Ветеринарія. Ящур

Ящур (Aphtae epizooticae) — гостра, надзвичайно контагіозна вірусна хвороба свійських і диких парнокопитних тварин, що характеризується короткочасною лихоманкою, розвитком афтозно-ерозій-них уражень на слизовій оболонці ротової порожнини, безшерстних ділянках шкіри вінчика, міжратицевої щілини й вимені. На ящур може хворіти людина.

Історична довідка. Перше повідомлення про захворювання тварин на ящур було зроблене в 1546 р. в Італії Д. Фракастро. У 1764 р. норвезький дослідник Сагар на основі своїх спостережень указав на кон-тагіозність цієї хвороби. Вірусна етіологія ящуру була встановлена Леффлером і Фрошем (1897), пізніше Хеккером (1899). Множинність типів (плюралітет) збудника виявили Валле і Карре (1922), які пояс­нювали цим фактом причину повторного захворювання тварин на ящур. У XVI — XIX ст. у багатьох країнах світу ящур неодноразово проявлявся у вигляді значних епізоотій з охопленням мільйонів тварин.

Нині  ящур щороку реєструється в багатьох країнах Європи, Азії, Африки та Південної  Америки. В Росії ящур установлений у 1881 р. і тривалий час був стаціонарною хворобою. В Україні завдяки вжиттю широкопланових протиящурних заходів та впровадженню в практику наукових розробок вітчизняних учених В. П. Онуфрієва, М. В. Рево, А. І. Собко, С. Р. Дідовця, Г. Ф. Бондаренка ящур повністю ліквідовано, однак реальна загроза занесення його із сусідніх країн ще існує. Ящур завдає значних економічних збитків, що складаються з високої летальності молодняку, яка може досягати 20 — 50 %, зниження молочної продуктивності перехворілих корів, величезних витрат на проведення суворих карантинних та ветеринарно-санітарних заходів.

Збудник хвороби — дрібний вірус (діаметром 10 — 30 нм) з родини Picornaviridae, який має  сферичну форму. Складається з ікосаедрального  капсиду, одноланцюгової РНК та 4 структурних білків. Існує 7 типів вірусу ящуру — А, О, С, SAT-1, SAT-2, SAT-3 та Азія-1, кожний з яких має по кілька серологічних варіантів і різниться за антигенними та імунологічними властивостями. Після перехворювання тварини набувають імунітету тільки до гомологічного вірусу, що не виключає можливості повторного інфікування новим типом збудника ящуру.

 У  лабораторних умовах вірус ящуру  підтримують на морських свинках  і білих мишах-сисунах та в  первинних культурах клітин нирок  телят чи поросят або перещеплюваній лінії ВНК-21 і СПЕВ.

 Вірус  ящуру надзвичайно стійкий до  впливу фізичних факторів та  хімічних речовин. Не руйнується 75 %-м розчином спирту (на відміну  від ентеровірусів), ефіром, хлороформом,  чотирихлористим вуглецем, толуолом, лізолом, фенолом у концентраціях, які інакти-вують інші віруси. Хлорне вапно, крезол, сулема руйнують вірус ящуру лише через кілька годин. У стінках афт вірус може зберігатися на пасовищах до наступного сезону, влітку вірус активний у стоячих водоймах 6—12 діб, у сіні — ЗО діб, восени і взимку — 185 — 200 діб. У стічних водах залишається життєздатним на холоді впродовж 130 діб, улітку та восени — 20-49 діб, у гноївці — до 40 діб, у мерзлому гної — впродовж 5 міс. На шерстному покриві худоби зберігається до 50 діб, одязі людей — до 100 діб, у приміщеннях — до 70 діб. Взимку на стеблах рослин залишається вірулентним 95 — 100 діб, на поверхні землі — 146 — 163 доби. У засолених та копчених продуктах вірус зберігається до 50 діб, у заморожених продуктах — до 28 діб, м'ясі — до 8 міс, у лімфовузлах, жирі, внутрішніх органах та кістковому мозку — до 194 діб, у маслі при 5 °С — до 45 діб, у свіжому молоці при 37 °С — 12 год, охолодженому і збереженому при +4 °С — 15 діб, сухому молоці — до 2 років, у засолених шкурах при 15 °С — до 42 діб. Вірус руйнується при 37 °С через 12 год, при 70 °С — ЗО хв, у молоці при 65 °С — через ЗО хв, при 70 °С — 15 хв, при 80 — 100 °С — за кілька секунд. При біотермічному знезараженні гною вірус гине на глибині ЗО — 40 см через 6 діб, у більш поверхневих шарах — через 10 — 15 діб. Вірус миттєво руйнується у кислому середовищі (рН = 6 і нижче), інактивується впродовж 3 діб молочною кислотою під час дозрівання м'яса та зниження рН до 5,3. Під дією сонячного випромінювання на пасовищі вірус гине влітку — через 1 — 14 діб, восени — через 8 — 20 діб.

Активно діючими дезінфекційними засобами, що впродовж 10 — ЗО хв знешкоджують вірус ящуру, є гарячий 2 %-й розчин їдкого натру або калі, 2 %-й розчин формальдегіду, 20 %-й розчин свіжогашеного вапна.

Епізоотологія хвороби. До ящуру найсприйнятливіші велика й дрібна рогата худоба, свині та дикі жуйні. У верблюдів інфекція проходить безсимптомно. Рідко хворіють на ящур буйволи, верблюди, собаки й коти. Однокопитні тварини й птиця до ящуру не сприйнятливі. У молодих, ослаблених і особливо у новонароджених тварин перебіг яшуру більш злоякісний, ніж у дорослих тварин. Випадки захворю­вання на ящур людей трапляються нечасто, переважно серед дітей після вживання в їжу сирого молока від хворих корів. Джерелом збудника інфекції є хворі свійські тварини, які починають виділяти вірус в інкубаційний період і особливо в значній кількості під час клінічного прояву хвороби. В умовах відгінного тваринництва джерелом збудника хвороби можуть бути дикі жуйні (сайгаки, антилопи), серед яких ящур нерідко набуває характеру епізоотії і поширюється на великі території. У зовнішнє середовище вірус виділяється зі слиною, обривками афт, молоком, сечею, калом хворих тварин. З молоком вірус починає виділятися за 7 діб до прояву клінічних ознак, зі слиною та спермою — за 4 доби. Більшість секретів та екскретів є заразними впродовж 4 — 5 діб хвороби, слина — 11 діб. Близько 50 % тварин, які видужали, залишаються вірусоносіями впродовж 8 міс, окремі тварини — до 2 років.

Зараження ящуром відбувається внаслідок контакту з хворими тваринами, а також  через контаміновані вірусом корми, одяг та взуття людей, м'ясні продукти, сировину тваринного походження, транспортні засоби. За певних метеорологічних умов (ураган) вірус ящуру може переноситись на велику відстань, раптово спричинюючи хворобу за тисячі кілометрів від неблагополучного пункту. Відмічено випадки занесення збудника яшуру на велику відстань пасажирами літаків і потягів, що прибувають з неблагополучних щодо ящуру територій, не дотримуючись вимог карантинних ветеринарно-санітарних правил. Певну роль у поширенні збудника ящуру можуть відігравати птахи, собаки, коти, гризуни, комахи, кліщі. Значну небезпеку щодо поширення ящуру становить не знезаражене молоко, а також відвійки, що надходять з молокозаводів для згодовування поросятам і телятам, харчові та боєнські відходи при відгодівлі свиней. Факторами передавання вірусу ящуру можуть бути контаміновані збудником пасовища, водопої, м'ясокомбінати, молокозливні пункти, станції вантаження і вивантаження худоби, автотранспорт, траси для перегону тварин, ярмарки, ринки, а також люди, що знаходяться в епізоотичній зоні. Спонтанне зараження чутливих до ящуру тварин відбувається через слизові оболонки травного каналу під час приймання корму й води, забруднених виділеннями хворих і перехворілих тварин-вірусоносіїв. В організм сприйнятливих тварин вірус ящуру може проникати також через слизові оболонки носа, рота, зовнішніх статевих органів, кон'юнктиву очей, соскові канали вимені та крізь ушкоджену шкіру.

Ящур  завжди має тенденцію до швидкого поширення на великих географічних територіях і проходить у вигляді епізоотій і панзоотій. Характерною ознакою ящуру є надзвичайно висока контагіозність, майже 100 %-ве захворювання сприйнятливих тварин і досить низька летальність, що становить для великої рогатої худоби 1,2 %, свиней — 8,3 %, овець — 0,78 %. Проте при злоякісній формі хвороби летальність молодняку може досягти 90 %. Тривалість спалаху ящуру не перевищує 21-30 діб. У разі прояву ящуру серед великої рогатої худоби можуть захворювати й інші види тварин, що утримуються в господарстві.

 При  природному перебігу ящуру відмічається  періодичність спалахів епізоотій  через кожні 5 — 7 років, що  зумовлюється обновленням стада  за рахунок новонародженого молодняку  і поступовою втратою імунітету  в дорослих тварин, набутого внаслідок попереднього перехворювання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Немішаєвський Агротехнічний Коледж 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Доповідь 

на тему «Ящур. Історична довідка та епізоотологія  хвороби». 
 

студентки гр.ВС-21

Кацан Ірини 

викладач

Слободчик В.С. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Немішаєво

2011