Податкова політика України

Закон про Єдиний Податок 
13 грудня, 2011

18 листопада 2011 року Президент України підписав Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" (“Закон про Єдиний Податок ”). Закон про Єдиний Податок набуде чинності 1 січня 2012 року, за винятком деяких положень, які вступлять у силу пізніше.

Основні зміни, передбачені Законом про Єдиний Податок, включають наступне:

        Скасування заборони на включення до складу податкових витрат витрат, понесених платниками податку на прибуток підприємств («Податок на прибуток») у зв’язку з придбанням товарів, робіт чи послуг у фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування

        Платники Податку на прибуток повинні будуть подавати перелік доходів та витрат, отриманих від / сплачених платникам єдиного податку, разом з деклараціями з податку на прибуток

        Граничний розмір доходу для платників єдиного податку збільшено до 3 мільйонів гривень для фізичних осіб - підприємців і до 5 мільйонів гривень для юридичних осіб

        Платники єдиного податку будуть розподілені на 4 групи. Фізичні особи-підприємці, які надають послуги платникам податку на прибуток, належатимуть до третьої групи, яка передбачає ставку єдиного податку у розмірі 3% у разі сплати податку на додану вартість («ПДВ») або 5% у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку 

        Ставки єдиного податку становитимуть від 1-20 відсотків мінімальної заробітної плати (для платників, яких віднесено до першої та другої груп) до 3-5 відсотків отриманого доходу (для платників, яких віднесено до третьої та четвертої груп)

        Платники єдиного податку, віднесені до третьої та четвертої груп, зможуть бути зареєстровані як платники ПДВ

        Юридичні особи, які обрали спрощену систему оподаткування, вестимуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об’єкта оподаткування 

        Платники єдиного податку повинні будуть визнавати дохід за касовим методом (тобто, на дату фактичного отримання грошових коштів чи безоплатно одержаних товарів або на дату списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності)

        Платники єдиного податку повинні будуть здійснювати розрахунки в грошовій формі. У іншому випадку застосовуватиметься підвищена ставка податку

        Закон прямо передбачає, що до складу доходів платників єдиного податку не включаються кошти, отримані за агентськими договорами (окрім винагороди повіреного), кредитні кошти, отримані дивіденди, внески до статутного капіталу, а також деякі інші види надходжень

        Не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання, які здійснюють організацію та проведення азартних ігор, операції з обміну валют, виробництво/продаж підакцизних товарів, продаж дорогоцінного каміння чи металів, виробів мистецтва, а також інвестиційні фонди і компанії та інші фінансові установи, нерезиденти, фізичні особи - підприємці, які здійснюють діяльність у сфері аудиту, та деякі інші. 

Податкова політика України

1. Загальне поняття податкової політики

2. Головні завдання податкової політики

3. Принципи податкової політики

1. Загальне поняття податкової політики

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості.

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

- по-перше власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

- по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету.

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необгрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

Податки здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб’єктів господарювання. Тому податкова система повинна будуватися з урахуванням вище названих чинників, а вони, в свою чергу, можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

2. Головні завдання податкової політики

Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку — це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого — забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.

Тому основне завдання держави і її органів полягає в тому, щоб створити настроюваний податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб.

У широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. І взагалі, щодо поняття справедливості в оподаткуванні, то воно є відносним і те що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкової системи, яка б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно.

Тому на величину податкових надходжень впливає і таке явище як ухиляння від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а разом і до скорочення податкової бази.

Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити широко: який із способів — податки чи позики більше відповідає вищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних і завжди обмежених ресурсів між приватним сектором і державою? Наукова думка й фінансова практика здавна шукають відповідь на питання: як податки і позики окремо або в поєднанні впливають на комбінацію соціально-економічних параметрів (особистий добробут, суспільне багатство, фінансовий стан державної скарбниці), якими є державно-фінансові й одночасно економічні, господарсько-майнові ефекти фіску?

У зв’язку з цим в арсенал фінансової науки введені поняття “податкові фінанси” (tax finance) та позичкові фінанси (debt finance). В принципі шляхом референдуму чи голосування за кандидатів з різними програмами виборці роблять альтернативний вибір між фінансами “податковими” і “ніякими” — в останньому разі фінансування потреби просто відхиляється.

Першим дослідником податкових і позичкових фінансів був Давід Рікардо. Він дійшов висновку, що ці дві форми фінансів еквівалентні стосовно впливу на характер і обсяг суспільного добробуту (“теорема еквівалентності Рікардо”). Іншими словами, в стосунках платників податків з державою податки та позики сприймаються приватними особами однаково.

В вітчизняній фінансовій літературі багато разів посилалися на протилежну думку Рікардо, що для блага людства треба позбутися державного боргу; що система позик більш спустошлива для національного капіталу, ніж система оподаткування того ж розміру. Зручні для політиків позичкові фінанси мають проте, очевидну тенденцію до марнотратства.

В умовах широкої демократії неминуче треба врахувати такий фактор як популярність, а податки ніде й ніколи не були популярними. В короткостроковому вимірі державний борг підтримує рівень оподаткування на достатньо необтяжливому рівні, щоб стимулювати розвиток підприємництва та прибуткового господарювання в будь-якій галузі. Зрештою дилема “податки-позики” не передбачає вибір “або-або”, вона вирішується як фіскальний тандем “і-і”.

Проблема полягає у визначенні суспільно необхідної та суспільно можливої межі оподаткування в конкретній соціально-економічній ситуації, в пошуках оптимальної для неї податкової системи.

Податкову політику, які діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають у широкому і вузькому планах. У вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування — встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.

3. Принципи податкової політики

Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Тому суть основних принципів податкової політики полягає у наступному:

1. Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податку, тобто рівня його доходів.

Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, в ідеалі у них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Це насамперед повинно стосуватися прибуткового і майнового оподаткування. При оподаткуванні доходів фізичних і юридичних осіб необхідно враховувати майновий стан податкоплатника. Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Хоча ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками заслуговує на увагу.

2. Оподаткування доходів має носити однократний характер. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме.

Прикладом реалізації на практиці цього завдання є заміна податку з обороту податком на додану вартість. Тепер новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації.

В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру її проходження по виробничому ланцюжку аж о кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. В цьому одна з переваг ПДВ.

3. Сплата податків має носити обов’язковий характер. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків в неминучості платежу. Система штрафів, санкцій і громадська думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були ще менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.

Діюча система штрафів не є оптимальною. У законодавстві є багато “прогалин”, які дозволяються уникнути покарань. Тому необхідно проглянути існуючу систему штрафів і санкцій за несплату податків. Зробити акцент на виховному характері покарань та їх посиленні від першого випадку з кожним наступним рецидивом.

4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і податкової адміністрації.

Це означає, що оподаткування повинно проводитись з мінімальними адміністративними витратами, а законодавчі акти по податках і податкових платежах повинні бути прості і зрозумілі як для податкоплатників, так і для контролюючих органів.

5. Податкова система має бути гнучкою і такою, що швидко адаптується до мінливих економічних і суспільно-політичних потреб. Один з важливих аспектів цього положення — практика застосування різних пільг. Не можна “безоглядно” і “безсистемно” їх роздавати. В такій ситуації необхідно практикувати адресне податкове стимулювання різних галузей або регіонів. До речі, такий підхід збігається із світовою практикою пільгового оподаткування і стимулювання розвитку економіки. В жодній країні не має прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обґрунтування й розрахунків.

6. Податкова система має забезпечувати перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

На даний час, у нашій країні не розроблена податкова політика, яка б усіх влаштовувала. завдання, яке ставиться сьогодні перед Державною податковою адміністрацію України, — створити податкову службу, яка навіть при недосконалому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити надходження податків до бюджету. Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду.