Витрати туристичного підприємства

• максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі турпакети чи турпослуги;
• статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між турпослугами.

  Класифікація  витрат для подальшого калькулювання  турів передбачає розподіл витрат, пов'язаних з операційною діяльністю турфірми (рис.10.1).

  Як  показано на рис. 10.1, витрати, пов'язані з операційною діяльністю турфірми, що не включаються до собівартості реалізованого турпродукту, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

  При калькулюванні турів слід мати на увазі, що витрати на операційну діяльність турфірм групують також за наступними економічно однорідними елементами:

• матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати.

  Найбільш  поширеними видами витрат турфірми при  формуванні турпродукту є:

1. витрати на оплату послуг інших підприємств туріндустрії, комплектуючих турпродуктів, товарів чи виробів;
2. витрати на оплату праці працівників турфірми;
3. витрати на рекламу;

   4)витрати, пов'язані з орендою та амортизацією основних фондів, насамперед транспортних засобів та сучасних систем комп'ютерної техніки і інформаційних ресурсів.

  Витрати з реалізації турпродукту або  послуг посередниками-турагентами  відрізняються від витрат по їхньому  формуванню. Вони розраховуються аналогічно витратам обігу в роздрібній торгівлі і покриваються комісійною винагородою. Витрати з реалізації турпродукту  туроператорів турагентами практично  не містять матеріальних витрат. Основним видом витрат цих турпідприємств є витрати на оплату праці і  відрахування на соціальні заходи, оренду приміщень та комунальні платежі. Коли туристичний продукт реалізується на ринку у формі турпакету, розрахованого на групу туристів, то калькуляція його собівартості має ряд особливостей, пов'язаних з тим, що в туристичну групу входять крім туристів, особи, що супроводжують тургрупу на маршруті подорожі (гід-перекладач, груповод тощо).

  З урахуванням осіб туристичного супроводу  визначається собівартість усього пакета туристичних послуг на групу туристів і на одного туриста. Ця собівартість включає вартість послуг постачальників з проживання, харчування, витрати на транспортування, трансфер, послуги страхування, послуги туристичного супроводу гіда-перекладача чи груповода, витрати на екскурсійне обслуговування, комісійну винагороду турагентів, витрати на паспортно-візові та митні формальності (консульський та митний збір тощо).

Розрахунок  собівартості здійснюється спочатку за основною діяльністю по турпослугам, які  ввійшли до складу турпакету у  цілому на групу туристів, а потім  визначається собівартість у розрахунку на одного туриста і встановлюється ціна туристичного обслуговування згідно договору(ваучера). 

     
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Планування витрат  туристичних підприємств. 

     Управління  витратами повинне грунтуватися на оптимізації. Одним з основних методів оптимізації витрат є  визначення граничного рівня витрат для конкретного суб'єкта підприємницької  діяльності в конкретній ситуації. Для розв'язання завдання оптимізації  витрат необхідно визначити оптимальні розміри постійних і змінних  витрат на одиницю приросту або скорочення обсягів реалізації турпродукту.

Загальний алгоритм управління витратами туристичних  підприємств представлено на рис. 10.3.

        

Рис. 10.3. Алгоритм планування витрат туристичного підприємства 

     Розробка  плану витрат може здійснюватися  різними методами. Найбільш прийнятними  для сучасної економіки туристичного бізнесу є такі: 

- досвідно-статистичний, тобто факторно-аналітичний;

- каузальний - метод побудови економіко-математичних  моделей;

- метод  прямих техніко-економічних розрахунків. 

     Метод прямих техніко-економічних розрахунків  є найбільш точним. Його легко застосовувати  в туристичному бізнесі. Розрахунки ведуться по кожній статті витрат. 

     Не  важчим є досвідно-статистичний метод, але його застосування вимагає стабільних темпів розвитку економіки не тільки сфери діяльності, що планується, а  й всієї країни. 

     При застосуванні факторно-аналітичного методу із сукупних витрат підприємства виділяються  умовно-постійні та умовно-змінні витрати, пов'язані з основною операційною  діяльністю за минулий період. 

     До  змінних витрат у туризмі відносяться  всі прямі витрати, пов'язані з  закупівлею послуг транспортування, розміщення, харчування, культурного та рекреаційно-оздоровчого  обслуговування туристів, витрати, пов'язані  з візовим обслуговуванням одного туриста або групи туристів (залежно  від того, що прийнято за одиницю  розрахунків), оплата послуг груповодів і гідів-перекладачів, витрати на оплату формування і реалізацію туристичних  пакетів (турів). 

     Постійні  витрати - це витрати, що залишаються  незмінними при зміні обсягів  реалізації турпродукту. До них відноситься  частина загальновиробничих і загальногосподарських  витрат, а саме, витрати на рекламу, адміністративно-управлінські витрати, амортизація необоротних активів, витрати на використання інформаційних  баз даних тощо. 

     Після встановлення кожної з цих груп витрат визначається динаміка змінних витрат за ряд попередніх років (3-5). Найчастіше при цьому методі використовується ковзна середня двох доданків. Отримані індекси (коефіцієнти) зміни витрат екстраполюються на плановий період. Постійні витрати при плануванні тільки коригуються на перспективні зміни цін і тарифів на рекламні послуги та інші види постійних витрат. 

     При цьому методі планування витрат враховується також темп зміни обсягів реалізації турпродукту і використовується формула  

Впл = Впос + Вфзм х Іплр х ІВзм               

де Впл - планова сума витрат підприємства;

Впос - сума умовно-постійних витрат;

Вфзм - сума умовно-змінних витрат за звітний  період;

Іплр - індекс зміни обсягів реалізації турпродукту (послуг) у плановому  періоді;

ІВзм - індекс змінних витрат. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

      Процес  виробництва є найважливішою  стадією кругообігу засобів підприємства. В ході цього процесу підприємство, витрачаючи матеріальні, трудові і  фінансові ресурси, формує собівартість виготовленої продукції, що в кінцевому  рахунок за інших рівних умов істотно  впливає на фінансовий результат  роботи підприємства – його валовий  прибуток або збиток.

      Процес  виробництва є найважливішою  стадією кругообігу засобів підприємства. В ході цього процесу підприємство, витрачаючи матеріальні, трудові і  фінансові ресурси, формує собівартість виготовленої продукції, що в кінцевому  рахунок за інших рівних умов істотно  впливає на фінансовий результат  роботи підприємства – його валовий  прибуток або збиток.

      Крім  того, успіх фірми залежить від  формування собівартості з кількох  причин:

1. Витрати  на виробництво і реалізацію  продукції виступають найважливішим  елементом при визначенні справедливої  і підкупної конкурентної ціни;

2. Інформація  про собівартість продукції часто  лежить в основі прогнозування  і управління виробництвом і  витратами;

 3. Знання собівартості необхідне для визначення сальдо матеріальних рахунків на кінець звітного періоду. 

      На  закінчення хочу відзначити, що витрати  підприємства безпосередньо впливають  на собівартість продукції, а отже багато в чому обумовлюють успіхи цього  підприємства на ринку.

      Зниження  собівартості продукції — найважливіший  показник підвищення ефективності виробництва  і зростання прибули. Основні  напрями зниження собівартості наступні:

- зменшення  матеріальних і енергетичних  витрат;

-зниження витрат на заробітну плату;

- скорочення  накладних витрат по обслуговуванню  і управлінню виробництвом.

Зниження  витрат на заробітну плату в собівартості продукції забезпечується випереджаючим  зростанням продуктивності праці за рахунок інтенсифікації виробництва  в порівнянні із зростанням середньої  заробітної плати робітників.     Скороченню накладних витрат (як умовно-постійних) сприяє зростання обсягів виробництва  за рахунок реконструкції і технічного переозброєння підприємств, поліпшення використання основних фондів, а також  зменшення чисельності адміністративно-управлінського персоналу і допоміжних робітників за рахунок вдосконалення управління і обслуговування виробництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Перелік використаної літератури: 
 

1). С.Г.Нездойминов  «Економіка турфірми» практикум,2008 

2) Морозов  М.А.Экономика и предпринимательство в социально-культурном сервисе и туризме:учеб. Для студ.высш.учеб.заведений/М.А.Морозов.-3-е изд.,стер.-М.:Издательский центр «Академия»,2007.-288с. 

3).Дядечко  Л.П. Економіка туристичного бізнесу.навч.посібник.-центр учбової літератури,2007.-224 с

4). http://turbizorg.ru/zatraty-predpriyatiya-i-cena-na-turisticheskij-produkt-uslugi/