Бюджетная система Франции

Дата добавления: 27 Октября 2013 в 19:10
Автор: d******@ukr.net
Тип работы: реферат
Скачать полностью (22.38 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

r12913.doc

  —  81.00 Кб

Ось декілька прикладів  цього проникнення торгівельних компаній на поле діяльності комерційних банків: в 1987 р. Компанія Ошан викупила у компанії ССФ Банк Делор, який переіменувала в Аккорд; в 1988 р торгівельна компанія Інтермарше викупила у Креді Шимік банк Окзилер де Креді.

 

Ощадні каси Франції.

 

Прерша ощадна каса відкрита у Франції в 1818 році в парижі за ініціативою Бенжамена Делесера і герцога де Ларошфуко-Ліанкур з метою прийняття заощаджень від економних і підприємлдивих просих людей. Потім за її прикладом були створені інші каси, і в 1835 році був прийнят перший закон, який дав їм статус приватного суспільно корисної установи; сьогодні їх називають “публічно-правовими установами, які не переслідують мети ізволікання прибутку”, тобто вони можуть, у відповідності з їх ізначальним призначенням, приволікати кошти і видавати кредит - в певних межах - але не розподілюють чистим прибутком отриманим від цієї діяльності. Ці кошти повинні ними використовуватися або для поповнення їх власних коштів, або для забезпечення їх клієнтам осодливих пільг. До теперешнього часу ці каси були звільненні від податків на прибуток; в рамках процесу спрощення що проходить, вони тепер підпорядковуються нормам загального права але зберігають свою специфіку, що виражається у відсутності приватних акціонерів.

В 1837 році був прийнят новий закон, по якому функція зберігання і управління зібраними коштами була передана Депозитно-зберігальній касі. З цього часу ця каса отримала прирогативу акумулювати кошти по книжці А, яка являється інструментом, що використовується ощадними касами(а з 1990 ркасами взаємного кредиту), і користується правом звільнення процентів від податку, що принесло їй великий успіх у населення.

Прибуток отриманий по Книжці А,використовується за кількома призначенннями. Більша його частина слугує для надання позик органам місцевого самоврядування безпосередньо через філії Депозитно-зберігальної каси (ДЗК) під назвою Місцевий кредит Франції(бувша Каса співдії оснащенню місцевих органів самоврядування), в часності, при безпосередній участі самих кас, методом MINJOZ, прийнятим в 1950 р і, що називається за іменем його автора. Таким чином, основним (на протязі тривалого часу єдиним) кредитором органів місцевого самоврядування є об’єднання ДЗК і ощадних кас. Але крім цього призначення, прибуток, отриманий за Книжклю А, слугує для надання позик житловим організаціям з помірною квартплатою - хоча ощадні каси можуть і самі безпосередньонадавати їм кредит або, в залежності від політики держави, здійснювати операції на фінансовому, валютному або іпотечному ринках.

Ощадні каси та їх регіональні організації -Регіональні фінансові компанії - SOREFI - мають в своєму розпорядженні деяку частину акумульованих коштів  (незначну частку коштів по книжкам А і більш високу частку за книжками Б, аналогічним банківським книжкам, що не користуються податковими пільгами), а також прибуток, який приносять їх зберігальні бони і рахунки до запитання. Традиційно ощадні каси використовували ці суми для прямого кредитування вищевказаних житлових організацій з помірною квартплатою або місцевих органів самоврядування, а токож для надання житлових позик приватним особам.

На національному рівні існує  Національний центр ощадних і  страхових кас - CENCEP, який представляє  ощадні каси в органах державної  влади, а також виконує контрольно-ревізійні  функції, видає правила і надає послуги загального характеру, такі як створення новоїнової продукції і здійснення зв’язку на базі відомої системи Ecureuil.

В 1983 році була перебудована сітка  ощадних установ шляхом створення  компаній SOREFI, єкі являються акціонерними товариствами, тобто колективнми організаціями, на відміну від ощадних кас. Ці компанії приналежать наполовину касамм одного регіону (Іль-де-Франс, Рона-Альпи, Прованс-Лазурний берег, Лангедок-Русильйон тощо) і наполовину ДЗК. Компанії SOREFI центарлізують вільні грошові кошти ощадних кас регіона (крім коштів за книжкою А, які направляються в DCD) і використовують їх для отримання прибутку або на фінансовому ринку за допомогою ДЗК, або шляхом видачі позик ощадним касам на їх власні потреби кредитування, або шляхом самостійного розподілу кредитів. Створення компаній SOREFI було пов’язано додатковими витратами для всієї сітки, але завдяки централізації грошових коштів на регіональному рівні воно повино забезпечити більш ефективне управління ціми коштами.

Треба зазначити, що ощадні каси Франції, що зберегли свій початковий статус і  обмежену діяльність довше ніж їх європейські аналоги, в останні  десятиріччя стали швидко змінюватисьв зв’язку з широким розповсюдженням  і спрощенням функцій і перетворюватись  на справжні банки.

В 1978 році вони спочатку отримали право  відкривати чекові рахунки і поступово  стали прополнувати приватним особам всі види депозитних і ощадних  інструментів. В 1983 році вони добилися право направляти до 30% своїх коштів на надання позки підприємствам. К 1990 року вони отримали повну самостійність в використанні коштів при дотриманні правил предосторожності, але загубили право на податкові пільги і з 1992 року підпорядковані загальному законодавству про податки та прибуток.

В цифровому вираженні ці зміни виражалися в наступноум: к 1988 року сума вкладів досягла 792 млрд фр, в тому числі  446, 4 млрд фр за книжками А, однак це складало лише 16% всіх акумульованих коштів проти 68% в 1984 році. Крім того, використання коштів за книжками А, система надавала кредити на суму 60 млрд фр; позики приватним особамзбільшилися на 20 %, а позики підприємствам - на 33%. В той же час данні вказують на відносну затримку роста числа книжок А в порівнянні з числом  рахунків.

Однак для того, щоб еволюція французської сітки ощадних кас повністю завершилася і її розвиток досяг рівня розвитку сіток Німетчини, Італії, Іспанії, їй необхідно претерпіти різних змін.

Перша зміна полягає в злитті кас для досягнення мінімального розміру: кількість кас вже скоротилася  з 550 (січень 1983р.) до 301 на 1 січня 1989 р. За поглядами керівництва CENCEP, їх кількість повинна зменшитись до 200 кас, з фондом в середньому 50 млн фр, тоді як більш 200 кас мають в теперешній час фонди меньш 30 млн фр.

Крім того ощадним касам прийдеться дакласи зусиль (даже більше ніж комерційним банкам), щоб підвищити продуктивність і кваліфікацію свого персоналу.

Що торкається продуктивності, то в 1985 році було проведено дослідження  за основними з вказаних ощадних  кас з метою визначити співвідношення між валовим результатом  господарської діяльності (після виплати заробітної палти і накладних витрат) і чистим банківським рпибутком, тобто загальною сумою процентної маржі. Дослідження показали, що співвідношення досягло лише  24% і було на 10-15 %-х пункта менше , ніж у крупних банках, хоча вони самі вважаються недостатньо продуктивними. Це викликано занадто велекою кількістю робітників, часто наянтих по знайомству ще в ті часи, коли ощадні каси спокійно жили на свою ренту, а також рівнем заробітної плати, який дещо перевищує середній показник  по даній професії. Що касаєтьяс кваліфікації, то тут проблема очевидна, так як управляти всіма банківськими інструментами і кредитами приходиться персоналу, котрий до кінця 70-х рр обмежувався лише роботою з ощадними книжками і житловими позиками.

Для того щоб забезпечити осучаснення, в рамка сітки під егідою CENCEP і в співробітництві з ДЗК  прийшлося створити ряд спеціальних  організацій, які пропонують різноманітні фінансові послуги.

Накінець, сітка ощадних кас, як і конкуруючі банки, але зі занчним відставанням від них, предприняла ряд зусиль по зближенню зі своїми іностраними колегами. Так в 1988 році представництва системи “Ecureuil” підписала угоду з Caixa de Barselona з метою забезпечення своїм клієнтам “безперервної” ланцюг послуг; токаж угода бала в наступному підписана з “cajas” Мадрида і Сарагоси, а потім Більбао; і накінець недавно аналогічна угода була підписана з Асоціацією ощадних кас Італії - ACRI.

 

Фінансові компанії і ділові банки Франції.

У відповідності з прийнятим в настоящій роботі загальним визначенням “ділові банки” розрізняють двва типа таких установ во Франції: фінансові компанії і власно ділові банки.

Хоча ділення і не є обов’язковим, спеціалізація установ першого  типу в вищеописаній гамі видів діяльності складається майже виключно в участі в промисловому і фінансовому капіталі; в числі їх філіалів мається тому який-небудь діловий банк у власному смислі цього слова.

В період між 1942 та 1967 рр так звані  ділові банки юридично відрізнялися від депозитних банків тим, що вони не могли ні приймати вклади, ні надавати кредити на строк меньш двох років; з другого боку, ця межа була прийнята і для комерційних банків (крім випадку державних цінних паперів), і уж тим паче вони не могли приймати участь у капіталі. Межа була відмінена в1967 р., ця відміна була підтверджена банківським законом 1984р.

Цією відміною в більшій мірі скористалися дві катнгорії банків: комерційні банки сбільшили строки своїх операцій, а ділові банки  безпосередньо або через свої філії створили мержу відділень в сподіванні ізволікти вигоду з меньших виплат по вкладам і, як наслідок, снизити середню вартість своїх ресурсів. Вони швидко відчули у своїх підрахунках, що до вартісті виплат по вкладах добавляється возрастаюча вартість утримання відділень. Тому останніми роками вони рухалися скоріше в другому напрямку, скороченню числа віділень і повертаючись до во все більшшому ступеню до своєї традиційної клієнтурі. Однак вони зберегли наявну кількість філій.

Що торкається їх статусу, то він пройшов три стадії розвитку. В 1944 р., при націоналізації чотирьох крупних депозитних банків, ділові банки, даже самі крупні, були залишені в приватному секторі. Но над ними поставили Урядового комісара, посада якого проіснувала до1982 р. Опасаючись націоналізації тільки банків з приходом до влади лівих сил, правління деяких ділових банків на протязі 70-х рр поділила свої активи на дві половини: на фінансову компанію по промисловим активам, зачастую також по нерухомості, і на діловий банк, лішонний промислових активів.

В 1982 р уряд націоналізував як материнські  фінансові компанії, якщо вони мали банки, так і самі банки, якщо розмір їх активів перевищував 1 млрд фр. В  період 1982 та 1987 рр було проведено ряд  реорганізацій, і деякі ділові банки, що відчували труднощі, були введені до складу інших банковських груп.

Ділові банки спеціалізувалися на участі в капіталах і управлінні підприємствами, засновницькій діяльності і довгостроковом кредитуванні і  фінансіванні. Банківські реформи 1966-1967 і184 рр закріпили їх поворот до універсалізації операцій. Кількість ділових банків скоротилася з 43 в 1965 р до 39 в 1984 р. На їх долю приходилося приблизно 10% загального числа і баланса всіх французських банків.

Законом від 13 лютого 1982 р націоналізовані  п’ять ділових банків, в тому числі Банк де л’Ендошин е де Сюец, Банк Вормс, Компані фінансьєр де Паріба. Начавшаяся в 1986 рокі денаціоналізація охватила насам перед ці банки.


Страницы:← предыдущая12
Описание работы
Банк Франції був заснований в 1880 році за ініціативою Наполеона І і першочергово функціонував як приватне акціонерне товариство. Поступово він почав виконувати функції центрального банку, в часності емісійну, а в 1848 році перетворився в єдиний емісійний центр держави. Лише в 1936 році у відповідності з прийнятим законом Банк Франції перейшов до під контроль уряду, в результаті чого виконавчі органи отримали повноваження назначати керівників основних підрозділів Банку.
Содержание
содержание отсутствует