Туристсько-рекреаційна діяльність Естонії

Розділ I. Наукові основи  вивчення туристичної  діяльності 

1. Поняття туристсько-рекреаційної діяльності

     Туристична  діяльність як поняття може трактуватись з різних точок зору. Широкі верстви  населення найчастіше розуміють  її як заняття туризмом, відпочинком, екскурсії, дозвілля. В контексті господарських взаємовідносин туристичну діяльність визначають як виробничо-обслуговуючу діяльність з наданням різноманітних туристичних послуг або діяльність з організації подорожей з туристичною метою. Більш широко туристична діяльність може визначатися як прояв соціальної політики держави, профспілок, підприємств з метою реалізації прав громадян на відпочинок, свободу пересування та інших.

     Безпосереднє  здійснення туристичної діяльності на національному рівні відбувається під впливом елементів середовища державного регулювання  туристичної діяльності.

     Відчутний вплив  на конкретний стан господарського середовища реалізації туристичної  діяльності мають процеси спеціалізації, диверсифікації, кооперації, концентрації виробництва. Виразом спеціалізації туристичної діяльності є функціонування різноманітних і спеціалізованих засобів розміщення, реалізація різних форм обслуговування в закладах гостинності і розваг у відповідності до зростаючого набору видів туристичних послуг і подорожей.

     Кооперування  в індустрії туризму є формою організації  постійних економічних  зв’язків між спеціалізованими але  самостійними підприємствами по виробництву  і реалізації туристичних послуг і товарів.

     З огляду на споживчо-значимі ознаки в туристичній діяльності прийнято розрізняти спеціалізований і соціальний туризм, таймшер, а також альтернативний туризм.

     Спеціалізований туризм – термін, що використовується  для позначення туристів які купують  спеціалізований тур і виїжджають з метою вивчення специфічних особливостей тієї чи іншої місцевості, для отримання особистого досвіду, виконання спортивних нормативів, активного відпочинку тощо.

     Таймшер – режим поділеного часу і здійснення подорожі кожного року в певний  період тривалістю не менше одного тижня.

     Широке  розуміння соціального туризму  охоплює такі види туристичної діяльності – загальнодоступних подорожей, екскурсій, відпочинку – які задовольняють  пізнавальні інтереси, духовні та інші потреби людей, включаючи оздоровлення, відновлення сил за рахунок інших джерел фінансування, що виділяються державою на соціальні потреби.

     Альтернативний  туризм – в якості організатора подорожі виступає не спеціалізоване підприємство, а сам турист, подорожуючий, використовуючи рекламні матеріали  виконавців окремих туристичних послуг і замовляє такі послуги самостійно за допомогою інформаційних мереж.

     Конкретними формами прояву туристичної діяльності вважають:

     Стратегічну туристичну діяльність, яка полягає  в підготовці цільових документів; зборі інформації; поясненні процесів і ситуацій; формуванні щорічних планів дій; моніторингу результатів діяльності.

     Турагентську  діяльність, яка здійснюється юридичними особами і індивідуальними підприємцями на відповідних засадах як діяльність з просування і реалізації туристичного продукту.

     Туроператорську діяльність, яка передбачає діяльність на основі ліцензії, юридичних або  фізичних осіб з формування, просування і реалізації туристичного продукту.

     Експедиційну  діяльність, яка охоплює будь-які  експедиційні дослідження, що здійснюються з метою вирішення фундаментальних або прикладних завдань.

     Рекреаційна діяльність – один з комплексних  видів життєдіяльності людини, спрямований  на оздоровлення і задоволення духовних потреб у вільний від оботи  час.

       За суспільною функцією і технологією  виділяють лікувальну, оздоровчу, спортивну і пізнавальну рекреаційну діяльність.

     Лікувально-курортна рекреація поділяється за основними  лікувальними факторами: клімат, мінеральні джерела, лікувальні грязі. У відповідності  з ними вона поділяється на такі групи: кліматолікування, бальнеолікування, грязелікування. В залежності від їх сполучення можуть бути виділені: бальнео-грязелікування, клімато-грязелікування, клімато-бальнео-грязелікування.

     Оздоровча і спортивна рекреація є найрізноманітнішою. Великою популярністю у всьому світі користується купально-пляжний відпочинок. Відпочинок біля і на воді включає різні рекреаційні заняття: купання, сонячні ванни, прогулянки по березі, ігри в м'яч на пляжі, водні лижі. Прогулянковий і промислово-прогулянковий відпочинок включає такі заняття, як прогулянки на відкритому повітрі, огляд краєвидів, збирання грибів і ягід, морських молюсків, коралів і інших дарів природи. Маршрутний туризм часто ототожнюється з туризмом взагалі. Він може бути спортивним і любительським. За характером перешкод він поділяється на рівнинний і гірський.

     Великого  розвитку набув водний туризм, як прогулянковий, так і спортивний. Ці види включають  водно-моторний спорт, воднолижний  спорт, греблю на каное, парусний спорт  і т.д. Як правило, ці види туризму сполучаються з купально-пляжним туризмом на берегах морів, озер і річок.

     До  інших видів туризму долучаються  підводний спортивний туризм, археологічний  підводний туризм, риболовний туризм, полювальний туризм, гірськолижний  туризм, альпінізм. Кожен з цих видів має свої особливості і поширення в різних регіонах.

     Пізнавальна рекреація. Пізнавальні аспекти  властиві значній частині рекреаційних занять. Однак виділяються суто пізнавальні  рекреаційні заняття, пов'язані з  інформаційним "споживанням" культурних цінностей, т.б. оглядом культурно-історичних пам'яток, архітектурних ансамблів, а також ознайомленням з новими районами, країнами, їх етнографією, фольклором, природними явищами і господарськими об'єктами.

     Конгресовий туризм пов'язаний з розширенням  міжнародних науково-технічних контактів між спеціалістами і вченими.

     Відпочинок відновлює працездатність людини, знижує нервову і психічну, а в людей фізичної праці - і фізичну втому. Відпочинок в широкому розумінні слова - це будь-яка людська діяльність, не спрямована на задоволення повсякденних потреб.

      Рекреація – це система заходів пов’язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Розрізняють рекреацію короткотермінову (з поверненням на ночівлю в постійне місце проживання) і тривалу.

      Рекреаційна територія - територія, що використовується для оздоровлення людей, масового відпочинку, туризму і екскурсій. В залежності від призначення виділяють дві групи рекреаційних територій: для короткочасної (лісопарки, зелені зони, приміські зони, водні об'єкти і ін.) і тривалої (приморські райони, лікувально-санаторні курорти і курортні райони, туристичні комплекси) рекреації.

     Природні  рекреаційні ресурси – природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об’єкти, явища і процеси, які мають внутрішні та зовнішні властивості і характерні риси, сприятливі для організації сезонної чи цілорічної рекреаційної діяльності.

     Соціально-економічні рекреаційні ресурси – матеріально-технічна база рекреації та туризму, відповідна транспортна інфраструктура, трудові ресурси тощо.

     Культурно-історичні рекреаційні ресурси – рекреаційно-привабливі пам’ятки історії, архітектури, археології, місця, які пов’язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї, картинні галереї тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  II. Туристсько-рекреаційні ресурси Естонії

                Естонська Республіка - держава, яка розташована у північно-західній частині Європи. Її територія омивається з півночі водами Фінської затоки, із заходу - Балтійським морем і Ризькою затокою. Країна межує з Латвією на півдні, і з Росією - на сході. Довжина берегової лінії 3794 км. Нараховується 1521 островів у акваторії Балтійського моря, загальною площею 4,2 тис. кв. км, що входять до Естонії. Вони складають 9% території країни і утворюють Західно-Естоньский (Моонзундський) архіпелаг. Найбільші з них - Сааремаа і Хійумаа. Країна займає лідируючі позиції в промисловості та туризмі за рахунок географічного розташування, наявності історико-архітектурної спадщини та бальнеологічних ресурсів.

     2.1 Природні туристсько-рекреаційні ресурси Естонії

     Перш  за все потрібно відмітити рельєф, як складову туристичного ресурсу. Більшу частину поверхні країни утворює низовинна рівнина. Територія республіки має загальний нахил з південного сходу на північний захід. У західній частині Естонії і на островах Західно-Естонського архіпелагу, а також на крайньому сході переважають низовини; найбільша з них Західно-Естонська, з великою кількістю торф'яних боліт. Північна і центральна частини Естонії утворюють хвилясту рівнину висотою до 166 м (височина Пандивере). На південний схід від озера Виртсьярв знаходяться найбільші на території республіки височина: Отепя (до 217 м), Хаанья (318 м); а на захід від озера –височина Сакала (висота 145 м). Естонці називають горами усі більш менш помітні пагорби та височини. Особливо "гірськими" в Естонії є Хааньянська та Отепянська височини. Вони переважно складаються з корінних порід (вапняків, піщаників тощо). Найвища точка усієї Прибалтики (318 м) знаходиться в Естонії, на Хааньянській височині - куполоподібний пагорб Суур Мунамяги. На його вершині знаходиться спостережна башта.  
У північній і центральній частині переважають моренні відкладення, витягнуті у напрямі руху льодовика (головним чином із північного заходу на південний схід), розділені озерами. У південній частині розвинутий пагорбно-морений і камовий рельєф з великою кількістю озер; характерно виражені також стародавні (дольодовикові) долини стоку. На заході Естонії поширені морські, абразивні, моренні і заболочені рівнини.  
Естонія, розташована у північно-західній частині Східно-Європейської платформи - сейсмічно спокійному регіоні. Але слід знати, що і тут діють сейсмічні процеси, які проявляються через слабкі землетруси до 4-5 балів за шкалою Ріхтера. Протягом останніх 4-х століть в Естонії відбулося близько 25 землетрусів. Останній мав місце 25 жовтня 1976 року, коли в Естонії та Південній Фінляндії відчувалися три поштовхи та лунав сильний грім.

     Мальовничі  ландшафти країни вважаються одними з найбільш недоторканних куточків Європи. До них можна віднести мальовничу долину Кютіорг, що знаходиься між містом Виру та Ватселііна. В долині є пішохідні маршрути та діє гірськолижний центр. До цікавих об’єктів долини можна віднести експозицію етнографічних скульптур.

     Гора  Ебавере приваблює своє мальовничістю та зацікавить людей котрім небайдужа містика. Висота гори складає 146 метрів. Розташована в Ляєне-Вірумаа.

       З точки зору туризму цікавими  є кратери Каалі та Ілуметса. Один з цих кратерів, а саме Каалі, знаходяься на острові Сарема в містечку Каалі. Всього їх 9, в головному кратері сформувалось озеро Каалі. У 1937 році були знайдені осколки метеоритів, тим самим було доведено метеоритне походження даних кратерів. Метеоритні кратери Каалі в Європі порівняно молоді та легкодоступні, що робить їх разом з кратерами Ілуметса одними з найцікавіших туристичних об’єктів Естонії.

     Підвищена територія Хаанья, «священе озеро» Пюхаярв під Талліном, вже вище зазначені такі об’єкти, як живописна  долина Кютіорг, та берег річки Ахья, являються визнаними центрами екологічного туризму та активного відпочинку. В околицях Талліна, П’ярну, Елва, Вяндра, Нарви, на островах Сарема і Хійумаа склалися прекрасні умови для вело подорожей. Найкращими районами для плавання на байдарках та каное є піщані обриви високих берегів Ахья з різноманітністю геологічних відкладів, заповідник Ендла та верхові болота заповідника Соома.

     Хотілося  б відмітити кліматичні ресурси  цієї країни.Особливості клімату  Естонії визначаються положенням країни у північно-західній приморській  частині материка Євразія, поблизу  Північної Атлантики.Країна має сприятливі кліматичні умови для сезонних видів відпочинку.

       На узбережжі яскраво виражені морські риси клімату, далі у глибину материка - континентальні. У прибережних районах клімат більш м'який; у східному і південно-східному напрямах зростає його континентальність. Зима - відносно м'яка, літо – помірне, тепле. Середня температура липня складає 16°С на узбережжі й 17°C у внутрішніх районах країни; середня температура лютого коливається від -4°C на о. Сааремаа до -8°C у Нарві, на північному сході. Ця територія є найбільш сприятливою для приморського відпочинку. 
             Річна кількість опадів змінюється від 510 мм на рік на західних островах до 740 мм на рік у найбільш віддалених районах південного сходу. В середньому опадів випадає 600-700 мм на рік; найбільша кількість опадів на південному сході, де вологі вітри затримуються височинами. Максимум опадів припадає на другу половину літа.  
           Тривалість вегетаційного періоду 165-185 діб. На початку грудня на височинах Південно-Східної Естонії зазвичай утворюється стійкий сніговий покрив, який до початку березня може перевищувати 0,5 м. У січні скрізь на території країни утворюється сніговий покрив, який зникає у кінці березня. У м'які зими сніговий покрив взагалі відсутній.В Естонії домінують південно-східні та західні вітри. Сильний ураган панував у Західній Естонії в серпні 1067 року, з меншою силою - на початку 2000 р. В цілому такі бурі трапляються рідко.