були терпляче переносити тяготи й перемагати в битвах.

     У міру того як хлопчики виростали, умови  виховання ставали усе більше суворими: їх стригли коротко, змушували  ходити босоніж і у будь-яку погоду гратися без одягу. У дванадцять років їм видавали плащ, який вони повинні були носити цілий рік. Гарячою водою їм майже не дозволялося митися. Спали юні спартанці всі разом на зв'язках очерету, які приносили собі самі з берегів Еврота, ламаючи його руками.

     Старші  уважно стежили за розвитком дітей, ходили в школи, спостерігали за заняттями. За дітьми тут дивився вихователь — педоном, і, крім того, вони самі вибирали в кожній агелі ватажка — найдужчого й розумного юнака. Це міг бути тільки юнак, що уже більше року як вийшов з дитячого віку. Такі юнаки називалися іренами. 20-літній ірен командував потішними боями, які хлопчики розігрували, щоб привчитися до війни.

     Після закінчення випробного терміну, в 15 років  підлітки попадали в групу іренів. Тут в основі навчання були стройові заняття й оволодіння зброєю. Базу власне фізичної підготовки становили п’ятиборство (пенатлон) і кулачний бій. Кулачний бій, а також прийоми рукопашної сутички становили «спартанську гімнастику». Навіть танець служив підготовці воїна: по ходу ритмічних рухів потрібно було імітувати двобій із супротивником, метання списа, маніпулювати щитом, щоб ухилитися від каменів, які кидали під час танцю вихователі й дорослі. Спартанські юнаки звичайно ходили по вулицях тихим, рівним кроком, з опущеним поглядом і, тримаючи руки під плащем (останнє вважалося в Греції ознакою скромності).

     Діти  самі здобували собі дрова і їжу. Все це вони змушені були красти. Одні відправлялися в сади, інші прокрадалися в сиссітії, намагаючись  виявити найбільшу хитрість й обережність. Юним спартанцям навмисне видавали занадто вбоге харчування. Їх привчали власними силами боротися з тяготами і виховували з них людей спритних і хитрих. Їм доводилося не тільки таємно красти продукти, але іноді навіть нападати на сторожів і силою відбирати необхідне. Спійманого без пощади били батогом, як неспритного злодія, і змушували голодувати.

     Боячись покарання, хлопчики намагалися за всяку  ціну приховувати свої злочини. Розповідають, що один з них украв лисеня і  сховав його в себе під плащем. Звір розпоров йому пазурами й зубами живіт, але, не бажаючи видати себе, хлопчик кріпився і не закричав, поки, обливаючись кров'ю, не впав мертвим. Цьому цілком можна повірити, знаючи, що багато хто із хлопчиків умирав під час бичування на вівтарі Артеміди. У Спарті протягом ряду сторіч зберігався звичай при переводі хлопчиків в ірени піддавати їх публічному бичуванню. На вівтарі богині Артеміди юнаки повинні були довести свою мужність і зневагу до болю. Цим намагалися досягтися того, що вирослі з таких хлопчиків чоловіки не будуть боятися в бою ні ран, ні смерті. Не бажаючи виявити свою слабість, деякі вмирали під бичами, але не видавали ні єдиного звуку.

     Після обіду ірен, не виходячи з-за столу, проводив із хлопчиками щось подібне  до занять: одним він наказував співати, іншим задавав різні питання. Ці бесіди повинні були навчити дітей відрізняти гарне від дурного й судити про поводження людей. Ірен часто карав дітей у присутності стариків, щоб ті могли судити, чи правильні його прийоми виховання. Під час покарання старші не втручалися в розпорядження юнака, але після того як діти йшли, з нього стягували, якщо він покарав суворіше, ніж слідувало, або був надто м'який і поблажливий.

     У двадцять років спартіат закінчував своє виховання й надходив у військо. Він мав право одружитися, але відвідувати дружину міг лише потайки.

     Спартанські воїни навчалися ходити в ногу й робити найпростіші перешикування. У них уже були елементи стройової  підготовки, що одержали подальший  розвиток у римській армії. У спартанців тренування переважало над навчанням, що визначалося характером бою того часу.

     Для перевірки бойової готовності періодично влаштовувалися військові огляди. Той, хто на огляд прибував розжирілим понад встановлену для воїна  норму, зазнавав покарання. З нього глузували і навіть били палицями — за порушення громадянського обов'язку. Військові огляди закінчувалися змаганнями.