Биокоммуникация

Комунікація (спілкування) – передача інформації від однієї особини до іншої. Спілкування тварин, на відміну від людини, – закрита природжена система сигналів 2.

Біокомунікація (від грец. bios – життя і лат. communico – зв'язую, спілкуюся) – зв'язок, спілкування між особинами тварин одного або різних видів шляхом передачі інформації за допомогою різних сигналів 5.

Мова тварин є досить складним поняттям і не обмежується тільки звуковим каналом зв'язку. Важливу роль в обміні інформацією грає мова поз і рухів тіла. У тварин   спілкування за допомогою мови поз і рухів може набувати форми ритуалів 7.

Передача інформації (генерація) здійснюється спеціальними органами (голосовий апарат, пахучі залози, форма тіла, поза, забарвлення, поведінка тварини і тому подібне). Прийом інформації (рецепція), здійснюються на сенсорному рівні органів нюху, смаку, зору, слуху, електро-, термо-, механо- та іншими спеціальними рецепторами. Сигнали, що передаються, обробляються в різних частинах нервової системи, зіставляються (інтегруються) в її вищих відділах, де формується у відповідь на подразник реакція організму 5.

Сигнали тваринами подаються в різних контекстах, які відповідно впливають на їх значення, наприклад, з їх допомогою забезпечується захист від ворогів і несприятливих чинників середовища, полегшується пошук корму, особин протилежної статі, відбувається спілкування батьків і потомства, регулюються внутрішньо- і міжвидові взаємодії та ін. 9.

Вивчення поведінки організмів, їх сигналізації, спілкування і зв'язків дозволяє глибше зрозуміти механізм структуризації видового населення і намітити шляхи і способи управління його динамікою. Для багатьох видів тварин етологами, зоопсихологами та іншими фахівцями складені каталоги з описом мови поз, міміки, жестів 6.

Системи комунікацій, якими користуються тварини, І. П. Павлов назвав першою сигнальною системою. Він підкреслював, що ця система є загальною для тварин і людини, оскільки для отримання інформації про навколишній світ чоловік використовує фактично ті ж системи комунікації 7. Нині наявність зачатків другої сигнальної системи досліджують у приматів, а також у деяких інших видів високоорганізованих тварин: дельфінів, папуг, а також інших птахів.

"Мови" тварин не завжди можна розділити на 1-у і 2-у сигнальні системи. Крім того, між ними ще знаходиться і чітко кодована передача відомостей про локалізацію об'єктів: "танець" бджіл, "жестикуляція" мурашок, локалізаційні повідомлення дельфінів. Тому в термінології по видах зоо-повідомлень використовуватиметься постморфема "-гнозія" (знання) (наприклад мелісогнозія – танець бджіл) замість "-глосія" (мова) 1.

На відміну від комунікативних систем тварин, мова людини служить не лише засобом передачі інформації, але і апаратом її переробки. Він потрібний для забезпечення вищої когнітивної функції людини – абстрактно-логічного (вербального) мислення 7.

В залежності від ступеня розвитку у тварин тих або інших органів чуття, при спілкуванні можуть використовуватися різні способи комунікацій 7:

      Тактильна чутливість. Дотик

На поверхні тіла тварин знаходиться величезна кількість рецепторів, що є закінченнями чутливих нервових волокон. По характеру чутливості рецептори розділяють на больові, температурні (теплові і холодові) і дотикові (механорецептори). Дотик – це здатність тварин до сприйняття різних зовнішніх дій здійснювана рецепторами шкіри і опорно-рухового апарату.

Тактильна комунікація через свою природу можлива тільки на близькій відстані. Довгі антени тарганів і раків дозволяють їм досліджувати світ в радіусі однієї довжини тіла, але це майже межа для дотику. Тактильна комунікація зберігає своє значення у багатьох хребетних, зокрема у ссавців, найбільш "громадські" види яких проводять значну частину часу у фізичному контакті один з одним 6.

      Хемокомунікація

Відчуття смаку має велике значення для тварин. За смаком вони визначають їстівність або неїстівність продукту, що апробовується.

Нюх – сприйняття тваринами за допомогою відповідних органів певної властивості (запаху) хімічних сполук в довкіллі. Від смакової рецепції нюх відрізняється тим, що пахучі речовини, що сприймаються з його допомогою, зазвичай є присутніми в нижчих концентраціях. Вони служать лише сигналами, що вказують на певні предмети або події в зовнішньому середовищі. Наземні тварини сприймають пахучі речовини у вигляді пари, що доставляється до органу нюху із струмом повітря або шляхом дифузії, а водні – у виді розчинів.

      Зорова комунікація

Ключову роль в зоровій комунікації відіграють пози і рухи тіла, за допомогою яких тварини повідомляють про свої наміри. У багатьох випадках такі пози доповнюються звуковими сигналами. Зорові сигнали можуть діяти лише на відносно короткій, в межах видимості, відстані. Виняток становлять прості сигнали тривоги, у вигляді білих плям на тілі, наприклад хвости оленів і кроликів, видимі на великій відстані. До зорових сигналів відносяться також широко поширені розпізнавальні знаки, які діють за принципом "є або ні". Так, ключовою ознакою для визначення статті у американського золотистого дятла являється наявність чорних вусиків у самця, і якщо вклеїти їх самиці, як це зробив Г. Нобль, самець відразу проганяє її 6.

      Акустична комунікація

Звукові сигнали тварин – засіб екстреного зв'язку для передачі повідомлень як при безпосередньому зоровому, тактильному контакті між партнерами, так і при його відсутності. Дальність передачі акустичної інформації визначається чотирма основними чинниками: 1) інтенсивністю звуку; 2) частотою сигналу; 3) акустичними властивостями середовища, через яке передається повідомлення і 4) порогами слуху тварини, що приймає сигнал. Звукові сигнали, що передаються на великі відстані, відомі у комах, земноводних, птахів і багатьох видів ссавців середніх і великих розмірів.

Сигналами, розрахованими на велику відстань, є зазвичай крики. Наприклад, територіальні птахи співають свої пісні, вибираючи найвищу точку місцевості ("пісенний пост"). Птахи відкритих ландшафтів (жайворонки, лугові птахи) співають, літаючи високо над своєю територією. Рекорд дальності в звуковій комунікації тварин поставлений горбатими китами: їх пісні можуть сприйматися іншими китами, що знаходяться на відстані декількох десятків кілометрів 6.

Відомо, що різні групи тварин більш менш спеціалізовані по сенсорній модальності використовуваних сигналів, залежно від міри розвитку у них тих або інших органів чуття. Наприклад, тактильна комунікація домінує у взаємодіях багатьох безхребетних, наприклад у сліпих робочих термітів, які ніколи не покидають своїх підземних тунелів, або у дощових черв'яків, які вночі виповзають з нір для спаровування. У безхребетних дотик тісно пов'язаний з хімічною чутливістю, оскільки спеціалізовані тактильні органи, наприклад антени комах, часто забезпечені хеморецепторами. Громадські комахи передають велику кількість інформації шляхом комбінації тактильних і хімічних сигналів 3.

Перші спроби навчити тварин спілкуванню в повному значенні цього слова були безуспішні. Досі вважається, що деякі тварини здатні думати, роздумувати і спілкуватися. У 1950-х декілька подібних припущень було висловлено відносно дельфінів. Пізніше в число претендентів потрапили шимпанзе і горили. Перші спроби навчання цих приматів спілкуванню виявилися безуспішними. Передбачалося, що ці перші спроби потерпіли крах, тому що тварини фізіологічно нездатні відтворювати звуки, необхідні для усної мови. Потім виникла ідея навчання спілкуванню іншими засобами. Так наприклад, тварини досить добре засвоїли, що застосування певних знаків або символів сприяло отриманню винагороди, і ця винагорода, а зовсім не бажання повідомити думки або поняття, була тим, заради чого вони старалися 4.

Прикладами тваринних мов, що найбільш вивчаються, є:

Танець бджоли – використовується, щоб повідомляти напрям і відстань поживного джерела багатьма різновидами бджіл.

Пісні птахів - співочі птахи можуть бути виразними. Африканські Сірі Папуги знамениті їх здатністю наслідувати природну мову, і щонайменше один зразок, Алекс, був здатним відповісти на низку простих запитань про об'єкти, які йому представлені. Папуги, колібрі і співочі птахи – є прикладом навчання мовленнєвим зразкам.

Пісні кита – відомі дві групи китів, Горбатий кит і підвид Блакитного кита, яких знайшли в Індійському Океані. Вони створюють нудні звуки в зміні частот, відомі як пісня кита. Горбаті кити виконують ці вокалізації тільки впродовж сезону і передбачається, що мета пісень – допомогти сексуальному вибору 8.

«Мова» тварин уроджена. Учитися їй тварині не доводиться. Тварини користуються «мовою», так би мовити, не навмисно. Сигнали виражають їхній емоційний стан і не призначені для своїх співтоваришів. «Мова» в них –  не знаряддя пізнання, а результат роботи органів чуттів (гусак не повідомляє про небезпеку, а криком заражає зграю своїм переляком). Мислення тварин образне й не пов'язане з поняттями. Комунікація тварин односпрямована. Діалоги можливі, але рідкісні. Зазвичай це два самостійні монологи, вимовлені одночасно. Між сигналами тварин немає чітких меж, їхнє значення залежить від ситуації, у якій вони відтворені. Тому важко підрахувати кількість слів і їхніх значень, зрозуміти чимало «слів». Вони не складають слова у фрази й речення. У середньому у тварин приблизно 60 сигналів.

У комунікації тварин неможлива інформація не про себе. Вони не можуть розповісти про минуле або майбутнє. Це інформація оперативна й експресивна 10.