align="justify">      Далі  елементарні сигнали комбінації через приймальний розподільник прямують в набірний пристрій, де вони накопичуються і передаються  в дешифратор. Сигнали з виходу дешифратора вводяться в друкуючий  пристрій, який записує повідомлення на паперовій стрічці (у стрічковому телеграфному апараті, наприклад телетайпі ) або на рулоні (у рулонному телеграфному апараті ) . Синхронізація і фазування приймача здійснюються спільно приймальним розподільником і пристроєм, що управляє. Швидкість роботи приймача визначається приводом.

      До  складу Т. а. можуть входити також  автоматизуючі приставки (реперфораторная, трансміттерная), автовідповідач і  автостоп. Вони дозволяють автоматично  передавати і приймати повідомлення, перевіряти правильність встановленого  з'єднання, включати і вимикати привід Т. а.

      До  середини 20 ст Т. а. залишалися апаратами  з електромеханічним принципом  дії. До 70-м-коду рр. в СРСР і ряду зарубіжних країн налагоджений серійний випуск електронно-механічних Т. а.

      У таких апаратах більшість пристроїв, як правило, виконуються на базі безконтактних елементів, у тому числі: у передавачі — кодуючий і вихідний пристрої, розподільник, привід, пристрій, що управляє, датчик службових елементів; у приймачі — вхідний і набірний пристрої, розподільник, дешифратор. В електронно-механічних Т. а. є в порівнянні з електромеханічними ряд переваг: висока швидкість телеграфування, більший термін служби, менша споживана потужність, можливість швидкої зміни швидкості телеграфування і типа використовуваної коди. Ведуться роботи із створення повністю електронних Т. а.

3. Принцип роботи телеграфного зв’язку

      За  призначенням і характеру передаваної  інформації розрізняють наступні види телеграфного зв’язку: зв'язок загального користування, абонентський телеграф, відомчий телеграфний зв’язок, факсимільний зв'язок (фототелеграфний зв'язок). Телеграфний зв’язок загального користування служить для передачі телеграм, грошових переказів, повідомлень про телефонні переговори і т. п., що поступають на підприємства зв'язку (міські і сільські відділення зв'язку, районні вузли зв'язку).

      За  допомогою абонентського телеграфу абоненти можуть вести документовані переговори або однобічну передачу повідомлень, користуючись для цього телеграфними апаратами, встановленими безпосередньо в приміщеннях абонентів. Можлива також передача телеграм в мережу загального користування і прийом їх з цієї мережі.

      Підприємства  зв'язку здійснюють технічне обслуговування абонентських установок, а також  надають їм тимчасові прямі з'єднання  для передачі інформації, стягуючи за це певну плату. Абоненти такого телеграфного зв’язку — крупні підприємства, міністерства і відомства, постачальницько-збутові організації і т. п. Різновид абонентського телеграфу — Телекс, він використовується для міжнародного зв'язку.

      Відомчий телеграфний зв’язок організовується в галузях народного господарства, в яких потрібно передавати велику кількість документальної інформації (на ж. -д. транспорті, в цивільній авіації метеослужбі і т. д.). Він може бути організований по каналах міністерства зв'язку або по власних лініях і каналах даного відомства.

      Факсимільний  зв'язок служить для передачі на відстань нерухомих зображень, тобто  будь-якого ілюстративного, графічного і рукописного матеріалу. Цей  вигляд зв'язку не володіє всіма  характерними ознаками телеграфного зв’язку, але в силу умов, що історично склалися, його відносять до телеграфії. Факсимільний зв'язок використовується для передачі фототелеграм, смуг центральних газет, картографічних матеріалів з нанесеною на них метеорологічною обстановкою і т. д.

      За  способом організації передачі розрізняють  телеграфний зв’язок сімплексний і дуплексний. Сімплексний телеграфний зв’язок між двома телеграфними станціями (або абонентами) дозволяє передавати повідомлення в обидві сторони по черзі. При цьому для передачі і прийому використовується один і той же телеграфний апарат. При дуплексному зв'язку інформація може прямуватися в обидві сторони одночасно, для чого на кожній станції встановлюють два апарати — для передачі і прийому — або один апарат з електрично розділеними ланцюгами прийому і передачі.

      Будь-який буквено-цифровий текст є дискретним: незалежно від вмісту його можна  виразити кінцевим, порівняно невеликим  набором символів — букв, цифр розділових знаків. Тому складові елементи систем телеграфного зв’язку, зокрема телеграфні апарати, розраховують на передачу певної, заздалегідь заданої кількості поєднань елементарних сигналів, що відрізняються один від одного.

      Кожному такому поєднанню, званому кодовою  комбінацією, однозначно відповідає яка-небудь буква або цифра. В телеграфному зв’язку застосовуються двійкові сигнали, то є сигнали, які можуть приймати одне з двох можливих значень. Це дає максимальну захищеність сигналів від дії перешкод в лінії або каналі, а також забезпечує простоту реалізації пристроїв телеграфного зв’язку.

      Передача  кодових комбінацій може здійснюватися  двійковими сигналами різних видів. На рис. 3 показана форма найбільш споживаних двійкових сигналів.

      Сигнали постійного струму (одно- і двополюсні) застосовують при передачі повідомлень на порівняно короткі відстані (як правило, що не перевищують 300—400 км. ) по кабельних і повітряних лініях (фізичним ланцюгам).

Рис. 3. Види двійкових телеграфних сигналів: а — однополюсні сигнали постійного струму; б — двополюсні сигнали постійного струму; у — частотно-модульовані сигнали змінного струму; u — напруга; t — час; f 1 і f 2 — значення частот двійкових сигналів змінного струму.  

      На  магістральних лініях передачу ведуть двійковими сигналами змінного струму, що зазвичай модулюються по частоті, а як лінії використовують переважно  телефонні канали. Це дозволяє отримувати в одному телефонному каналі до 44 незалежних каналів телеграфного зв’язку. Для цього застосовується апаратура тонального телеграфування.

      В 70-х рр. 20 ст. основний принцип телеграфного зв’язку — принцип комутації каналів. Для передачі телеграми між двома телеграфними станціями встановлюється тимчасове пряме з'єднання, і телеграфні сигнали передаються безпосередньо з пункту подачі телеграми в пункт призначення. Після закінчення передачі по сигналу відбою з'єднання розривається а вхідні в нього канали використовуються для ін. з'єднань. Крайові абонентські установки, окрім телеграфних апаратів, обладналися пристроями виклику і відбою, що мають номеронабирачі телефонного типа. Комутаційне устаткування, що здійснює з'єднання абонентів, зазвичай розташовується на телеграфному вузлі, що знаходиться в обласному або краєвому центрі. Тут же встановлюється апаратура тонального телеграфування.  

        Крайові станції з телеграфними  апаратами, комутаційне устаткування  і канали телеграфного зв’язку, службовці для передачі інформації, утворюють телеграфну мережу . Структурна схема організації телеграфного зв’язку в мережі, побудованій за принципом комутації каналів, зі всіма вхідними в неї елементами приведена на рис. 4.

 

Рис. 4. Схема організації телеграфного зв'язку: ТА — телеграфний апарат; ВП — викличний прилад з номеронабирачем; А і Б — вузлові телеграфні станції з пристроями комутації.  

      На  схемі показано з'єднання двох крайових станцій через вузлові станції  А і Б. Залежно від розташування крайових станцій кількість вузлових станцій, що беруть участь у встановленні з'єднання, складає від 1 до 6.

      У ряді випадків в телеграфній мережі може не бути пристроїв комутації, тобто  в ній використовуються постійно закріплені канали, сполучаючі два  підприємства зв'язку. Зокрема, переважно  по закріплених каналах здійснюється передача інформації при радіотелеграфною зв'язку і факсимільному зв'язку.

      Комутовані  мережі сучасних телеграфних зв’язків економічніші, ніж мережі із закріпленими каналами; вони забезпечують велику гнучкість і можливість з'єднання будь-яких абонентів. Тому автоматизовані комутовані мережі телеграфних зв’язків найбільш поширені і є одним із складових частин створюваною в СРСР Єдиної автоматизованої системи зв'язку (ЄАСЗ).

      Розвиток  техніки телеграфного зв’язку йде по лінії подальшої автоматизації процесів передачі, прийому і обробки інформації, вдосконалення телеграфних апаратів, каналообразующей і комутаційної апаратури. Вельми перспективне вживання ЕОМ (електронна обчислювальна машина) для обробки телеграм в телеграфних вузлах зв'язку. Розроблені і випущені перші зразки електронномеханічних телеграфних апаратів, що мають вищі експлуатаційні показники, ніж електромеханічні. У каналообразующей апаратурі тонального телеграфування застосовуються методи передачі і модуляції, що дозволяють отримувати більшу кількість перешкодостійких телеграфних каналів.

 

      

ВИСНОВОК

      Телеграфний зв'язок, передача на відстань буквено-цифрових повідомлень — телеграм — з обов'язковим записом їх в пункті прийому; здійснюється електричними сигналами, передаваними по дротах, і (або) радіосигналами.

      Відмітна  особливість телеграфного зв'язку — документальність: повідомлення вручається адресатові у вигляді друкарського (рідше рукописного) тексту. Це, а також прудкість передачі повідомлень зумовили значний розвиток телеграфного зв'язку, особливо у сфері управління, ділового і комерційного зв'язку. Окрім передачі телеграм, нею користуються для ведення документованих переговорів, передачі цифрової інформації, новин для преси, радіо і телебачення. Починаючи з 50—60-х рр. 20 ст. засоби телеграфного зв'язку використовуються також при передачі даних.

      Телеграфний зв'язок — старий вигляд електричного зв'язку. Він з'явився в 30-х рр. 19 ст.

      Основи телеграфії були закладені в Росії роботами П. Л. Шиллінга який в 1832 створив перший практично придатний комплекс пристроїв для електричного телеграфного зв'язку. Розроблена Шиллінгом система телеграфного зв'язку використовувалася у Великобританії (з 1837) і Германії.

      Телеграфний апарат, апарат для передачі і (або) прийому електричних телеграфних сигналів — для здійснення телеграфному зв'язку.

      Операції, що виконуються передавачем: шифровка (шифрація) передаваного знаку (здобуття комбінації елементарних сигналів відповідно до кодової таблиці); перетворення паралельної кодової комбінації в послідовну; включення до складу кодової комбінації службових сигналів для синхронізації і фазування приймача; передача в лінію зв'язку послідовності електричних сигналів потрібної тривалість і амплітуди. При роботі передавача кожен знак, відповідний передаваному повідомленню, від джерела інформації поступає в кодуючий пристрій (шифратор), де він автоматично перетвориться в кодову комбінацію, елементи якої, з'являючись на виході кодуючого пристрою одночасно, слідують в набірний пристрій.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Балагин І. Я., Кудряшов Ст А., Семенюта Н. Ф., Передача дискретної інформації і телеграфія, М., 2004.
2. Борців Д. С., Сухоруков Н. С., Телеграфний зв'язок на залізничному транспорті, 2 видавництва, М., 1971.
3. Кобленц А. І. Принципи побудови електронно-механічних телеграфних апаратів, М., 2003.
4. Копнічев Л. Н., Коган Ст С., Телеграфні апарати і апаратура передачі даних, М., 2005.
5. Матеріали по історії зв'язку в Росії, Л., 1966.
6. Наумов П. А., Коган С. С., Основи телеграфії, 2 видавництва, М., 1969.
7. Основи телеграфії і телеграфні станції, М., 2004.
8. Передача дискретної інформації і телеграфія, 2 видавництва, М., 1974.
9. Яроцкий А. С., Основні етапи розвитку телеграфії, М-код.—Л., 1963.