Закінчений та незакінчений злочин

     Однак це є надзвичайно загальним. На рівні  конкретної кримінальної справи для  визначення моменту закінчення злочину  врахуванню підлягають також положення  Загальної частини КК, які є  додатковими (хоча і не останніми) показниками, що визначають закінчення злочину. Наприклад, для визнання злочину закінченим для підбурювача або організатора, крім загальних характеристик злочину, який ними вчинено у співучасті, потрібна наявність і спеціальних характеристик, що визначають ці види співучасників (ст. 27 КК). Це питання ще недостатньо вивчено в нашій науковій літературі і підлягає додатковому аналізу.³³

     Чинний  КК, так само, як і попередній, не містить загального поняття складу злочину. Склад злочину – це своєрідна юридична абстракція, що встановлена наукою кримінального права. її формулювання базується на законодавчому визначенні підстави кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 2 КК), матеріально-формальному понятті злочину (ст. 11 КК) та теоретичному узагальненні ознак складів злочинів, що передбачені нормами Особливої частини КК.

     Злочин, як реальний факт, не може служити підставою  кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.

     Тому  тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

     Ст. 2 КК як підставу кримінальної відповідальності визначає факт «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом». Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину.

     По-перше, відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння володіє різноманітними ознаками об'єктивного й суб'єктивного  характеру. Але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки. Оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо – впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема.

     По-друге, склад злочину – це законодавче  поняття про злочин і вказує лише на ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.

     Відповідно  до ст. 3 КК «законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права».³⁴

     Тобто, ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, а не будь-якими іншими законодавчими актами. Виняток становлять нормативно-правові акти, що наповнюють кримінально-правові норми з так званими бланкетними диспозиціями відповідним змістом, уточнюють ознаки окремих складів злочинів (прикладом можуть бути ознаки складів злочинів, передбачених статтями 247 та 274 КК)³⁵.

     Виходячи  із законодавчих положень, наука кримінального  права визначила, що склад злочину  утворюють чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна  сторона.

     Кожен з елементів складу злочину характеризують певні ознаки. Так, до ознак об'єкта злочину, крім суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, віднесено предмет злочину. Об'єктивну сторону характеризують: дія (бездіяльність), злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) та наслідками, що настали, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб'єкт злочину: осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність, посадове становище, відношення до військової служби тощо. Суб'єктивну сторону: вина, мотив, мета та емоційний стан.

     З цих ознак, що наповнюють правовий зміст  елементів складу злочину, обов'язковими, тобто необхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких  ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину відносяться: а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом; б) злочинна дія (бездіяльність); в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність); г) вина (умисел або необережність).³⁶

     Таким чином, в межах загального поняття  складу злочину всі ознаки, що характеризують елементи складу, поділяються на дві групи: уже розглянуті нами необхідні (обов'язкові) ознаки, і другу групу складають факультативні (необов'язкові) ознаки.

     Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам  злочину. До таких ознак віднесені: а) предмет злочину; б) злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину; в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо); г) мотив, мета та емоційний стан.³⁷

     У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню. Так, склад злочину, передбаченого ст. 148 КК, має місце тоді, коли підміна чужої дитини вчинювалася з корисливих або інших особистих мотивів. Склад одержання хабара (ст. 368 КК) є лише за умови, що суб'єктом такого діяння виступає службова особа.³⁸

     Розподіл  ознак на обов'язкові та факультативні має сенс тільки на рівні загального поняття про склад злочину, а для конкретного складу (крадіжки чи зґвалтування) усі описані в законі ознаки є важливими та обов'язковими.

     Окремі  елементи та ознаки складу злочину  отримали своє законодавче визначення безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність (зокрема, суб'єкт злочину – у ст. 18 КК, осудність – ст. 19 КК; вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, – ст. 23 КК); а інші, такі, як об'єкт, об'єктивна сторона, предмет, спосіб, знаряддя, мотив, законодавчого визначення не мають і визначаються кримінально-правовою наукою.³⁹

     Теорією кримінального права ознаки складу злочину, за логічним характером понять, що використовуються для опису цих  ознак, поділяються на позитивні й негативні.

     Перші виражені позитивними поняттями. Вони вказують на наявність певних якостей, властивостей злочину, що обов'язково повинні бути присутні в нього (наприклад, ч. 3 ст. 133 КК передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, що спричинило тяжкі наслідки).

     Другі – негативними поняттями, що вказують на відсутність певних якостей або  властивостей (наприклад, ч. 1 ст. 122 КК визначає умисне середньої тяжкості тілесне  ушкодження як таке, що не є небезпечним  для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених уст. 121 КК).

     За  специфікою опису в законі розрізняють  конкретно визначені й оціночні ознаки складу злочину.

     Зміст перших чітко й однозначно зафіксовано  в законі (наприклад, позбавлення  життя при вбивстві). Оціночні ознаки отримують реальне значення лише в процесі їх тлумачення правозастосовними інстанціями (наприклад, особлива жорстокість, шкода здоров'ю потерпілого, тяжкі наслідки тощо).

     За  стійкістю застосування ознаки складу злочину ще поділяються на постійні та перемінні.

     До  постійних ознак складу злочину  належать ті, дія яких не змінюється протягом дії закону (наприклад, спосіб при крадіжці таємне викрадення).

     Перемінними називаються ознаки бланкетних норм, що можуть неодноразово змінюватися протягом дії самої кримінально-правової норми (наприклад, ст. 286 КК, де йдеться про порушення правил дорожнього руху або правил експлуатації транспорту).

     Елементи  та їх ознаки утворюють склад злочину лише при певній їх сукупності. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину чи його обов'язкової ознаки виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за даний злочин.

     Побудова  складів злочинів підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування елементів і ознак складу злочину між собою. Виходячи з цих закономірностей, прийнято виділяти види складів злочинів.⁴⁰

     За  ступенем суспільної небезпеки розрізняють: основний, кваліфікований, особливо кваліфікований та склади злочинів із пом'якшуючими обставинами.

     Основний (простий) – це склад злочину певного  виду без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство), ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка).

     Кваліфікований  – це склад злочину з обтяжуючими  обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання  і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство при  обтяжуючих обставинах), ч. 2 ст. 186 КК (грабіж, вчинений повторно).

     Особливо  кваліфікованим є склад злочину  з особливо кваліфікуючими обставинами (ознаками). У такому складі міститься  вказівка на обставини, що додають злочинові  особливої суспільної небезпеки. Такими є, наприклад, склади злочинів, що описані у частинах 3, 4, 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, вчинена у великих розмірах, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою).

     Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (інколи його ще називають привілейованим) – це склад злочину з обставинами (ознаками), що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину. До таких складів злочинів належать, зокрема, склади злочинів, описані у статтях 116-118 КК: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

     Залежно від способу описання злочину  в законі розрізняють простий  та складний склади злочинів.

     Простий склад злочину містить опис ознак  одного діяння, що посягає на один об'єкт, вчинюється однією дією і характеризується однією формою вини (наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 КК).

     Складний  склад злочину характеризується наявністю: а) двох і більше безпосередніх  об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу – ст. 187 КК), б) двох форм вини – складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого – ч. 2 ст. 121 КК), в) двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (наприклад, ст. 357 КК – викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем).

     До  числа складних належать також склади злочинів, об'єктивна сторона яких характеризується різними способами  вчинення злочину або настанням різних наслідків.

     Залежно від конструкції об’єктивної  сторони розрізняють злочини  з матеріальним, формальним та усіченим складом.

     Злочини з матеріальним складом – це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони. У таких складах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. До злочинів з матеріальним складом віднесені вбивство (статті 115-119 КК), крадіжка (ст. 185 КК) та інші.

     Злочини з формальним складом – це злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки не є обов’язковою ознакою об’єктивної  сторони. Такі злочини вважаються закінченими  з моменту вчинення зазначених у  законі дій.

     Безумовно, що і в злочинах з формальним складом має місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до числа ознак злочину і перебувають немовби за межами складу злочину. Настання таких наслідків не впливає на кваліфікацію злочину і може враховуватись лише при призначенні покарання. До злочинів із формальним складом віднесені одержання хабара (ст. 368 КК), дезертирство (ст. 408 КК), хуліганство (ст. 296 КК) та інші.

     Різновидом  злочинів із формальним складом визнаються так звані усічені склади злочинів, які у зв'язку з їх підвищеною суспільною небезпекою визнаються закінченими на більш ранніх стадіях вчинення злочину: готуванні або замаху. Момент закінчення злочину у таких складах переноситься на стадію попередньої злочинної діяльності. Так, розбій (ст. 187 КК) вважається закінченим із моменту нападу, а не з моменту заволодіння майном, а бандитизм (ст. 257 КК) – з моменту організації банди. Іншими словами, закон конструює ці злочини таким чином, що вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.⁴¹