Туризм та навколишнє середовище

Високоякісне навколишнє середовище є «сировиною» для туризму, тому необхідно обмежити споживання ресурсів навколишнього середовища і забезпечити його цілісність. Турбуючись про охорону навколишнього середовища, потрібно брати до уваги той факт, що занедбане навколишнє середовище буде завдавати шкоди розвитку туризму, а отже, і загальному економічному розвитку даного регіону. Як відзначалося в одній із доповідей на Всесвітній конференції по туризму, «існує дуже безпосередній взаємозв'язок між якістю навколишнього середовища та якістю самого туризму».

Туристична діяльність, як галузь економіки, повинна бути введена в русло збалансованого розвитку. Це значить, що екологічні питання повинні бути інтегрованими в економічну сферу туристичної діяльності, тобто вимагається розробити такі економічні важелі, які б дозволяли "повернути" назад взяте у природи, з урахуванням специфіки функціонування туристичної галузі. З цією метою пропоную здійснити ряд заходів:

- розробити і реалізувати головні  принципи розвитку туристичної  галузі на основі "Всеєвропейської  стратегії збереження біологічного  і ландшафтного різномаїття". Відповідно до цієї стратегії, туризм, як ресурсоспоживаюча галузь економіки, повинен мати більш високу якісну основу для своєї життєдіяльності;

- підняти рівень науково-методичного забезпечення по здійсненню екологізації туристичної діяльності;

- забезпечити якісно новий рівень підготовки фахівців для сфери туризму, особливо спеціалістів з екологічного менеджменту. Останні повинні мати інший кругозір знань, керуватись зовсім нетрадиційними правилами про пряму екологічну зацікавленість підприємств туристичної галузі у підвищенні якості природного середовища. При цьому, особлива увага повинна приділятись контрольним функціям за діяльністю туристських організацій;

- вдосконалити, розширити і зміцнити  систему екологічного моніторингу,  на базі існуючої мережі спостережень, за станом компонентів природного середовища.

Людина повинна усвідомлювати  себе невід'ємною частиною всієї  біосфери, а її діяльність базуватись на принципах гармонійного співіснування  з рослинним і тваринним світом, тобто у повній відповідності до законів природи.

При аналізі взаємодії туризму  і навколишнього середовища не можна  обмежуватися розглядом тільки природних  туристичних ресурсів. Немаловажливе  значення має вплив туризму на навколишнє культурне середовище. Це, насамперед, стосується історичних та архітектурних пам'яток. Масові потоки туристів можуть завдати їм непоправимих збитків.

Туризм впливає і на населення  країни, яке приймає: при відсутності цілеспрямованої туристичної політики ряду країн можуть бути нанесені серйозні збитки традиціям і способу життя місцевого населення у зв'язку з насадженням їм звичаїв, властивих промислове розвинутим капіталістичним країнам - основним постачальникам туристів.

Для того, щоб індустріалізація та урбанізація не завдавали збитків  навколишньому середовищу, необхідно  при плануванні на регіональному  рівні брати до уваги, який вплив на стан навколишнього середовища матимуть темпи росту того або іншого виду діяльності, у тому числі і туризму. План розвитку туризму повинен гармонійно вписуватися в план регіонального розвитку в цілому. За таких умов туризм не тільки не буде погіршувати стан навколишнього середовища, а перетвориться на його захисника.

Для досягнення цієї мети розвиток туризму  в країні повинен стати державною політикою, спрямованою на те, щоб зробити оцінку існуючих природних туристичних ресурсів, не будувати поблизу них промислових об'єктів; проводити очищення водойм і благоустрій пляжів; створювати заповідники з метою зберігання незайманої природи, що є одним з основних туристичних ресурсів; розвивати національні ремесла; сприяти створенню фольклорних ансамблів; проводити фестивалі мистецтв, розраховані на притягнення іноземних туристів; здійснювати реставрацію пам'яток історії, мистецтва й архітектури, музеїв; створювати нові туристичні центри, освоюючи при цьому райони, які раніше вважалися непридатними для туризму і відпочинку.

Існує думка, що проблеми захисту навколишнього  середовища повинні вирішуватись після економічних. Насправді збереження цілісності оточуючого середовища є важливою передумовою розвитку туризму, оскільки тільки первинна природа приваблює туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування навколишнього середовища рано чи пізно приводить до зникнення в регіоні туризму як галузі економіки.

На індивідуальному рівні необхідність збереження оточуючого середовища повинна усвідомлюватись кожним відпочиваючим і відповідно буде змінене ставлення до нього.

На державному рівні повинен отримати розвиток такий вид туризму, який би зміг зберегти рівновагу між навколишнім середовищем, відпочинком і економічним відновленням, або між екологією, суспільством і економікою.

Процес нового мислення повинен  торкнутися також і осіб, відповідальних за туристичну діяльність, адже, щоб туризм розвивався, завдання цілеспрямованого захисту оточуючого середовища повинні стати важливішими, ніж короткочасні інтереси отримання прибутку.

Політика повинна сприяти збереженню навколишнього середовища.

Таким чином, екологічний стан сильно впливає на систему туризму, оскільки туристична галузь сильніше, ніж всі інші галузі економіки, залежить від цілісності навколишнього середовища. А туризм як масове явище сильно руйнує його.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

 

Туризм як економічна сфера  діяльності безпосередньо пов'язаний з використанням природних ресурсів. Позитивно впливаючи на формування доступності населення до рекреаційних благ, туризм є реабілітаційним чинником в оздоровленні населення. Між розвитком  туризму та екологічним середовищем  необхідно підтримувати гармонійну рівновагу, яка б не переходила допустимих  екологічних меж.

 

Як вид підприємницької діяльності екологічний туризм повинен розвиватись за допомогою економічних механізмів та стимулів. При цьому його широкомасштабний розвиток навряд чи можливий без виділення початкового капіталу для фінансування робіт щодо створення екоцентрів, які б розпочали роботу по формуванню екологічних подорожей, інвестування відповідної інфраструктури екотуризму, проведення загальної, чітко сформульованої екологічної політики, розробки відповідної законодавчої бази та проведення культурно-просвітницької діяльності серед широких верств населення і особливо підростаючого покоління, політики призваної сформувати чіткі екологічні пріоритети способу життя і відпочинку.

 

Подолання соціально-економічної  та соціально-екологічної нерівності

населення вимагає розробки ефективної туристичної та екологічної  політики з участю держави.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські  ресурси України: Методологія  та методи аналізу,термінологія, районування: Монографія. - К.: Видавничо-поліграфічний  центр "Київськийуніверситет", 2001. - 395 с. Т. 17.  

2. Биржаков М.Б. Введение в  ТУРИЗМ. - СПб., 2002.               

3. Данилишин Б.М., Хвесик М.А., Голян В.А.Економіка природокористування: Підручник. - К.: "Кондор", 2009. - 465 с.

4. П.В. Мельник, Г.Г. Старостенко.  Напрями удосконалення оподаткування  туристично-рекреаційної діяльності.

5. www.world-tourism.org - Всесвітня туристична  організація.

6. Дейч Б. Євро – 2012 – шанс  відкрити Україну світу // Дзеркало  тижня. – 2007. – №49. – С. 21-23.

7. Кифяк В.Ф. Організація туристичної  діяльності в Україні: Навч. посіб. / В.Ф.Кифяк. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2003. - 300 с. 

8. Туризм і охорона культурної  спадщини: український та польський  досвід:

Монографія / За заг. ред. Ю.Лебединського, В.Вакуленка, І.Валентюка, С.Коротич, М.Онисько. – К.: К.І.С., 2003. - 176 с.