Горнолыжный курорт в Украине

     Хоча  Гірський Крим має і невеличку  площу, але в плані природного різноманіття він рівнозначний таким великим природним регіонам, як Карпати, Кавказ, Алтай. Не менш цікаво і багате розмаїття його історії та культури.

       При цьому цілком можна погодитися  з думкою бувалих мандрівників, що в Криму все досить маленьке. Він позбавлений грандіозністю і пафосу. Часто кримські пам'ятки мають певний ярлик вторинність, подібності, причому сильно зменшеного. Наприклад, Великий каньйон Колорадо і на автомобілі огляне не відразу, а от наш Великий каньйон Криму за світловий день можна облазити вздовж і впоперек, насолодитися незвичайними пейзажами не менше, ніж у США.

     Жоден гірський регіон світу не може посперечатися  з Кримом по зручності вивчення будь-яких компонентів природи, історії, культури. Все розташоване настільки наочно, пізнавально, переконливо і як би зручно слід один за одним по цікавих маршрутах огляду. І ці маршрути не вимагають виснажливих поїздок, а укладаються здебільшого в режим прогулянки.

     З таких прогулянок починалися великі відкриття знаменитих академіків, великі творіння живописців, письменників, поетів, музикантів. Незвичайну духовну силу Гірського Криму відчуваєш знову ж таки в самих маленьких його куточках. Ця сила велика, але спокійна.

     Навіть  настільки модні зараз напрямки екстремальних ігор та екстремального спорту в Гірському Криму доступні початківцям - і самим юним, і літнім. Ризикувати можна і потрібно вчитися! Втім, як і насолоджуватися новими знаннями, почуттями, спілкуванням з людьми на гірських стежках.

     2.Екстремальні види гірського туризму

     Альпінізм  - вважається самим екстремальним відпочинком. Сьогодні альпінізм є ціла індустрія, яка рівномірно розвивається і популяризується. Як правило, для сходжень прийнято вибирати літо, коли погода дозволяє з мінімальними втратами дістатися до наміченої вершини. Проте любителі найгостріших відчуттів не зупиняються і взимку.

       А складні погодні умови і  схід лавини тільки додають  гостроту подорожі. У гори йдуть,  щоб випробувати себе, ризикнути,  подолати все і дістатися до  вершини. Смак перемоги солодкий, навіть якщо альпініст підкорив не Ельбрус, а всього лише стінку на місцевому ськалодромі.

       Головною проблемою альпінізму в Україні, крім своєї дорожнечі, є мала кількість досвідчених інструкторів. Адже вони необхідні для сходження альпіністів-любителів.

     Гірські лижі і сноуборд.  Гірські лижі один з найстаріших видів активного відпочинку. Із закінченням років кількість охочих підкотитися на гірських лижах не зменшилося, а скоріше збільшилося. До того ж, зараз набагато якісний і різноманітніше гірськолижний сервіс, чим років 10 тому, не говорячи вже про 80-і, 70-і роки.

     Майже в будь-якому гірськолижному курорті  є спуски, як для професіоналів, так  і для новачків. Яких завжди можуть навчити правильно кататися місцеві  інструктори.

       Сноубордінг  -  спуск по снігу  з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це агресивніший, активніший і екстремальний вигляд, ніж гірські лижі. Сноубордінг як окремий вид спорту з’явився в Америці в 60-х роках XX століття.

       Лютими поклонниками новомодного  захоплення стали здебільшого  серфери, що не бажали сидіти без діла в очікуванні літніх днинок. У нашій країні сноуборд масове визнання отримав тільки в середині 90-х років. Проте зараз в Україні можна придбати різноманітну екіпіровку від провідних світових виробників і отримати уроки катання у досвідчених інструкторів.

       Зараз зроблене багато спеціальних  трас з трамплінами і іншими всілякими перешкодами, на яких сноубордисти можуть витворяти різні акробатичні трюки. Але в останнє особливо популярним серед сноубордистів став Хаф-пайп (від англ. half-pipe “пол-трубы”) - споруда з снігу, схожа на рампу для ролерів.

       Взагалі екстремальні захоплення, пов′язані з гірськими лижами і сноубордом, можна розділити на декілька груп: freeskiing або freeride - це спуск по крутих непідготовлених схилах з складним рельєфом; heliskiing - те ж саме, але з використанням вертольота як засіб доставки на гору; ski-touring (randonee ski) - гірський туризм з використанням лиж і спеціальних кріплень для підйому в гору;

      ski-mountaineering (лижний альпінізм) - сходження  на гору з метою спуститися  з вершини на лижах або сноуборді  (використання страховки, або якого-небудь додаткового спорядження, окрім лиж, на спуску порушує “чистоту” такого сходження); останніми роками з’явилася new school - щось ніби сноубордного фристайлу.

     Гірськолижний туризм, мабуть, найбільш розвинений зі всіх видів екстремального туризму в Україні. У нас є достатньо високого рівня гірськолижні курорти. І хоча вони значно поступаються своїм аналогам, наприклад, в Європейських країнах, наші туристи з середнім доходом із задоволенням відвідують українські курорти.

3.Перспективи розвитку гірськолижного туризму в Україні

     З огляду на невпинне зростання популярності й моди на гірськолижний спорт, а  також беручи до уваги виняткові  особливості (наявні унікальні природні ресурси і значну освоєність), розвиток гірськолижного туризму в Карпатському регіоні надзвичайно перспективний та економічно доцільний. Безперечно також, що активний розвиток цього виду туризму в Карпатах сприятиме й підвищенню міжнародного авторитету Української держави. 

     Незважаючи  на природну привабливість, легку транспортну доступність, умовно помірні ціни, відсутність мовного бар’єра та інші принади «зелених легенів Європи», більшість українців, залюблених у гірськолижний спорт, все ж таки віддають перевагу подорожам за кордон — до сусідніх Словаччини, Польщі та більш віддалених Туреччини й Австрії. На природне запитання, чому ж вони не обирають Українські Карпати, наші співвітчизники, а також сусіди-росіяни резонно відповідають: замало інформації про курорти та реклами їх, нерозвинена інфраструктура, низький рівень сервісу, зумовлений майже повною відсутністю конкуренції. Та й, зрештою, елементарна інерція подорожей за кордон, укорінена в думці «там краще», яка, своєю чергою, ґрунтується на масовій рекламі вітчизняних туроператорів.

     Зауважимо однак, що останні роки позначені-таки певними кроками в розвитку карпатського туризму. Відновлюються наявні бази та готелі, розбудовуються нові туристичні комплекси тощо.

     Тож чому карпатські гірськолижні курорти  розвиваються не так швидко, як хотілося б, хоч потенційні інвестори (і не лише вітчизняних) вкладають кошти в гірськолижні центри Українських Карпат? 

     Однією  з головних проблем є незрозуміла  й нестабільна ситуація навколо  системи оподаткування. Попри численні й регулярні обіцянки та запевнення вітчизняних чиновників. Ще один камінь спотикання — те, що у структур, які забезпечують побут туристів, належний стан гірськолижних спусків та ін., немає одного господаря. Їх, цих маленьких власників, досить багато: лісгоспи, відомства, комунальні заклади тощо. Комерційні структури беруть гроші за послуги, але не відомо, як сплачують податки. А, наприклад, сільська рада Славського мусить позичати значні кошти на побудову сучасного водогону, яким згодом користуватимуться всі охочі [2].

     Аналогічну  проблему мали наші західні сусіди словаки. Розв’язали ж вони її шляхом створення акціонерних товариств, де кожна із зацікавлених у розвитку курорту сторін мала свою частку. Причому інвестиції окупились доволі швидко (протягом трьох-чотирьох років). Навіть послуги дорогих вертолітних бригад, які займаються евакуацією гірськолижників, виправдовують себе за рахунок погашення страховки. І хоча навряд чи найближчим часом до нас повалять туристи з Європи, проте повернути в Карпати росіян, які раніше становили чверть від загальної кількості відпочивальників у цьому регіоні, цілком реально.

     Технічні  стандарти облаштування схилів на гірськолижних  курортах України абсолютно не відповідають сучасним вимогам. У 2003—2004 рр. у країні існувала лише одна система генерації  штучного снігу. Ратраків (машини для вирівнювання та ущільнення снігових схилів) — лише декілька. Підйомники старі. Навіть якщо йдеться про недавно змонтовані витяги, то придбане за кордоном обладнання має вік не менше 20 років [2].

     Польсько-Словацькі  Татри — приклад двосторонньої  моделі розвитку гірськолижного туризму. Так, у Польщі (зокрема курорт Закопане) йому дала поштовх продумана державна політика, яка була зорієнтована на зовнішній попит. Держава надала колосальну підтримку малому і середньому бізнесу, вручивши їм розбудову матеріальної та спеціалізованої транспортної інфраструктури. Словаччина, чиї традиції розвитку гірськолижного туризму сягають ще часів соцтабору, втратила свої позиції з розпадом країни і, не маючи централізованої підтримки держави, орієнтується у своєму розвитку на приватну ініціативу, віддавши готелі та підйомники до рук акціонерним товариствам. Гірськолижний туризм розвивається тут значно повільнішими темпами, ніж у сусідній Польщі, хоча країна має більший природно-ресурсний потенціал [2, 3].

     Яскравий  приклад активної підтримки розвитку туризму державою — Туреччина. Турецька модель — приклад ринкової орієнтації, де, з одного боку, внутрішній попит дав поштовх розбудові гірськолижних центрів місцевого значення, а з іншого — зростання зовнішнього попиту на відповідний вид туризму стало каталізатором створення нових альтернативних гірськолижних курортів, орієнтованих на міжнародний ринок. Усі готелі в гірськолижних центрах побудовані за кошти приватних підприємців. При цьому з часу побудови нового готелю держава звільняє господарів від податків на термін від п’яти років і надає значну підтримку в рекламі вітчизняного турпродукту на міжнародному ринку.

     Експерти  зазначають: вихід України на світовий ринок з конкурентоспроможним «гірськолижним»  продуктом значною мірою визначатиметься перспективністю політики соціально-економічної реконструкції регіону. Практична реалізація такої грамотної політики забезпечила б необхідні соціально та екологічно орієнтовані зміни у всіх галузях господарства вітчизняного Карпатського регіону.

     Серед міжнародних програм особливе місце посідає Карпатська конвенція основна мета якої — бути інструментом сприяння стійкому розвитку регіону шляхом узгодження місцевого розвитку з природоохоронними інтересами. Зокрема через стабільний розвиток туризму. Реалізація відповідних програм також сприятиме, на думку фахівців, покращанню «туристичного» інвестиційного клімату в Карпатському регіоні, а це — використання кредитних ліній та залучення кредитів, грантів міжнародних фінансових організацій; використання міжнародних програм для малого та середнього бізнесу.

     Прикро  тільки, що на ці проблеми й перспективи (зрозумілі не лише фахівцям, а й  нашим підприємливим співвітчизникам, які прагнуть вкладати власні кошти  і працювати прозоро, створюючи  принагідно й нові робочі місця) аж ніяк не наважаться звернути увагу урядовці.

     До  пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму і рекреації  належать наступні: удосконалення правових засад регулювання відносин у  галузі туризму; забезпечення становлення  туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць; розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського (зеленого), екологічного туризму; розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристському ринку; створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання; забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб. Забезпечувати збереження, відновлення та раціональне використання рекреаційно-туристських ресурсів України, які є чинником реалізації цих напрямів, покликані регіональні та інші програми розвитку туризму та рекреації. Нижче наводяться основні напрями національної туристсько-рекреаційної політики, подані згідно з державною програмою розвитку туризму на 2002–2010 рр. і власною позицією автора у розрізі 5 ресурсно-рекреаційних районів.

     Причорноморський  ресурсно-рекреаційний район (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області). Зважаючи на приморське розташування, подальшого розвитку набуватимуть круїзний морський туризм, яхтинг, інтенсифікаціія використання “актуальної смуги” – її забудова закладами розміщення, а наявність гірських, передгірських (Крим) та річкових (Нижній Дніпро, Південний Буг, Нижній Дунай) ландшафтів сприятиме розширенню мережі маршрутів екотуризму. Завдяки наявності ряду унікальних спелеоб’єктів та значній закарстованості території (її площа становить 41 тис. км²) розвиватиметься спелеотуризм.

     Карпатсько-Подільський  ресурсно-рекреаційний район (Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька). Враховуючи гірське та передгірське розташування, особливості гірдрографічної мережі району, наявність спелеоб’єктів світового значення (печера Оптимістична) та значну закарстованість території (її площа становить 27,4 тис. км²), подальшого розвитку набуватимуть пішохідний, спелеотуризм і водні види туризму у літній сезон та гірськолижний – у зимовий, інтенсифікаціія використання орографічних рекреаційних ресурсів (спорудження підйомників, бугельних трас, закладів розміщення).