Закон як джерело кримінально-процесуального права

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

«ОДЕСЬКА  ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ ТА СЛІДСТВА 
 
 

Кафедра кримінального процесу 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

 Закон як джерело кримінально-процесуального права 
 
 

Студента 3 курсу 1 потоку

денного відділення, група № 5

Інституту прокуратури та слідства

Чулкова Антона Павловича.

Науковий  керівник:

к.ю.н.асистент Стоянов

Микола  Михайлович.  
 

Одеса

2011 

    ЗМІСТ 

                                                                                                                           СТОР.

ВСТУП                                                                                                                    3-4                              Розділ I. Поняття та загальна характеристика

                  джерел кримінально-процесуального права            5-15             

Розділ  II. Поняття кримінально-процесуального закону,

                    його сутність і значення                                                     16-22

Розділ  III. Чинність кримінально-процесуального закону               

      3.1. Дія кримінально-процесуального закону у просторі                                23-25

      3.2. Дія Кримінально-процесуального закону у часі                                         26-27

      3.3. Дія кримінально-процесуального закону за колом осіб                          28-31

ВИСНОВКИ                                                                                                           32-33

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                       34-36 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Нормативно-правове  регулювання кримінального судочинства  в Україні нерозривно пов'язане  з соціально-економічними та політичними  змінами суспільних відносин. Процеси демократичних перетворень та інтеграції України у світове співтовариство визначили необхідність оновлення кримінально-процесуального законодавства та приведення його у відповідність із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Різко змінилися економічні та соціально-політичні умови життя українського суспільства, що сталися на рубежі XX і XXI століть, а також прийняття на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України, стрімкий розвиток кримінально-процесуального законодавства викликали необхідність звернення до однієї з основних теоретико-прикладних проблем кримінально- процесуальної теорії - розуміння джерел права.

    Виняткова важливість вирішення виниклих останнім часом проблем щодо значення закону, як основного джерела українського кримінально-процесуального права, гостра необхідність його теоретичного осмислення, недостатньо відповідаюча потребам практики ступінь його вивченості визначають актуальність вибраної мною теми курсової роботи.

    Об’єктом моєї курсової роботи є джерела кримінально-процесуального права.

    Предметом моєї роботи є закон як джерело кримінально-процесуального права України.

    Мета – здійснення комплексного всебічного дослідження  кримінально-процесуального закону як  основного джерела кримінально-процесуального права України, розв’язання теоретичних проблем, що пов’язані з правовою природою, поняттям, та значенням кримінально-процесуального закону серед інших джерел кримінально-процесуального права України, а також загальна їх характеристика.

    Відповідно  до обраної мети вирішуються такі теоретичні завдання: 

1. Визначити поняття, ознаки та загальну характеристику джерел кримінально-процесуального права.
2. Висвітлити поняття кримінально-процесуального закону, його сутність

      і значення.

3. З’ясувати дію кримінально-процесуального закону у часі, просторі, та за

       колом осіб.

    Вагомий внесок у розбудову питань стосовно кримінально-процесуального закону як джерела кримінально-процесуального права та загалом системи джерел кримінально-процесуального права присвячені праці таких вчених та правників-наукоіців як: Аленін Ю.П., Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., Тертишник В.М., Лобойко Л.М., Грошевий Ю.М., Михеєнко М.М, Фойницький І.Я., Ларіонов В.М., Дроздов О.М. та ін.

    Методологічну основу дослідження питання закону як джерела кримінально-процесуального права, становлять наукові праці в галузі кримінально-процесуального, конституційного, теорії держави і права. У роботі використані загальні та приватні методи дослідження, в тому числі системно-правовий, метод аналізу, узагальнення.

    Нормативна  база дослідження представлена ​​Конституцією України, кримінально-процесуальним, конституційним та іншим національним законодавством України, постановами Пленуму Верховного Суду України, міжнародними нормативно-правовими актами.

    Питання закону як джерела кримінально-процесуального права є дуже важливими в теорії і практиці застосування норм кримінально-процесуального права, адже надаючи нормам юридичної  сили, він створює правові підстави для здійснення справедливого правосуддя у кримінальних справах, законного та обгрунтованого вирішення цих справ, ефективності діяльності судової влади, передбачає гарантії встановлення істини, без яких неможливе правосуддя в рамках верховенства права. 
 

Розділ  I. Поняття та загальна характеристика джерел кримінально-процесуального права 

    Зазвичай  у правовій науці поняття джерела  права розуміють неоднозначно.

Традиційно  говорять про джерела права у  формальному, матеріальному та ідеальному смислах. Джерелом права в матеріальному сенсі є суспільні відносини, які розвиваються та претендують на їх нормативно-правове закріплення. Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість. Коли ж кажуть про джерела у юридичному(формальному) сенсі, то мають на увазі різні форми (способи) вираження, об'єктивізації правових норм. [17, с. 56], форми вираження державної волі, при цьому правила, які в них містяться набувають значення норм права [38, с. 99].

    У теорії держави та права загальноприйнятим слід вважати наступні джерела права:

1. Нормативно-правовий акт,
2. Правовий прецедент,
3. Нормативно-правовий договір,
4. Правовий звичай,
5. Правова доктрина,
6. Міжнародно-правовий акт [32, c.95].

    Окрім вищезазначених джерел права, на думку  деяких вчених, самостійним джерелом права також є релігійно-правова норма. Релігійно- правова  норма  -  акт-документ,   який  містить церковний канон  чи іншу  релігійну  норму ,  яка  санкціонується  державою  для надання  їй  загальнообов”язкового  значення і  забезпечується  нею.Релігійно-правова  норма  розповсюджена  в  традиційно-релігійних  правових  системах  (наприклад, у  мусульманських країнах). В деяких країнах Релігійно-правова норма тісно пов”язана з правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки) [24, с.45].

    На  сьогодні в Україні основними джерелами кримінально-процесуального права виступають нормативно-правові акти.

    Нормативно-правові  акти займають особливе місце у системі  правового регулювання кримінально-процесуальної  діяльності.[15,с.39].

    У теорії держави та права нормативно-правовий акт визначається як  офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. [27, с.72].

    Нормативно-правові  акти знаходяться між собою в  суворій ієрархічній підпорядкованості, від якої залежить юридична чинність того або іншого документа. Найважливіше значення серед них має закон (у тому числі Основний – Конституція країни).

    Вченими-процесуалістами  визнається, як правило, з усієї системи  нормативно-правових актів кримінально-процесуальний  закон. Причому велике коло вчених вважають, що кримінально-процесуальний закон є єдиним джерелом кримінально-процесуального права.

    В Основному законі нашої держави, а саме положення ч.2. ст. 19 Конституції  України сказано: «Органи державної  влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи  зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України». На підставі аналізу п. 14 ч.1 ст.92 Конституції України де закріплено, що «виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус  суддів,  засади  судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства,  нотаріату,  органів  і  установ  виконання  покарань; основи організації та діяльності адвокатури» [1, ст.92].

    Можна дійти висновку, що законодавець обмежив коло джерел кримінально-процесуального права, зазначивши в ньому лише закони. Таке положення обґрунтовується наявністю твердження і на теоретичному рівні: «...Порядок кримінального судочинства може регулюватися тільки законом, що є єдиним джерелом кримінально-процесуальних норм» [15,с.39].

    У англо-саксонській правовій системі  первинну значущість має судовий  прецедент.  Судовий прецедент  – рішення у конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи іншої інстанції при вирішенні  аналогічних справ у майбутньому або, що слугує зразковим прикладом тлумачення закону у подальшому його використанні [25, с.32].

    На  відміну від англо-саксонської  правової системи, закон для романо-германської  правової сім’ї є основною категорією національного законодавства.

    Закон у юриспруденції - це нормативний  правовий акт, який приймається представницьким (законодавчим) органом державної  влади в особливому порядку, має  найвищу юридичну силу та регулює  найважливіші суспільні відносини [28, с. 344].

    Закони, що визначають порядок провадження у кримінальних справах, можна поділити на три групи:

• Конституція України, де закріплені принципи судового провадження, які мають особливе політичне та юридичне значення;
• Кримінально-процесуальний кодекс – кодифікований акт, в якому зібрані воєдино та призведені в систему приписи кримінально-процесуального права;
• Інші закони, які видані у відповідності до Конституції України та КПК:[15, с.42].

    Конституція України. Першоджерелом норм кримінально-процесуального права є Конституція держави. Конституції України викладено основні принципи правосуддя. Зокрема, у ст. 62 КУ вперше отримав належне юридичне оформлення та законодавче закріплення принцип презумпції невинності обвинуваченого: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв'язуються на! користь обвинуваченого». Конституція визначає основні засади інституту реабілітації безневинно засуджених та встановлює, що кожен має право на відшкодування шкоди, завданої/незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади та посадових і службових осіб (ст. 56) [1, ст.56].