Реферат на тему:

 

«Музика в анімаційній діяльності» 
 
 
 
 

                                                                                         

 

                                                                    

  
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ – 2011

 
 
 
 

Зміст

1. Поняття «музика», її функції.
2. Різновиди і жанри музики.
3. Становлення музики у світі.
4. Важливість музики в анімаційній діяльності.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття «музика», її функції.

 

    Му́зика (від грец. μουσική — мистецтво муз) — мистецтво організації музичних звуків, що відбиває дійсність і впливає на людину за допомогою осмислених і особливим образом організованих звукових послідовностей, що складаються в основному з тонів. Музика — специфічний різновид звукової діяльності людей. З іншими різновидами (мова, інструментально-звукова сигналізація і т.д.) її поєднує здатність виражати думки, емоції і вольові процеси людини в чутній формі і служити засобом спілкування людей і управління їх поводженням. Разом з тим вона істотно відрізняється від всіх інших різновидів звукової діяльності людей. Зберігаючи деяку подобу звуків реального життя, музичне звучання принципово відрізняються від них строгою висотною і часовою (ритмічною) організованістю.

      Музичним  звуком може бути практично будь-який звук, який має певні акустичні властивості, що відповідають естетиці відповідної епохи та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелом такого звуку може бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.

      З точки зору класифікації мистецтв музика є:

• часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці)
• виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
• незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, і архітектурні).

В той  же час музика може поєднуватись з  іншими видами мистецтва, а саме:

• зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
• драматичною діеєю (театральні і кіно- твори),
• танцем і жестом (балет, пантоміма)

Як і  інші види мистецтва, музиці притаманні різні соціокультурні функції, зокрема:

• Гедоністична функція — обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.
• Експресивна функція — обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.
• Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні звукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.
• Пізнавальна фунцкія — пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мотиви пізнавальної діяльності.
• Духовно-катарсична функція — обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей».
• Магічно-сугестивна функція — обумовлюється здатністю музики вводити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато вчених пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також Терапевтичну функцію.
• Суспільно-організаційна функція — зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

   Слід  зазначити, що у межах самого музичного  мистецтва також виокремлюються різні функціональні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні  твори не можуть однаково виконувати всі соціокультурні функції. Одні з  них здатні до різнобічного, глибинного впливу на свідомість та підсвідомість  людини, інші — мають більш звужений спектр культурних функцій.

     У змісті музики чільну роль відіграють емоційні стани і процеси (а також вольові устремління). Їхнє провідне місце в музичному змісті визначається звуковою (інтонаційною) і часовою природою музики, що дозволяє їй, з одного боку, спиратися на багатовіковий досвід зовнішнього виявлення людьми своїх емоцій і передачі їхнім іншим членам суспільства насамперед і головним чином за допомогою саме звуків і, з іншого боку — адекватно виражати емоційне переживання як рух, процес із усіма його змінами і відтінками, динамічними наростаннями і спадами, взаємопереходами емоцій і їхніх зіткнень. Тому при виборі анімаційної програми слід урахувати та уловити емоційний стан анімації, та передати його публіці. З музикою цей процес буде набагато легшим та цікавішим.

2. Різновиди і жанри музики.

      Типи  музики:

1. музика фольклорного типу, що включає спектр явищ від архаїчного фольклору до його адаптацій на професійний лад;
2. музика розважального типу, що охоплює музичне мистецтво від середньовічних скоморохів та менестрелів до сучасної естради(найбільш популярний в анімаційних програмах. Широкий асортимент дає змогу за допомогою музики передати настрій, емоції, та задум програми);
3. мистецтво канонічної імпровізації, що охоплює літургійні співи.
4. опус-музика (т. зв. академічна музика), одним з основних понять якої є «opus» — оригінальний музичний твір, зафіксований у нотному тексті.

      Інші  типи можуть буди частково використані  для придання емоційності та забарвленості  розважальної програми.

      Матеріальним втіленням змісту музики, способом його існування служить

музична форма — та система музичних звучань, у якій реалізуються емоції, думки й образні представлення композитора. Навіть узяті окремо, музичні звучання мають вже первинні виразні можливості. Кожне з них здатневикликати фізіологічне відчуття задоволення або невдоволення, порушення або заспокоєння, напруги або розрядки, а також синестезичні відчуття (ваги або легкості, тепла або холоду, темряви або світла і т.д.) і найпростіші просторові асоціації.

      Інколи  для підсилення використовують звуки  музики замість слів. Людина сцені  міміко та музикою яка супроводжує  її дії дає змогу нам зрозуміти  яку подію нам зображає аніматор. Н-д: грає тривожна музика, а людина розмахує руками та носиться по сцені. Таким чином вона показує нам, що щось сталося про що слід похвилюватися.

      Жанри і стилі

     Багатоманіття музичних творів описується також поняттями стилю, жанру і напрямку.

     Музичний жанр характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки. При цьому дослідники розрізняють первинні жанри, що походять від синкретичної форми музикування в давнину, та вторинні, що зародилися в епоху естетичної форми музикування.

     Термін Музичний стиль характеризує сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку. В залежності від генези музичного стилю, розрізняють історичний, національний та авторський стилі.

     Хоча  об'єктивною передумовою для розрізнення  як музичних жанрів, так і музичних стилів є комплекс суто музичних характеристик, при визначенні стилю звертають  увагу на індивідуальні риси, притаманні тим чи іншим композиторам (або  групі композиторів, особистість  яких формувалася в подібних соціо-культурних умовах), а при визначенні жанру — на умови їх побутування, виконання, а також змістовну або конструктивну спрямованість певного музичного твору. Найменш розроблена музикознавцями класифікація сучасної популярної музики, де поняття жанру і стилю нерідко вживаються як тотожні, що дає підстави говорити про плутанину термінів. Для їх розрізнення також вживається більш загальні терміни — музичні напрямки і течії.

3. Становлення музики у світі.

     Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в період розкладу первісного строю. В цю епоху міфи різних народів фіксують уяву про музику як могутню силу, що здатна керувати природою, приборкувати тварин та зцілювати людей.

     Музична культура рабовласницьких та ранньофеодальних країн стародавнього світу характеризується діяльністю професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь в масових обрядах. Вперше окрім практичної та духовної функції в музиці починають відособлюватися естетичні функції — наприклад, в Стародавній Греції проводились змагання музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси. Розвиваються різні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча переважаючою формою залишається усна. Виникають перші музично-естетичні вчення (напр. в Китаї — Конфуція, В Греції — Піфагора, Платона, Аристотеля, в Римі — Лукреція). Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності, близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу (магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація використання музики різних видів (в тому числі окремих ладів).

     Музика в епоху середньовіччя

     В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу — феодальна. Поряд з духовною музикою розвивається також світське музикування — початково серед придворних музикантів, пізніше — напівпрофесійне мистецтво лицарів — трубадурів і труверів у Франції, менестрелів в Німеччині, серед міських ремісників тощо. До побуту входять нові інструменти, значна їх частина приходить зі Сходу, виникають інструментальні ансамблі. В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів, як правило широкого «профілю» (на Русі — скоморохів).

      Музика в епоху Відродження

     В епоху Відродження в Західній та центральній Європі феодальна музична культура починає перетворюватись на буржуазну. На основі ідеології гуманізму розквітає світське мистецтво. Музика поступово вивільняється від суворих канонів, починає проявлятись індивідуальне начало. В професійній музиці досягає своєї вершини хорове багатоголосся в жанрах меси, мотета, та світських пісень, де використовуються складні поліфонічні прийоми (т.зв. поліфонія строгого стилю). Виникають композиторські школи (нідерландська, римська, венеціанська та ін.) На Русі тенденції Відродження в музичному мистецтві проявляються після звільнення від татаро-монгольського іга. Розквітає мистецтво знаменного співу, народна музика.

Музика в епоху Просвітництва

     Процес переходу в Європі від музичної культури феодального типу до буржуазної продовжується впродовж 17-18 століття. Остаточно закріплюється загальне панування світської музики. Її зміст охоплює широке коло тем і образів, в тому числі філософських, історичних, сучасних, громадянських. Поряд з музикуванням в аристократичних салонах розвивається публічне музичне життя. Відкриваються постійно діючі музичні установи — оперні театри, філармонічні товариства. Вдосконалюються струнні та духові музичні інструменти. Розвивається нотний друк.