Адміністративний нагляд,як спосіб забезпечення законності у публічному управлінні

     Зміст 
 

     Вступ…………………………………………………………………………...3

     Розділ 1. Загальна характеристика забезпечення законності у публічному управлінні…………………………………………………………………………….5

     1.1. Поняття забезпечення законності  у публічному управлінні………..…5

     1.2. Способи забезпечення законності у публічному управлінні…………12

     Розділ  2. Адміністративний нагляд,як спосіб забезпечення законності у публічному управлінні……………………………………………………………..18

     2.1. Нагляд прокуратури в публічному  управлінні………………………..18

     2.2. Предмет нагляду і повноваження  прокурора………………………….25

     2.3. Акти прокурорського реагування………………………………………28

     Висновки……………………………………………………………………...34

     Список  використаної літератури……………………………………………36 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Актуальність  теми. Законність і дисципліну в державному управлінні забезпечують трьома основними способами — проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. Проте цим конкретним юридично значущим діям передує утворення певного економічного підґрунтя правомірної поведінки членів суспільства, переконання, яке виявляється в попередженні, роз'ясненні, вихованні, а також в утворенні певних моральних стимулів законослухняної поведінки суб'єктів державного управління. Їх також слід розглядати як способи забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні.

     Діяльності  щодо забезпечення законності надають  державно-правового характеру, а  органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні  державні інспекції, служби, суди, деякі  громадські утворення тощо), наділяють  юридично-владними повноваженнями. Таку діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний із цих способів має притаманні тільки йому риси, закріплені відповідними нормативними актами, та реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим, ці способи пов'язані між собою єдністю мети — забезпечити суворе додержання вимог законності й дисципліни всіма суб'єктами державного управління.

     Об'єктом  курсової роботи є нагляд як спосіб забезпечення законності.

     Предметом курсової роботи  є нагляд як спосіб забезпечення законності у публічному управлінні.

     Основна мета даної роботи полягає у вивченні нагляду як способу забезпечення законності у публічному управлінні.

     Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення  ряду взаємопов’язаних завдань:

• дати загальну характеристику забезпечення законності у публічному управлінні;
• охарактеризувати адміністративний нагляд, як спосіб забезпечення законності у публічному управлінні.

         При дослідженні обраної теми використані такі загальнонаукові методи:

     методи логічного і якісного аналізу та синтезу.

     Інформаційною базою є наукові публікації, монографічні видання, підручники вітчизняних і  закордонних вчених, нормативно-законодавчі  акти.

     Структура  роботи. Курсова  робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1 

Загальна  характеристика забезпечення законності у публічному управлінні 

     1.1. Поняття забезпечення законності  у публічному управлінні 
 

     Забезпечення  законності й дисципліни в державному управлінні досягається в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів і дисципліни; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності та покаранні осіб, винних у порушенні законності й дисципліни; створенні атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності й дисципліни; вихованні працівників апарату управління в дусі суворого додержання наявних правил. Цим забезпечують додержання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорону й захист прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсякденній діяльності апарату управління [15, С. 49].

     Контроль  — основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один із найважливіших елементів  державного управління. Без організації  та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, інших підконтрольних державних структур. Контроль також є одним із основних дисциплінуючих чинників поведінки громадян. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність, міжгалузеве державне управління. Саму контрольну діяльність здійснюють шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів тощо.

     Головними напрямами здійснення контролю в  сфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної  дисципліни; 2) використання державних  ресурсів; 3) виконання природоохоронного законодавства; 4) підбір і розміщення кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм та ін. [15, С. 50].

     Контрольна  діяльність включає низку послідовних  дій, які можна розділити на три  стадії: підготовчу, центральну (або  аналітичну) та підсумкову. В свою чергу, вони самі наповнюються конкретними стадіями-діями.

     На  підготовчій стадії: 1) обирають об'єкт  контролю; 2) визначають предмет контролю (встановлюють, що саме слід перевірити); 3) встановлюють засоби здійснення контролю; 4) підбирають (призначають) осіб, які здійснюватимуть контроль; 5) складають плани його проведення.

     На  центральній (аналітичній) стадії здійснюють збирання й оброблення інформації. Зібрану інформацію (часто одержану з різних джерел) аналізують, порівнюють із реальним станом справ на об'єкті, який перевіряють.

     До  підсумкової стадії належать такі дії, як: 1) прийняття рішення за результатами контролю; 2) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю); 3) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті; 4) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю [15, С. 50].

     Контролю  притаманні свої принципи. До них належать: 1) універсальність (це означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного, господарського та соціально-культурного будівництва); 2) систематичність (проводиться не одноразово, час від часу, а за певною схемою, постійно); 3) безсторонність (досягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які не зацікавлені в його результатах); 4) реальність (забезпечується наявністю необхідних кваліфікованих кадрів контролерів); 5) дієвість, оперативність, результативність (припускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушення, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності); 6) гласність (дозволяє, а в деяких випадках і стає обов'язком доведення результатів контролю до відома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю) [16, С. 83].

     Контроль  можна класифікувати: за органами, які  його здійснюють; за сферою діяльності, яка підлягає контролю; за формами його проведення.

     Контроль  здійснюють: 1) органи законодавчої влади (Верховна Рада України); 2) Президент  України та його Адміністрація; 3) представницький  орган АРК — Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, місцева державна адміністрація, адміністрація підприємств, установ, організацій; 5) судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, арбітражні суди); 6) спеціальні контролюючі органи — державні інспекції та служби (пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба тощо); 7) органи місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи) [16, С. 84].

     За  сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяють на відомчий, міжвідомчий  і над (або поза) відомчий.

     Відомчий  контроль здійснюють міністерства та відомства всередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим або просто внутрішнім контролем). Такий контроль тісно пов'язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами й відомствами. Загальні питання його організації та проведення регулює Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю. Відповідно до цього акта в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади створюються і функціонують самостійні внутрішньовідомчі контролюючі структури — контрольно-ревізійні підрозділи, завданням яких є перевірка фінансово-господарської діяльності підпорядкованих їм державних (казенних) підприємств, установ і організацій. Порядок організації і проведення ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій визначається інструкціями, які затверджують керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням із Головним контрольно-ревізійним управлінням України (далі — ГоловКРУ).

     Здійснюючи  керівництво відповідними сферами управління, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції видають акти, організовують і контролюють їх виконання. Повноваження цих органів, у тому числі й контрольні, закріплено в законах, положеннях про відповідні міністерства й відомства, управління (відділи) місцевих органів державної виконавчої влади, статутах державних підприємств, установ і організацій. У міністерствах і відомствах для здійснення контрольних функцій утворюють відомчі інспекції, групи. Контрольні повноваження покладають також на юридичні служби та юрисконсультів [16, С. 85].

     Сутність  міжвідомчого контролю полягає в  тому, що його здійснює орган міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов'язкових  правил, які діють у відповідній сфері.

     Першою  особливістю міжвідомчого контролю є те, що він виключає підпорядкованість, тобто здійснюється органом іншої  відомчої належності. Друга особливість  такого контролю полягає в тому, що коло питань, яке має право  перевіряти орган міжвідомчого контролю, є вузьким, спеціальним, тобто прив'язане до завдань, які стоять перед цим органом. Наприклад, Державний комітет статистики України контролює тільки порядок організації та ведення статистичної звітності міністерствами, державними комітетами та іншими відомствами. Міністерство фінансів України за допомогою ГоловКРУ здійснює контроль за використанням грошових коштів, матеріальних цінностей, їх збереженням, контролює стан і достовірність бухгалтерської звітності. Вони не втручаються в інші функціональні повноваження підконтрольного органу.

     До  міжвідомчого контролю слід віднести й контроль з боку різних спеціалізованих  державних інспекцій, служб, комісій, комітетів, управлінь тощо, які структурно входять до складу відповідних міністерств  чи відомств. Це пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, підрозділи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, митної служби, управлінь цивільної авіації та ін. Згідно з наданими їм повноваженнями вони здійснюють контроль за додержанням загальнообов'язкових правил у різних сферах діяльності — промисловості, сільському господарстві, транспорті, охороні природи тощо [16, С. 86].

     Надвідомчий контроль здійснюють органи загальної  компетенції — Кабінет Міністрів  України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва, незалежно від відомчого підпорядкування об'єктів контролю.

     Ще  однією характерною рисою зазначених видів контролю є те, що тільки за результатами відомчого й надвідомчого контролю винну особу можна притягнути до дисциплінарної відповідальності за тих обставин, що перевірки здійснюють вищі посадові особи, які наділено правом прийому на роботу. Результатом проведення міжвідомчого контролю може стати притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

     Контроль  здійснюють у формі перевірок (обстеження й вивчення окремих напрямів фінансово-господарської  діяльності, за результатами якої складають  довідку або доповідну записку), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за наслідками якої складають акт), витребування звітів тощо.