Попередній розгляд кримінальної справи

    Перевірка законності й обґрунтованості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу здійснюється відповідно до вимог статей 148-1653, 434, 436 КПК. При цьому суддя  може змінити запобіжний захід як на менш, так на більш суворий, обрати його, якщо він раніше не обирався чи був скасований, або скасувати його.

    5. Чи не було, відповідно до п. 5 ст. 237 КПК, допущено під час порушення справи, провадження дізнання і досудового слідства таких порушень вимог закону, без усунення яких справу не може бути призначено до судового розгляду?

    При попередньому розгляді справи суддя  з власної ініціативи чи за клопотанням  прокурора, обвинуваченого його захисника  чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників, своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках, якщо під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду^*.

    З’ясовуючи це питання, суддя має встановити, чи не було допущено під час порушення кримінальної справи та її досудового розслідування відхилень від вимог кримінально-процесуального закону, а якщо вони мали місце, то який характер (істотний чи неістотний) вони мали.

    За  наявності істотних процесуальних  порушень, тобто таких, що призвели до обмеження гарантованих законом  прав учасників процесу або інакше можуть перешкодити суду об’єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обґрунтований вирок, попередній розгляд справи суддею не може відбутись. Постановою судді справа у такому разі має бути повернута на додаткове розслідування. Встановлення ж неістотних процесуальних порушень, що не потягли і не могли потягти за собою загальних неправильних висновків органів досудового слідства і прокурора, не є перешкодою для попереднього розгляду справи суддею. Питання про істотність допущеного порушення кримінально-процесуальної форми і про вплив його на загальні висновки слідчого і прокурора вирішується у кожному конкретному випадку відповідно до вимог ст. 370 КПК, якщо, наприклад, порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, з допомогою перекладача, розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу, тощо. В разі виявлення порушень кримінально-процесуального закону з боку органів досудового слідства чи прокурора суддя під час попереднього розгляду справи має право винести на їх адресу окрему постанову відповідно до вимог ч. 1 ст. 246 КПК.

    6. Чи немає підстав для притягнення  до кримінальної відповідальності  інших осіб за клопотанням  прокурора, обвинуваченого, його  захисника чи законного представника, потерпілого, чи його представника  у відповідності з ч. 2 ст. 237 КПК?

    Принцип всебічності, повноти й об’єктивності дослідження обставин справи передбачений статтею 22 КПК, вимагає від органів досудового слідства і суду встановити всіх осіб, винних у вчиненні злочину. Тому, в разі встановлення, що не всі особи, які викриті у вчиненні злочину, притягнуті до участі у справі як обвинувачені, суддя має право прийняти таке рішення: повернути всю справу прокуророві для проведення додаткового розслідування, якщо окремий розгляд справи щодо інших осіб неможливий, оскільки негативно позначиться на всебічності, повноті й об’єктивності дослідження обставин справи та її вирішенні.

    7. Чи немає підстав для кваліфікації  дій обвинуваченого за статтею  КК України, яка передбачає  відповідальність за більш тяжкий  злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред’явлено, яке передбачене ч. З ст. 237 КПК?

    При цьому на практиці можуть виникнути  різні ситуації. Наприклад, дії обвинуваченого, на думку судді, слід перекваліфікувати  на статтю кримінального закону з більш суворою санкцією, або на статтю, яка передбачає інші істотні фактичні обставини порівняно з пред’явленим обвинуваченням, або на статтю з менш суворою санкцією без зміни при цьому формулювання обвинувачення. У таких ситуаціях, переконавшись у необхідності змінити кваліфікацію дій обвинуваченого, суддя повертає кримінальну справу за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника на додаткове розслідування^*.

    Попередній  розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов’язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

    Попередній  розгляд справи починається з  доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з’явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, розглянутих вище, та заявлених ними клопотань.

    Прокурор  висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

    При попередньому розгляді справи, в разі необхідності, ведеться протокол. Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду суддею у відповідні строки, які передбачені статтями 240-241 КПК, а саме не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.

    За  результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає  одне з таких рішень:

    1) про призначення справи до судового розгляду;

    2) про повернення справи на додаткове розслідування;

    3) про зупинення провадження в справі;

    5) про направлення справи за підсудністю;

    6) про закриття справи;

    За  наявності достатніх підстав  для розгляду справи в судовому засіданні  суддя, не вирішуючи наперед питання  про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду. Однак при цьому мають бути дотримані наступні вимоги: кримінальна справа повинна бути підсудна саме цьому суду, в ньому відсутні обставини, які виключають подальше провадження по справі, зупинення чи направлення справи на додаткове розслідування. Прийнята постанова чи ухвала повинна містити відповіді на питання, які передбачені статтями 242, 253 КПК.  

    У постанові повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвище судді, прізвище, ім’я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду, стаття КК, за якою пред’явлено обвинувачення, та рішення з інших питань, пов’язаних з підготовкою справи до розгляду.

    Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї  не може бути внесено подання прокурором.

    Рішення про повернення справи на додаткове розслідування приймається при наявності підстав передбачених статтею 246 КПК а саме:

• цілком неповного чи неправильного провадження дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні.;
• значного порушення вимог кримінально-процесуального закону;
• наявність в справі підстав для пред’явлення притягнутої до відповідальності особи обвинувачення, яке йому до цього не було пред’явлено;
• наявність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий;
• неправильного розмежування або об’єднання справ.

    Визнавши за необхідне повернути справу на додаткове розслідування, суддя у постанові, а суд в ухвалі, повинен чітко вказати, які саме обставини повинні бути з’ясовані при додатковому розслідуванні, а які при цьому слідчі дії повинні бути виконані. В таких випадках суддя (суд) повинен враховувати реальну можливість виконання своїх вказівок. Разом з тим суддя (суд) в своїй постанові чи ухвалі не повинен завчасно вирішувати питання про доведеність обвинувачення; про достовірність доказів; про перевагу одних доказів перед іншими; про кваліфікацію злочину і т.д., тобто робити будь-які висновки до яких повинні дійти органи розслідування по результатам додаткового розслідування.

    Рішення про зупинення провадження у справі повинно містити факти, підтверджуючи висновки про те, що обвинувачений дійсно уникнув суду і місцезнаходження його невідоме або, що він хворий тяжкою хворобою і виключається його участь у судовому засіданні відповідно до вимог ч. 1, 2 статті 249 КПК.

    У випадку, коли обвинувачений зник з місця події і місцезнаходження його невідоме, суддя (суд) призупиняють провадження по справі і одночасно оголошують розшук обвинуваченого. Рішення про розшук включається в постанову (ухвалу) про призупинення провадження або оформляється окремим документом. Виконання постанови (ухвали) про розшук обвинуваченого покладається на органи внутрішніх справ.

    Тяжкість  хвороби обвинуваченого, яка виключає можливість його участі у судовому засіданні, повинна бути посвідчена тільки лікарем, працівником лікарні, в якому лікується обвинувачений.

    При з’ясуванні місця знаходження обвинуваченого чи місця його вилікування суддя (суд) повинен відновити провадження у справі і вирішити всі питання віднесені до стадії попереднього розгляду.

    Рішення про направлення справи за підсудністю приймається, якщо суддя чи суд в розпорядчому засіданні встановить, що по територіальному та іншим ознакам кримінальна справа йому не підсудна відповідно до ч. 3 статті 249 КПК України.

    Визнавши  за необхідне направити справу за підсудністю, суддя чи суд виносить постанову чи ухвалу, не передаючи  обвинуваченого суду і не вирішуючи  питань, передбачених статтею 253 КПК, а саме: про призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є обов’язковою; про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу; про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідування справи; про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи; про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання та витребування додаткових доказів; про заходи щодо забезпечення цивільного позову; про виклик у необхідних випадках перекладача; про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні; про день і місце судового розгляду та всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій.

    Рішення про закриття кримінальної справи може бути прийнято при наявності підстав, передбачених статтями 6 – 10 КПК.

    Закриття  справи можливе лише при умові, коли для цього не потрібно давати оцінку доказам, що віднесено до компетенцію суду під час безпосереднього розгляду справи, тому на цій стадії закрити справу за недоведеністю участі обвинуваченого в скоєнні злочину.

    Відповідно  до ч. 1 статті 248 КПК суддя (суд), закриваючи справу, повинен вирішити питання про речові докази, відміну міри покарання, забезпечення цивільного позову і конфіскації майна.

    Копія постанови (ухвали) про закриття справи вручається протягом 3 діб обвинуваченому, потерпілому і направляється прокурору відповідно до вимог ч. 2 статті 248 КПК. Таке рішення може бути оскаржено сторонами протягом семи діб з дня її винесення, шляхом подання апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядалась по першій інстанції апеляційним судом – касаційні подання чи скарги до касаційного суду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

    Отже, можна сказати, що питання, які з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи - це питання пов’язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи, по якій проводилось досудове слідство, а саме: питання про підсудність; чи є підстави для закриття справи або її зупинення; визначається правильність обвинувального висновка згідно до вимог КПК; чи є підстави для зміни, скасування, або обрання запобіжного заходу; чи немає підстав для кваліфікації дій обвинувального за статтею КК України, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин. І, як результат, судя (суд) виносить постанову (ухвалу) про призначення справи до судового розгляду за наявністю достатніх підстав, не вирішуючи наперед питання про винуватість обвинуваченого.

    Враховуючи  важливість попереднього розгляду кримінальної справи, можна з впевненістю сказати, що в залежності від того яким чином буде розглянута справа на попередньому розгляді, залежить її подальший розгляд.

    Якщо, наприклад, суддя неправильно вирішить питання про підсудність справи або ще гірше, погодиться з обвинувальним вироком, який є хибним, наприклад, прокурор кваліфікував відповідний злочин за ч. 1 статті 187 КК України – розбій, яким передбачено позбавлення волі на строк від трьох до семи років, а насправді діяння підсудного повинні були кваліфікуватися як грабіж який передбачений ч. 1 статті 186 КК України, оскільки підсудний діяв без зброї та погроз вчинення насильства, що є необхідним елементом розбою, за який передбачено щонайбільше позбавлення волі на строк до чотирьох років, а в залежності від обставин, то й штрафом можна обійтися. Тому питання правильності кваліфікації злочину на попередньому розгляді кримінальної справи має дуже важливе значення, оскільки від цього по суті і залежить правильність вирішення самої справи.