География туризма

 Природно-заповідні території: їх типологія, значення

Території і об'єкти природно-заповідної фундації є найважливішим елементом екологічного каркаса України.  
На сьогоднішній день 76% заповідних об'єктів не мають положень, отже, не встановлений і не діє заповідний режим охорони, використовування і відтворювання природних комплексів, не визначений порядок охорони і характер допустимої діяльності на заповідних територіях. 

Становище і проблеми заповідників

В даний час жоден заповідний об'єкт не має (відповідно до вимог Закону України "Про природно-заповідну фундацію України" і інших законодавчих і нормативних актів) проектів організації території і охорони природних комплексів, змісту і реконструкції заповідних територій і об'єктів.  
 
Охоронні зобов'язання відсутні у 25 заповідних об'єктів. Наявні охоронні зобов'язання, в більшості своїй, складені в середині 80-х рр. і не відповідають сучасним вимогам.  
 
У 40% заповідних об'єктів відсутні картографічні матеріали, а ті, що є не відповідають нинішній ситуації і не оформлені відповідно до вимог. Межі більшості заповідних об'єктів не винесені в натуру. Все це сприяє посиленню антропогенної дії, самовільному захопленню територій заповідних об'єктів, утрудняє вживання заходів по залученню порушників до відповідальності.  
 
Сучасна економічна обстановка вимагає нового підходу до охорони і використовування заповідних об'єктів. З одного боку, потрібне поліпшення і посилення контролю за дотриманням режиму охорони територій і об'єктів ПЗФ, з другого боку, недостатнє і нестабільне фінансування не дозволяє здійснювати охорону належним чином.  
 
Необхідність засобів для нормального існування заповідних об'єктів, визначає використовування їх ресурсів в оздоровчій, освітньо-виховній і рекреаційній меті зі встановленням платні.  
 
В окремих випадках, за умови відсутності шкідливої дії і у встановленому Мінекобезпеки України порядку, у межах територій і об'єктів ПЗФ допускається використовування природних ресурсів (заготівка деревини, лікарських і інших рослин, їх плодів, сіна, випас худоби, охота, рибальство і інші види використовування) для отримання додаткових засобів і задоволення потреб охорони заповідників. 

  Бурхливий розвиток промисловості  та сільськогосподарського виробництва,  інтенсивне будівництво, розширення  мережі шляхів, сполучення, осушення  болотних масивів та річкових  долин, розорення всіх придатних  для сількогосподарського обробітку  земель, зменшення лісових площ  – все це призводить до значних  змін природних комплексів, впливає  на екологічну рівновагу, видовий  склад фауни та флори довкілля.

Процес видозмін природних комплексів

 
   Процес видозмін природних комплексів триває, зміна екосистем набуває дедалі більших масштабів. Вже зараз необхідно вжити заходів щодо збереження унікальних ландшафтів, рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, усього генофонду рослинного і тваринного світу. 
   Однією з форм охорони навколишнього середовища є заповідна справа – комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об’єктів (видів рослинного і тваринного світу, насамперед рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення і занесених до Червоної книги, геологічних утворень, водойм тощо) у наукових, природоохоронних цілях. Історія заповідної справи в Україні бере початок із часів Київської Русі (зокрема “Київська правда” Ярослава Мудрого), коли здійснювалися перші спроби виділення територій, у межах яких суворо регламентувалися мисливство, рубка лісу, рибальство та інша господарська діяльність. Подальший розвиток заповідної справи був спрямований на розробку науково обгрунтованої репрезентативної мережі заповідних територій та об’єктів на основі комплексної оцінки існуючої мережі, ефективних методів збереження різних типів природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу в умовах зростаючих антропогенних навантажень; підвищення ролі досліджень на заповідних територіях у вирішенні складних наукових проблем, завдань економічного і соціального розвитку, екологічної освіти та виховання.

 
   Заповідник – територія (акваторія), виділена з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів з усією сукупністю інших компонентів, вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, та розробки наукових основ охорони природи. Ділянки землі, її надра і водні простори з усіма природними об’єктами, що знаходяться в її межах, вилучаються з господарського використання і передаються в користування державному заповіднику. На території України налічується 20 заповідників загальною площею 387419,6 тис. га. Асканія-Нова (1985), Карпатський (1992), Дунайський (1998) і Чорноморський (1985) заповідники включені ЮНЕСКО у міжнародну мережу біосферних заповідників.

 
   Природний національний парк створюється з метою збереження в природному стані унікальних природних комплексів, організації рекреаційної діяльності та оздоровлення населеня, проведення просвітницької роботи. Сьогодні на території України налічується 11 природних національних парків загальною площею 599509 тис. га. В перспективі планується довести чисельність ПНП до п`ятидесяти. 
   Регіональний ландшафтний парк створюється з метою природозаповідання унікальних або типових природних комплексів з можливістю їх використання для рекреації та оздоровлення населення, проведення різноманітних форм екологічної освіти і виховання. Станом на 1.10.1999 року в Україні нараховувалось 27 регіональних ландшафтних парків загальною площею 410760,1 тис. га. Першим в Україні був створений РЛП “Дністровський каньйон”. 
   Заказник загальнодержавного значення – територія (акваторія), виділена з метою збереження, відтворення та відновлення окремих або кількох компонентів цінних типових і унікальних природних комплексів на час, необхідний для виконання поставлених перед заказником завдань та для підтримання загального екологічного балансу. Створюються насамперед на території (акваторії), в межах якої зустрічаються види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України. Термін існування заказника при його оголошенні не встановлюється.  
   Розрізняють заказники загальнодержавного та місцевого значення. Заказник місцевого значення оголошується на територіях, цінних для даного регіону, Залежно від характеру, мети організації і неохідного режиму охорони заповідники поділяють на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, палеонтологічні, геологічні. Оголошення певної території заказником не призводить до вилучення у землекористувача або у землевласника земельної ділянки чи водного об’єкта, які він займає.  
   На території України оголошено 281 заказників загальнодержавного і 2091 місцевого значення. 
   Пам’ятка природи – унікальне природне утворення, що має особливу природоохоронну цінність і охороняється з метою збереження його у природному стані в наукових, культурно-освітніх та естетичних цілях; належить до територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Залежно від цінності розрізняють пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення. Залежно від характеру, мети організації та необхідного режиму охорони пам’ятки природи поділяють на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні. 
   Підприємства, установи та організації, на землях яких розташовані пам’ятки природи, зобов’язані дотримуватися встановленого для них режиму і відповідати за їх збереження. В Україні налічується 132 пам’ятки природи загальнодержавного і 2831 місцевого значення. 
   Ботанічний сад – науково-дослідний, навчальний і культурно-освітній заклад, де проводиться збір колекцій представників місцевої, вітчизняної та іноземної флори з метою збереження, вивчення, культивування, акліматизації і створення нових форм. Земельні ділянки надаються ботанічним садам у безстрокове користування. Ботанічні сади проводять екскурсійну роботу, головною метою якої є ознайомлення відвідувачів із багатством флори, а також із найціннішими деревно-чагарниковими і трав’яними видами рослин, історією розвитку флори на Землі. На території ботанічного саду забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням завдань і загрожує колекції природної та культурної флори. В Україні налічується 22 ботанічні сади. Це ботанічний сад Дніпропетровського університету, ботанічний сад Житомирського сільськогосподарського університету, ботанічний сад ім. академіка О.В.Фоміна в м. Києві, ботанічний сад Одеського університету, Нікітський ботанічний сад смт. Ботанічне Кримської АО, Центральний республіканський ботанічний сад в м. Києві та ін. 
   Дендрологічний парк – територія, виділена з метою збереження, вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різних видів дерев та чагарників за їхньою більш ефективного наукового, культурного і господарського використання. Земельні ділянки даються у безстрокове користування і враховуються при реконструкції і розвитку міських територій та приміських зелених зон. Важливим завданням дендрологічного парку є інтродукція та акліматизація рослин, селекція дерев і чагарників, розповсюдження насіння і саджанців цінних порід і форм; особлива увага приділяється збереженню рідкісних видів і таких, що перебувають під загрозою зникнення. Дендрологічні парки є місцем екскурсій, місцевого туризму та відпочинку людей. 
   Найцінніші 34 дендрологічні парки, які розміщені на території України взято під особливу охорону держави (Олександрія, Софіївка, Тростянецький, Устишівський, Хоростківський дендропарк та ін.). 
   Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва – найвизначніші зразки паркобудування, які беруть під охорону з метою збереження їх в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях; залежно від ступеня унікальності та цінності розрізняють парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого та загальнодержавного значення. Всього в Україні налічується 88 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і 426 місцевого значення. 
   Заповідне урочище – територія (акваторія), виділена з метою збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших природних комплексів, що мають велике наукове, природоохоронне й естетичне значення. У межах заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує хід процесів у природних комплексах. В Україні оголошено 746 заповідних урочищ.

Новий 21 вік ставить перед людством, за великим рахунком, одну єдину глобальну задачу - задачу виживання в постійно меняющихся в негативну сторону умовах середовища незаселеного. 
 
Масштабні антропогенні трансформації екосистем, такі як освоєння цілинних земель і діяльність Семипалатинського випробувального полігону, значно змінили і вигляд біологічного оточення людини. Цей процес, у свою чергу, надає циклічну дію на людське співтовариство, викликаючи деградацію земель, скорочення привабливості місць для мети туризму і багато інших соціально-негативні явища. 
 
Історично, людина спрадавна піклувалася про збереження біологічної різноманітності. Ще з часів староєгипетської і шумерської держав існували різного роду заборони і обмеження на використовування ресурсів дикої природи. До індустріальної революції народи, що населяють певну територію, достатньо дбайливо використовували її земельні і біологічні ресурси. Справжнє настання на природу почалося в другій половині 19-го століття, коли значна частина ландшафтів і экосистем сталі лише "ресурсом" і втратили свою естетичну і сакральну цінність.  
 
Основні форми співпраці у сфері охорони і використовування територій і об'єктів природно-заповідної фундації. 
 
Україна бере участь в міжнародній співпраці в області охорони і використовування територій і об'єктів природно-заповідної фундації на основі багатобічних і двосторонніх міжнародних угод. З цією метою розробляються і реалізуються міжнародні наукові і науково-технічні програми, забезпечується обмін отриманою науковою інформацією, створюються на суміжних територіях заповідники, національні природні парки і інші території і об'єкти природно-заповідної фундації, організовуються  
 
сумісна підготовка наукових фахівців, эколого-виховна і видавнича діяльність. 
 
Міжнародні договоры у сфері охорони і використовування територій і об'єктів природно-заповідної фундації. 
 
Якщо міжнародним договором, прийнятим Україною, встановлені інші правила, ніж ті, які є в законодавстві України про природно-заповідну фундацію, то застосовуються правила міжнародного договору. 
 
[27.02.2002] Президент України підписав Указ "Про території природно-заповідної фундації загальнодержавного значення" 
 
Президент України Леонід Кучма підписав Указ "Про території природно-заповідної фундації загальнодержавного значення". Документ виданий з метою збереження і відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного царства.  
 
Як повідомили Центр "ЛІГА" в Управлінні інформації і зв'язків з громадськістю Адміністрації Президента, документом оголошений заповідниками загальнодержавного значення території, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну і пізнавальну цінність.

 
 
Земля України до середини 20-го століття випробовувала невеликі, в порівнянні з іншими країнами, антропогенні навантаження. Масштабні зміни екосистем почалися після Великої Вітчизняної війни, коли був відкритий Семипалатинський полігон. Потім прийшла черга Цілини і космодрому Байконур.Саме друга половина 20-го століття ознаменувалася катастрофічною зміною ландшафтів і серйозною втратою біорізноманітності в Україна. 
 
Території (ООПТ), що особливо охороняються, по своїй суті, є останніми притулками для багатьох видів дикої природи, для яких існування в умовах постійної антропогенної дії прирівнюється до вимирання. Такі території так само зберігають в первозданному вигляді як унікальні, так і типові ландшафти і екосистеми. 
 
Проте, процеси скорочення біологічної різноманітності торкаються і їх: зникають види, скорочується чисельність популяцій. 
 
Ретроспективний аналіз показує скорочення лісо покритій площі Баянаульського гірсько-лісового масиву (Павлодарська область) за останні 170 років в 8 разів (Кусаїнов, 1997). 
 
По наголошується зникнення орхідеї адиантум- венерин волосся, мати-й-мачухи, практичне зникнення (3 знахідки за останні 20 років) ендемічного растения- барбарису каркаралинского (Звіт КарОТУООС, 1998). 
 
 
Автори цього дослідження серед причин такого катастрофічного скорочення чисельності виділяють виключно антропогенні факторы- браконьєрить і навантаження на пасовища. 
 
Стан популяцій рідкісних і зникаючих видів зовні меж викликає ще більші побоювання. Найяскравіший приклад катастрофічного падіння численности- сокращение популяції сайги з більш ніж мільйонного поголів'я до 20 тис. особин, що мешкають в ізольованих метах незаселені. 
 
В 80-х г.г. оцінена чисельність сокола-балобана в Україна складала від 3 до 5 тис. пар. З 1992 р. почалося катастрофічне падіння його чисельності і до теперішнього часу времени оцінює в декілька стільників пар (Льовін, 1999). Основна вина тут лягає на Уряді РК, ридаюче дозволи на вилов цих соколів.  

Про червону книгу

 
Червона книга Республіки Україна включає в даний час 125 видів позво-нічних і 96 видів безхребетних тварин. Проте, ситуація з деякими видами, включеними в неї, викликає серйозні побоювання. Так, в останнє видання включені тільки балхаш-илийские популяції ендемічного для України вигляду - балхашского окуня, який в цьому водному басейні зберігся у вигляді нечисленних ізольованих угрупувань, тоді як до недавнього часу він промишляв ся в алакольском басейні. Не включений в Червону книгу багато хто спочатку немасові непромислові види риб, наприклад, гольяны (семиреченский, зайсанский і ін.) (Крайнюк, 1997). Так само не увійшов до останнього видання і сайгак. Багато видів, для яких не актуально включення в республіканську Червону книгу, проте потребують охороні на регіональному рівні. Проте, створення регіональних (обласних) Списків рідкісних і зникаючих видів дотепер не почато, не дивлячись на рекомендації учених (Семінар "Нові критерії Червоної книги МСОП і їх застосування на національному і регіональному рівнях", 2000)

Використана література 
1.     Географічна енциклопедія України в трьох томах. - К.: Українська енциклопедія, 1993. – 1-3т. 
2.     Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико - географическое районирование. - М.: Высшая школа, 1991, С 5 - 19, 199 - 200. 
3.     Основи соціоекології (Ред. Г. О. Бачинський).- К.: Вища школа, 1995. - С. 52-58. 
4.     Охорона навколишнього середовища та використання природних ресурсів України. - К., 1992. - С. 106 - 107. 
5.     Проблеми екології рідного краю (навчальні матеріали) (Ред. Л.П. Царик). Тернопіль, 1993. - С. 16 - 20 
6.     Реймерс Н.Ф. Природопользование: словарь - справочник. – М.: Мысль. – 1990. 
7.     Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. Новосибирск, 1978. 
8.     Справочник по заповедному делу (Ред. А.М. Гродзинский ). - К.: Урожай, 1998. - С. 33 - 36..