Податкові правовідносини

2) використанні заходів примусу  (припинення операцій платників  податку, застосування адміністративного  затримання, застосування зброї  і спеціальних засобів;

3)накладенні стягнень (застосування  санкцій за податкові правопорушення, адміністративних штрафів).

Обов’язки податкових органів поділяються  на:

а) контрольні: проведення планових перевірок; вимога усунення виявлених порушень;

б) облікові: організація обліку платників  і майна;

в) інформаційні: інформація платників; забезпечення документацією і бланками платників податків;

г) організаційні: залік (повернення) зайво сплачених платником податків; додержання податкової таємниці; здійснення виробництва по справам про податкові  правопорушення.

Спеціальними нормами регулюється  відповідальність податкових органів, посадових осіб та інших працівників цих органів [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Правове регулювання  безготівкових розрахунків.

Розрахункові  відносини в Україні зумовлені  наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні  більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.  
Зобов’язання платника (покупця, замовника,і іншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду , тощо).  
Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні отримувачем засобів (поставщиком, підрядчиком, виконавцем тощо), свого зобов’язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до зобов’язання платника.  
Теорія розрахункових правовідносин була народжена існувавшими після кредитної реформи 1930-1932р.р. адміністративно-командними методами управління економікою, особливим правовим положенням банку, який є одночасно органом управління і господарюючим суб’ектом, що об’ективно потребувало спеціального правового регулювання і виділення самостійних розрахункових правовідносин.  
Зараз, коли Україна стала ринковою державою, безготівковій формі розрахунків і розрахункам взагалі стали приділяти багато уваги як в юридичній літературі так і в законодавстві України.  
Безготівоквий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’ектів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо [6].

Безго тівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками  та між кліентами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових  документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує  гроші за дорученням кліента і  зараховує ці гроші на його банківський  рахунок на підставі поданих розрахункових  документів. Акредитив - це розрахунковий  документ, за яким один банк доручає  іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.  
Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання  коштів з рахунку.  
Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадийні неплатежі - характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неєфективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло , що при бартері кошти на рахунки господарських субьектів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків.  
Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних видносин між господарськимим суб’ектами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.  
Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм влсності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка кліента списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.  
Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.  
Установи банків здійснюють контроль за додеранням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.  
Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.  
Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принцепове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.  
Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроеконмічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’ектів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.  
Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).  
Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.  
Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:  
1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.  
2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб’єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза іхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.  
3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться , як правило, після видпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну видпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.  
4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.  
5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, шо є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принцепі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.  
6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтрулювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.  
7. Постачальники і покуці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах [7]. 
Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.  
Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).  
В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.  
Спосіб безготівкових розрахунків у широкму розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб”ектами своїх грошових зобов”язань один перед одним. різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.  
Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.  
У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:  
— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.  
— зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.  
Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.  
Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.  
В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні таварооміні операції з передачею права власности на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взємних вимог.  
У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.  
Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економиці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платнеків). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальни терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).  
Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економиці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її провекдення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.  
За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового беплатного предмету, який одержує постачальник.  
В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки. засновані на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.  
При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.  
Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарьскими суб’єктами. Залік взаємної заборгованності у міжнародних розрахунках називають клірінгом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження виідповідної суми податків до бюджету.  
Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’екта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.  
Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обгрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.  
Одна з актуальних наукових проблем - визначення струкрурно- функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:  
-принципи безготівкових розрахунків;  
-вимоги до організації розрахунків;  
-форми розрахунків;  
-розрахункові документи;  
-способи безготівкових розрахунків;  
Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю іх проходження.  
Як правило, безготівкові рорахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення платежу, на дві групи:  
— розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;  
— розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сумм тощо[8]. 
В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:  
— внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);  
— міждержавні розрахунки (між господарськими суб’ектами, які знаходяться на територіях різних держав).  
Безготівкові розрахунки класифікуються також як:  
— гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депоновання грошових засобів;  
— негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;  
Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:  
- прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;  
- транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).  
У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України:  
— оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;  
— підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахинків у господарвькому обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;  
— постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.  
Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватимется безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.  
Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових видносин.

Принциповою особливістю безготівкових розрахунків (на відміну від готівкових) є  те, що обов’язковим учасником цих  розрахункових відносин виступає банк (або кілька банківських установ). Безготівкові розрахункові відносини  є самостійними грошовими відносинами  за двома підставами: по-перше, до розрахунків  залучається банк, внаслідок чого не збігаються суб’єкти основних економічних  відносин і суб’єкти, що беруть участь у розрахунках; по-друге, грошові  відносини як допоміжна і складова функція основних економічних відносин відокремлюються від нього за допомогою спеціальної правової регламентації.

Відповідно  до ст. 40 Закону "Про Національний банк України" Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків  банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України  із застосуванням як паперових, так  і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових  операцій та розрахунків за допомогою  електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.

Учасники  безготівкових розрахунків відкривають  у будь-яких банках України за власним  вибором і за згодою цих банків рахунки, передбачені Інструкцією  про порядок відкриття, використання і заіфиття рахунків у національній та іноземних валютах, що затверджена  постановою Правління Національного  банку України від 12.11.2003 р. №492.

Для відкриття поточного рахунку  юридичні особи надають установам  банків такі документи: 1) заяву на відкриття  рахунку встановленого зразка, яку  підписує керівник або інша уповноважена на це особа; 2) копію свідоцтва про  державну реєстрацію юридичної особи  в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально  або органом, який видав свідоцтво  про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним  особам, які утримуються за рахунок  бюджетів, цей документ не вимагають; 3) копію належним чином зареєстрованого  установчого документа, засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або  нотаріально; 4) копію довідки про  внесення юридичної особи до Єдиного  державного реєстру підприємств  та організацій України;, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально  чи підписом уповноваженого працівника банку; 5) копію документа, що підтверджує  взяття юридичної особи на облік  в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; 6) картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні  особи, які використовують найману  працю і відповідно до законодавства  України є платниками страхових  внесків, додатково до зазначеного  вище переліку документів мають подати: копію документа, що підтверджує  реєстрацію юридичної особи у  відповідному органі Пенсійного фонду  України, засвідчену органом, що видав  його, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; копію  страхового свідоцтва, що підтверджує  реєстрацію юридичної особи у  Фонді соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань України  як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально  чи підписом уповноваженого працівника банку.

Інструкція  про безготівкові розрахунки в Україні  в національній валюті встановлює, що для здійснення розрахункових  операцій можуть застосовуватись такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив. Крім того, документи можуть надаватися на паперових носіях та в електронному вигляді.

Як  уже зазначалося вище, грошовий оборот мас певну структуру, залежно  від юридичних особливостей відповідних  правовідносин, а також сфери  їх реалізації. Слід звернути увагу  на особливості участі банківських  установ у відносинах, пов’язаних із рухом грошових коштів у процесі  формування державних грошових фондів.

При сплаті податків і зборів у безготівковому порядку платник податків надсилає до установи банку платіжну вимогу на суму відповідного обов’язкового  платежу. При цьому за своєчасного  виконання платником податків податкового  обов’язку може виникнути ситуація, коли фактичне надходження сплачених  коштів до відповідного бюджету або  державного цільового фонду відбувається після закінчення встановленого  законодавством терміну сплати цих  платежів.

Відповідно  до п.16.5.1 ст. 16 Закону України "Про  порядок погашення зобов’язань  платників податків перед бюджетами  та державними цільовими фондами", за порушення строків перерахування  податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом "Про  платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи  день сплати у встановлених законом  розмірах, та штрафні санкції, а також  несе іншу відповідальність, установлену  Законом "Про порядок погашення  зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими  фондами" за порушення порядку  своєчасного та повного внесення податку, збору (обов’язкового платежу) до бюджету або державного цільового  фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування  таких платежів до бюджетів та державних  цільових фондів, включаючи нараховану пеню та штрафні санкції [9].

 

 

 

 

 

 

 

Завдання  №2

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.  Надайте правильну відповідь  на тест.

1	Муніципальний фінансовий контроль здійснюють: А) Міністерство фінансів України; Б) Державна податкова адміністрація  України; В) органи місцевого самоврядування; Г) Президент України.
2	Платники податків - юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов'язані подати органу державної  податкової служби відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського  та/або податкового обліку юридичної  особи, її відокремлених підрозділів: А) у 3-денний строк з дня  взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників  податків; Б) у 7-денний строк з дня  взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників  податків; В) у 10-денний строк з дня  взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників  податків; Г) у 15-денний строк з дня  взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників  податків.
3	Базовим податковим (звітним) періодом для збору за спеціальне використання лісових ресурсів, є: А) календарний місяць; Б) календарний квартал; В) календарне півріччя; Г) календарний рік.
4	До доходів загального фонду Державного бюджету України  належать: А) 100 відсотків вивізного  мита; Б) 75 відсотків вивізного  мита; В) 50 відсотків вивізного  мита; Г) 25 відсотків вивізного  мита;
5	Від сплати збору за першу  реєстрацію транспортного засобу звільняються легкові автомобілі для інвалідів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства  України: А) з об'ємом циліндрів  двигуна до 1000 куб. сантиметрів; Б) з об'ємом циліндрів  двигуна до 1200 куб. сантиметрів; В) з об'ємом циліндрів  двигуна до 1300 куб. сантиметрів; Г) з об'ємом циліндрів  двигуна до 1500 куб. сантиметрів.

 

 

 

Завдання  №3

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Надайте пояснення  наступних  юридичних термінів.

 

1) Згідно з п. 6 ст. 2 БК України бюджетні установи – це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими Отже виходячи з вищевизначеного до бюджетних установ відносяться: Верховна Рада; Адміністрація Президента; міністерства і відомства; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування (районні, районні у містах, міські, селищні, сільські ради); державні підприємства, установи і організації, що фінансуються виключно з бюджетів усіх рівнів [10].