Доповідь

На тему «Музеї просто неба України» 
 
 
 

                                                                      Підготувала

Студентка МТУ-139

                                                               Пітірімова Анна

      Фахівці стверджують, що мало який європейський народ зберіг до наших часів самобутність національної культури так, як українці.  Велике значення в цьому мала не тільки суб'єктивна консервативність українців, а й об'єктивно невисокий добробут народу, особливо в сільській місцевості. 
 
     У світі етнографічних музеїв просто неба існує порядка шестисот. В Україні славляться етнографічні скансени в Ужгороді, Львові, Чернівцях, Переяславі-Хмельницькому, Галичі. Однак самий відомий етнографічний музей просто неба – у с.Пирогово під Києвом. Адже багато які з названих  музеїв з'явилися на його методологічній базі та на основі його концепції. Музей в Переяславі-Хмельницькому, хоча і заснований в 1964 році, але подальше становлення та розвиток здійснював при тісній співпраці з київським. 

1. Музей просто неба в Пирогово.

    Пирогово являє собою архітектурно - ландшафтний комплекс під відкритим небом, що включає в себе всі зразки культури історико-етнографічних районів України ХVI - ХХ ст. Ідея створення цього музею належить Герою України П. Т. Тронько. У 1976 році з його ініціативи відбулося відкриття Музею просто неба в Пирогово. Експозицію почали формувати з 1969 року. В даний час музей має статус державного і знаходиться під опікою Інституту мистецтв, фольклоризму та етнології Національної Академії Наук України. На території музею в 150 гектарів розташовано більше 300 експонатів, що зібрано зі всієї території країни :  Середньої Наддніпрянщини, Полтавщини, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат та Півдня України.. Можливо, це найбільший у світі музей під відкритим небом. Точно відомо, що він найграндіозніший в Східній Європі. Щоб обійти його, стандартної тригодинної екскурсії не вистачить. Крім площі, київський музей відрізняється від вітчизняних побратимів тим, що його експозиція представляє всю країну, а не один регіон. Центром експозиції є розташована на пагорбі група вітряків. Територія музею розділена на сектори, кожний з яких представляє народну архітектуру і побут певного українського регіону. Зразки житла селян і майстрового люду, будівля сільської управи, дерев'яні церкви містять в собі елементи народного побуту, що дають уявлення про життя в українських селах і невеликих містах. У фондах музею зберігається понад 70 тисяч предметів побуту, творів народного мистецтва, знарядь праці. Найбільш цікавими із експонатів обладнано інтер’єри будівель. У музеї можна купити вироби сучасних майстрів народного мистецтва, часто зроблені на місці за допомогою інструментів, аналогічних тим, що демонструються у музеї.

   «Пирогово» - це слово чудово знайоме кожному киянину і гостям столиці з різних куточків країни та з-за кордону. Так вони називають парк-музей архітектури та побуту під Києвом.Насправді, Пирогово - це селище, з яким межує ця унікальна установа. А сама вона носить суху назву «Музей народної архітектури та побуту НАН України».

    Відмінна риса Пирогово - театралізовані дійства. Інші музеї сконцентровані на експозиції матеріальної культури і тільки зараз починають переймати київський досвід ознайомлення відвідувачів із старовинними народними звичаями. У садиб і в полі звучать народні пісні, часто можна побачити народних умільців в роботі: вишивальниць, ткаль, різьбярів, ковалів, гончарів, склодувів, майстрів плетіння. Завжди можна купити вишиванки, рушники, посуд та іграшки з кераміки, дерев'яні шкатулки і прикраси.

    Протягом року тут організовується близько двадцяти свят - народних і релігійних, причому, як християнських, так і язичницьких. Діють  п'ять старовинних церков: у них проводять служби, вінчають молодят, хрестять дітей.

   Обряди  відтворюють співробітники музею. За матеріалами досліджень звичаїв різних регіонів України вони пишуть сценарії, запрошують фольклорні колективи, школярів і студентів, які і розігрують театралізовані вистави. У цих дійствах може брати участь у ролі масовки кожен бажаючий.Також відвідувачі організовано беруть уроки українських народних ремесел, іноземці з задоволенням розмальовують писанки, відомі політики з азартом сідають за гончарне коло, юні українки опановують мистецтво вишивання.

    Об'єкти музею - справжні, за рідкісним винятком; твори народної дерев'яної архітектури, перенесені з різних областей України. Символом України-житниці став живописний пагорб із справжніми вітряними млинами.Музейні експонати знайомлять відвідувачів з селянським побутом і народною творчістю українців: зібрана величезна колекція народного одягу, меблів, дерев'яного і глиняного посуду, музичних інструментів.

    Перед тим, як створили музей, під штучне Київське море затопили багато сіл, в тому числі частину старовинного села Козаровичі, де можна було побачити будинки 200-300-річної давності. З ініціативи громадськості постановою уряду УРСР був заснований музей народної архітектури та побуту.Колектив музею виконав експедиційно-пошукову роботу зі створення архітектурних і творчо-побутових фондів та експозиції у стислі терміни, до відкриття в 1976 році.

   Спочатку особливого інтересу музей на дальній околиці столиці не викликав; туди возили школярів за рознарядкою. Але після «примусових» поїздок багато хто хотів побувати там знову і знову - адже державна культурна установа більше нагадувала парк, і, одночасно - матеріалізовану ілюстрацію до української казки.

   Садиби з сільськими хатами і господарськими будівлями згруповані з документальною достовірністю та відповідно до особливостей планування поселень того чи іншого регіону України. Всього представлено шість етнографічних регіонів: «Середня Наддніпрянщина», «Полтавщина і Слобожанщина», «Полісся», «Поділля», «Південь», «Карпати». Також є експозиції «Вітряки», «Ярмарковий поле» і «Сучасне село».

    В основному, музей відтворює сільську Україну XVIII - початку XX століть. А «Сучасне село» знайомить із сільською архітектурою 60-70-х років минулого століття із скрупульозно відновленими інтер'єрами. Музейні працівники наповнювали будинки і декорували їх продукцією заводів і фабрик тих областей, які уособлюють садиби. Можна сказати, це точний макет. А ось старовинні хати - оригінал. Їх розбирали в різних кінцях країни по частинам, маркували, перевозили в Пирогово і тут будували знову. Найдавніший експонат - хата 1587 року, однокамерне житло з курній піччю.За словами директора музею Миколи Ходаковського, це самий старий пам'ятник народного будівельного мистецтва на території колишнього Радянського Союзу. Також , серед особливих експонатів - хата, яка колись належала родичам Тараса Шевченка.

   У музеї працює більше двохста чоловік. Влітку набирають сезонних доглядачів. Музей працює для відвідувачів цілий рік без вихідних і санітарних днів. Разом з тим, об'єкти потребують постійної реставрації: як мінімум, хати потрібно обмазувати глиною і білити, ремонтувати вітряки і плетені огорожі. Крім ремонту і підтримки експонатів музей має й інші турботи і, відповідно, статті витрат. Адже в господарство скансену входять і комунальні служби, і коні, що катають туристів по території, і інвентар, і сади з городами у дворах старовинних хат, і ставок, і гребля, і охорона музею.

   Головне джерело доходів музею - плата за вхід. Квитки для дорослих коштують лише десять гривень. Ненабагато дорожче коштують послуги екскурсоводів. Однак далеко не всі відвідувачі вдаються до їхньої допомоги. До того ж, на території можна зустріти нелегальних «поводирів», які не тільки знайомлять туристів з визначними пам'ятками, кладучи всю виручку у власну кишеню, але і проводять їх в скансен «таємними стежками» через проломи в огорожі за півціни.

   За рік музей продає близько 120-130 тис квитків. Основна принада для туристів - культурні заходи. Інсценування обрядів кожен раз привертає в Пирогово тисячі відвідувачів.

2. Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

   Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини - музей просто неба, розташований на околиці Переяслав-Хмельницького, у 80км їзди від Києва. Він входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

   Цей скансен було засновано в 1964р.У музеї представлено українське село Середньої Наддніпрянщини як кінця XIX-початку XX століть, так і будівлі та стоянки з часів пізнього палеоліту до часів Київської Русі. На території в 30 гектар розміщено 13 тематичних музеїв (історії, православної церкви і космосу, рушників і сухопутного транспорту, хліба, бджільництва, обрядів тощо). До уваги відвідувачів представлені 122 пам'ятки народної архітектури, понад 30 тисяч пам'яток матеріальної та духовної культури. Вписалися в цей своєрідний ансамбль п'ять церков, дзвіниця, вітряні млини, рукотворні гаї й озера, дендропарк, кам'яні скульптури українського степу, мисливський будиночок князя Горчакова і козацький постій.Тут немов кілька разів зупиняли час.

   Експозиції в музеї розташовані в хронологічному порядку.Спочатку перед нами постають пам'ятки трипільської культури - кам'яні баби та Половецьке святилище кінця XII - поч. XIII століть. Далі починаються землянки, зруби, хати, житлово-господарські будівлі, млини, церкви і дзвіниці ...Частина експонатів - реконструйовано, але багато хто - "в оригіналі". 
    Центральне місце в музеї займають будинки, в яких жили і працювали різного ремесла люди - селянин, гончар, бондар, священик, хлібороб, бджоляр, шинкар та інші. Майже завжди експонат - це цілий двір, тобто будинок / хата, наповнена начинням, предметами обстановки і спеціальним ремісничим обладнанням, надвірні споруди, тин, сад / город та інше. Цікава особливість: до кожного двору "прикріплений" працівник, який не тільки стежить за "експонатами", а й підтримує в нормальному стані сад / город. Через це весь парк-музей не виглядає занедбаним або неживим - навпаки, здається, що в цих будиночках і понині тече власне життя.

3. Музей історії сільського господарства Волині.

   Музей історії сільського господарства Волині просто неба розташований на території місцевого дендрологічного парку с.Рокині в 10 км від Луцька. Тут відтворено життя волинських селян XIX століття. На невеликій території розміщено 12 старих дерев'яних архітектурних споруд: церква, млин, кузня, біла і курна хати, господарчі споруди та ін. Всі експонати діючі, відвідувачам пропонують скористатися знаряддями праці і предметами домашнього вжитку. За попереднім замовленням співробітники музею в етнічних костюмах розтоплять печі, приготують селянський обід, організовують проведення народних свят і старовинних обрядів.

  Ідея належить краєзнавцеві Олександрові Середюку. За два роки він перевіз у Рокині   архітектурні споруди ХІХ ст.

   На відміну від аналогічних музеїв просто неба у Львові, Києві, Переяславі-Хмельницькому, Ужгороді, тут є постійні працівники, котрі ночують у хатах, топлять піч, печуть хліб, доглядають худобу, обробляють посіви, косять сіно.   В Україні це єдиний скансен, тобто музей, у якому постійно відбувається певна дія.Сюди можна прийти, взяти у руки сільськогосподарське знаряддя праці і попрацювати ним.

   Тепер село Рокині не оминає жоден гість краю. Та й серед волинян це місце популярне. Віднедавна стало модним відзначати тут особисті та релігійні свята.Планується, що тут незабаром з'являться довга хата, критий двір, ґуральня, шинок й гончарна майстерня.

4. Львівський етнографічний музей просто неба.

   Музей просто неба - скансен у Львові почав створюватися в 1930 р., коли до Львова перенесли визначну пам'ятку української народної архітектури - Миколаївську церкву 1763 р. з с.Кривка Турківського району.

   У Львівського етнографічного музею просто неба довга історія. Землі, де нині розкинулася мальовнича експозиція з більш ніж сотнею будинків, церков, клунь гуцулів, лемків, бойків та інших місцевих етнічних груп, спочатку належали міському голові Льоншану. У 1780 році в тутешніх краях побував імператор Йосиф II і дуже хвалив мальовничу садибу. На честь візиту високого гостя власник охрестив маєток Кайзервальдом - Царським лісом. Після Першої світової війни тут побудували розкішні вілли - так виникла Професорська колонія. А в 1972 р. на 60 га влаштувалася старовинна архітектурна експозиція, яка називається нині Шевченківським гаєм. Серед інших будівель тут красуються хати, найстаріші з яких побудовані в 1749 р., водяний млин, вітряки, сукновальня, тартак-тартак, кузні, і гордість місцевості - 6 дерев'яних храмів. А всередині будівель тисячі предметів побуту і творів народного мистецтва.

    Сьогодні тут експонується 124 архітектурних об'єкта, які об'єднані в 54 будинках. Музей організований за етнографічним принципом: історико-етнографічні області Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся, Волинь, Рівнинне Закарпатті, Покутті і етнозони Буковина і Львівщина. Фонди музею налічують понад 20 тисяч експонатів.

   Житлові, господарські та виробничі будівлі відтворені в тих ансамблях, до яких вони належали, тобто у сільських комплексах різних соціальних верств. Тому в музеї на площі понад 50 га знаходяться мікросела. У житлових і господарських будівлях експонуються одяг, предмети побуту, інструменти різних ремесел, знаряддя сільського господарства, транспортні засоби. Також відповідні інтер'єри відтворені і в церквах (а їх тут шість і всі діючі), дзвіницях і капличках.