Стан, проблеми і перспективи розвитку української туристичної індустрії

12. Розроблення і виконання комплексних програм розвитку туристичних центрів України.

13. Створення матеріально-технічної бази державних аварійно-рятувальних служб з метою забезпечення безпеки туристів у регіонах з найбільш потужним туристично-рекреаційним потенціалом.

Використання рекреаційних ресурсів та культурної спадщини для розвитку туризму

14. Створення та ведення Державного кадастру рекреаційних ресурсів туризму.

3. Цивілізовані правові засади туристської діяльності

в Україні –  важлива умова реалізації національної туристичної політики

За оцінками Всесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 р. туризм посів перше місце серед галузей світового господарсько­го комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. Так, у сфері між­народного туристського обміну щорічний обіг коштів становить понад 2,2 трлн доларів.

Виробляючи 11 % глобального (загальносвітового) національного продукту, залучаючи 7 % світових інвестицій, туризм нині є найпотужні­шою сферою світової економіки. На частку туризму припадає 11 % споживчих витрат, 5 % податкових надходжень. Ще в 1996 р. за валют­ними надходженнями, що зростають на 9 % щороку, туризм випередив експорт нафтопродуктів, телекомунікаційного обладнання, автомобіле­будування, всі інші види послуг.

Сфера гостинності туристських комплексів — найпотужніша в світі. У ній зайнято понад 200 млн чол. (або 8 % існуючих робочих місць), половина з яких працює в готельному господарстві. У жодній галузі індустрії немає такої кількості працівників, які вступають у контакт зі споживачами її продукції. У 2000 р. кількість світових туристських прибуттів, іншими словами, туристів, становила близько 700 млн чол., що означає зростання порівняно з 1999 р. на 7,4 %.

Можна зі всією відповідальністю стверджувати, що туризм і подо­рожі увійшли до числа першочергових потреб людини. Частка витрат населення на туризм у Великій Британії становить 19 % сімейного бюд­жету; у ФРН - 16 %, у Японії - 14 %, у Франції та США - 12 %. Середня американська родина витрачає на туризм 3900 дол. щороку.

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвине­ніших у туристичному відношенні країн світу. Маючи вигідне геополі-тичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та із Заходу на Схід. Держава володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, культур­но-історичними пам'ятками, широкою індустрією подорожей та туризму.

В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засо­бом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава про­голошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного макси­мально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економіч­них інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культур­ної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закар­патська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська,  Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

В умовах занепаду промислових підприємств спостерігається інтенсив­ний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей еко­номіки України (металургійної, машинобудівної, оборонної та ін.) у сферу надання послуг. Це закономірний процес розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей еко­номіки, в тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житло­во-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мис­тецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Отже, від функціонуван­ня туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10 — 15 % населення України.

Відсутність у 1989—1993 рр. структур і важелів державного регу­лювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складо­вих частин інфраструктури галузі, розпаду соціальне орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено си­стему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвід­чених кадрів. Якщо в середині 80-х рр. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. — лише близько 120 тис. Разом з тим 10 млн українських громадян виїжджало за кордон переваж­но за так званими «шоп-турами». Внаслідок цього в 1989—1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного ту­ризму.

Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постано­вою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загально­державної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчиз­няного туризму з глибокої кризи.

Відродження туризму здійснювалось на чіткій, планомірній і систем­ній основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку націо­нального туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, ство­рення та зміцнення нормативної бази туризму.

Згідно з Указом Президента України «Про Державний комітет моло­діжної політики, спорту і туризму» від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України став правонаступником трьох державних комітетів, у тому числі Державно­го комітету України по туризму.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про туризм» Кабінет Мі­ністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 «Про Національну раду по туризму» і затвердив положення про неї.

Основними завданнями Національної ради по туризму є:

—  координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національ­ної культури та економіки;

—  розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку внутріш­нього та міжнародного туризму, розроблення і запровадження системи управління галуззю туризму;

—   розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.

Сприятимуть розвитку туризму в Україні й Укази Президента Украї­ни: від 28 вересня 1996 р. № 880/96 «Про Фонд «Намисто Славутича»; від 21 вересня 1998 р. № 1047/98 «Про День туризму», який відзнача­ється в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. № 973/99 «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року»; від 14.12.2001 р. № 1213/2001 «Про заходи щодо за­безпечення реалізації державної політики у галузі туризму», а також Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лю­того 2000 р. № 276а/2000 «Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 — 2004 роки», постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 728 «Про заходи подальшого розвитку туризму».

4. Активізація міжнародної туристської діяльності України

як складової зовнішньоекономічної діяльності

З метою підвищення ефективності туристської галузі України, поліп­шення просування національного туристського продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами турист­ського потенціалу, залучення туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристському співтоваристві, інтеграції нашої країни в європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристських ресурсів, розбудо­ви інфраструктури, залучення до світового інформаційного простору,

визначення передового досвіду організації туристської діяльності роз­роблено заходи щодо розширення міжнародного туристського співро­бітництва. Серед них:

—  удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укла­дання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітни­цтво в галузі туризму. Перевага віддається встановленню договірних відносин з країнами, що є перспективними туристськими ринками для України, вивченню та впровадженню практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високо­рентабельної туристської індустрії країн розвиненого туризму, прогре­сивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі;

—  активізація співпраці в складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу" та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визна­чення шляхів збільшення обсягів туристських обмінів;

—  вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомст­вами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністер­ством закордонних справ і Департаментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими дер­жавними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з роз­витку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;

—  розвиток інституційного співробітництва, використання організа­ційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, по­глиблення безпосереднього партнерства між туристськими підприємст­вами та організаціями, насамперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу — Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо;

—  розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльності, органі­зація міжнародних і регіональних туристських салонів, ярмарків, бірж в Україні тощо.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засо­бом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава про­голошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного макси­мально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економіч­них інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культур­ної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Закар­патська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська,  Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області', м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

Туризм не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей еко­номіки, в тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житло­во-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мис­тецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Отже, від функціонуван­ня туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10 — 15 % населення України.

. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постано­вою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загально­державної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчиз­няного туризму з глибокої кризи.

Відродження туризму здійснювалось на чіткій, планомірній і систем­ній основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку націо­нального туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, ство­рення та зміцнення нормативної бази туризму.