Анализ деятельности тур предприятия

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ

ТУРИСТИЧНОГО  ПІДПРИЄМСТВА 

     2.1. Основні підходи до аналізу діяльності підприємства 

     Аналіз  діяльності організації повинен бути комплексним, передбачати вивчення економічної і технічної сторін виробництва, а також соціальних і природних умов і їх взаємозв'язків з виробництвом. Складовими частинами його є:

     1) техніко-економічний аналіз, який повинні проводити технічні служби організації;

     2) соціально-економічний аналіз, який повинні здійснювати економічні служби організації, статистичні органи, соціологічні лабораторії та ін.;

     3) економіко-правовий аналіз, який повинні здійснювати юридичні служби організації;

     4) економіко-екологічний аналіз, який повинні проводити органи охорони навколишнього середовища [василевская].

     Окремо  постає питання про те, наскільки  можливе застосування методів і  прийомів економічного аналізу, що традиційно використовуються для аналізу діяльності промислових підприємств, що виробляють товари, на підприємства сфери послуг. Наприклад, обмеження фінансових коефіцієнтів, прийнята за оптимальну структура балансу, наявність виробничих запасів, ритміка і динаміка грошових потоків і багато інших показників отримають різне трактування залежно від характеристик об'єкту дослідження. Допустимо, навіть якщо розглядати послугу як окремий вид товару, безглуздо говорити про обсяги запасів турів у туристичного агента. Виключенням може бути випадок, коли турагент сплачує аванс (здійснює передоплату) операторові з тим, щоб отримати гарантію на придбання цих турів у високий сезон (виключний агент). Таким чином, частина комісійної винагороди, що залишилася у оператора, може вважатися запасом товарів, і то швидше для цілей економічного, а не бухгалтерського обліку. Далі, розробляючи пакетний тур, оператор практично завжди звертається до послуг декількох контрагентів (підприємств розміщення, транспорту, страхових, фінансових компаній і ін.), оскільки тримати на власному балансі всі необхідні активи недоцільно. Тому співвідношення власних і позикових засобів, – допустим, 20/80 – критичне для виробничого підприємства, для підприємства, що реалізовує послуги, є звичайним. Також досить важко судити про масштаби підприємства, що розробляє і реалізовує послуги, виключно на основі величини його активів, зокрема, основних фондів, оскільки більшість турпідприємств вважають за краще орендувати навіть адміністративні площі. Але класична схема аналізу може бути застосована до підприємств розміщення і харчування, основна діяльність яких направлена спочатку на виробництво туристичних послуг, а вже потім на їх реалізацію. У зв'язку з відмітним впливом чинника сезонності на перший план виходить управління грошовими потоками і аналіз динамічних рядів основних показників. Під час оцінки прибутковості / збитковості підприємства недостатньо користуватися даними річних і навіть квартальних звітів, необхідний зріз по місяцях для аналізу поточного року, а для аналізу тривалого (від 5 і більше років) періоду бажано додатково використовувати і методи згладжування часових рядів, щоб об'єктивніше охарактеризувати загальні тенденції. Особливої уваги заслуговують підприємства, що прямо або побічно відносяться до туристичної галузі, але провадять не основні, а додаткові і супутні туристичні послуги, і / або товари; що мають в своєму складі підрозділ, що виконує завдання агента або оператора. Наприклад, авіакомпанія, що спеціалізується на пасажирських перевезеннях, одночасно реалізує і тури у напрямах, вигідних для організації чартерних рейсів. У такому разі доцільно окремо аналізувати діяльність кожного з підрозділів компанії залежно від специфіки окремого виду виробничих функцій. Також вітчизняна традиція економічного аналізу тяжіє до методик визначення кредитоспроможності, прийнятих в банківській практиці, і значно менше уваги приділяється не фінансовим показникам. При написанні даного розділу автор також використовуватиме найбільш поширені методики оцінки фінансово-економічного стану підприємства, окремо даючи пояснення вживаним спеціальним коефіцієнтам. Також перед безпосередньо аналітичною частиною роботи стисло буде описана загальна методика аналізу.

     Кожна складова частина комплексного аналізу у свою чергу складається з сукупності взаємозв'язаних розділів. Так, наприклад, основні складові техніко-економічного аналізу представлені в табл.2.1 [васил].

     Таблиця 2.1

Складова  техніко-економічного аналізу 

 

      Об'єктивність комплексного аналізу істотно залежить від мети аналізу, від повноти і достовірності інформації, яка використовується при проведенні аналізу. У європейській практиці прийнята стандартна методика аналізу, яка передбачає наступні питання:

     1) короткий опис підприємства (загальна характеристика);

     2) опис основного виду діяльності, стратегія ведення бізнесу;

     3) опис ринку і маркетингова стратегія;

     4) виробництво і інфраструктура; основні види продукції, що випускається, і послуг;

     5) управління і процес ухвалення рішень; персонал;

     6) фінансовий стан підприємства;

     7) чинники ризиків;

     8) аналіз специфічних показників  залежно від виду діяльності [проект тасис].

     У вітчизняній практиці зазвичай аналізуються 3 складові: виробнича, маркетингова і фінансова. Втім, за винятком процесу ухвалення рішень і окремого виділення чинників ризику, вказані вище групи зазвичай містять всі згадані питання.

     В процесі розробки і впровадження рекомендацій з поліпшення показників діяльності як окремих підрозділів, так і підприємства в цілому, необхідно перш за все визначитися із загальною стратегією підприємства, його місією і, що важливо, ознайомитися з позицією апарату управління. Фахівцеві-маркетологові безглуздо пропонувати, наприклад, розширення асортименту послуг за рахунок впровадження нового туристичного продукту, нехай достатньо затребуваного на ринку і прибуткового, якщо керівництво компанії з будь-яких причин вирішило дотримуватися стратегії спеціалізації і зосереджує зусилля виключно на небагатьох напрямах, географічних або видових. Також неприйнятною буде стратегія інтенсивного зростання з метою багатократного збільшення продажів і, відповідно, прибутку, навіть якщо напрям добре розроблений і має стійкий попит, а ємкість ринку велика, якщо для підприємства складно або воно просто не планує найближчим часом отримувати нову ліцензію, сертифікувати новий для себе вигляд діяльності або змінювати облікову політику. Тому додатково розглянемо питання, що стосуються загальної характеристики підприємства.

     До  них відносяться [василевская]:

     1) репутація підприємства як юридичної  особи;

     2) ступінь повноважень здійснення тих або інших видів діяльності і операцій, що визначаються правовим середовищем, особливості облікової політики;

     3) внутрішня організаційна структура підприємства, ефективність використання внутрішньогосподарчого механізму, мобільність організаційної структури і т. д.;

     4) ступінь взаємодії організації із зовнішнім середовищем функціонування, оцінка взаємозв'язку організації з основними партнерами: постачальниками, споживачами, основними конкурентами;

     5) якість роботи управлінського  персоналу, всіх працівників,  безпосередньо пов'язаних з ухваленням оперативних рішень, з рішеннями в області планування;

     6) ступінь якості економічної і  кредитної політики організації;

     7) наявність видів діяльності, недостатньо  відрегульованих нормативно; можливість адміністративних і інших порушень.

     Автор роботи вважає потрібним розширити  опис ринку, під яким зазвичай розуміється зовнішнє середовище підприємства, короткою характеристикою правового регулювання господарської діяльності в рамках туристичної галузі, оскільки від вибору організаційно-правової форми підприємства безпосередньо залежить можливість здійснення тієї або іншої діяльності.

     Підприємства  в Україні можуть бути наступних  організаційно-правових форм: фізична  особа-підприємець та юридична особа. Вибір першої форми (приватний підприємець без створення юридичної особи) для здійснення підприємницької діяльності зручний з погляду організації бухгалтерського обліку і мінімізації оподатковування, але основним негативним моментом стає відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Приватний підприємець може залучати кошти від компаньйонів лише на умовах позики, що не завжди вигідно для них, або на умовах спільної діяльності, що теж не дає можливості компаньйонам контролювати рух коштів при веденні бізнесу. Юридичні особи, в свою чергу, поділяються на унітарні та корпоративні. Вибір між унітарним та корпоративним підприємствами залежить від того, чи до справи залучатимуться ресурси (майно, грошові кошти) декількох учасників. Слід звернути увагу на те, що відповідно стільки ж учасників будуть приймати рішення із стратегічних питань діяльності підприємства, нести солідарну відповідальність в межах своїх вкладів та брати участь у розподілі прибутку.

     Слід  відзначити, що форма "фізична особа-приватний  підприємець" може бути обрана лише для туристичного агенства, а ліцензію на операторську діяльність може отримати лише юридична особа. Це є найпершим обмеженням під час вибору стратегії розвитку підприємства.

     По-друге, слід приблизно уявляти обсяги операцій, що здійснюватиме підприємство. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні (за 1 квартал 2009 р. – 10,064868(6) грн., тобто 5032434,333 грн., або 5,03 млн. грн.). Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні (50,32 млн. грн. згідно курсу 1 кварталу 2009 р.).

     Статус  підприємства буде мати значення під час вибору форми і системи бухгалтерського обліку (рис.) [гост бизнес]:  

     

       

     

       

       
 
 
 

     Рис. Вибір форми бухгалтерського обліку 

     Підприємство  має право самостійно (у рамках діючого законодавства):

     1) визначити облікову політику  підприємства;

     2) відповідно до особливостей власної  діяльності та технології обробки облікових даних обрати форму бухгалтерського обліку;

     3) розробляє систему і форми  внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників щодо підпису бухгалтерських документів;

     4) затверджує правила документообігу  і технологію обробки звітної  інформації, додаткову систему рахунків  і регістрів аналітичного обліку.

     Облікова  політика в залежності від вибору методів оцінки активів може мати вплив на фінансовий результат діяльності підприємства за обліковий період. Від неї залежить розмір чистого  прибутку підприємства та оподаткованого прибутку.

     В залежності від форми бухгалтерського  обліку встановлюється склад фінансової звітності (рис.). Тому не завжди доречними стануть заходи із збільшення валового доходу підприємства у першому півріччі поточного року, якщо не планується змінювати склад фінансової звітності.