Феномен туризму

2

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………….3

1.      Осмислення феномену туризму в різні історичні періоди…….4

1.1.           Подорожі та мандрівки в античній традиції…................4

1.2.           Ставлення до туризму у Середньовіччі………………....7

1.3.           Нові часи - новий погляд на туризм…………………….9

1.4.           Епоха просвітництва і туризм…………………………..10

1.5.           Буржуазні перетворення суспільства і туризм………...11

2. Туризм як соціально-культурний феномен...…………………..14

3. Філософське осмислення феномену туризму………………….19

Висновки………………………………..…………………………..26

Список використаної літератури……………………...…………..27

ВСТУП

Сьогодні туризм визначають як "феномен ХХІ ст.", що став невід'ємною складовою життя більшості людей світу і одним з провідних напрямів соціально-економічної діяльності. Останні десятиліття в нашій країні активно розвивається наука про туризм. Туризм став об’єктом вивчення соціологів, економістів, глобалістів.

Індустрія туризму займає значний сектор макроекономіки, поступаючись за обсягами прибутку лише нафтової промисловості і автомобілебудуванню. Вона суттєво впливає на міграційні процеси населення, визначаючи певною мірою демографічну ситуацію планети, а також сприяє обміну соціокультурною інформацією між спільнотами в глобальному масштабі.

Незважаючи на інтенсивне дослідження туризму різними галузями науки, це важливе соціальне явище, як і раніше залишається досить мало осмисленим у рамках культурно-філософського аналізу.

1.ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ТУРИЗМУ В РІЗНІ ІСТОРИЧНІ ПЕРІОДИ

Туризм - складний соціокультурний та історичний феномен, який з форми проведення дозвілля та способу заняття вільного часу поступово перетворився у фактор світового значення нового століття й тисячеліття, у фактор багатоплановий: економічний, соціокультурний, кроскультурний, комунікативний, міжнародний. Науковому осягненню туризму слугують міжнародні академії та наукові центри. Однак на початку своєї історії туризм виглядав зовсім іншим - радше суб'єктивним способом задоволення потягу особистості до безперестанного пізнання й осмислення навколишнього природного і соціального світу, а наукове осягнення туризму проходило в руслі загальнокультурної і філософської традиції.

Стів Фоссет - американський мандрівник, який у червні 2002 року на повітряній кулі після 10 - річних шести спроб здійснив свою мрію - подорож навколо Землі, є, мабуть, одним з найновітніших мислителів, який підійшов до туризму з філософських позицій, вважаючи, що його подорож - це останній виклик, який людина робить природі. А перші спроби осмислити мандрівки і подорожі сягають своїм корінням античних часів.

1.1. Подорожі та мандрівки в античній традиції

Аналіз першоджерел і пам'яток Стародавнього Сходу показує, що подорожі і мандри не знаходили більш-менш значного віддзеркалення у письмовій формі.

Дослідники періоду античності примітили, що подорожування, мандри були невіддільною складовою життя еллінців. Подорожуючи все далі й далі від дому до незнаних країв - Єгипту, Середземномор'я, Карфагена, до племен у глибинах азійського континенту, древні греки знаходили все новий і новий матеріал до порівняння свого й чужинського способів життя. Так що еллінці вже у п'ятому столітті до нашої ери мали жвавий інтерес до незвичних для них обрядів, звичаїв, законів, соціальних інституцій. Саме тому в давньогрецькій міфології подорожі знайшли своє перше історичне осмислення. У знаменитій поемі Гомера "Одіссея" головний грецький герой звертається до циклопа Поліфема зі словами нагадування йому, що Зевс карає тих, хто кривдить мандрівників і не виявляє їм гостинності. Гомер пов'язував вияв розуміння важливості подорожей і потреб подорожуючих з рівнем культури народів, і ті, хто кривдив мандрівників були нецивілізованим народом: не знали законів, не збирались на народні збори.

Перші спроби раціонально осмислити феномен подорожей, мандрівок, паломництва проходили одночасно з самими фактами подорожей мислителів, мудреців античності, які сучасною мовою можна приблизно охарактеризувати як один з різновидів наукового туризму . Разом з тим для античних філософів, мудреців тогочасне наукове паломництво було більш значущим у життєвому світі, ніж сучасні наукові подорожі. Це був важливий елемент стилю життя, навчання, виховання і передавання знань.

Мандрівки античних філософів мали об'єктивне і суб'єктивне підгрунтя. Древня Греція поділялась на багато незалежних держав-полісів та осередків сільської місцевості, а рівень цивілізованості різних частин еллінського світу був неоднаковий. Подорожі філософів мали неабияке культурологічне навантаження, однак на відміну від сучасного туризму, в якому подорожі здійснюються здебільшого з метою ознайомлення із здобутками іншого культурного світу, античні мандрівники знайомили жителів інших країн з вишуканим світом еллінської культури.

Бертран Рассел пише: "Декотрі філософи того періоду були втікачі, що мандрували з міста до міста ще не уярмленими краями еллінського світу, поширюючи культуру, яка доти зосереджувалась головним чином в Іонії".
Таким чином, з соціокультурного погляду подорожі у античній традиції охоплювали широке коло життєво важливих аспектів культури, політики, освіти.

Можна зробити припущення, що подорожі для більшості античних мудреців і мислителів виступали також способом навчання через діалоги і суперечки, обміном думками, а з другого боку - способом проведення дозвілля, реалізацією природного потягу до пізнання навколишнього середовища. Крім того, на відміну від сучасних різновидів туризму, які тією чи іншою мірою виступають економічним фактором, подорожі древніх удавано носили безкорисливий характер. Знаменитий скіф Анахарсис, побувши в Елладі, написав у листі Крезу: "Цар лидян! Я приїхав у еллінську землю, щоб навчитись тутешніх звичаїв; золота мені не потрібно, достатньо повернутись у Скіфію, ставши кращим, ніж я був".

Таким чином, подорожі античних філософів мали поліфункціональний духовно-культурний, суб'єктивний характер. Вони відображали динаміку і енергію внутрішнього світу більшості мандруючих мислителів: так Прокл вважав, що філософ повинен бути не священнослужителем одного чи кількох міст, а ієреєм всього світу. Філософи ходили з метою навчатись самим і навчати інших, відвідати видатних мислителів і долучитись до їхньої мудрості, ознайомитись з іншою культурою і принести здобутки своєї культури іншим народам. Нерідко бувало й так, що античні мислителі мандрували із суто ознайомчими, особистими цілями. При всьому тому центральним стрижнем, який надавав сенс подорожам, залишалися науковий обмін думками представників різних регіонів, розширення географії вчень, особистісний спосіб передачі знань.

Любов до подорожей у античних філософів визначалась світоглядними установками і, в свою чергу впливала на них. Як справедливо стверджує B.C. Пазенок, схильність індивіда до подорожей і до подорожування та до роздумів архетипічно є однією і тією ж схильністю, яка лише висвітлюється у різних ракурсах - глибинно-внутрішньому та зовнішньо-діяльному. Підтвердження цієї думки щодо тотожності "внутрішнього" та "зовнішнього" паломництва ми знаходимо і у Вольтера, який у знаменитому "Філософському словнику" писав: "Я витратив близько сорока років на паломництво у два-три кутки цього світу, метою якого були пошуки філософського каменя, який іменується істиною".

Але поступово наростання суб'єктивності як чинника самовдосконалення спонукало людей вдивлятись більше в себе, ніж у довколишній світ, - вказує Б. Рассел. Наставала епоха феодальної середньовічної замкнутості. Закінчувалась епоха вільного від будь-якого зовнішнього примусу подорожування.

1.2. Ставлення до туризму у Середньовіччі

Абсолютне домінування сільського населення модифікувало систему відносин людини і природи у такий спосіб, що людина прив'язувалась до землі, сприймала природу як інтегральну частину самої себе і начебто не повинна була б подорожувати. Але людські потоки час від часу перетинали європейський континент. Люди постійно шукали місцевості, легкі для обробки землі та зручні для поселення. Відзначено високу рухливість населення Європи в період Великого переселення народів і після його завершення. Однак ця вищезгадана рухливість, зовнішня динаміка деяких верств суспільства у просторі нелінійно позначалась на туризмі та способах його осмислення.

Туризм - це передусім соціокультурний феномен. Середньовічна замкнута культура своєрідно відбивалась на світоглядному ставленні до подорожей: "…світ середньовічної людини був невеликим, зрозумілим та зручним для спостереження. В цьому світі не було невідомих областей, небо було так само добре вивчено, які земля, ніде не можна було заблукати. Перехожий, який збивався з дороги.., знаходив рідні місця, зустрічав знайомі обличчя…".Туристичні подорожі втрачали, таким чином, первісне значення способу ознайомлення з іншим світом та функцію "вживления" у віддалене навколишнє середовище.

А в Європі з'являється новий феномен мандрівних "софістів-чудодіїв", які використовували мандрівки для того, щоб звертатись до натовпу з хитромудрими промовами та пропозиціями засобів "проти всіх лих".

"Подорожі в період раннього середньовіччя були небезпечним і тривалим заходом", - зауважує А. Гуревич. Розбійники були невіддільною рисою великих доріг, а засоби пересування були не кращими, ніж погані дороги.З точки зору внутрішніх мотивів та інтенцій місіонерство поступово заступає місце наукових подорожей. Паломництво до "святих місць" також починає набирати силу. Але головним суб'єктом подорожей, на відміну від античних мудреців, вчених, філософів, ставали святі.

Епоха Ренесансу вносить нове забарвлення у розуміння подорожей. Відомий мислитель і моралізатор XVI століття Мішель Монтень (Єйкем) за своє життя багато подорожує і переживає не лише захоплюючі і цікаві пригоди - він був і пограбований, скривджений, обманутий, однак зазначав, що якби його позбавили можливості мандрувати, то це було б сприйнято ним як істотне обмеження життєвої свободи. Адже і під час подорожей він намагався зберегти притаманний йому спосіб життя: "Я ніколи не вирушаю у дорогу, не прихопивши із собою книг... Вони найкраще знаряддя, яким я би міг спорядитись для земної подорожі", - вказує Монтень у своїх знаменитих "Досвідах".

Таким чином, у період Середньовіччя і Ренесансу подорожі втрачають дещицю пізнавальної функції порівняно з античністю, натомість вони набувають антропологічного виміру і постають одним з численних проявів людської свободи.

1.3. Нові часи - новий погляд на туризм

У Новий час на відміну від античності, коли подорожі до мудреців або мандри самих мудреців характеризували стиль життя цих людей та особливий спосіб передачі знань, мандри набувають нових функцій і нового забарвлення - вони ставали організованою формою здобуття та розширення освіти.

Звернемось до життєвого шляху та праць видатного англійського мислителя і державного діяча Френсіса Бекона. Висвітлюючи науковий бік подорожей, він зазначав, що у кожному віці вони дають користь: для юних років слугують "доповненню освіти", а в зрілі роки для - "поповнення досвіду". Головною ж метою пізнання нового у подорожах є не заміна звичаїв батьківщини чужоземними, а "збагачення їх найкращим з того, чого навчився на чужині".

У сучасній туризмології утвердилась думка щодо важливості комунікативної ролі туризму, яку також проникливо передбачив англійський мислитель. Він пише, що в чужих краях слід намагатись не приєднуватись до гурту співвітчизників, а навпаки - знаходити добре співтовариство з місцевих жителів. "Стосовно знайомства, які належить шукати у подорожах, то найбільш корисні знайомства з секретарями та чиновниками при посланцях, бо у такий спосіб, подорожуючи однією країною, можна отримати відомості про багатьох". Знайомства, заведені підчас подорожі, на думку англійського філософа, варто підтримувати листуванням.

При конфліктологічному підході до феномена туризму також будуть у нагоді поради Фр. Бекона, за якими слід ретельно уникати сварок, суперечностей, які найчастіше виникають серед людей напідпитку, через жінок, невдале місце чи необережне слово.

Для реалізації пізнавальної функції подорожі, щоб "за короткий час зібрати багатий врожай", Фр. Бекон висловлював низку умов:

- знання мови країни, до якої збирається подорожуючий чи принаймні "частково ознайомитись з мовою";

- необхідність мати карту, книжки з описом країни;

- ведення щоденника;

- здійснювати подорож динамічно, частіше переїжджати з одного міста до іншого, а у самому місті також частіше змінювати місця перебування.

Таким чином, можна зробити висновок, що у розумінні мислителів Нового часу подорожі є необхідним елементом активного соціального життя, що дозволяє людині зануритись у інший ("повчальний") світ. Земля фактично перетворюється у Планету мандрівників.

1.4. Епоха просвітництва і туризм

Жан Жак Руссо - письменник, музикознавець, філософ, політолог уже у юнацькому віці пізнав любов до тривалих подорожей, які назавжди залишились для нього незамінною школою вивчення життя народу. Дослідники його життєвого шляху і творчості (зокрема А. Манфред) вказують, що у Руссо була схильність до переміни місць і пов'язували її зі звичкою фантазувати. У 1730-1731 pp. він здійснює тривалу подорож по Швейцарії - з Женеви у Лозанну, далі у Невшатель, далі у Берн. З Швейцарії він наважується йти пішки до Парижа, з Парижа - в Ліон, з Ліона до Шамбері. Призначення Руссо на посаду помічника посла Франції у Португалії він сприйняв спочатку позитивно, бо це давало змогу задовольняти потяг до мандрів й набуття нових вражень.

На своєму досвіді Руссо переконався, як у деяких державах можуть піддавати утискам права людини без громадянства (апатріда), як відрізняється життєвий світ і система цінностей у придворних та у простого народу. Можна припустити, що ідеї Руссо щодо цінності всесвітнього громадянства були навіяні його незабутніми подорожами. А вивчення побуту, життєдіяльності та світоглядних уподобань народу вплинули на формування політичної позиції видатного мислителя гуманіста і демократа щодо важливості здійснення безпосереднього народовладдя.

1.5. Буржуазні перетворення суспільства і туризм

Буржуазні перетворення суспільного ладу радикально змінили майже всі сторони життя людини, тому не лишився осторонь і феномен туризму та способи його осмислення. Прагматичнішими стають мотиви подорожей та мандрівок. Не буде дивним зазначити, що Наполеон Бонапарт на межі XIX століття революціонізував у Франції і сферу туризму: він, зокрема, наказав видавати спеціальні брошури, в яких давався опис знаменитих місць імперії, заохочував відвідування нової Франції численними туристами [1].

У XVIII-XIX ст. туризм набув елітарний характер, ставши привілеєм аристократичних кіл. Подорожі стали невід’ємною частиною елітарної субкультури. Найчастіше вони відбувалися з освітніми або оздоровчими цілями і вважалися необхідною умовою престижного статусу аристократа. З цього ж періоду елітарна культура починає поступово зливатися з буржуазною, що стало наслідком завершення процесу формування індустріального суспільства, поступового підвищення статусу міського робочого населення, розширення впливу демократичних інститутів, а значить, і більшого входження мас у цивільне життя держави. Пізніше відбувся розрив між сферою виробництва і споживчою сферою, який привів до того, що культура втратила свою соціальну регулюючу функцію, яка була її основною характеристикою в попередні століття. Виконуючи притаманну їй функцію суспільного зв’язку, культура стала являти собою різноманітне явище, яка включала в себе народну, елітарну, високу і масову культури.

Перша світова війна багато в чому сприяла переоцінці системи цінностей, що впроваджувалася класичною культурою. Вона ж остаточно похитнула позиції колишньої еліти, яка виявилася нездатною впоратися з політичною і соціальною кризою. Рубіж ХІХ-ХХ ст. відзначений всеосяжною масовізацією життя. Небачений розвиток техніки в XX ст. стимулювало зростанню добробуту та комфорту широких верств населення. Це дало людям відчуття легкості життя, знизило почуття відповідальності перед оточуючими і перетворило традиційні норми суспільної моралі. Разом з тим, відбулося зрушення в самій системі уявлень про пересічну людину про його життя і блага. Задоволення індивідуальних потреб стало основною орієнтацією масового суспільства.

Одним з найважливіших напрямків і проявів масової культури в ХХ ст. став туризм, який прийняв масовий характер незабаром після Другої світової війни. Вважається, що туризм є невід’ємною частиною масової культури сучасного суспільства, він відповідає основним характеристикам культурних форм даного феномену. Будучи його породженням, туризм має у своїй основі ті ж принципи функціонування, що і масова культура. Філософсько-етичний базис масової культури складає мораль гедонізму, що притаманне в повній мірі і туризму. Розважаючись, людина задовольняє свої духовні потреби, оцінює власну особистість, аналізує свою роль у масштабах різних соціальних систем – така думка прихильників масової культури. Ч. Міллс, кажучи про самосвідомості сучасної людини, писав, що йому "властиво бачити себе щонайменше прибульцем, якщо не вічним мандрівником, пояснюючи цей факт, трансформуючою силою історії " [2].

Починаючи з XX століття, туризм стає об'єктом дослідження не тільки філософії, а й інших наук - економічних, соціологічних.

Виразно туристські мотиви проглядаються в такому філософському напрямі, як екзистенціалізм.

Звертаючись до твору Ж -П. Сартра "Мухи", ми розуміємо, що включення у його фабулу туристської проблематики не є випадковим. Головний герой п'єси Орест, який мандрує з учителем, лає "клятий город, який, мабуть, туристів в очі не бачив". Він докоряє педагогові, що вони нерозважливо покинули Грецію та Італію, де є сотні "привітних готелів, люб'язні жителі", натомість вони заглибились у гірську місцевість, звернулисьдо диких людей, які сахаються від туристів. Його співбесідник з ним згоден: тільки-но вони з Орестом представляються як туристи, у відповідь залунали вигуки, зчинилась паніка, чутно тупіт ніг тікаючих від них. Ще один з героїв п'єси зустрічається Оресту і педагогу на мандрівних шляхах до Дельфи. Сартр у притаманній йому манері літературно-філософської творчості показує обізнаність з античною традицією здійснювати подорожі задля вивчення всього нового у найширшому сенсі - науки, культури, форм життєдіяльності людей іншого світу.

У п'єсі іншого французького екзистенціаліста Альбера Камю "Чума" підхід до феномена зміни місць, подорожей здійснено у "негативному плані": автор вимальовує гноблення людей у зв'язку з майже повною їх ізоляцією від всього світу. Згідно з філософом, лауреатом Нобелівської премії, місто, яке відрізане від інших санітарно-поліцейськими кордонами, приречене через відсутність передусім культурно-духовних зв'язків на здичавіння. Лише відчайдушна боротьба зі смертельною хворобою утримує родинні і приятельські зв'язки. Ми доходимо до висновку, що без обміну духовними цінностями, які неможливі без подорожей і мандрівок, людська спільнота перебуває як у облозі [1].

2.ТУРИЗМ ЯК СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН

Суспільно-економічна ситуація у світі на початку XXI століття змушує нас розглядати соціально-культурний феномен туризму як один з вирішальних чинників розвитку суспільства. Адже значення туризму полягає не тільки в тому, що він є однією з найпотужніших галузей економіки, а й утому, що він є сферою людської життєдіяльності світоглядного значення. Сьогодні в наукових колах взагалі йде мова про створення принципово нової суспільно-гуманітарної теорії - туризмології, яка характеризується розгалуженими міжнародними зв'язками.

Сучасне суспільство, як визнають усе більше й більше аналітиків, стрімко розвивається у напрямку, коли весь прогрес загалом визначається передусім структурою виробництва, розподілу й використання знань. Тобто людська цивілізація найближчого майбутнього перетворюється на своєрідний "інноваційний простір", характер використання якого обумовлюватиме також її культурний розвиток, а отже, й матеріальний успіх. Тому людина як свідомий член суспільства повинна ставити своєю метою насамперед активне вивчення навколишнього інноваційного простору. А це можливо через міжнародний обмін ідеями на всіх рівнях, серед яких сфера культури і мистецтва посідає особливу, надзвичайно важливу роль.

Обмін культурними і, зокрема, мистецькими досягненнями, який несе із собою міжнародний туризм, надзвичайно розширює сферу людського спілкування. Завдяки їм у комунікативний процес вводяться елементи свободи (незалежності від реальних обставин життя та від повсякденних потреб) й універсальності (переборення часової та просторової обмеженості).

Культурне розмаїття, значні відмінності між культурами різних народів, історичних епох, цивілізацій - необхідна передумова та вихідна основа процесів кроскультурних комунікацій, що мають місце в туризмі. Процеси кроскультурних комунікацій обумовили, широкий вплив різноманітних теорій (особливо культурно-психологічного характеру) на кроскультурну валідність, тобто на їх адекватність різним культурним просторам (насамперед через порівняння європейських - неєвропейських народів).

Різноманітність суспільних і міжкультурних туристичних зв'язків уможливлює процес спілкування з естетичними ідеями різних часів. Художнє спілкування - завжди реальне спілкування, процес комунікації шляхом образного збагачення та психологічного контактування. Художнє спілкування дозволяє людині включатись у певну спільноту (культурну, соціально-історичну), виявляючи при цьому індивідуально-особистісну участь, схильність до визначеної культурної традиції. Таким чином, відбувається як єднання етносу і "передача культурних естафет" (М. Мамардашвілі) від покоління до покоління всередині його, так і активізація світової культурної динаміки, що є актуальним питанням для нашої сучасної культури.

Спілкування через мистецтво дає людям можливість виражати набагато більше змісту, смислу, оцінок, почуттів, ніж через інші форми спілкування. Не випадково мистецтво першим руйнує хибні застороги одного народу щодо іншого. Навіть в умовах ідеологічного протистояння, соціального антагонізму мистецтво забезпечує спілкування між народами. Воно сприяє створенню особливої сфери соціокультурної комунікації. З одного боку, спілкування відбувається через духовний витвір - художній образ, з другого - характер переживання є безпосередньо-практичним. Це переживання веде до закріплення в структурі особистості здатності до співпереживання, спонукає людину до співучасті в житті інших людей. Саме цим культурні комунікації відрізняються від інтимно-особистісного спілкування у повсякденності, яке не підноситься до загальнозначущого.

Мистецтво, художня творчість мають здатність об'єднувати суспільство, створювати емоційно-психологічну спільність (наприклад, особливості психології нації, соціальної групи, етнічної спільноти формуються та є похідними багато в чому завдяки культурно-комунікативним впливам). А це в свою чергу вдосконалює, гуманізує і суспільні відносини, формуючи здатність до індивідуалізованого спілкування, до емоційного відгуку і розуміння іншої людини на основі сформованого досвіду емоційно-художнього спілкування, що грунтується на широкому засвоєнні культурних традицій.

Якщо розглядати ситуацію абстрактно, з філософської та культурологічної точок зору, то взагалі сучасні відносини між суспільствами, окремими людьми грунтуються передусім на взаємовпливі культурних цінностей, їх взаємодії. Незалежно від того, яка сфера формально задіяна в процесі туристичного спілкування - політична, бізнесова, навчальна, побутова, - культурні цінності, як основа характеру й виховання сучасної людини, виступають головним механізмом обміну ідей, знань, важливим чинником їх засвоєння і впровадження у повсякденну практику. А сам комунікативний процес, процес спілкування, - виступає головним каталізатором їх смислової, ціннісної апробації. Саме процеси комунікації дозволяють ідеям не зависати у просторі, а втілюватися в думках інших людей, породжуючи нові знання, уявлення та образи. А ефективне оволодіння чужим культурним досвідом, чужим знанням найкраще відбувається через образне, комплексне, багатоаспектне сприйняття дійсності.

Слід особливо зауважити, що при цьому Інтернет та інші найсучасніші телекомунікаційні технології не здатні замінити живого, реального спілкування, безпосереднього сприйняття нових обставин життя, нових ідей, емоційного переживання оволодіння ними. І головним провідником такого процесу, його системоутворюючим фактором є, звичайно, туризм. Після туристичних поїздок, як правило, кардинально змінюється свідомість людини, активізується її здатність сприймати нове, пробуджуються творчі здібності. Недаремно у минулому подорожування вважалося навіть ефективним лікувальним засобом. У нашому ж сьогоденні туристична галузь, за умови використання її широких можливостей, здатна істотно гуманізувати всі сфери дійсності, відкрити дорогу до побудови у нашій державі справді демократичного, соціально й культурно орієнтованого суспільства.

Не випадково  культурний аспект комунікативного процесу посідає одне з чільних місць у структурі туризму взагалі. Якщо уявити структуру комунікативного процесу як комплекс взаємообумовлених каналів передачі інформації, то неважко помітити, що "канал культури" тією чи іншою мірою присутній в усіх інших. Адже вся діяльність людини, по суті, є культурним феноменом, і діяльнісні основи культури започатковуються передусім улюдській сутності й способах її продуктивного вираження. Таким чином, соціальний статус, зокрема, мистецьких проявів, з його розмаїттям інституціональних і рольових характеристик, опосередковано ототожнюється зі способом діяльності, що лежить в основі процесу художнього освоєння світу, тобто своєрідного аспекту його пізнання.

Виходячи з цього, правомірно стверджувати, що культурна діяльність являє собою суспільно вироблений спосіб пізнання світу через переживання й відчуття, які виражають духовну присутність особистості у відтворених культурних формах світу. У ході людського спілкування (як на індивідуальному, так і на груповому рівнях) виявляються два його аспекти - повідомлювальний, суто інформаційний, та залучувальний, що передбачає прилучення до певної діяльності чи певної системи цінностей, певного способу життя тощо.

У туристичній сфері обидва цих аспекти поєднуються надзвичайно гармонійно, створюючи оптимальні умови для активізації пізнавальної діяльності людини, розширення доступного їй "інноваційного простору".

Масовий туризм - порівняно нова для людської цивілізації галузь економіки. Проте у процесі глобальної взаємодії культур ефективність його специфічних комунікативних механізмів виявляється не менш, а то й більш яскраво, ніж у суто матеріальному виробництві, - настільки, що останнім часом дістала назву "культурного глобалізму". Звичайно, у процесі культурної взаємодії причиною домінування одних культур і витіснення інших є здебільшого чинники економічного порядку. Однак не слід недооцінювати й цілком органічного прагнення людини до пізнання "чужого", запозичення тих його елементів, які виглядають привабливими, такими, що дають змогу повніше відчути й проявити себе саме як суспільну істоту. Адже духовний та інтелектуальний розвиток в аспекті розширення "інноваційного простору" передбачає перенесення суб'єкта пізнання на позиції "іншого", що дає змогу встановити більш високий рівень етичних стосунків з ним. Власне, культурну діяльність людини з цього погляду й варто схарактеризувати як прагнення особи до самовизначення в універсумі внутрішнього буття в поєднанні з впливом певних культурних традицій.

Роль туризму у духовному розвитку людини, формуванні інтелектуально й духовно сприйнятливої, комунікативно відкритої суспільної особистості важко переоцінити. Недаремно давні римляни полюбляли повторювати "Плавати по морю - ось що справді необхідно, а життя - річ не така вже й обов'язкова". У цьому виразі, відобразився увесь зміст європейського ідеалу "людини, що пізнає", що "відкрита всім вітрам" і стурбована не тим, як залишитися незайманою душевно й інтелектуально, атим, як найцікавіше і з найбільшою користю для суспільства прожити відпущений їй природою час.

Невгамовний потяг до пізнання, бажання "осягнути неосяжне", зазирнути, незважаючи ні на які перешкоди, якомога далі за видимий горизонт -саме ці, такі людські й такі зрозумілі якості, що мають під собою воістину шляхетне духовне підґрунтя, зумовили виникнення туризму як специфічно цивілізаційного феномена. І те, що міжнародне мандрівництво нині стає дедалідоступнішим для найширших верств населення, у тому числі й в Україні, - свідчення поступового, хай і не досить послідовного, але все ж таки наближення людства до віками омріяного ідеалу.

В цьому плані міжнародний туризм слід вважати також одним із наймогутніших і найефективніших інструментів забезпечення нового світового порядку. Адже повноцінне формування глобального комунікативного простору (згадуваний вище глобалізм, на нашу думку, слід вважати "дитячою хворобою" цього процесу) можливе лише за умов неухильного і суворого дотримання міжнародних етичних норм. На жаль, нині це твердження поки що піддається сумніву суворою реальністю - втягнутий у війну фактично увесь близькосхідний регіон неминуче зазнає величезних економічних збитків саме через припинення туристських потоків. Причиною цього є, на наш погляд, нерозуміння того, що прибуток від активізації туризму за раціонального підходу може істотно перевищити прибуток від торгівлі нафтопродуктами і зброєю. Це є ще одним свідченням складності й тернистості того шляху, яким нині йде людство у пошуках нового загальноцивілізаційного ідеалу [3].

3.ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ТУРИЗМУ

Філософія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з'ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складно, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем. Його можна представити як ланцюг, який пов'язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукту, - від якості кухні, до якості навколишнього середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, служби безпеки туристів. Туризм водночас виступає як галузь господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічноїдіяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі.

Особливо слід підкреслити, що туризм є суспільною сферою гостинності, яка особливо виразно демонструє його сервісний, нетехнологічний характер. Інститут гостинності, до речі, один із найстарших в історії людської цивілізації. Гостинність (проксенія - грецьке) набула широкого розвитку вже в стародавній Греції, у 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяно мільйони працівників, які забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їхні різнопланові потреби та інтереси.

Філософське осмислення феномена туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, реалізується через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає, не лише слухає розповіді і спостерігає, а й особисто "розшифровує" зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, "витворів природи", тим самим освоює їх, робить своїм ("привласнення"). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. Пізнаючи "світ Іншого", людина водночас уявляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості свого існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок і цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій. Вони відчувають себе причетним до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем або господарем. Звичайно, це усвідомлення, характер відчуттів випадковості чи закономірності перебування у цьому світі великою мірою залежить від суб'єкта туристської дії - функціонера, менеджера чи відвідувача, мандрівника, звичайного туриста, від його життєвого досвіду, культури, освіченості, мотивації діяльності тощо. Звичайно, не можна при цьому не враховувати те, що неабияку роль у туризмі відіграють фінансові можливості як володаря туристських послуг, так і тих, хто їх споживає, - елітарного, ексклюзивного туриста, який подорожує за "альтернативною" програмою, чи учасника туризму соціального, так би мовити, "стереотипного". Але, як свідчить практика, для туриста, який здійснює поїздку з діловими, науковими, культурно-пізнавальними цілями, головним є незабутні враження від зустрічей з історією, культурою та звичаями інших народів і країн, позитивні емоції, як правило, переважають порівняно із незручностями, що нерідко трапляються під час подорожі: "Сотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен."(0. Блок).

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей. Насамперед таких, як вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбство, самоідентифікація та самореалізація тощо. Аксеологічний, ціннісний аспект туристської діяльності є одним із вагомих чинників філософії туризму. Результатом навіть короткочасних поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності спілкування, доброзичливість, щирість, відкритість, толерантність, справедливість тощо. Залежно від наслідків контактів відбувається певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади "іншого, ніжу тебе" способу життя. Високого філософсько-гуманістичного значення внаслідок ціннісного опанування світу набуває формування комунікативної культури особистості, культури спілкування, взаємоповаги, толерантності.

З теоретичного погляду довіра як соціальна цінність майже не вивчена. Але незаперечно те, щоситуація підозри, недовіри, ксенофобії, досить типова для нашого сьогодення, актуалізує значення цієї якості людського співжиття. Туристські комунікації дозволяють встановлювати відносини невимушеного добровільного спілкування, заснованого саме на довірі, щирості, добродійності. Туризм здатний примиряти конфронтуючих, його комунікативні можливості дозволяють досягати "інтерсуб'єктивного узгодження смислу та істини" (К.-О. Аппель). "Справжній турист", як правило, людина "діалогічного стилю", здатна не на фатичне, тобто беззмістовне, пустопорожні, формальне спілкування, а на фактичне, зацікавлене, морально значиме і соціально перспективне. Але однією з центральних ланок, здатних інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм.

Власними надзвичайно багатогранними можливостями туризм здатний розв'язувати цілу низку взаємопов'язаних проблем високого суспільного звучання. Одна з них - забезпечення інтеграції нашого "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму.

Туристське спілкування - одна з універсальних форм міжособистісного спілкування, яка за умов інтернаціоналізації та глобалізації життя людей перетворилася на один із важливих факторів, що визначають якість життя людства. І не випадково туризм визначають як ефективний канал "народної дипломатії". Адже людські взаємини розташовуються "вище урядів", вони безпосередні, щирі, прозорі, теплі. В цьому відношенні великим гуманістичним потенціалом наділені такі різновиди туризму, як соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, "ностальгічний", "подієвий", а також туризм для людей похилого віку та інвалідів. Можна цілком погодитися з твердженням французького професора М. Бідо проте, що "туризм співзвучний гуманізмові". Антропологічна та ціннісна функції філософії туризму підкреслюють, що головна ставка в туризмі робиться на людину, яка самореалізується, на відміну від людини політичної чи економічної, яка проявляє свою частковість, виконуючи конкретну функцію.

Важливою складовою філософії туризму є його морально-психологічний компонент. Етика туризму - одна з форм професійної моралі для тих, хто фахово займається цим видом суспільної діяльності. Однак про певні моральні норми і межі, в яких має розгортатися туристська діяльність, люди почали замислюватися задовго до появи самого поняття "туризм". Кожна порядна, вихована особистість при зустрічі з незнайомими людьми намагається, як правило, справити приємне враження, бути приязною, привітною, уважною. Інша річ, що для окремої частини цих людей моральна культура виявляється суто функціональною, або показовою, адже нечемне поводження з "клієнтом" загрожує успішному бізнесу. Однак сучасний погляд на туризм та його дійових осіб полягає в тому, що туристський бізнес як форма суспільної діяльності також повинна повною мірою відповідати "людським вимірам", бути гуманно-центрованою, при цьому не за формою, а за суттю. І не випадково професіонали туристської справи вважають, що туризм має плануватися і практикуватися як "привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення".

Важливою філософською проблемою є також екологічні аспекти туризму. Людина - органічна ланка цілісної екосистеми. Тяжіння міського жителя до "незіпсованої природи" цілком зрозуміле. Втім, зростаючий із року в ріктиск турпотоків на природу набуває загрозливого для неї характеру. Згідно з прогнозами, об'єми міжнародного туризму у найближчі двадцять років зростуть утричі .Відповідно зросте як екологічне навантаження, так і екологічна небезпека. Адже природа не "залишається байдужою" щодо людей, які її псують, неминуча помста з її боку - отруєна вода в річках та озерах, перевантажені шкідливими речовинами гриби та ягоди, несвіже повітря. Ось чому всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище, дбайливо ставитися до туристських ресурсів, рекреаційних зон, які є загальним надбанням спільнот, на територіях яких вони розташовані (концепція коеволюції людини - природи - суспільства).

Природничий туризм і екотуризм є особливо важливими формами туризму тому, що вони здатні, з одного боку, забезпечувати поступальний і сталий його розвиток, а з другого, узгоджувати життєві потреби теперішніх і майбутніх поколінь, насамперед потребу в здоровому середовищі проживання. В сфері екотуризму розміщуються також лінії перетину соціо-економічних та культурних інтересів та запитів міського та сільського населення. Для сільських жителів, як, до речі, і для жителів малих міст і селищ, екотуризм корисний насамперед тим, що він активно сприяє створенню робочих місць, розв'язанню проблеми зайнятості населення, дуже актуальної для України

Можливо, світ людей стане цивілізованішим саме завдяки туризмові? Люди, що мандрують, не воюють, не вбивають собі подібних, не розбивають наметових містечок протесту. Вони хочуть іншого - відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися, потоваришувати з іншими людьми. В цьому - життєва філософська істина туризму. Сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети взагалі найважливіше завдання відповідального, стійкого, усталеного і загальнодоступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям [4].

ВИСНОВКИ

Отже, навіть побіжний погляд на феномен туризму дає підстави вважати, що його філософське осмислення - філософія туризму-передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксеологічних, духовно-культурних функцій, а також виявлення праксеологічних можливостей. Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуальної діяльності істотно сприяє справі об'єднання людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей у дусі їх розуміння і поваги. В цьому сенсі будь-який (крім сурогатного) туризм є "культурним". Не можна вважати, що культурно-моральною орієнтацією не позначається, скажімо, діловий, бізнесовий або лікувально-оздоровчий туризм.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.                 Осмислення феномена туризму в європейській історико-філософській традиції (М.В.Цюрупа) / Туристическая библиотека / [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://tourlib.net/books_ukr/filotur12.htm

2.                 Феномен туризму в просторі масової культури/ [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://igormelika.com.ua/moi-karpati/zbirayemos-v-gori/fenomen-turizmu-v-prostori-masovoi-kulturi

3.                 Туризм як соціально-культурний феномен(Л.О.Карпова) / Туристическая библиотека / [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://tourlib.net/books_ukr/filotur24.htm

4.                 Філософія туризму (В.С. Пазенок) / [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://vechervkarpatah.at.ua/index/filosofija_turizmu_b_c_pazenok_2/0-1624