Бандитизм

Дата добавления: 11 Января 2011 в 00:17
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: курсовая работа
Скачать полностью (40.91 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Бандитизм.doc

  —  159.50 Кб

   ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3 
1. Бандитизм як злочин проти громадської безпеки………………………….6

2. Юридичний  аналіз злочину………………………………………………….13

3. Питання  розмежування бандитизму з суміжними  складами злочину…….22

4. Аналіз  судової практики про бандитизм…………………………………….27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….33 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………37  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП

    Актуальність  теми. Організована злочинність корисливо-насильницького спрямування є на даний час однією з найбільших загроз для системи внутрішньої безпеки, життя та здоров’я, майна громадян будь-якої держави. Рівень цього виду злочинності, його динаміка, географічна розповсюдженість та інші показники говорять про те, що ця проблема повинна посісти одне з найперших місць щодо нагальності свого вирішення як у наукових колах, так і у практичній сфері. Основною причиною такої ситуації є те, що за часів колишнього Радянського Союзу взагалі ставилося за необхідне і належне заперечення будь-якого факту щодо власне самого існування організованої злочинності на його теренах. Політична кон’юнктура того часу диктувала “неможливість” існування подібних негативних явищ в умовах тодішнього суспільства. Однак, незважаючи на це, в рамках багатьох теоретико-методологічних досліджень окремі автори все ж намагалися звернути увагу на специфічні щодо свого змісту кримінально-правові та кримінологічні аспекти окремих збройних нападів, що вчинялися організованими групами осіб. Відомими авторами таких наукових праць в Україні є Ю.В. Александров, Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.Ф. Антипенко, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.В. Василевич, М.В. Володько, В.В. Голіна, В.К. Грищук, І.М. Даньшин, С.В. Дьяков, С.О. Єфремов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, Я.Ю. Кондратьєв, М.Й. Коржанський, В.Ф. Крашаниця, Г.Г. Кріволапов, В.І. Курляндський, В.І. Лебеденко, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, Д.Й. Никифорчук, В.В. Петров, Ю.В. Солопанов, В.В. Сташис, С.І. Тихенко, В.П. Тихий, В.О. Туляков, Є.А. Худяков, В.І. Шакун, С.С. Яценко та інші, а серед російський вчених – С.В. Ванюшкін, А.І. Долгова, В.В. Лунеєв та ін.

    Така  увага значної кількості провідних  науковців до вказаної проблематики є не випадковою, адже докорінні  зміни в економічній, соціальній та інших складових українського суспільства, що відбулися наприкінці минулого століття, призвели до значного зростання рівня організованої злочинності взагалі, і бандитизму, зокрема, тоді як кримінально-правове регламентування відповідальності за цей вид злочину та кримінологічний зміст його розуміння були, і деякою мірою залишаються й на тепер, недостатньо чіткими й прозорими для одноманітного тлумачення та практичного застосування правоохоронними органами. Крім цього, в чинному Кримінальному кодексі України з’явились нові види злочинів, схожих за своїм змістом зі злочином щодо бандитизму (зокрема, створення злочинної організації), що вимагає проведення порівняльного дослідження вказаних аспектів.

    Мета  і задачі курсової. Метою роботи є аналіз поточного становища щодо кримінально-правового розуміння та регулювання відповідальності за бандитизм в Україні, його кримінологічного змісту задля приведення цих положень у відповідність до об’єктивних реалій сьогодення, а також удосконалення вже існуючих та розроблення нових, сучасних підходів до вирішення питань протидії та боротьби з бандитизмом задля його локалізації, нейтралізації та ліквідації у державі. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

    - розглянути бандитизм як злочин проти громадської безпеки;

    - з’ясувати об’єктивні і суб’єктивні ознаки бандитизму, дослідити та визначити сучасний рівень, динаміку, географію бандитизму в Україні;

    - дослідити та визначити питання розмежування бандитизму з суміжними складами злочину;

    - проаналізувати та провести аналіз судової практики про бандитизм.

    Об’єктом  дослідження виступає сукупність науково-практичних підходів, положень, думок, пропозицій; репрезентативний масив практичного матеріалу (статистичні дані, окремі кримінальні справи), а також сукупність нормативно правових актів та окремих їх положень щодо кримінально-правового та кримінологічного змісту і об’єктно-суб’єктного розуміння бандитизму як окремого злочину, його місця в системі інших злочинів, кримінологічного наповнення окремих термінів та елементів, що його обумовлюють та супроводжують (банда, участь у банді, озброєність банди тощо) та інші аспекти.

    Предметом дослідження виступає аналіз кримінологічних та кримінально-правових підходів до розуміння суті і проявів бандитизму й окремих його аспектів, а також визначення можливих наукових, практичних, законодавчих, організаційних шляхів, методів, способів, заходів щодо протидії та боротьби з бандитизмом в Україні з метою удосконалення вже існуючих та розроблення нових, сучасних підходів задля локалізації, нейтралізації та ліквідації бандитизму в державі.

    Методи  дослідження. Ними є сучасні епістемологічні методи пізнання, що ґрунтуються на фундаменті діалектичної логіки. Серед них потрібно виділити такі методи як: історико-правовий, який використовувався у дослідженні становлення та правового регулювання відповідальності за бандитизм в Україні та в країнах, складовою частиною яких вона була протягом різних історичних періодів; порівняльно-правовий, який було застосовано у дослідженні кримінологічних ознак бандитизму, його динаміки, структури, причинної складової як за різні часові періоди, так і щодо різних країн, зокрема, Росії, Білорусі.

    Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох питань, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи складає 39 сторінок, в тому числі 3 сторінки списку використаних джерел, який вміщує 28 найменування. 
 

1. Бандитизм як злочин  проти громадської  безпеки

    Банда як певне злочинне співтовариство, що характеризується озброєністю, спрямованістю  своєї діяльності на вчинення нападницьких злочинів як основною метою та спрямованістю на тривалу злочинну діяльність, в абсолютній більшості випадків існує на організаційному рівні своєї побудови, який відповідає передбаченому в чинному КК України (п. 3 ст. 28) рівню організованої злочинної групи. Проте теоретично не існує жодних перешкод для того, щоб певна складна злочинна організація (п. 4 ст. 28 КК України) не могла б займатися збройними нападами як основним або одним із основних своїх видів злочинної діяльності. Тобто гіпотетично є цілком реальним той факт, що банда за певних ідеальних умов може мати всі перелічені в КК України ознаки злочинної організації (стійкість, ієрархічність, структурованість тощо) та існувати, таким чином, на цьому високому організаційному рівні. Тому, на мою думку, задля ефективнішого дослідження цього питання потрібно чітко розрізняти поняття банди "в чистому її вигляді" й поняття певного організованого злочинного утворення (групи чи організації), що займається збройними нападами як "неосновним" своїм видом злочинної діяльності. Досить відомими й поширеними є випадки, коли певні злочинні організації, що займаються, скажімо, рекетом (тобто вимаганням) чи іншими злочинами задля забезпечення своїх доходів та з метою залякування непокірних данників (як правило, підприємців і дрібних комерсантів), час від часу застосовують озброєні напади на їхні магазини, кафе, офіси, торгові точки тощо, намагаючись знищити майно і цим самим продемонструвати його власнику певного роду "попередження" [1]. У цьому разі не можна сказати, що збройні напади є головним "злочинним промислом" цієї організації, адже вони є лише способом (інструментом) для досягнення іншої злочинної мети, і саме в цьому разі більш доцільною з теоретичної точки зору видається первинна кваліфікація дій вказаної злочинної організації за ст. 255 КК України "Створення злочинної організації" (тобто організації рекетирів) у сукупності з п. 4 ст. 189 "Вимагання" та ст. 194 КК України "Умисне знищення або пошкодження майна" тощо. Тобто пропонується відмежувати дію цих двох статей КК України (ст. ст. 255 і 257) за критерієм наявності чи відсутності в "послужному списку" того чи іншого угруповання злочинів, пов`язаних з озброєними нападами, вчиненими як основна мета злочинної діяльності того чи іншого формування як таких, що становлять, як правило, способом свого вчинення більшу громадську небезпеку й за вчинення яких ст. 257 КК України "Бандитизм" передбачає дещо суворішу санкцію (від п`яти до п`ятнадцяти років позбавлення волі, на відміну від санкції ст. 255 "Створення злочинної організації" - від п`яти до дванадцяти років позбавлення волі). Ця точка зору також вбачається більш ефективною, оскільки в цьому разі на практиці слідчий, прокурор або суддя насправді не мають необхідності обов`язково встановлювати, чи була та чи інша озброєна, нападницька, багатоепізодна банда злочинною групою чи злочинною організацією. Оскільки для притягнення до відповідальності за бандитизм це не буде мати істотного значення. Потрібно буде лише з`ясувати: чи були вчинені нею напади основною метою злочинної діяльності чи лише способом (інструментом) для досягнення іншої більш загальної стратегічної мети. Окремі науковці-теоретики схильні вбачати в цьому питанні складну суперечність, проте, вважаю, що її в цьому разі немає. Адже рівень злочинної організації є не єдиним можливим рівнем існування й діяльності певної банди, є й інші (організована група, зокрема). Саме тут задля точної суто теоретичної детермінації й повинне, як на мене, відігравати свою вирішальну роль встановлення факту реалізації основної чи неосновної злочинної мети учасників такого злочинного об`єднання безпосередньо через вчинення певного збройного нападу. З цього контексту навіть не випадають ті невеликої чи середньої тяжкості нападницькі чи ненападницькі злочини, за які ніби-то неможливо притягнути до відповідальності членів такої злочинної організації, посилаючись на п. 4 ст. 28 та ст. 255 КК України. У цьому разі слід нагадати про формальність кримінально-правового складу як ст. 255 "Створення злочинної організації", так і ст. 257 КК України "Бандитизм". Тому задля інкримінування ст. 255 необхідною є наявність лише самого доведеного факту створення такої злочинної організації з метою вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів (навіть без самого факту його вчинення) або ж, як це найчастіше відбувається на практиці, факту вчинення одного тяжкого чи особливо тяжкого злочину (хоча така "одноразовість", як на мене, аналогічна й до питання з бандитизмом має бути піддана сумніву та підлягає перегляду задля її усунення). Ця умова ніяким чином не означає, що для інкримінування членам певного організованого злочинного об`єднання ст. 255 КК України "Створення злочинної організації" необхідною є умова щодо вчинення цією організацією під час тривалого періоду своєї діяльності виключно тяжких чи особливо тяжких злочинів. Насправді - ні, можуть вчинятися й інші злочини. Задля вирішення проблеми співвідношення тяжких та особливо тяжких злочинів у діяльності певної злочинної організації зі вчиненням інших злочинів варто, на мою думку, переглянути існуючу її дефініцію, виклавши її таким чином: під злочинною організацією в аспекті її створення з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину потрібно розуміти таку злочинну організацію відповідно до п. 4 ст. 28 КК України, якою було вчинено два і більше злочинів чи замахів на злочин (принаймні один з яких має бути тяжким чи особливо тяжким) або ж якою було вчинено лише один тяжкий чи особливо тяжкий злочин, але при цьому були присутні наміри щодо вчинення й інших злочинів незалежно від ступеня їхньої тяжкості. На моє глибоке переконання, створення певного злочинного об`єднання (нехай навіть і такого складного, як злочинна організація) з метою вчинення лише одного (нехай навіть тяжкого чи особливо тяжкого) злочину без жодних намірів на тривалу злочинну діяльність, на вчинення будь-яких інших злочинів має повністю виключати можливість притягнення учасників цього злочинного об`єднання до відповідальності за ст. 255 "Створення злочинної організації", оскільки такий підхід, як на мене, повністю суперечить сенсу встановлення відповідальності за злочини проти громадської безпеки. У цьому разі такі учасники мають притягуватися до відповідальності лише за конкретними статтями Кримінального кодексу, зважаючи на вчинені ними діяння та їхні суспільно небезпечні наслідки. Тому, вважаю, що ст. 255 КК України "Створення злочинної організації" в аспекті слів "з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину" сформована невірно і ці слова треба замінити, виключивши з них вказану "одноразовість".

    У контексті вищесказаного також  потрібно окремо дослідити питання  щодо співвідношення схожих за своїм  кримінально-правовим та кримінологічним  змістом з бандитизмом таких  статей КК України, як ст. 258 "Терористичний  акт" та ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань". Особливо варто звернути увагу на окремі пункти цих статей, в яких йдеться про створення таких угруповань та про участь у їхній діяльності. І дійсно, якщо врахувати всі аспекти й визначити, що бандитизмом слід вважати організацію озброєної банди (тобто нападницької, озброєної, налаштованої на тривалу діяльність організованої групи або злочинної організації), участь у ній і участь у вчинюваному нею нападі, то постає досить складне питання: як відмежувати терористичну групу або незаконне воєнізоване формування від банди. Адже як ті, так і інші можуть створюватися для нападів чи інших злочинів, є озброєними, можуть бути налаштованими на тривалу злочинну діяльність, мати доволі різні рівні своєї організованості тощо. Крім того, всі вищевказані статті щодо факту організації подібних злочинних утворень або участі у них чи в їхній діяльності, так само як і бандитизм, носять формальний характер і не потребують для своєї закінченості настання матеріальних наслідків. До речі, з цього приводу в наукових колах під час розробки проекту кримінального кодексу існували певні сумніви. Наприклад, С.Б. Гавриш висловлював сумніви щодо необхідності криміналізації відповідальності саме за створення терористичної групи, мотивуючи це вже передбаченою відповідальністю за тероризм, вчинений за попередньою змовою групою осіб [2]. Тож, фактично єдиною ознакою, що розмежовує ці кримінально-правові склади, є вже згадувана вище основна мета діяльності того чи іншого угруповання. Тобто і тероризм, і організація незаконних воєнізованих формувань мають за основну мету не вчинення окремих нападів як таких, а лише використовують ці напади чи інші злочини як спосіб (інструмент) для досягнення інших цілей (політичних, економічних, соціальних тощо), хоча можна припустити, що при цьому такі злочинці можуть не гребувати й корисливою наживою, якщо трапиться така нагода. До того ж ця основна мета має бути не просто будь-якою, а окремим чином законодавчо визначеною, як це, приміром, певною мірою зроблено щодо тероризму в п. 1 ст. 258 КК України і, на жаль, поки що не зроблено щодо незаконних воєнізованих формувань. На проблемність цього питання звертали увагу багато сучасних авторів. Детально питання щодо співвідношення тероризму та організованої злочинності вивчає, зокрема, В. Ліпкан [3]. Що ж до питання чіткого визначення родового об`єкта тероризму та його класифікації, то на сьогодні з цього приводу існує дуже багато різних думок та наукових пропозицій. Можна навіть сказати, що спостерігається деякий "бум" щодо розробки цих питань, першопричиною виникнення якого стали події 11 вересня 2001 року в             Нью-Йорку та наступні тенденції щодо створення світового антитерористичного опору. Тож, наприклад, В. Ліпкан вважає, що тероризм є багатооб`єктним злочином, який посягає й на громадську безпеку (основний об`єкт), і на життя, здоров`я та права громадян (додатковий об`єкт), і на відносини власності (теж додатковий об`єкт) тощо [4]. Подібного висновку доходить також і В. Ємельянов [5]. Звичайно, визначити всі цілі, які могли б переслідуватися тими чи іншими терористичними групами, неможливо через надто широкий їх діапазон. Втім, це й не потрібно. Потрібно визначити цільові напрями злочинного терористичного спрямування злочинних дій, основні орієнтовні способи їх вчинення, а решту конкретизації залишити на розсуд правоохоронців щодо того чи іншого випадку. Слушно з цього приводу висловлюється, зокрема, В. Антипенко, зазначаючи таке: "Оптимальним тут є шлях, що передбачав би тіснішу прив`язку мети з об`єктом злочину..." [6]. До того ж саме цілі та мотиви вчинення терористами тих чи інших злочинів терористичної спрямованості і є головними класифікаційними критеріями для розподілу тероризму на різні види: загальнокримінальний, політичний тощо [7].

    Аналогічно, як на мене, має вирішуватися й колізія щодо створення незаконних воєнізованих збройних формувань через істотну змістовну ідентичність існуючих і в цьому разі проблем. Тобто основою відмежування цього кримінально-правового складу від бандитизму слід вважати також наявність іншої основної мети (як правило, політичної) у такого воєнізованого чи збройного формування й використання ним нападів лише як способу (інструмента) для її досягнення. Лише за допомогою цього методу можна відрізнити збройне формування в контексті примітки № 2 до ст. 260 КК України "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" від банди. Однак у цьому аспекті визначити більш-менш конкретні цілі (як у разі з тероризмом) можливої діяльності таких угруповань дуже важко, особливо намагаючись відокремити вказані цілі від тероризму. Тому що на практиці політичні аспекти присутні, як правило, і в тому, і в іншому випадках, а незаконні озброєні воєнізовані формування дуже часто саме і створюються задля терористичної або подібної до неї діяльності [8]. З іншого ж боку, підхід щодо розмежування бандитизму й інших вищевказаних подібних до нього кримінально-правових складів лише за ознакою поділу їх на корисливість та політичність також вбачається досить примітивним. Зрозуміло, що передбачення в КК України ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" мало за основну мету недопущення самого факту створення в суспільстві певними політичними чи іншими силами (структурами) власних силових структур як противаги до вже існуючих в державі чи в окремому її регіоні законних військових та правоохоронних органів або створення таких структур на базі законних військових чи правоохоронних органів шляхом підбурення їх до непокори або введення в оману їхніми керівниками тощо. Тож, саме наявність такого підтексту "противаги", на мою думку, має відігравати вирішальну роль при кваліфікації того чи іншого озброєного, у більшому чи меншому ступені побудованого за військовим зразком, угруповання як незаконного воєнізованого формування. За відсутності ж такого підтексту вказані угруповання радше, як на мене, слід вважати терористичними. Це питання також детально досліджував професор В. Мальцев і дійшов загального висновку, що, звичайно, якими б не були причини створення окремого воєнізованого формування поза правовим полем держави і на вчинення яких злочинів не був би спрямований їхній умисел, у будь-якому разі вони несуть потенціальну загрозу для громадської безпеки й мають визнаватися незаконними [9].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Страницы:12345следующая →
Описание работы
Метою роботи є аналіз поточного становища щодо кримінально-правового розуміння та регулювання відповідальності за бандитизм в Україні, його кримінологічного змісту задля приведення цих положень у відповідність до об’єктивних реалій сьогодення, а також удосконалення вже існуючих та розроблення нових, сучасних підходів до вирішення питань протидії та боротьби з бандитизмом задля його локалізації, нейтралізації та ліквідації у державі. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:
- розглянути бандитизм як злочин проти громадської безпеки;
- з’ясувати об’єктивні і суб’єктивні ознаки бандитизму, дослідити та визначити сучасний рівень, динаміку, географію бандитизму в Україні;
- дослідити та визначити питання розмежування бандитизму з суміжними складами злочину;
- проаналізувати та провести аналіз судової практики про бандитизм.
Содержание
ВСТУП……………………………………………………………………………3
1. Бандитизм як злочин проти громадської безпеки………………………….6
2. Юридичний аналіз злочину………………………………………………….13
3. Питання розмежування бандитизму з суміжними складами злочину…….22
4. Аналіз судової практики про бандитизм…………………………………….27
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………37