Стилі української мови

 

- лексика  насичена суспільно-політичними  та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);

 

- використовується  багатозначна образна лексика,  емоційно-оцінні слова (політична  еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);

 

- уживання  в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);

 

- із морфологічних  засобів часто використовується  іншомовні суфікси і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);

 

- синтексисові  публіцистичного стилю властиві  різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);

 

- ключове,  вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки; 

 

- ключове,  вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки; 

 

Публіцистичний  стиль за жанрами, мовними особливостями  т способом подачі інформації поділяється  на такі підстилі:

 

а) стиль ЗМІ  – засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. тощо);

 

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні  доповіді, нариси тощо);

 

в) есе (короткі  нариси вишуканої форми);

 

г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

 

Епістолярний стиль.

 

Сфера використання – приватне листування. Цей стиль  може бути складовою частиною інших  стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.).

 

Основні ознаки – наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається  зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису).

 

Основні мовні  засоби – поєднання елементів  художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

 

Сучасний  епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.

 

Конфесійний стиль.

 

Сфера використання – релігія та церква.

 

Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

 

Основні засоби:

 

- суто церковна  термінологія і слова – символи; 

 

- непрямий  порядок слів у реченні та словосполученні;

 

- значна кількість  метафор, алегорій, порівнянь; 

 

- наявність  архаїзмів. 

 

Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.

 

2.Організаційно-діловий  стиль. 

 

 Його функціональні  підстилі.

 

 У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й  документації, а також взаємовідносин  державних, партійних, громадських  органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.

 

 Офіційно-діловий  стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

 

 Основне  призначення – регулювати ділові  стосунки в зазначених вище  сферах обслуговувати громадські  потреби людей у типових ситуаціях. 

 

 Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

 

 Мовленню  у сфері управління притаманна  наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування  є органи та ланки управління  – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.

 

 Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

 

 Специфіка  ділового спілкування полягає  в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

 

 Іншою  важливою характеристикою ділового  спілкування є контракт на  адресність інформації.

 

 Суттєвим  фактором ділового спілкування,  що впливає на характер управлінської  інформації, є повторність дій  і ситуацій. Управлінська діяльність  – це завжди – “гра за  правилами”. Як наслідок цього  повторність управлінської інформації  приводить до регулярності використовування  весь час однакових мовних  засобів.

 

 Наступною  характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

 

- офіційний  характер;

 

- адресність;

 

- повторність; 

 

- тематична  обмеженість. 

 

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових  рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

 

- нейтральний  тон викладу змісту лише у  прямому значенні;

 

- точність  та ясність повинні поєднуватись  з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

 

- документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

 

- наявність  усталених одноманітних мов6них  зворотів, висока стандартизація  вислову; 

 

- сувора регламентація  тексту для чіткої організації  текст поділяє на параграфи,  підпункти.

 

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.

 

Мовні засоби та способи викладу змісту, які  дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

 

1) широке  використовування суспільно-політичної  та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

 

2) наявна  фразеологія повинна мати специфічний  характер (ініціювати питання, висунути  пропозицію, поставити до відома);

 

3) обов’язкова  відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності т емоційно-експресивної лексики;

 

4) синонімія  повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

 

5) наявність  безособових і наказових форм  дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;

 

6) чітко регламентоване  розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність  обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

 

7) до мінімуму  зведено використання складних  речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

 

Офіційно-діловий  стиль має такі функціональні  підстилі:

 

Законодавчий  – використовується в законотворчій  сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

 

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.

 

Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних  організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних  угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т.ін.

 

Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж).

 

Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

 

- між державою  та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

 

- між підприємствами, організаціями та установами;

 

- між державою та приватними особами;

 

- між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

 

- між приватними особами.

 

Реалізується  в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях  та ін.

 

 

Висновки 

 

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі  стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

 

Для виділення  стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

 

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

 

У межах кожного  функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

 

Поряд із функціональними  стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також  урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

 

 

 

Список використаної літератури

 

 

1. Карпенко  Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991.

 

2. Дорошенко  С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1984.

 

3. Реформатский A.A. Введение в языковедение. —  M., 1996.

 

4. Маслов  Ю.С. Введение в языкознание.  — М., 1987.

 

5. Мова і  духовність нації. — К., 1992.

 

6. Шайкевич  А.Я. Введение в лингвистику.  — М., 1995.