Планування і організація матеріально-технічного забезпечення промислових підприємств

Потреба в  матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.

Для ремонтно-експлуатаційних  потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку вибирається облікова одиниця, що найбільшою мірою відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино-) година (для витрат мастильних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спецвзуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і мастильних матеріалів, ремонтних матеріалів).

Потребу в мастильних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

П_м.м = Н_в.м. ∙ q_обл. ∙ q_р.днів ∙ К_з ∙Т_зм                                (8.8.)

де   П_мм — кількість необхідних мастильних матеріалів;

Н_вм — норма витрат мастильних матеріалів на одну машино-годину роботи даного обладнання, кг;

q_обл — число працюючих одиниць обладнання, од.;

q_р.днів — планова кількість робочих днів підприємства у рік, дні;

К₃ — коефіцієнт змінності обладнання;

Т_зм — тривалість робочої зміни, год.

Для діючого  виробництва потребу в інструменті  розраховують так: визначають його витрати  для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Потрібна кількість інструменту на плановий період, розраховується за формулою:

            І_р = І_п + ОФ_п - ОФ_фі                                                                         (8.9)

де  І_п — витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

ОФ_п — потрібний обіговий фонд інструменту, шт.;

ОФ_фі — фактичний обіговий фонд інструменту на початок планового періоду, шт.

Потреба в матеріалах для виготовлення інструменту розраховується виходячи з кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (П_рем) залежить від типу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт.

Відмінні  особливості визначення потреби в обладнанні витікають з різної його участі у виробничому процесі в порівнянні з матеріалами.

Обладнання  переносить свою вартість на готовий  виріб частково, практично не змінюючи своїх фізико-хімічних властивостей, а матеріали після їх споживання втрачають свою споживчу вартість, переходячи в новостворений продукт, і повністю переносять на нього свою вартість.

Вибір методів  планування потреби залежить від  призначення обладнання. Основними напрямами використання обладнання є:

1. укомплектування виробничих об'єктів, що будуються;
2. заміна фізично та морально застарілого обладнання;
3. поповнення парку діючих машин на підприємстві.

Визначення  потреби в новому обладнанні для  заміни зношеного і морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нового обладнання замість його модернізації і капітального ремонту. Рішення про таку заміну приймається керівництвом підприємства на основі висновку компетентної комісії спеціалістів. При цьому враховується можливість придбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.

Потреба в додатковому обладнанні для збільшення виробничої потужності підприємства визначається на основі розрахунку необхідної кількості обладнання для виконання виробничих планів. Якщо розрахована потреба в обладнанні більше його наявності, то підприємство повинно придбати недостатню його кількість, звідси величина потреби в придбанні визначається як різниця між потребою та наявністю обладнання на підприємстві. Однак при цьому необхідно враховувати можливість раціонального використання наявних машин, передачі обладнання з "широких" ділянок тощо.

Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин.

Потреба в паливі частіше за все визначається шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива.

Для визначення кількості палива в натуральному вираженні розраховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і калорійності умовного палива).

Потрібна  кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначаються прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:

 П_nі = (∑N_j∙Н_вуп) : КЕ                                              (8.10)

де  П_nі — потреба в і-у виді палива в натуральних одиницях;

N_j — план виробництва j-го виду продукції;

Н_вуп - норма витрат умовного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції);

КЕ — калорійний еквівалент і-го палива.

Раціонально здійснити закупівлю матеріально-технічних  ресурсів — це означає придбати їх потрібної якості, в необхідній кількості, в потрібний час, у надійного постачальника та за доступно ціною.

Аналізуючи методи розрахунку потреби  в матеріально-технічних ресурсах, необхідно визначити неодмінну участь у них такого параметра, як норма витрат ресурсів.

Розробка всієї сукупності норм витрат сировини і матеріалів на підприємстві найважливіша функція МТЗ, яка вирішує завдання зменшення матеріаломісткості продукції, економії матеріальних ресурсів, зниження її собівартості та підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку.

Об′єкт нормування – сировина і матеріали, паливо та енергія, напівфабрикати, запаси і т.д.

Норма витрат – це планова міра суспільно-необхідних витрат ресурсу на виготовлення одиниці продукції чи послуг даної якості, що передбачає витрату ресурсів не вище досягнутого мінімального рівня споживання.

Класифікація  норм витрат:

а) за ступенем агрегування  об′єктів нормування – індивідуальна  та групова норма витрат;

б) за ступенем агрегування  матеріальних ресурсів – специфіковані  та зведені норми витрат;

в) за періодом дії – оперативні, річні та перспективні;

г) за складом витрат –  технологічні та загальновиробничі.

Індивідуальна норма витрат матеріальних ресурсів передбачає витрати ресурсу на виготовлення однієї деталі, вузла.

Групова норма витрат матеральних ресурсів визначає міру його споживання на виробництво певної кількості, схожих за технологією виготовлення деталей.

Специфіковані норми витрат матеріальних ресурсів розраховуються для цілей виробництва і визначають витрати конкретного виду сировини на виробництво одниці продукції в асортименті.

 Зведені норми витрат матеріальних ресурсів використовують для цілей планування і визначення сукупних витрат однорідних видів матеріальних ресурсів на виготовлення вробу.

 Склад індивідуальної норми витрат можна визначити:

      Н_в = q_кор + ∑q₁ + ∑q₂                                                                (8.11)

де Н_в – норма витрат ресурсу на виробництво одиниці виробу, натур. од./од.;

q_кор – чиста (корисна) маса виробу, обумовлена кількістю ресурсу, що ввійшов у готовий виріб, натур. од.;

∑q₁ – сумарні технологічні відходи і витрати ресурсів, натур.од.;

q₂  - неминучі організаційно-технологічні витрати, натур.од.

 

1. Оптимізація обсягів запасів матеріально-технічних ресурсів.

Запаси матеріально-технічних ресурсів відіграють важливу роль у забезпеченні ритмічності виробництва, своєчасному виконанні договірних зобов′язань підприємства, чим значно сприяють створенню його позитивного іміджу.

Ефективне планування запасів повинно забезпечити мінімальний обсяг запасів ресурсів, при якому виробництво працюватиме ритмічно, безперебійно.

Модель управління запасами повинна вирішувати:

• визначення обсягу запасів;
• часу їх поповнення.

Для розв'язання задач з підтримування оптимальних  запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами.

Основна мета управління виробничими  запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, економляться кошти на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації обігових коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого — зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Виробничі запаси – це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що надійшли до споживача різного рівня, але такі, що не використовувалися і ще не піддавалися переробці.

Виробничі запаси розраховують у натуральних, умовоно-натуральних  і вартісних вимірниках.

На підприємстві існує  кілька видів запасів: транспортні, підготовчі, технологічні, поточні (складські або змінні), резервні (страхові).

Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою (рис. 8.2).

Рис. 8.2 – Схема запасів  матеріалів на підприємстві

де П_m.max – максимальний поточний запас;

П_m.min – мінімальний поточний запас;

  t_з – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів;

t_н – інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях;

П_д – підготовчий запас;

С_тр – страховий запас;

Т_п.з. – точка поновлення замовлення;

З _з.max – максимальний запас матеріалів.

Максимальний поточний запас (П_т) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома поставками та середньодобових витрат матеріалів, тобто:

        П_т = q_cвм ∙ t_н                                             (8.12)

де  q_cвм — середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

Різновидом  поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного  транспортування матеріалів.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас (П_д) необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо), і визначається за формулою:

        П_д = q_cвм ∙ t_п,                                             (8.13)

де  t_п  — час на підготовку матеріалів, днів.

Технологічний запас (Т_х ) — час на підготовчі операції з виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас (С_тр) гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів поставок. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

С_тр = q_cвм ∙t_m                                           (8.14)

де  t_m — час термінового поповнення запасу в днях, або за стандартних інтервалів постачання — середнє відхилення від нього.

Страховий запас  визначається в межах до 50% поточного  запасу.

Знаходження матеріалів у дорозі — транспортний запас (Т_р) — визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

а) максимальний: