Дослідження туристично-рекреаційних ресурсів Звенигородського району

         Шевченкового слова. Музейні матеріали розповідають про життя та творчість поета, художника, гравера Т.Г.Шевченка. Привертають увагу оригінальні речі - стіл, лава з Шевченкової хати, меблі з Енгельгардського маєтку, стародруки, мистецькі вироби народних майстрів с. Керелівки, подарунки, що надійшли від родичів Т.Г.Шевченка.

      У районі  вже склалися зачатки необхідної туристичної інфраструктури, є готелі, ресторани, кафе, музеї , розробляються туристичні маршрути :

Таблиця 1

      В якості основного туристичного і курортного центру Черкащини можна оголосити Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка»           Заповідник розташований в центрі Черкаської  області Звенигородського району.                                                                                                                          Генеральний директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко                                                                                                    Так, у селі Моринці, де народився Тарас Шевченко, вже приймає туристів власниця приватної садиби «Кобзарева колиска» В. С. Чепурна.          Пропонується маршрут на батьківщину Тараса Шевченка – село Моринці, де народився геній , село Шевченкове, де пройшло його дитинство, село Будище  (маєток Енгельгарда), де Шевченко служив у пана козачком. Зустріч групи у м. Звенигородка Черкаської област.                                                                             (Черкаси-Звенигородка  110 км)

Переїзд у с. Моринці                                                                                                                                      Відвідування музею-філіалу Національного заповідника “Батьківщина Тараса  Шевченка”. Комплексна екскурсія -   відвідування хати Якима Бойка (діда Тараса Шевченка), надвірної комори, хати Андрія Копія, каплиці.    Знайомство з особливостями побуту тогочасного українського села на Наддніпрянщині. Відвідування кузні. Піший спуск до Попової копанки. Відвідування хати чумака  - архітектурної пам’ятки ХІХ ст. Дубовий гай Моринців.                                                                                                                                          Переїзд до с. Шевченкового (Керелівки)                                                                                 Музейний комплекс Національного заповідника “Батьківщина Тараса  Шевченка” в с. Шевченкове - відвідування садиби, де пройшли дитячі роки поета, музею, саду, могили матері Тараса Шевченка. Хата “під склом” –хата дяка, де навчався та наймитував Тарас Шевченко. Відвідування могили батька Тараса Шевченка.                                                                                                    Переїзд до с. Будище                                                                                                                   Вітряк. Гупалівське урочище. Прогулянка дендропарком, де ростуть 800-літні дуби.  Відвідування маєтку пана Енгельгардта (поміщика, у якого наймитував малий Тарас). Тарасова криничка.                                                                Повернення в м. Черкаси     

Таблиця 2

Таблиця 2 (продовження) Як дістатися до Звенигородки

         Історія заповідника починається з історії садиби у Керелівці, де минуло дитинство поета. Дворище, як відомо не було дідівщиною Шевченків, а придбане ними у1816 році. Григорій Іванович та Катерина Якимівна посиротили дітей дуже рано, недовго господарювала на цій садибі і мачуха, Оксана Терещенчиха . Батьківщину успадкував старший син Микита, а по ньому – його діти.                                                                                                                                                     Важкими і крутими шляхами доля вела Тараса від порогу батьківської хати до  Будищ,  Вільно, Петербурга Казахстану, аж до всесвітнього визнання . Але він ніколи не забував, якого роду коріння, не цурався тої мови, «що мати

співала, як малого повивала, з малим розмовляла…» Тричі повертався до рідної Керелівки аби пройтися стежками свого дитинства, схилити  голову перед могилами батьків ,зустрітися з братами і сестрами. Над усе мріяв жити в Україні але не судилося…

    По смерті Шевченка  люди їхали у Керелівку, на  батьківську садибу Пророка українського  народу. До маленького зошита, першої  книги вражень, вони записували  свої відчуття духовного піднесення, енергетики цих місць. Залишили  в ній також багато побажань  з приводу створення на цій  святій для кожного українця  землі музею чи облаштування  «хоч маленької музейної кімнати».

   В 1935 році розпочалося  будівництво музею. Просто неба  на подвір’ї відтворили в дійсних  розмірах хату батьків Шевченка, збудувавши її за кілька десятків  метрів від місця, де вона  стояла насправді. На місці  де стояла хата – постать  13-річного Тараса в бронзі.

 У 1939 відкрили літературно-меморіальний  музей. Музейні матеріали розповідають  про життя та творчість поета,  художника, гравера, філософа, мислителя.  Привертають увагу оригінальні  речі  - стіл, лава з Шевченківської  хати, меблі,з Енгельгардтового маєтку, стародруки, мистецькі вироби місцевих  умільців, подарунки, що надійшли  від родичів Т.Г. Шевченка.

1992 року літературно-меморіальний  музей Т. Г. Шевченка увійшов  до складу новоствореного Державного  історико-культурного заповідника  «Батьківщина Тараса Шевченка»,  який об’єднав села дитинства  Кобзаря. На балансі заповідника  знаходиться 40 об’єктів та пам’яток  культурної спадщини України.

     У 2006 році  Державному історико-культурному  заповіднику заповідником «Батьківщина Тараса Шевченка» надано статус національного.

  Заповідник є духовною  субстанцією українців та шанувальників  українства. Все на цій землі  особливе, чаруюче і неповторне.                                                                   Моринці. Село відоме на весь світ тим, що тут народився великий геній українського народу – Тарас Григорович Шевченко. Тут знаходиться садиба-музей Т. Г. Шевченка – місце, де явився світові Великий Кобзар.                  Це надзвичайно мальовнича місцевість. Тут густі ліси, квітучі сади, красиві балки, велика кількість ставків та струмків. На території Моринців близько 30 рукотворних ставків, деякі з них об’єднані в каскади. Численні балки вкриті густими садками. Територія Моринців та прилеглих сіл заповідна. Село входить, і більше того, є одним із центрів туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини».

         Малий Тарас жив у хаті свого  діда по матері – Якима Бойка.  Сьогодні це майже центр села , а колись глуха околиця біля  глибокого, густо зарослого яру  та Мориного ставу (цей ландшафт  зберігається й понині). У відтвореній  майже на тому місці хаті  Якима Івановича  Бойка в  наш час проводяться цікаві  екскурсії . Це низенька, напівтемна  дерев’яна хата з піччю, лежанкою, поликами жердками для одягу,  столом, лавами, скринями. Хата на  два крихітні віконця з   чотирма крихітними шибками. Наприкінці 1815 року Шевченки змушені були  переїхати до Керелівки (нині  Шевченкове)

В селі створюють всі умови, необхідні для туристичного відпочинку. Розвивається сільський зелений  туризм, розробляються туристичні

маршрути. Тут можна ознайомитись з народними промислами та мистецтвом краю.                                       

 Будище.       Село розкошує між Моринцями та Шевченковим. Відвідувачі батьківщини  Тараса Шевченка  обов’язково бувають у ньому. За часів Т. Г. Шевченка тут був маєток Енгельгардів, у якому малий Тарас служив козачком у 1829 році. Сьогодні від маєтку зберігся будинок, льох, сад та алея каштанів, що веде до будинку. Зберігся і дуб, у якому Тарас Шевченко ховав свої малюнки. Він отримав в народі назву «Шевченків дуб».

Зустрічають подорожніх пам’ятник  молодому Тарасу Шевченку, а біля маєтку – пам’ятна дошка, на якій зроблений  відповідний напис:                                   Шевченкове ( до початку ХІХ ст.. – Керелівка, до 1929р. - Кирилівка)    Перша згадка про село датована в історичних джерелах 1618 р. Жалюгідний вигляд мала Кирилівка за часів Шевченка. Достатньо відвідати хату дяка з маленькими віконцями, побудовану 1782 р. , яка була не найгіршою в селі. Збережена вона тому, що після смерті батьків Тарас Шевченко деякий час жив у дяка, допомагав по господарству та вчився малювати. Відвідавши  Кирилівку у 1843 році, Шевченко намалював у альбомі олівцем хату, у якій минуло його дитинство, та портрет діда Івана. У садибі батьків відтворено за малюнком поета хату, в якій виріс Тарас Шевченко, упорядковані могили батька та матері поета (їй і величний пам’ятник поставлено) та інші шевченківські місця.  В експозиції літературно-меморіальному музею відвідувачі можуть познайомитися також з історією села, цей зал ще відкрито у 1967 році.    

                                                                                                                                                                                                                                                             Шевченкове.    Село Звенигородського району, розташоване на крутих схилах долини р. Постулу за 17 км від автодороги Стеблів-Лисянка. Шевченкове (до початку XIX ст. називалося Керелівка, а до 1929 року –

Кирилівка) з'явилося в XVIII ст. і широко відоме серед тисяч  сіл України завдяки тому, що тут  пройшли дитячі роки великого поета  і незаперечного авторитета України  Тараса Шевченка (1814-1861). У 1816 році його родина кріпаків перебирається сюди із с. Моринців, що розташоване неподалік. У 1823 році помирає мати Тараса, батько жениться на вдові, яка мала трьох власних дітей і не жаліла пасинка. З цього часу, за словами самого поета з його автобіографії (єдиного достовірного документа про дитинство Т.Шевченка, написаного за рік до смерті): "Втративши батька і матір, притулився я в школі у парафіяльного дячка". Тут він навчився грамоті, хоча п'яниця дяк усіляко тиранив своїх учнів. Безпритульне (батько помер в 1825 році) і безрадісне дитинство залишає тяжкий спогад про безпросвітне кріпосне життя, що періодично спливає впродовж усієї творчості поета. Вочевидь, найбільш теплі почуття в душі підлітка залишив лише батьківський сад, у якому юний Тарас проводив переважну частину свого дитинства, описаний у повісті "Княгиня": "Та який сад! Бачив я на своєму віку такі чималі сади, як наприклад Уманський чи Петергофський, але що це за сади! Гроша не коштують у порівнянні з нашим чудовим садом: густим, темним, тихим, словом, іншого такого саду немає на всьому світі". У цій цитаті дивним чином переплелися яскраві дитячі (на все життя!)  спогади з разюче ємною оцінкою української ментальнсті, у якій чітко сплановані західно-європейськими архітекторами алеї та естетично гармонічні паркові композиції не йдуть ні в яке порівняння і за визначенням програють не контрольованій людиною природній натуральності.  
Завдяки щасливому випадку або особистій кмітливості в 1828 році Т.Шевченко потрапив у прислугу до місцевого поміщика Павла Енгельгардта, що після смерті батька володів Кирилівкою і навколишніми селами. У тому ж році Т.Шевченко покинув рідні місця, супроводжуючи