Українська технологія м’ясного скотарства.

   Для збільшення кількості поголів’я м’ясної  худоби, підвищення його продуктивності та виробництва якісного м’яса яловичини, важливе значення має надання державою дотації на утримання кожної продуктивної м’ясної корови, шляхом компенсації нормативних витрат на її вирощування. Це практикується у країнах із ринковою економікою.

   Таким чином, м’ясне скотарство має широке розповсюдження у багатьох країнах  світу. В Україні створенню галузі м’ясного скотарства присвячена велика кількість наукових досліджень, але свій розвиток галузь не одержала. Її роль у виробництві високоякісної яловичини та важкої шкіряної сировини обмежена. 
 

   56. Інкубація яєць  і вирощування  молодняка. Технологія  виробництва м’яса  птиці.

   56.1. Інкубація яєць і вирощування молодняка.

   Перше, про що треба подбати, — це приміщення. Місце для пташника бажано обрати на підвищенні, з піщаним грунтом. Розмір майбутнього приміщення для курей визначають, виходячи із бажаного поголів’я та густоти посадки. На 1 м2 площі рекомендується розміщувати чотири курки м’ясних та м’ясо-яєчних порід або 12–14 курчат-бройлерів. Пам’ятайте: недотримання рекомендованих норм може спричинити падіж, особливо молодняку, в якого, до того ж, спостерігається затримка статевого розвитку, погіршується якість пір’я.

   Місце для будівництва пташника повинне  бути рівним, сухим, можна з легким нахилом на південь, щоб забезпечити стік води. Якщо ділянка сира, бажано зробити настил із гравію завтовшки 15–20 см і залити його шаром глини з битим склом, щоб захистити птицю від гризунів. На цей шар насипати другий шар гравію заввишки 10–15 см і залити його розчином цементу. Для гідроізоляції використовують гарячий рідкий бітум, який наносять на другий шар гравію, коли той підсохне. Щоб грунтові води не потрапили до пташника, навколо нього обладнують дренажні канавки завширшки 50 см. На дно почергово покласти великий, середній та дрібний гравій, а потім засипати його піском. Такі канавки повинні мати вихід у спеціальні колодязі для збору води.

   Вибираючи матеріал для будівництва, потрібно виходити з місцевих умов. Товщина стін має бути в межах 22–27 см, щоб унеможливити їх промерзання. В середині пташника бажано використовувати гладенькі поверхні (фанера, суха штукатурка), бо їх простіше дезінфікувати та очищати. Стіни й стелю пташника треба побілити 20%-ним вапняним розчином.

   Вікна забезпечують природну освітленість пташника. При цьому їх площа повинна  бути не менше 1/10 площі підлоги. Наприклад, для приміщення площею 8 м2 площа вікна має бути 0,8 м2. Якщо пташник передбачено для відгодівлі молодняку, тоді площу вікон можна зменшити ще наполовину (до 0,4 м2). Із середини пташника вікна слід захистити металевою сіткою або дерев’яними рейками, щоб птиця не розбила віконне скло та не поранилась.

   Крім  природного, пташник повинен мати й штучне (електричне) освітлення. Для  дорослого поголів’я — 5 Вт на 1 м2 підлоги, для молодняку — 3 Вт. На електролампи треба встановити відбивачі. Лампи підвісити на висоті 1,7–1,8 м від підлоги. Якщо пташник призначено для вирощування молодняку, його потрібно обладнати нагрівачами.

   Щоб птиця  росла здоровою, їй потрібне свіже повітря, тому треба забезпечити природну вентиляцію. Для цього дерев’яну витяжну коробку розміром 25х25 см по всій довжині розділіть двома хрестоподібними дошками на чотири відділення. В тій частині коробки, яка виступатиме над дахом, з усіх боків зробіть по одному отвору. Зверху її накрийте кришкою. Таким чином, хоч би з якого боку дув вітер, він по двох відділеннях наганятиме в пташник свіже повітря, а по двох інших — виштовхуватиме вологе й забруднене. Витяжна коробка має бути без щілин, тому ззовні добре її зашпаклюйте та пофарбуйте.

   Перед пташником обладнайте солярій (вигульний  дворик), який за розміром має бути не менше половини площі пташника. Щоб  унеможливити контакт із дикими птахами, огородіть його (висота загороди — 0,6 м), зверху теж напніть сітку. Із пташника в солярій обладнайте лаз  розміром близько 40х40 см. Щоб у холодну  погоду утримувати в пташнику тепло, двері зробіть подвійні на висоті 20–25 см від рівня підлоги. До лазу бажано приставити невеличкий трап.

   Коли  пташник буде збудовано, перш ніж  розмістити в ньому птицю, почистіть  його й продезінфікуйте. Всі внутрішні елементи конструкції (обладнання, підлогу, знаряддя) промийте 1,5–2%-ним гарячим розчином кальцинованої соди (150–200 г соди на відро води).

   Для миття  гнізд, сідал, кормушок підготуйте такий розчин: 1 кг попелу розведіть у 5 л води, прокип’ятіть та розбавте водою в співвідношенні 1:2.

   Дезінфікувати дрібний інвентар, який зроблено із дерева, можна за допомогою одного із вказаних гарячих розчинів. Якщо ж інвентар металевий, спочатку обробіть його паяльною лампою, а потім промийте зазначеними розчинами.

   По  закінченні дезінфекції приміщення бажано закрити на 2–3 год, а тоді провітрити та просушити. Якщо ви збираєтесь придбати молодняк птиці, то не пізніше як за 2–3 дні до покупки приміщення добре прогрійте.

   Великий вплив на мікроклімат пташника справляє підстилка. Для цього можна використати торф, солому, сухий крупний пісок, тирсу. Використовуючи тирсу, слід пам’ятати: щоб не допустити її склеювання, в перші дні потрібно покрити тирсу солом’яною січкою. Крім цього, на неї не можна саджати голодну птицю, бо вона почне інтенсивно скльовувати тирсу, що призведе до порушення травлення, а в деяких випадках і до загибелі.

   Стружку в чистому вигляді не використовуйте, оскільки вона погано поглинає вологу. Її краще змішати в рівних частинах із торфом або солом’яною січкою. Порівняно з тирсою, стружка має переваги: вона не злежується й не утворює грудок.

   Солом’яна січка має добрі теплоізоляційні  якості, її можна використовувати  як підстилку.

   Торф  — одна з найкращих підстилок. Його можна використовувати як у чистому вигляді, так і в суміші з іншими матеріалами. Недоліком є те, що за підвищеної вологості він забруднює птицю.

   Підстилку можна настилати або в один прийом на увесь період утримання птиці, або шаром 5–7 см, а в міру зволоження (через кожні 10–20 днів) добавляти. В будь-якому разі товщина підстилки влітку не повинна перевищувати 10–12 см.

   Насипаючи підстилку вперше або міняючи її, підлогу пташника бажано посипати вапном із розрахунку 0,5 кг/м2.

   У фермерських  та присадибних господарствах для  вирощування молодняку у весняно-літній період найбільш доцільною є табірна система утримання птиці, але можна утримувати її і в облаштованих пташниках із вигульними двориками (соляріями). Обладнайте їх навісами з низькою покрівлею, а під ними розмістіть сідала. Якщо площі під вигульні дворики недостатньо, тоді молодняк можна вирощувати в закритому приміщенні (таку систему утримання птиці використовують за великої її кількості та механізації окремих видів робіт).

   Вирощуючи курчат, треба подбати про температуру в пташнику. Так, у перший тиждень її тримають на рівні 28...32°С, кожний тиждень знижуючи на 3...4°С. Щоб курчата не виходили із зони обігріву, біля джерела тепла зробіть сітчасту загорожу. Тривалість освітлення має бути 20–22 год, щоб курчата навчилися скльовувати корм, знаходити годівниці та напувалки.

   На  перше годування курчатам дайте  пшоно, пластівці-геркулес. Крім цього, можна згодовувати круто зварені яйця (1 яйце на 10–15 курчат), очищені від шкаралупи й подрібнені. В перший тиждень курчат годуйте через кожні три години.

   Починаючи з другого тижня, годуйте й напувайте їх із обладнаних годівниць і вакуумних напувалок. Годівниці заповнюйте на половину їх висоти. Вакуумною напувалкою може слугувати 1–3-літрова банка. Для цього її потрібно поставити в блюдечко на дерев’яні кубики (2х2 см). Слід пам’ятати, що потреба в воді змінюється з віком курчат. Так, у перші два тижні з розрахунку на 100 курчат потрібно 4,5 л; на третій-шостий тиждень — 6,7–9,0; сьомий-дев’ятий — 13,5; десятий-двадцятий — 18 л.

   Курчат можна вирощувати і в кліткових батареях. При цьому ефективніше використовується площа пташника. Як за підлогової, так і за кліткової систем утримання, фронт годівлі має становити 3 см довжини годівниці, а фронт напування — 1 см довжини напувалки на голову.

   Утримуючи курей-несучок, для виробництва харчових яєць можна використовувати дві  системи: підлогову та кліткову.

   Підлогова система утримання (екстенсивна) характерна для невеликих господарств, яким властива сезонність у виробництві яєць або м’яса. Зазвичай, таке виробництво працює в теплий період року. При цьому умови утримання птиці слід якомога більше наблизити до природних. Кліткова система утримання (інтенсивна) передбачає використання кліткових батарей, механізацію й автоматизацію трудомістких процесів (годівля, напування, збирання яєць, прибирання посліду, контроль за температурним режимом тощо). У фермерських господарствах використовують лише окремі ланцюги інтенсивної системи.

   Переведення ремонтних молодок із літніх таборів  до стаціонарних пташників для утримання  дорослих курей бажано здійснювати  до початку періоду несучості (після 120-денного віку), щоб вони звикли до нового приміщення, розміщення напувалок і годівниць. Переводити молодняк краще в другій половині дня. Лази для виходу птиці на вигули відчиніть лише наступного дня.

   Коли  передбачається подальша інкубація  яєць, тоді в пташники дорослих курей (курочок) розмістіть разом із півниками (з розрахунку 1 півник на 10–15 курочок).

   Пам’ятайте: між несучістю курей та їх годівлею існує пряма залежність. У разі нестачі в раціоні фосфору або кальцію, кури погано відкладають яйця, тому треба використовувати різноманітні джерела цих елементів: крейду, вапняк, перепалені кістки, черепашку. Таке мінеральне підгодовування не змішуйте з основним кормом, а розкладайте в окремі годівниці (близько 5% до обсягу корму).

   В осінньо-зимовий  період для стимулювання яєчної продуктивності несучок рекомендується використовувати  штучне освітлення. Так, на початок  несучості тривалість освітлення може становити 9 год з подальшим його збільшенням на 1 год щомісяця (але  не більше 18 год на добу). При цьому електролампи (60–100 Вт) розвішуйте під стелею на висоті близько 2 м, щоб вони не заважали вам обслуговувати птицю.

   Вирощуючи курей у присадибних господарствах  або на невеликих фермах, треба  слідкувати за курочками, які схильні  до прояву інстинкту насиджування. Якщо вони вам потрібні як квочки для  виведення курчат, тоді саджайте їх на гніздо і підсипайте під них інкубаційні яйця (не більше 20 штук). В іншому разі — треба боротися з цим інстинктом. Для цього курочок відсадіть у спеціальну дерев’яну клітку, над якою встановіть електролампи (150 Вт). Як водиться, через сім днів за цілодобового освітлення курка відновлює несучість.

   Зауважимо, що найчастіше інстинкт насиджування спостерігається в низькопродуктивних курей. Тому для отримання рівномірної яєчної продуктивності протягом року треба комплектувати стадо курей хоча б два рази в рік (наприклад, в однієї партії ремонтних молодок яйцекладка відбувається у березні-квітні, а в іншої — у жовтні-листопаді).

   Підсобні та невеликі господарства повинні мати таке обладнання:

   клітка  для відловлювання — потрібна для розміщення курчат і дорослих курей у разі їх переміщення або перевезення. Найчастіше її роблять такого розміру: 120х75 см, висота — 55 см, причому ширина має бути меншою за ширину дверей пташника (будиночка);

   сідала  — за своєю конструкцією повинні  різнитися залежно від віку курей та розміру пташника. Їх довжину передбачають із розрахунку 12 см на одну ремонтну молодку і 15 см — на дорослу курку. Відстань між рейками (брусками) має становити, відповідно, 20 і 35 см, висота від підлоги — 50 і 80 см. Щоб підлогу зручно було чистити від посліду, сідала бажано робити з рейок завтовшки 10х4 см, тоді їх легко можна знімати;

   гнізда  — найкраще робити у вигляді ящика  із фанери або дощок. Яйця в них  зберігатимуться незабруднені й  непошкоджені. Гнізда потрібно підняти над підлогою не менше як на 30 см і встановити до них злітну планку розміром 5х2 см, розмістивши її на відстані 10 см від гнізда. Для підстилки використовуйте солому, тирсу або сіно.

   щоб вести  індивідуальний облік несучості або селекційну роботу, обладнайте так звані гнізда-пастки. Їх відмінність від звичайних гнізд у тому, що пастку обладнують самозамикальними дверцятами, а отже, несучка не може без допомоги людини вийти із гнізда. Після відкладання яйця птахівниця виймає курку із гнізда і на гострому кінці яйця пише олівцем номер самки й дату знесення;

   годівниці — можуть бути у вигляді жолоба. Щоб попередити розкидання корму  та його забруднення, до дерев’яної годівниці  приробіть бортики, а зверху —  дерев’яну круглу палицю, що крутиться. Встановлюючи годівниці, пам’ятайте, що їхнє дно має міститися на 3 см вище від спини птиці;

   напувалки — забезпечують птицю достатньою кількістю води. Її недостача у яєчних порід курей може спричинити жовтковий перитоніт. Як було зазначено вище, для курчат бажано використовувати вакуумні напувалки. Для курей можна обладнати таку напувалку: ящик перевернути догори дном і зробити в ньому отвір для відра. При цьому верхній край відра має бути вищим від дна ящика на 2 см. Щоб напитися, птиця злітає на ящик і п’є воду з відра. Можна також підвести воду в напувалки з кульовим перемикачем або поплавковим регулятором (за наявності водопроводу). Для цього потрібно використати бачки на підставках заввишки 40–45 см від підлоги.