Дослідження туристичних ресурсів Африки

Лекція 

Африканський  макрорегіон

План (логіка) викладу та засвоєння матеріалу:

14.1.Природні  рекреаційні ресурси

14.2. Історико-культурні  рекреаційні ресурси

14.3. Соціально-економічні  рекреаціїні ресурси

14.4. Рекреаційна  регіоналізація

1. Природні  рекреаційні ресурси. Розмаїття природних умов – морські узбережжя Сенегалу, Гамбії, Середземного й Червоного морів, численні національні парки з рідкісними видами флори та фауни – зумовлюють привабливість африканського континенту для іноземних туристів. Африка – другий за розмірами материк після Євразії, який майже посередині перетинається екватором і простягається на південь і на північ від нього до субтропічних широт обох півкуль. Найбільшим островом макрорегіону є Мадагаскар, дрібні острови розташовані в Атлантичному й Індійському океанах, що омивають Африку. Середземне море й вузька Гібралтарська протока (макс. Ширина 14 км) відокремлює материк від Європи, Червоне море та Суецький канал – від Азії.

Рельєф материка переважно рівнинний, за винятком крайніх північної та південної його частин та окремих гір. Рекреантів особливо приваблюють Драконові, Капські гори, зокрема відома Столова гора поблизу Кейптауна (біля Мису Доброї Надії), а також найвища точка Африки – Кіліманджаро (Танзанія). На території Атлаських гір набули популярності зимові види спорту й альпінізм.

Спелеотуризм розвивається на основі підземних карстових форм. Наприклад, печера Ану Іффліс (фр. Anou Ifflis, Anu Ifflis т.е. «печера леопарда»  або «печера плямистої гієни) — вертикальна карстова форма на півночі Алжиру. Розміщена у південній частині провінції Тизи-Узу, на території національного парку Джурджура. Сформована у вапняках гірського хребта Джурджура, відкрита у 1980 році. Довжина печери  3800 метрів, глибина — 1170 метрів, що дозволяє її віднести до числа найглибших печер Африки. 

Клімат. Африка – найспекотніший материк, оскільки значна його частина простягається між тропіками. Середньорічна температура на континенті перевищує +20ºC, на півночі +25ºC, що загалом сприятливо для рекреації. Однак мала кількість опадів, крім території приекваторіальних широт, обмежує в багатьох країнах можливість розвитку рекреації через малу відносну вологість повітря (сухе й гаряче повітря створює дискомфортні кліматичні умови для відпочивальників). Такі умови характерні, наприклад, для Східної Сахари, пустелі Калахарі, м. Тріполі та ін. Тому основні рекреаційні зони розташовані на узбережжях морів та океанів, а також водосховищ, озер й ін. водних поверхонь. Значна кількість сонячної енергії прогріває водні масиви до дуже сприятливих умов (вище +17ºC майже впродовж року), а наявність вод сприяє підвищенню відносної вологості повітря (через випаровування), що створює комфортні умови для різних видів відпочинку. Вертикальна зміна кліматичних умов і, відповідно, ландшафту також спостерігається на Кіліманджаро, Ефіопському нагір’ї, в Атлаських і Драконових горах, що створює сприятливі умови для розвитку маршрутно-пізнавального виду рекреації. У ПАР розташований всесвітньовідомий кліматичний курорт Дурман, у Єгипті – Асуан. Ці курорти масово приваблюють відпочивальників.

Водні ресурси. Теплі води морів та океанів, що омивають материк, наявність найбільшого у світі оазису – долини ріки Ніл – і великих рік (Конго, Замбезі тощо), прісних і високогірних озер сприяє розвитку рафтингу, дайвінгу, пляжно-купального виду рекреаційної діяльності тощо. Дайвінг (підводне плавання) набув значного розвитку у прибережних водах Червоного моря. Центр підводного полювання розміщений у Малінді (Кенія) – на узбережжі Індійського океану із чудовими пляжами, дорогими готелями, фешенебельними ресторанами й нічними клубами. Пляжно-купальний вид відпочинку розвинутий на узбережжі Червоного моря (Єгипет) з всесвітньовідомим курортом Хургада.

Також туристів приваблюють  водоспади Вікторія на р. Замбезі (ширина 1800 м, висота 120 м), на кордоні Замбезі з Танзанією – водоспад Каламбо (висота 221 м), мальовничі водоспади на Голубому Нілі тощо. Всі ці природні об’єкти визначають атрактивність африканського материка та сприяють розвитку регіону.

Флористично-фауністичні комплекси. Із флористично-фауністичних комплексів найбільшої уваги заслуговують національні парки з різноманітними й багатими, зазвичай ендемічними та реліктовими видами фауни і флори: ботанічний сад Мунда-Ванга, парк Блу-Лагун, Ісангано, Казанка (Замбезі), Рас-Мохаммед, резерват Ваді-Рмираш (Єгипет), Аб’ята-Шала, Аваш, Бале (Ефіопія), Акфаду, Бабор, Белезма, Шреа (Алжир), Вікторія-Фолс (Зімбабве), місто-заповідник Мозамбік – справжній музей просто неба, морський національний парк Базаруту (Мозамбік), заповідники з ендемічними представниками флори й фауни Андрингітра, Андухахела (Македонія); парк Серенгеті (Танзанія), де під охороною знаходяться і травоїдні, і хижаки, цікавий тим, що це єдиний парк на земній кулі, де відбувається природна сезонна міграція тварин; природні ландшафти Тенере та національний парк Нігеру (Нігер). До атрактивних природних об’єктів належать флора та фауна національних парків Нігерії, які через ліцензоване полювання на диких тварин (передусім під час сафарі) приваблюють туристів.

Отже, регіони Африки дуже відрізняються природними особли-востями: локальною забезпеченістю вологою, специфічністю форм рельєфу, біорізноманіттям рослинного та тваринного світів. Спільним є тільки один елемент – велика кількість тепла. Несприятливі райони для розвитку рекреації – пустелі й екваторіальні ліси.

2. Історико-культурні  рекреаційні ресурси. Історико-культурна спадщина Африки багата й різноманітна. Туристів в основному приваблюють піраміди, руїни міських мурів, споруд різних епох, палаци, сакральні об’єкти тощо. До найбільш відвідуваних місць належать: Місто Мертвих (Каїр) – величезний цвинтар, захоронення на якому датуються ІІ тис. до н. е.; в Ель-Гізі (сучасна назва великого некрополя Латополя) – головні пам’ятки: піраміда Хеопса (висота – 137 м, довжина – 233 м, об’єм – 2 350 000 м³), Хефрена та Мікерина (єдине з 7 чудес світу, що дійшли до наших днів) та Сфінкс – колосальна скульптура  лева з людською головою, що уособлює фараона Хефрена (висота – 21 м, довжина – 73 м); у Саккарі – великий некрополь фараонів усіх династій із погребальним комплексом Джокера.

Архітектура. До найважливіших архітектурних об’єктів макрорегіону слід віднести вежу Трояна (130 р.), руїни міських мурів із брамами (XI ст.) у Єгипті; старовинну цитадель Касба, кам’яні брами Баб-аль-Джадід (1276) і Баб-аль-Манара (XIV ст.) – у Тунісі; руїни міських мурів давньоримської та візантійської доби – у Сфаксі; старе місто з мурами (1556 р.), турецьку фортецю (XVI-XIX ст.), палаци Дар Азіс-бей (XVI–XIX ст.) – у столиці Алжиру; палац імператора Менеліка ІІ (1894), Будинок Африки (штаб-квартира Організації африканської єдності (1961) – в Ефіопії.

Сакральні об’єкти. Всесвітньовідомі сакральні об’єкти – це монастир Св. Катерини, що знаходиться на Синайському півострові на висоті 1570 м із церквою Неопалимої купини, де Бог з’явився Мойсею; Велика мечеть, перебудована 1294 р. із базиліки Св. Марії, розміщена в Тріполі; католицький федеральний собор, колишній палац королів Імерина у столиці Мадагаскару Антананаріву; собор Святого Георгія (XІX ст.), собор Св. Трійці (1941) в Ефіопії; унікальний комплекс із 11 монолітних церков (XІІ–XIІІ ст.), вирубаних у вулканічному туфі, розташований у Лалібелі (на півночі Ефіопії).

Музеї. Серед визначних культурно-історичних пам’яток – національні музеї історії, колекції археологічних, палеонтологічних та антропологічних експонатів (ПАР і Ботсвані), давні палаци королів (Мадагаскар, Свазіленд, ПАР); у столиці Алжиру – національний музей старожитностей, первісної історії та етнографії. У музеях Єгипту знаходиться велика колекція експонатів епохи Давнього Єгипту, в тому числі скарби гробниці Тутанхамона.

Побут. Значного поширення в макрорегіоні набули народні промисли – візерункове ткацтво, килимарство, багатокольорова вишиванка, карбування на міді, інкрустація кісткою та перламутром дерев’яних і металевих виробів.

3. Соціально-економічні  рекреаційні ресурси. Більшість африканських країн – невеликі, слабкі в економічному відношенні держави з нечисленним населенням і малоосвоєними природними ресурсами. Ці країни здебільшого економічно залежні від своїх колишніх метрополій. Однак економіка окремих країн (ПАР, Єгипет, Марокко) безпосередньо залежить від туристичної галузі, яка розвивається доволі успішно – її частка у внутрішньому валовому продукті (ВВП) країни складає близько 7,4%. Близько 3% місцевого населення зайнято у сфері, безпосередньо пов’язаній з обслуговуванням населення, а в перспективі рекреаційна індустрія може стати потужним інструментом боротьби з безробіттям та основним джерелом валютних надходжень. Наприклад, у 2004 р. ПАР відвідала рекордна кількість іноземних туристів – 6,7 млн (на 2,7% більше, ніж у 2003 р.), що принесло близько 1,8 млрд дол. прибутку. Слід відзначити тенденцію до переважання приїжджих  із сусідніх африканських країн (69%) у загальному потоці іноземних туристів (наприклад, у ПАР приїжджають із Мозамбіка, Ботсвани, Зімбабве). За даними організації «Південно-африканський туризм», здалеку приїжджають усього 31% іноземців, причому безперечним лідером у цій сфері є Британія – у 2004 р. кількість британців, які відпочивали в ПАР, сягнула 471 234 осіб. Значні прибутки від туризму дає і спеціально побудований у ПАР центр розваг – місто Спан-Сіті.

Єгипет щорічно відвідують 5,5 млн  туристів, що забезпечує державі понад 4,5 млрд дол. прибутку. Крім того, якість обслуговування тут повністю задовільна, ціни помірні, а валютний курс вигідний. У туристичній сфері зайнято понад 1,5 млн єгиптян. Туризм у Марокко є також важливим джерелом надходження валют. Щороку до країни приїжджає до 6 млн осіб, переважно з Франції.

Слід зазначити, що переважну більшість  туристів, які відвідують Африканський материк, приймають країни Північної  Африки. У країнах північної, східної  та південної частин материка успішно  розвивається не тільки пізнавально-розважальний, а й діловий туризм – проведення міжнародних симпозіумів і самітів (наприклад, саміт ООН 2002 р.). Туристів також приваблює значна етнічна розмаїтість населення країн Африки, більшість якого проживає у сільській місцевості.

До негативних факторів впливу на розвиток міжнародного туризму в Африці слід віднести національно-визвольні рухи, військові перевороти, постійну боротьбу між етнічними та релігійними групами, військові конфлікти між країнами, що призводять до політичної нестабільної ситуації та появи в різних районах материка значної кількості біженців. Основною перешкодою для розвитку міжнародної рекреаційної діяльності є високий рівень злочинності. Практика засвідчує, що в Африці туристи, зазвичай є жертвами корисливих пограбувань, на відміну від інших країн, де напади здійснюються на політичному, національному, релігійному, культурному чи расовому ґрунті. Рівень злочинності також залежить від щільності населення, яка в пік сезону різко збільшується. Традиційний масовий туризм призводить до підвищеної концентрації людей на певній території, відповідно, чисельність правопорушень значно зростає. Для окремого типу порушників закону райони накопичення туристів – від популярних курортів до транзитних пунктів – є основними місцями «роботи».

Типовим для африканських країн  є низький рівень національного  доходу, що відображається у вигляді  слаборозвинутої інфраструктури, зокрема мережі шляхів сполучення, особливо у віддалених районах.

Загалом на африканському континенті до негативних чинників, що впливають на розвиток рекреації, відносяться:

а) низький рівень економічного розвитку, слаборозвинута туристична інфраструктура (транспортні комунікації, рекреаційні  споруди, зв’язок тощо);

б) несприятливі природні явища в  деяких регіонах (нестерпна спека, суховії або надмірна кількість опадів);

в) нестабільність політичного становища  та значні правопорушення з боку корінного  населення щодо рекреантів.

4. Рекреаційна регіоналізація. В Африці виділяють 4 субрегіони.

Південно-східний – вирізняється різноманітними ландшафтами (гірськими, рівнинними – савани, ліси). Активно розвивається такий вид туризму, як сафарі. Туристів приваблюють, в основному, піщані пляжі Маврикію, Реюньйону, Мадагаскару, Сейшельських островів та материкового узбережжя, а також ріки та водоспади. Історико-культурних пам’яток на території регіону збереглося порівняно мало. Субрегіон охоплює Ефіопію, Сомалі, Танзанію, Замбію, Мозамбік, Зімбабве, Ботсвану, ПАР, Намібію та острівну частину Індійського океану. Його природна межа проходить в основному уздовж рифового розлому.

Північний – природні умови сприятливі для розвитку рекреаційної діяльності. Відвідувачів приваблюють курорти субтропічного узбережжя Середземного, Червоного морів, численні й унікальні історико-культурні пам’ятки – піраміди та палаци арабських халіфів у Тунісі, Марокко, Лівії. Цей субрегіон приймає найбільше туристів (порівняно з материком). До його складу входять: Судан, Єгипет, Лівія, Алжир, Марокко, Західна Сахара, Мавританія та острови – Мадейра і Канарські.

Західний: острови Зеленого Мису, Гвінея, Гамбія, Кот-д’Івуар, Гана, Нігер, Нігерія, Кенія та ін. Розмаїття природних умов, самобутня культура народів і племен, залишки архітектурних пам’яток колоніальної епохи, морські узбережжя Сенегалу, Гамбії, численні природні національні парки з рідкісними видами флори та фауни зумовлюють привабливість субрегіону. Проте, незважаючи на ці сприятливі умови, регіон втрачає перспективи через соціально-економічні проблеми та військово-політичні конфлікти (С’єрра-Леоне, Ліберія, Кот-д’Івуар та ін.).

Центральний: Чад, Камерун, Екваторіальна Гвінея, Габон, Демократична Республіка Конго, Ангола. За рівнем соціально-економічного розвитку в Африці вони є найвідсталішими. Слаборозвинута тут і туристична інфраструктура. Несприятливі природні умови: часті посухи (Чад), опади понад 12 000 мм (узбережжя Гвіанської затоки), непрохідні джунглі. Туристів в основному приваблює екзотика флористично-фауністичних комп-лексів і нечисленні історико-культурні об’єкти. Розвиток туристичної індустрії стримують військово-політичні конфлікти (Ангола, Чад), а також складний санепідеміологічний стан субрегіону (поширення малярії, СНІДу тощо).