Джерела конституційного права

В законодавстві деяких країн – Італії, Франції та ін. –  термін “конституційний  закон” чи його синонім  – “органічний  закон” зустрічається  досить часто. Необхідність конституційного  закону обумовлена не тільки предметом державного (конституційного) права, а й функціональними можливостями самої Конституції, яка регулює відповідні суспільні відносини лише певним чином. Вона має чітко окреслене коло правового регулювання. Межі такого регулювання не можна переступати, оскільки це загрожує перетворити Конституцію у звичайний закон і призведе до того, що вона стане надзвичайно громіздким і малоефективним політико-правовим документом. З огляду на це необхідність конституційних законів цілком очевидна. Такі закони є “малими” конституціями, яким належить особливе місце і значення в конституційній системі.

Які ж ті властивості  та специфічні ознаки, що споріднюють конституційний закон з Конституцією і ставлять його над  іншими, “звичайними” законами? Це, насамперед, предмет правового регулювання, яким є основоположні суспільні відносини, що визначають найголовніші соціально-економічні та політичні характеристики суспільства. Функція конституційного закону – законодавче оформлення таких відносин у вигляді провідних державно-правових принципів та інститутів: інститут виборчої системи, громадянства, прав і свобод громадян тощо. Нерідко форми і принципи Конституції вплітаються в текст, що підтверджує органічну єдність цих законів з Конституцією. Про це свідчать, наприклад, статті Конституції, що практично без змін переносяться в тексти законів про громадянство, регламент тощо.

Комплексність – одна з визначальних рис конституційного  закону. До свого  складу вони інкорпорують норми багатьох галузей  права. Типовим у  цьому відношенні є закон про громадянство України, який містить норми конституційного, цивільного, сімейного, міжнародного права. До речі, комплексність – неодмінна умова формування і законодавчого закріплення відповідного інституту як складного політико-правового утворення. Звідси – підвищений рівень процедурно-процесуального наповнення конституційного закону, оскільки однією з його функцій є створення необхідних процесуальних умов життєдіяльності матеріальних норм Конституції, особливо багато таких норм у регламентах, законах про вибори.

Конституційні закони відзначаються  підвищеною стабільністю, що обумовлюється  характером суспільних відносин, які ними регулюються. Серцевину  цих відносин складають  відносини повновладдя  народу, які об¢єктивно вимагають особливої сталості правової основи. Саме таку функцію покликані виконувати конституційні закони.

В юридичній літературі зроблена спроба віднайти найбільш вагомі риси юридичної природи  конституційного  закону. Вони такі: по-перше, це закони, які з  огляду соціально-політичної важливості займають після Конституції особливе місце і утворюють відносно самостійний масив взаємозв¢язаних актів; по-друге, це закони, що мають пріоритет перед звичайними законами; по-третє, ці закони мають чітко окреслену сферу регулювання; по-четверте, за змістом і функціональним призначенням вони мають комплексний характер з широкою сферою застосування; по-п¢яте. Для них характерна підвищена стабільність і триваліші строки дії; по-шосте, для них притаманна конкретно-регулятивна дія, тобто реалізація норм в конкретних правовідносинах.

Порядок прийняття, набрання чинності і зміни  номінальних конституційних законів ускладнений  щодо порядку прийняття, набрання чинності та зміни ординарних (звичайних, на які є лише посилання  в Конституції  без зазначення їх назви) законів, але спрощений по відношенню до порядку прийняття і набрання чинності органічних конституційних законів. 
 

Акти  всеукраїнського  референдуму

Закони  України , як вже зазначалось , можуть бути прийняті народним голосуванням (всеукраїнським референдумом ) . Референдум – це безпосереднє волевиявлення народу , спрямоване на встановлення ,зміну чи скасування правових норм . Відповідно до статті 1 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми “, референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів , інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення . Референдум – особливий вид правотворчості , коли верховним законодавцем , творцем права виступає сам народ , минаючи представницькі та інші органи влади .

Санкціонуючи  найважливіші загальнообов¢зкові правові норми, народ підтверджує свою виняткову правомочність ,вирішуючи безпосередньо будь – яке питання життєдіяльності країни . Це – вираз державної волі народу , належності влади в державі саме народу . Народ – носій влади , державного , народного і національного суверенітету . Референдум ,нарешті ,- це свідчення зрілості суспільства , його громадян , показник демократизму інститутів суспільства й держави .

Юридична  природа актів  референдуму досить багата і різноманітна. Вони можуть бути нормативно-правовими, тобто містити норми права або бути актами застосування права.

Рішення , прийнятті в порядку  референдуму ,мають  найвищу юридичну силу , оскільки безпосереднє волевиявлення народу має виключати в майбутньому можливість зміни чи будь – якого коригування його державними органами або посадовими особами. Про це прямо говорить закон: закони, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані референдумом, а також рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів з наступним його затвердженням на референдумі.

Іншими  словами, акти референдуму  володіють імунітетом, статусом “недоторканності”: їх можна змінити чи скасувати лише референдумом. Закон або інше рішення, прийняті референдумом, вступають в силу з моменту їх опублікування, якщо в самому законі або рішенні не зазначений інший строк. Акти, прийняті референдумом, мають багато спільного з іншими актами і в той же час їм притаманні особливі ознаки, що відрізняють їх один від одного та від інших конституційно-правових актів.  

Предметом референдуму може бути й скасування певного закону або  окремих його положень . Законодавець також закріпив випадки, коли рішення можуть прийматись виключно референдумом . Предметом такого референдуму є , відповідно до статті 73 Конституції України ,питання про зміну території України .

Акти  конституційного  суду України .

Конституційний  Суд України – важлива ланка механізму правої охорони Основного Закону  республіки . Конституційний Суд має досить широкі повноваження . Деякі його акти можуть містити конституційно – правові норми . Йдеться про ті рішення Конституційного Суду ,які приймаються з питань невідповідності нормативно – правових актів ,що містять норми конституційного права , Конституції і законам України . Такі рішення приймаються більшістю від загального складу суддів і є остаточними .Вони породжують певні юридичні наслідки :втрачають силу (стають не чинними ) нормативно – правові акти ( окремі їх положення ) в разі їх невідповідності Конституції і законам .

Рішенням  Конституційного  Суду властива особлива юридична сила,  оскільки вони стосуються конкретних нормативно – правових актів чи окремих їх положень .У зв¢язку з цим виникає ряд питань щодо юридичної сили актів Конституційного Суду , тривалості їх дії, нормативності та інших елементів їх юридичної природи .

Нормативно  – правові акти Кабінету Міністрів  України .

Кількість актів Кабінету Міністрів , які є джерелом конституційного права , досить незначна . Це й зрозуміло : переважна більшість постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів стосується його виконавчої діяльності , що регламентується переважно нормами адміністративного права .В той же час трапляються акти ,які містять норми конституційного права . Таким , наприклад , є “ Положення про порядок легалізації об¢єднань громадян “, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №140 .

Нормативно  – правові укази  Президента України

Переважна більшість указів Президента є індивідуально  – правовими , тобто  такими , які не містять  правових норм. В  той же час практика знає немало указів Президента нормативно – правового характеру , що цілком узгоджується з його конституційним статусом . Типовими в цьому відношенні є Указ Президента “ Про порядок розгляду питань ,пов¢язаних з громадянством України “ від 31 березня 1992 року .

Їх  нормативно – правовий характер не викликає сумніву : вони не персоніфіковані , розраховані на неодноразове застосування ,має універсальний характер дії .

3. Юридична природа джерел конституційного права

Істотною  характеристикою  джерел конституційного  права є їхня юридична природа , елементами якої виступають :

• нормативність актів;
• юридична сила ;
• форма і структура ;
• дія актів у часі , просторі та за колом осіб ;
• засоби забезпечення реалізації актів .

Найбільш  істотним елементом  юридичної природи  джерел конституційного  права є їхня нормативність .Існують  формальні ознаки визначення нормативності , головними з яких є неперсоніфікованість (безособовість ,тобто невизначене коло осіб ) і багаторазова дія актів (незалежно від того , були вони застосовані до конкретних життєвих ситуацій чи ні ) .

Одним із важливих елементів  юридичної природи  джерел конституційного права є їх юридична сила , під якою розуміють , звичайно , співвідношення правових актів , їх місце в ієрархії конституційно – правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта – значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставно вважають, що юридична сила – це міра (ступінь) обов¢язковості правового акта, тобто чим вище його місце в системі  актів. Тим він обов¢язковіший. Однак таке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх “рангу”, однаково обов¢язкові. З огляду цього Конституція України і рішення сільської ради обов¢язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється дія цього акта, не важливістю і мірою обов¢язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це – зіставлювальна, релятивна власність актів.

Юридична  сила джерел конституційного  права тісно пов¢язана з проблемою законності і правопорядку , забезпеченням верховенства закону в усіх сферах життєдіяльності республіки на шляху її поступу до правової держави . Характеристика джерел конституційного права не може бути достатньою без вказівок на їх дію в часі , просторі і за колом осіб .

Акти  конституційного  права діють в  певних , встановлених законодавством межах . Ці межі окреслені в часі , просторі і за колом осіб ,що має неабияке теоретичне і практичне значення .Тут важливими є такі питання , як надання актам юридичної сили , визначення кола суб¢єктів ,на які поширюються їх дії , встановлення територіально – часових меж їх впливу , надання зворотної сили , призупинення , скасування ,обґрунтованість і законність. Прийняті Верховною Радою України акти офіційно оприлюднюються. Нерідко у цьому зв¢язку вживається термін “промульгація” законів. Промульгація включає:

• підписання закону;
• прийняття до виконання;
• оприлюднення;
• набрання чинності.

Такі  акти можуть бути також  опубліковані в друкованих засобах масової  інформації Верховної  Ради, в інших органах  преси, оприлюднені  по телебаченню, радіо, передані по телеграфу, розіслані відповідним державним та громадським організаціям. Закони України вступають у силу на всій території України через десять днів після їх оприлюднення. Вказані строки вступу актів у силу не застосовуються в тих випадках, коли верховна Рада при прийнятті акту встановлює інший строк введення його в дію. 

Принципове  значення має дія  актів конституційного  права у просторі .Просторова сфера дії державних  органів – це територія , на яку поширюється  повноваження тих  чи інших державних органів та посадових осіб .Більшість актів центральних органів влади поширюється на всю територію республіки . Однак деякі з них – лише на певну частину території і стосуються лише певної категорії ,визначеного кола осіб .

Важливе значення має тлумачення джерел конституційного права , без якого вони інколи не можуть повноцінно втілюватися у життя.  Це важлива прерогатива суб¢єктів конституційного права. Недаремно можливість робити тлумачення передбачена в Конституції (Основному Законі ) України . Її ст. 147 визначає ,що офіційне тлумачення Конституції України і законів України дає Конституційний Суд України .