Поняття про туризм,суспільні функції та чинники розвитку

У Законі України «Про туризм»  подається інший поділ. Зокрема, там зазначено, що туризм поділяється на іноземний, внутрішній та зарубіжний. До першого належать іноземці, котрі подорожують територією України, до другого — особи, які подорожують в межах своєї країни, і до третьої групи належать громадяни України, які подорожують за кордоном. Вважаємо цю класифікацію (за напрямом здійснення туристичної подорожі) недостатньою для законодавчої бази, хоча цілком виправданою з державної точки зору, адже пріоритетним для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державного бюджету та створення додаткових робочих місць.

За характером організації  туризм поділяють на:

-плановий (організований);

-самодіяльний (неорганізований).

Плановий туризм — це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і  організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням певного  комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцем проживання, харчування тощо). В  Україні плановий туризм набув поширення  в 60-х роках XX ст. Через її територію  проходить майже 500 планованих туристичних  маршрутів.

Подорожі груп або окремих  туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями  і підприємствами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи самі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей. Самодіяльний туризм об'єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, велосипедних, автомобільних, гірських та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час самодіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновленням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природного середовища, вивчення пам'яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі. Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну працю за дорученням науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також організацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяльну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі самодіяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристичних спортивних походів.

За кількістю учасників  виокремлюють:

- індивідуальний туризм;

-груповий туризм.

Подорож окремої сім'ї  або однієї людини за власним планом — це індивідуальний туризм, подорож  групи людей — rpyповий. Хоча деякі теоретики виділяють подорож окремої сім'ї як сімейний туризм.

За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на:

- короткочасний (туризм «вихідного дня»);

-тривалий.

Короткочасний туризм передбачає перебування людей у туристичній  подорожі не більше трьох діб. Він є масовою формою, тому що в нього втягнуто широкі прошарки населення. Зростає значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. Короткочасний, але багаторазовий відпочинок наприкінці тижня конкуруватиме з тривалим одноразовим. При п'ятиденному робочому тижні із загального річного бюджету часу на відпочинок майже половина припадає на вихідні дні і тільки 15—20 відсотків — на відпустки або канікули. Решта вільного часу відводиться на щоденний відпочинок після робочого дня. Потрібно також враховувати постійний чинник — транспортну доступність, виражену в часі.

Міське населення все  більше прагне до відпочинку на лоні природи. З огляду на важливе значення організації короткочасного відпочинку, а також тенденцію до подальшого збільшення вільного часу у населення, особливу увагу слід звернути на створення зон позаміського короткочасного відпочинку.

За територіальною ознакою  внутрішній туризм поділяють на:

- місцевий;

- дальній.

Місцевий туризм передбачає організацію туристичних подорожей  у межах рідного краю, а дальній — поза його межами. За інтенсивністю туризм поділяють на:

-постійний;

- сезонний:односезонний;двосезонний.

Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року, а під сезонним — у певний час року. Сезонний туризм поділяють на односезонний і двосезонний. Односезонний поширений у районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на:

- пізнавальний (екскурсійний) — відвідування та ознайомлення з пам'ятними місцями та пам'ятками культури, історії, природи;

- оздоровлювально-пізнавальний — поєднання цілей оздоровлення і пізнання;

-курортно-лікувальний — пересування людей, зумовлене потребою поліпшити стан здоров'я;

-спортивний — участь у спортивних заходах;

- вихідного дня — перебування кілька днів за межами міста, а також у спеціалізованих зонах відпочинку;

- діловий — відвідування об'єктів за професійним інтересом;

- релігійний;

-зелений;

- аматорський — мисливство, рибальство тощо.

Розглянемо докладніше деякі  з цих видів. Курортно-лікувальний  туризм вважають одним із найстаріших  видів туризму, поширений у країнах  з вигідним географічним розташуванням  та сприятливими кліматичними умовами, які мають бальнеологічні та кліматичні літні й зимові курорти (в Україні, Росії, Італії, Франції, ФРН, Чехії, Словаччині, Австрії, Швейцарії, Бол-гарії, Угорщині, Румунії тощо). Для організації курортно-лікувального туризму важливим є цілющий клімат, лікувальні джерела і грязі, мальовничі природні й садово-паркові ландшафти. Розвиток курортно-лікувального туризму зумовлює появу великих і малих туристичних центрів і навіть цілих комплексів.Відомими міжнародними курортами і місцями масового відпочинку є Ялта (Україна), Сочі (Росія), Капрі (Італія), Ніцца (Франція), Вісбаден (Німеччина), Карлові Вари (Чехія), Давос, Лозанна (Швейцарія), Інсбрук (Австрія), «Золоті піски» (Болгарія), район озера Балатон (Угорщина) та ін.Перебування на курортах, окрім оздоровлення, передбачає ознайомлення з визначними пам'ятками історії й архітектури цього району національними традиціями місцевого населення тощо. Тому таких курортників слушно вважати туристами.

Спортивний туризм — це пересування людей у вільний час, щоб займатися спортом.

Він має такі різновиди:

- пішохідний;

- гірський;

- водний (на плотах, байдарках);

-гірськолижний;

- велосипедний;

- автомобільний та ін.

В Україні цей вид туризму  є досить поширеним. Спортсмени-туристи  для підвищення своєї спортивної кваліфікації виконують встановлені нормативи. Туристичні походи мають різні категорії складності, визначаються характером і кількістю природних перепон, які має перебороти спортсмен-турист під час проходження маршруту, розробленого і затвердженого маршрутно-кваліфікаційними комісіями (МКК). Крім того, категорія складності визначається тривалістю подорожі, протяжністю і складністю маршруту, а також іншими специфічними чинниками.

Проходження туристичних  маршрутів від простих до найскладніших і накопичення досвіду організації та проведення туристичних подорожей передбачають виконання певних спортивних нормативів, що дають право одержати розряди і звання.

Активно розвиваються цільові  туристичні поїздки на фестивалі  мистецтв, виставки, свята, спортивні  змагання, а також спільна робота та відпочинок молоді різних країн у спортивних та оздоровчих таборах тощо. Такі заходи також сприяють розвиткутуризму. Для залучення іноземних туристів у багатьох країнах приділяють увагу організації різноманітних видовищних заходів.

Діловий туризм виник порівняно  недавно. Першими організованими туристичними подорожами пізнавально-ділового характеру були поїздки на міжнародні ярмарки і виставки. Кількість поїздок ділових людей збільшилася з розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також завдяки збільшенню швидкості руху транспорту та зниженню транспортних витрат. Міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, — досить прогресивна форма спілкування.

Діловий туризм охоплює групи  людей, об'єднаних єдиною метою або  фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інженери, лікарі, педагоги, спеціалісти  сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття «діловий туризм», за сформованою у міжнародному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок:

-ділові поїздки співробітників підприємств для переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова діяльність тощо;

- поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, біржі;

- поїздки на спортивні змагання команд, гастролі;

-поїздки офіційних делегацій.

Діловий туризм відіграє значну роль у міжнародному, внутрішньому й іноземному туризмі України, перспективи  його розвитку — найсприятливіші. Частка ділового туризму в світі, за оцінками експертів ВТО, становить майже 20 відсотків.

Це один із економічно найефективніших  видів туризму в світі. Майже 50 відсотків доходів авіакомпаній, 60 відсотків доходів готелів складає обслуговування саме цієї категорії туристів.

Релігійний туризм — це подорожі, які мають на меті будь-які релігійні процедури, місії. Він є найстарішим видом туризму. Сьогодні особливо помітне прагнення туризму і релігії до тісного співробітництва. У туризмі з релігійною метою можна виокремити такі види поїздок:

- паломництво, тобто відвідання святих місць, щоб вклонитись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у відправленні релігійних обрядів;

- пізнавальні поїздки, мета яких ознайомлення з релігійними пам'ятками, історією релігії та релігійною культурою;

- наукові поїздки — поїздки науковців, які вивчають різні релігії. Основними центрами релігійного туризму є Ватикан, Єрусалим та Мекка.

Останніми роками в Україні  активно розвивається сільський  зелений туризм. Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в  аграрних регіонах, дає можливість міським мешканцям цікаво та змістовно  відпочити у сільських місцевостях, де вони знайомляться з народною культурою  — піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами. Характерно, що серед охочих відпочити у селі є не тільки городяни з невеликими статками, а й заможні люди. Це пояснюється не лише тим, що такий відпочинок дешевший, а й бажанням побути подалі від міського гамору, позбутися стресів, спричинених бурхливою урбанізацією. Завдяки зеленому туризмові у мешканці міст мають здоровий відпочинок за доступними цінами, селяни можливість вигідно реалізувати безпосередньо на місці частину виробленої продукції та розвивати власний бізнес.

Крім того, з урахуванням  реалій сучасної складної економічної  ситуації в Україні, розвиток сільського туризму не потребує значних капіталовкладень, оскільки передбачає використання наявної  інфраструктури сільських населених  пунктів, помешкань сільських господарів.

Відпочинок у селі цікавий, якщо до нього долучаються екскурсійні  маршрути, які розкривають джерела  народної культури та мистецтва, літератури, української духовності. Це ознайомлення з численними центрами народних художніх промислів, ткацтва, вишивки, гончарства, малярства, різьблення по дереву, лозоплетіння. Це і відвідання місць, пов'язаних з життям та творчістю видатних людей: Тараса Шевченка — на Черкащині, Миколи Гоголя — на Полтавщині, Лесі Українки — на Житомирщині та Волині, Івана Франка — на Івано-Франківщині та Львівщині.А перебування у сім'ях сільських трударів дає можливість долучитися до народних свят, ознайомитися з етнографічними особливостями окремих регіонів. Спільно з господинею можна спробувати подоїти корову, під керівництвом господаря — підкувати коня, або всією сім'єю взяти участь у місцевих святах чи у збиранні врожаю.Досвід розвинених країн, де зелений туризм успішно функціонує вже десятки років, свідчить про те, що для його розвитку потрібно створити належну нормативно-правову базу, яка б сприяла залученню до цього процесу підприємливих людей. Такий підхід дасть можливість виявити народних умільців, спонукатиме їх до господарювання на своїх садибах, створення затишку та належного рівня послуг.Досвід роботи органів місцевої влади окремих територій Прикарпаття, Поділля, Закарпаття, Галичини, Таврії, Придніпров'я,Буковини і Чернігівщини свідчить, що сільський зелений туризм, багатий на освітньо-пізнавальні туристичні маршрути, може також запобігти безробіттю на селі. А сільський господар, отримавши певний прибуток, щоб забезпечити привабливість своєї садиби, вкладе кошти у підвищення рівня комунальних та побутових умов проживання відпочиваючих. Згодом певну частку прибутків селянин сплачуватиме до місцевого бюджету саме для цільового використання на упорядкування, роботи транспорту, зв'язку тощо.

Враховуючи іноземний  досвід розвитку сільського зеленого туризму, в Україні необхідно  глибоко вивчати перспективи  розвитку цієї молодої гілки туризму, виявляти території для її розвитку, розробляти відповідні рекомендації як для органів місцевого самоврядування, так і для громадян, які зацікавлені у цій діяльності.

Системний підхід до організації цього нового виду туризму має сприяти розвитку не лише внутрішнього, а й в'їзного туризму. Щоб усі, хто відвідує українську землю, змогли ознайомитись з її минулим, чудовою природою, пам'ятками архітектури та культури, а головне з людьми — щирими, гостинними, доброзичливими, без яких усе розмаїття туристичних об'єктів залишилось би мовчазним тлом для туристів.

Туризм також поділяють  на активний і пасивний. Суть такого поділу — визначення видів пересування  та інтенсивності діяльності людини під час подорожування.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (скалелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих річках, підводний туризм тощо), які потребують значного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.

Пасивні види туризму орієнтовані  на спокійнішу і менш напружену щодо фізичних навантажень програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані  на людей, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морських, гірських, водолікувальних курортах, оздоровлювальні тури.

Отже, класифікаційні системи  туризму досить чіткі, стрункі й  ґрунтовні. Втім, при порівнянні українських  та закордонних класифікаційних  систем виникають певні труднощі. Здебільшого це зумовлено диференціацією рекреаційних ресурсів та різним соціально-економічним становищем країн. Тому до уваги брали специфіку виокремлення видів туризму стосовно України. Окрім того, більшість українських класифікацій застарілі й потребують суттєвого оновлення.

 

ВИСНОВОК

У ході роботи було визначено  коло соціально-економічних чинників, що впливають на розвиток туризму . Кожен з чинників був описаний. Внаслідок проведеного дослідження, яке зробили вчені-статистики, були зроблені наступні висновки:

1) фактором, що робить максимальний вплив на розвиток туризму  є розвиток транспорту і комунікацій (збільшення кількості автомобілів). Дійсно, кількість автомобілів помітно зросла. Автомобіль є найвірнішим засобом пересування, що використовуються як для поїздок всередині країни, так і для виїзду за кордон.

2) фактором, що робить мінімальний  вплив, - трудова діяльність (а саме к-ть людей, що знаходяться в працездатному віці).