Правовое регулювання туристичної діяльності в Україні

Вступ

Актуальність  тими.  Туризм на сьогодні посідає провідне місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг. В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини. Зважаючи на місце і роль туризму в житті суспільства, держава проголошує його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки. Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів тощо.

Об'єкт  дослідження.  Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється різними шляхами, одним з найважливіших державних регуляторів є правове регулювання розвитку туризму. Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності. Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують. Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України. Окрім закону “Про туризм” сприятимуть розвитку туризму в Україні й укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. №880/96 “Про Фонд “Намисто Славутича”; від 21 вересня 1998 р. №1047/98 “Про День туризму”, який відзначається в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. №973/99 “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”; від 14.12.2001 р. №1213 /2001 “Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму”, а також постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №728 “Про заходи подальшого розвитку туризму”.

Джерельна база. У процесі написання курсової роботи автор використав підручники, енциклопедії, журнали та путівники. Значну роль у написанні курсової роботи відіграли туристичні журнали та путівники, а також автор використовував міжнародну глобальну мережу Інтернет.

Метою курсової роботи є чітке та глибоке дослідження аспектів правового регулювання туристичної діяльності в Україні.

Для досягнення визначеної мети автор поставив перед  собою наступні завдання:

• Визначити основні положення та історичні етапи нормативно-правового регулювання туризму в Україні та світі;
• Охарактеризувати нормативно-правову базу туристичної діяльності в Україні;
• Дослідити перспективи та орієнтири розвитку туристичної діяльності в Україні.

Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і літератури.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Основні положення  та історичні етапи нормативно-правового  регулювання туризму в Україні  та світі
1. Значення нормативно-правового регулювання в туристичній діяльності України

Вітчизняна  туристична галузь відіграє надзвичайно  важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив  туризму практично на всі сфери  життя і діяльності людини. Прийнятий  Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним  з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності." [12] Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії"" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів". Рекомендації конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму. [3] Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку уряду у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму. 
Туризм необхідно планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок. 
Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі. Так, правову базу діяльності туристичної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. [12] Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму". В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації. [12] Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму є Державний комітет України по туризму, повноваження якого визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток. Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення; 
визначає перспективи та напрями розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання; координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон; організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності; сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності; здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. [4;12] Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму; бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном. Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів. Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму. Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством. До норм загального законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії; Закони України - "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо. [6] Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими його розділами є: загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми); 
умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності); стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори). З великої кількості юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон України "Про підприємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року. 
Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою. Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну діяльність та взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства. У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування. В туристичному підприємстві, як і в будь-якому іншому, важливу соціальну роль відіграє колективний договір - угода між трудовим колективом та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити чинному законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. Важливо зазначити, що на діяльність туристичного підприємства поширюється дія всіх законодавчих актів регламентуючих підприємництво в Україні взагалі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2. Світовий досвід правового регулювання туристичної діяльності 

Зростання кількості міжнародних туристів у світі, поступова демократизація суспільного життя та зростання  доходів населення України, розширення Шенгенської зони сприяють активізації  туристичних потоків з України  та в Україну. Проте існує низка  проблем та диспропорцій в розвитку туристичної галузі, пов’язаних з  домінуванням приватних туристів в  туристичних потоках, асиметрією у  відкритості і адмініструванні  перетину кордонів, низькою якістю туристичних послуг. Усунення диспропорцій та вирішення проблем розвитку туристичної галузі потребує використання досвіду країн Центрально-Східної та Південної Європи, в тому числі щодо імплементації acquis communautaire (Спільного доробку ЄС) у сфері туризму. Особливо актуально це в контексті підписання угоди між Україною та ЄС про поглиблену зону вільної торгівлі. Більшість країн Центрально-східної та Південної Європи на етапі ринкової трансформації економіки, в тому числі туристичної галузі, зіштовхнулися з проблемою диспропорційності розвитку в’їзного та виїзного туризму. З метою стимулювання розвитку туристичної галузі та усунення диспропорцій, стимулювання в’їзного туризму країни використовували податкові важелі, зокрема: в Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ. Крім того, застосовуються додаткові стимули для капіталовкладень, у відповідності з розміром інвестицій і рівнем забезпечення роботою певної кількості персоналу. Інвесторам, які здійснюють діяльність в зонах Спеціального Державного захисту, де корпоративний податок на додану вартість складає від 5% до 15%, надаються спеціальні привілеї; польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі 7% при 22% для інших видів бізнесу.[15] З 1993 року для деяких видів інвестицій була введена система прискореної амортизації. Як і в Хорватії обсяг пільг диференціюється в залежності від місця розташування об’єкта інвестування та рівня зайнятості; органи державного управління Туреччини прийняли рішення здавати в оренду на 49 років земельні ділянки на досить ліберальних умовах: за мінімальну плату будь-якому інвестору, хто брав на себе зобов’язання побудувати там готель. На такі цілі їм надавали безпроцентний кредит і звільняли від сплати податків на 5 років. Цей досвід перейняв уряд Єгипту та Тунісу. Уряд Кіпру, здає в оренду землю з метою стимулювання будівництва нових туристичних об’єктів на 99 років з можливістю подальшого продовження оренди на  аналогічний термін; в Іспанії і Греції інвесторам надаються пільгові податковий режим і ставка амортизаційних відрахувань, зниження податку з обороту. В Греції ПДВ на розміщення туристів та їх харчування складає 8%, крім того урядом розроблена система знижок для туристичних фірм, які здійснюють прийом та обслуговування туристів в несезонний період.[16] Майже всі країни Центрально-східної Європи після розпаду соціалістичної системи зіткнулися з проблемою низької конкурентоспроможності національного туристичного продукту на європейському туристичному ринку. Проте в таких країнах як Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія, де уряди усвідомили значення міжнародного туризму для економіки країни, були розроблені відповідні стратегічні програми розвитку туризму, які були підкріплені належним фінансуванням, створені державні організації, запроваджені податкові заходи стимулювання тощо. Так, в Угорщині був розроблений план Сечені, в якому на розвиток туризму та реалізації заходів покращання туристичної інфраструктури були виділено 100 млн. євро. [17] В Словаччині реалізуються Програма підтримки розвитку туризму, яка передбачає часткову дотацію державою кредитів для реструктуризації туристичної інфраструктури та Кредитна програма підтримки на реалізацію проектів розвитку туристичної інфраструктури. Показовим є приклад Чорногорії, розвиток туризму в якій відбувається пришвидшеними темпами. Державний орган управління з  розвитку туризму – Міністерство туризму та навколишнього середовища, був створений лише в кінці 2006 р., проте звіт про діяльність за 2007 р. дає можливість стверджувати що було зроблено надзвичайно багато як в сфері стимулювання в’їзного туризму, так і охорони навколишнього середовища. Цікавим є досвід проведення глобальних рекламних медіа кампаній: короткий рекламний фільм “Experience Wild Beauty” демонстрували на каналах СNN (996 показів), EuroNews (1212 показів), Travel Channel (497 показів). Усвідомленні важливості ефективної некомерційної рекламно- промоційної діяльності з популяризації туристичного потенціалу відчувається в діяльності майже усіх країн Центрально-східної та Південної Європи. Промоцією туристичних можливостей в країнах займаються державні органи управління, а також спеціалізовані допоміжні організації (бюро, департаменти), які частково фінансуються за рахунок державного бюджету: в Угорщині інформаційно-рекламною діяльністю в сфері туризму займається Національне туристичне бюро, яке має 23 закордонних представництв; в Польщі просуванням туристичного продукту в країні і за кордоном займається Польська туристична організація; питаннями розвитку туризму та регулювання в’їзного туризму на Мальті займається Мальтійське управління з туризму (МТА). [17] Особливістю регулювання розвитку в’їзного туризму на Мальті є діяльність МТА з організації Мальтійських клубів за кордоном, які об’єднують компанії, які обрала Мальту своїм пріоритетним напрямом; провідна роль у представленні Італії на міжнародному туристичному ринку належить Національному управлінню з туризму, яке має розгалужену мережу представництв закордоном (25 представництв у 20 країнах світу).

  Україні розвиток туристичної сфери регламентує Закон України "Про внесення змін до Закону України „Про туризм"” № 1282-IV від 18.11.2003 р., охоплюючи питання надання туристичних послуг та захисту прав споживачів. Актом аcquis communautaire, який регулює відносини в сфері надання туристичних послуг є Директива Ради 90/314/ЄЕС від 13 червня 1990 р. про комплексний туризм, комплексний відпочинок та комплексні тури. В Законі України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм"” містяться положення, які відповідають положенням Директиви 90/314/ЄЕС, а саме щодо: умов договору на туристичне обслуговування; відповідальності туроператора у разі порушення ним умов договору про надання туристичних послуг. [12] Співробітництво України з іншими державами в сфері туризму регулюється 44 міжурядовими та міжвідомчими угодами про співробітництво в галузі туризму, в тому числі 12 – з країнами ЄС. Державною службою туризму та курортів розроблено проекти міжурядових і міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму з понад 20 країнами світу, що є для України перспективними туристичними ринками, активно ведеться переговорний процес з їх укладання. Проте видається доцільним підписати угоди про співпрацю в галузі туризму з тими країнами, які є генераторами туристичних потоків в Україну (Бельгією, Канадою, Данією, Францією, Німеччиною, Нідерландами, Швецією, Швейцарією, США, Великобританією). Питання безвізового режиму для громадян держав-членів Європейського Союзу та ще низки держав регулюється Указами Президента України від 2005р. Доцільно в подальшому активніше працювати над розширенням переліку країн, з якими можна встановити безвізовий режим в’їзду їх громадян до України, за рахунок включення у перспективі країн, які не становлять небезпеки для України з погляду нелегальної міграції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Історичні етапи  нормативно-правового  регулювання туризму  в Україн 

Необхідність  державного регулювання туристичної  діяльності не викликає сумнівів. Цяпотреба  виникла через ситуацію, яка склалася у туристичній галузі України  за останні десятиліття. Маючи усі передумови для розвитку туризму та значний ресурсний потенціал, Українська держава не приділяла належної уваги розвитку цієї галузі економіки. Це стосується і матеріально-технічної бази туризму, яка в Україні недостатньо розвивається, крім того, що більшість готелів, санаторіїв та інших закладів розміщення туристів не відповідають ні міжнародним технічним стандартам, ні естетичним вимогам туристів, їхня кількість щороку зменшується, що не сприяє прийманню більшої кількості іноземних та внутрішніх туристів, які щороку у більшій кількості виїжджають на відпочинок за кордон. За статистикою Держкомстату України кількість готелів, санаторіїв та будинків відпочинку щороку зменшується. Для підвищення ефективності роботи туристичної сфери економіки необхідна цілеспрямована регуляторна політика держави. На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізацію державної політики у цій галузі за допомогою координації діяльності центральних і місцевих органів влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має удосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн [14]. Підвищення ефективності та усунення недоліків функціонування туристичної галузі в Україні викликало необхідність створення єдиного державного органу регулювання туристичної діяльності. Першими таким органами державного управління у сфері туризму стали Державний комітет України з туризму, (створено у 1992 р.), Національна рада з туризму, (створено 1996 р.) та Державна туристична адміністрація, на які покладено обов’язки державного регулювання цією галуззю та сприяння покращанню її розвитку з метою “подальшого збільшення обсягів надання послуг іноземним та вітчизняним туристам, підвищення якості та культури їх обслуговування, створення належної матеріальної бази галузі туризму, виготовлення і реалізації національної сувенірної продукції для збільшення надходжень до державного бюджету від туризму” [14]. Про доцільність інвестування туристичної індустрії свідчать такі дані Кабміну України: вкладення коштів у гірничу промисловість дає змогу отримати зростання обсягів продукції через 180 днів; у харчовій промисловості позитивних зрушень можна очікувати через 30 – 40 днів, у машинобудуванні – через 6 місяців, у літакобудуванні – через 3 роки; туристична індустрія дає збільшення обсягів продукції чи послуг через 2–3 місяці після реалізації інвестиційного проекту [8, с. 210]. Покращанню управлінської діяльності у туристичній сфері України сприяло ухвалення законів “Про туризм” (1995 р.), “Про курорти” (2000 р.), затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 р. (2002 р.), запровадження державної статистичної звітності, ліцензування суб’єктів туристичної діяльності всіх форм власності та стандартизації послуг в галузі

туризму, скасування туристично-екскурсійного  та готельного збору. Покращанню іміджу України на міжнародному рівні сприяло скасування у 2001 р. реєстрації іноземців в УВІД та спрощення оформлення віз громадянам Європейського Союзу, США, Японії, Швейцарії та Канади.

Основні напрями державної політики галузі наведені у Законі України “Про туризм” (розділ ІІ, стаття 3), в яких декларується підтримка розвитку туризму у регіонах, створення пріоритетного розвитку туристичної індустрії [12]. 
 
 
 
 
 

2. ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1. Сучасний стан  нормативно-правової  бази в Україні 

Регулювання туристичної діяльності в Україні  здійснюється різними шляхами, одним  з найважливіших державних регуляторів  є правове регулювання розвитку туризму. Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до Закону України про туризм” який окреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, виступив доказом  посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої влади, що до туристичної галузі, її проблем і перспектив. [12] Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян. Держава визначає туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки, створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України. Окрім цього закону сприяють розвитку туризму в Україні й укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. №880/96 “Про Фонд “Намисто Славутича”; від 21 вересня 1998 р. №1047/98 “Про День туризму”, який відзначається в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. №973/99 “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”; від 14.12.2001 р. №1213 /2001 “Про заходи що до забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму”, а також постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №728 “Про заходи подальшого розвитку туризму”. У 2004 році урядом було затверджено Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роки. В 2005 році передбачені видатки із загального фонду державного бюджету за бюджетною програмою "Фінансова підтримка створення умов для забезпечення безпеки туристів та розбудови туристичної інфраструктури міжнародних транспортних коридорів та магістралей в Україні" у сумі 9,2 млн. грн. на фінансування заходів зі створення безпечних умов для мандрівників. З метою стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримки вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності, створення сучасної туристичної індустрії та зважаючи на міжнародну практику залучення громадських організацій до участі в розбудові туристичної галузі на найвищому державному рівні були затвердженні такі напрямки діяльності як проведення моніторингу основних напрямів розвитку туризму; розроблення стандартів у сфері туристичних послуг, проведення сертифікації та атестації туристичних підприємств, здійснення контролю виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; підготовка проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму; забезпечення захисту прав суб'єктів туристичної діяльності та туристів; диверсифікація туристичної діяльності з метою створення додаткових робочих місць, сприяння зайнятості населення; організація підготовки та перепідготовки кадрів для підприємств туристичної індустрії; розширення та зміцнення міжнародного співробітництва в галузі туризму, сприяння виходу вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг; організація інформаційної, рекламної та виставкової діяльності з питань туризму; відзначення юридичних та фізичних осіб, які зробили значний внесок у розвиток туристичної галузі.