Історія розвитку готельного господарства з давнини і до сучасності

Зміст

Вступ……………………………………………………………………............ст.3

1. Історія розвитку готельного господарства з давнини і до сучасності..ст.4-10

2. Розвиток готельного господарства в світі з 90-х років…………..…..ст.11-16

Список використаної літератури……………………………………………ст. 17 
Вступ

«Не знаючи минулого, складно будувати майбутнє»

Готельна справа виникла  дуже давно. Згадки про місця для  розміщення подорожніх можна знайти ще в історії Стародавнього Єгипту….

Сьогодні  готельне  господарство  стає  все  більш  прибутковою справою,   і   будівництво   готелів  здійснюється   переважно   з урахуванням  комерційних  цілей. Такому  рішенню  сприяв  розвиток туризму. Готельний бізнес і туристський бізнес нерозривно зв’язані поняття.  Розвиток туристської індустрії викликав небачений  зріст готельного  господарства.  У зв’язку з  цим  багато  країн  почали вкладати  великі  кошти у розвиток цієї галузі економіки.  Отже  з точки зору бізнесу готель є комерційним виробництвом, яке пропонує на  ринку  свій  товарний  продукт у  вигляді  послуги  (комплексу послуг).   Армію  туристів  обслуговують  сотні  тисяч   готельних робітників. У багатьох країнах готельне господарство стає однією з найважливіших сфер заняття населення.

Але ми ніколи не зможемо  покращити стан господарства будь-якої сфери, якщо не будемо знати історії її створення та еволюції. Тому я вважаю тему історії та розвитку готельного господарства дуже актуальною.  В даній роботі ми поговоримо про створення та перші згадки готелів в історії світу з найдавніших часів до розвитку та стану готельного господарства сьогодення.

Історія розвитку готельного господарства з давнини і до сучасності

Історія розвитку готельної  справи нерозривно пов'язана з подорожами. Подорожуючи з різною метою та намірами (відвідування святих місць  і храмів, олімпійських ігор тощо) люди мали потребу в притулку, харчуванні та відпочинку. Найдавніші згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту.

У Стародавній Греції зв'язок між містами підтримувався  «гемеродромами» (денними гінцями). На відстані, що міг подолати кінь без відпочинку, існували спеціальні станції, де можна було одержати їжу та свіжих коней.

У період розквіту грецької цивілізації у містах і на шляхах, що вели до них, з'являються заїжджі  двори, готелі. Найдавніший заїжджий двір, що згадується в джерелах, знаходився на острові Кріт (близько 1500 р. до н. е.). Готелі, як місця відпочинку посланців уряду, з'явилися значно пізніше. Так, у давньогрецькому місті Епідаврі (культурному центрі бога зцілення) був готель на 160 кімнат з прилеглими галереями зі скульптурами, стадіоном і театром на 17 тис. місць.

У Греції з'являється  розгалужена мережа громадських  і приватних готелів, пунктів  обміну грошових знаків, посередників-організаторів  подорожей.

Подорожі особливо активізувалися після завоювання Греції римлянами. Причому, подорожі римлян почали набувати оздоровчого, пізнавального, розважального характеру (відвідування лікувальних мінеральних джерел, визначних архітектурних пам'яток, відомих закладів освіти, театрів та ін.). Ці подорожі потребували організації готельної справи. Ще у І ст. до н. е. у Римській імперії виникли державні заїжджі двори, що знаходилися один від одного на відстані денного кінного переходу. Заїжджі двори розташовувались у містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур'єри та державні службовці з Риму. Уже у давніх римлян мала місце певна класифікація готелів. Існувало два типи «пристановищ» у провінціях і в самому Римі: одні з них призначались тільки для патриціїв, інші — для плебеїв.

У зв'язку з новими завоюваннями та розширенням території Римської імперії її звичаї, господарська та організаційна структури знаходили також застосування в нових провінціях і підкорених країнах. Про те, наскільки глибоко та всебічно були розвинені в давнину заклади, що надавали подорожнім притулок, харчування та ночівлю, свідчить той факт, що в римському законодавстві було передбачено особливу відповідальність такого закладу за речі гостя. Таким чином, ще у стародавніх Греції та Риму були закладені традиції, що дотримуються і в сучасному готельному господарстві. Наприклад, відповідальність за збереженість речей гостя, обов'язковий облік проживаючих тощо.

Занепад і загибель античного рабовласницького світу призвели до зменшення рухливості населення як у межах окремих країн, так і між країнами; будівництво шляхів і готелів скоротилося. Лише через кілька століть, у ранньому середньовіччі кількість подорожей знову стала зростати. Масові подорожі купців, підмайстрів, учнів, мандрівних акторів, а також численні пілігрими та прочани сприяли розвитку самих різноманітних форм надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради любові до ближнього, що надавали монастирі, церкви, княжі двори та ін.

Значний розвиток готельної справи в Європі спостерігається тільки з VIII-IX ст. після того, як Карл Великий видав едикт, яким зобов'язав монастирі та церкви утримувати «госпиції» — будинки, що надавали подорожнім і прочанам ночівлю, харчування, відпочинок, а іноді, навіть, і лікувальні процедури. Найбільшого поширення «госпиції» набули в Швейцарії, яка завдяки старим традиціям і тепер вважається найбільш авторитетною в сфері готельного господарства та готельних послуг.

У XIII-XIV ст. у зв'язку з зростанням і розвитком ремесла та торгівлі, пожвавленням внутрішніх і міжнародних економічних зв'язків у Європі, широкого поширення набула система тимчасового проживання за плату в готелях. Першими такими готелями були приватні житлові будинки (або окремі кімнати в них). Власники готелів нерідко виконували й функції посередників у справах своїх клієнтів, виступали як перекупники й агенти. Таким чином, з'являються прототипи сучасних готелів. Приблизно в цей же час була здійснена перша офіційна спроба їх класифікації. У Берліні, в якому на той час проживало близько 130 тис. мешканців, було 9 заїжджих дворів І класу, з них два уже називалися готелями; 10 заїжджих дво-Р1В П класу та 13 заїжджих дворів III класу.

З появою залізниць, пароплавів розширюються можливості розвитку туризму. У нових  транспортних засобах створюються зручності, досягається високий рівень комфорту: з'являються спальні вагони, вагони-ресторани тощо. На більш високий ступінь піднімається й готельна справа. Переважну більшість туристів становили аристократи та буржуазія. Вони висували підвищені вимоги до рівня та якості обслуговування, спонукаючи цим власників готелів піклуватися про удосконалення своїх закладів. Поступово в столичних європейських містах стали з'являтися комфортабельні готелі, розташовані в спеціально зведених будівлях ( по типу приватних резиденцій) або в чудових державних особняках. Звідси походить французька назва «готель», що означає міський палац магната, місце перебування уряду чи міських властей. Це були готелі-люкси з ресторанами та найвищим рівнем обслуговування. Так, у 1861 р. готель «Морис» у Парижі мав 700 номерів з водою, ліфт, ресторан на 1500 місць. Поряд зі створенням упорядкованих готелів і розкішних ресторанів починають діяти й нові засоби розваг: нічні клуби, кабаре тощо.

На Русі готельна справа зароджується в ХІІ-ХІП ст. Це був час князівських міжусобиць і монголо-татарського іга. Величезні володіння монголів потребували добре налагодженого зв'язку з підкореними землями. Цей зв'язок здійснювали ханські гінці, які мали постійну потребу в ночівлі та відпочинку.

Знаменитий італійський мандрівник Марко Поло писав: «Якою б дорогою не виїхав із Канбалу гонець великого хана, через 25 миль (близько 40 км) він приїздить на станцію, по-їхньому янб, а по-нашому кінна пошта; на кожній станції великий, прекрасний будинок, де гінці пристають. Багата постіль з розкішними шовковими ковдрами у цих заїжджих дворах; усе, що потрібно гінцю, там є; і царю пристати тут добре».

Мережею таких янбів (ямбів) були покриті величезні володіння  монголів. На Русі це трансформувалось в «ями», що стали прообразом майбутніх готелів.

У XV ст. у Московській державі з'являється досить розвинена мережа шляхів і поштових станцій (ямів), що перебували у віданні Ямського приказу — закладу, що відав ямською, тобто поштовою справою.

У кінці XVII— на початку XVIII ст. у Росії з'являються поштові тракти що з'єднували Москву з Санкт-Петербургом, Ригою, Архангельськом, Тобольськом і Білгородом, а також Псков із Києвом. На поштових трактах були станції з поштовими (заїжджими) дворами.

У 1723 р. Ямський приказ було перейменовано на Ямську канцелярію, що проіснувала до 1781 р. Система поштових станцій мала назву «Ямська гонга». Для здійснення цієї служби було введено ямську повинність — обов'язок селян і посадських людей перевозити адміністративних осіб і державні вантажі. Населення сплачувало ямські гроші (податки), за рахунок яких організовувались ями. Звідси й виник своєрідний стан ямщиків.

У ІХ-ХІ ст. стародавня Русь завдяки  своєму географічному положенню  стала центром перехрещування торговельних шляхів між Заходом і Сходом, Північчю та Півднем. Налагоджуються стійкі торговельні відносини, різнобічні культурні та релігійні зв'язки. Після прийняття християнства на Русі із Візантії до нашої країни потяглися священики, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. На Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був «гість». Будинки, в яких зупинялись заїжджі купці («гості») називались «гостинними» або «заїжджими» дворами. Звідси й беруть свої витоки вітчизняні готелі.

Таким чином, крім ямів на Русі існували заїжджі та гостинні двори.

Гостинний двір у російських містах являв собою торгове приміщення, в якому зупинялись і торгували іноземні та іногородні купці (гості). Гостинні двори складались із рядів крамниць, торговельних приміщень і складів, об'єднаних укритими галереями. У XVII ст. споруди гостинних дворів доповнювали прямокутні майдани, обнесені кам'яними стінами з вежами та проїзною брамою. Такі гостинні двори були побудовані в Москві, Архангельську, Києві та інших містах.

На Сході широкого поширення набули заїжджі двори — караван-сараї, що будувались неподалік ринку. Умови перебування в таких готелях були досить далекими від комфортабельних, а харчуватися подорожній змушений був з власних запасів і тільки в годину, визначену господарем.

У XVIII ст. гостинні двори будувалися з відкритими на вулицю арками та колонами (гостинні двори в Петербурзі, Калузі та інших містах).

Гостинні двори в російських містах будувалися неподалік торговельних центрів — «торжищ». Гості оселялися  за національною ознакою. Так, у Москві існували англійський, грецький і шведський, а в Новгороді — німецький та голландський гостинні двори.

У XVI— першій половині XVII ст. одним з головних торговельних центрів Східної Європи був Київ, через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини, Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що направлялися до Московської держави. Українські купці мали право безмитної торгівлі у прикордонних містах Московії. Для них створювалися спеціальні гостинні двори. На чумацьких і торговельних шляхах України здавались в оренду корчми, що не тільки вели торгівлю хмільними напоями, але й були пристановищем для подорожніх

Крім того, Київ стає одним з  центрів паломництва, що викликало  потребу в будівництві готелів для прочан біля стін печерського монастиря.

Після приєднання України  до Московської держави почалось будівництво поштового тракту від  Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими  дворами та станціями, що одночасно  виконували функції готелів.

Помітний розвиток готельного господарства в царській Росії спостерігається  у другій половині XIX ст. У, 1878 р. споруджується  один з найбільших тогочасних московських  готелів «Великий Московський», згодом перейменований на «Гранд-Готель». У 1898-1907 pp. було побудовано готель «Метрополь», а згодом (1912 р.) готель — »Асторію» у Петербурзі на 350 номерів з першокласним рестораном та ванними кімнатами. У Києві у цей період споруджується «Гранд-Готель» і готель «Європейський». Готелям Києва в путівниках того часу давалась така оцінка: «... вони відрізняються комфортабельною й навіть розкішною обстановкою, уважною прислугою та іншими зручностями, як-то: власні екіпажі, телефони, ванни тощо. Номери від 75 коп. до 12 крб.; за самовар, постільну білизну та свічки плата окремо».

У 1817 р. Одесі було надано право користування порто-франко на тридцять років, що потім неодноразово продовжувалось до 1859 р. Це сприяло  розширенню економічних зв'язків  між країнами та народами, пожвавленню торгівлі, зростанню міста та його населення. Все це й обумовило широкий розвиток готельного господарства. У дореволюційній Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Назви готелів давали уяву про географію туризму (»Лондонський», «Марсель», «Європейський», «Франція» та ін.) або стан проживаючих (»Купецький», «Біржа», «Пасаж»).

На сьогодні в Одесі  лише 15 готелів на 3564 місця, що належать різним відомствам. Виходячи з раніше затверджених норм, рівень забезпеченості міста готелями складає ЗО відсотків. Причому, готелі дореволюційної побудови потребують реконструкції, а вони складають 46 відсотків від загальної кількості.

Друга світова війна  завдала величезних збитків готельному господарству України. У Києві майже  всі готелі були зруйновані.