Індивідуальне науково-дослідне завдання з "Митної справи"

       Ще одна проблема – надання правовласником гарантії щодо покриття можливих збитків імпортера та митниці. Більшість розвинених країн застосовують як гарантію внесення застави на рахунок митного органу чи приймають до розгляду фінансові гарантії банку.

Оскільки  в Україні інститут банківських  гарантій наразі не набув поширення, виникають певні складнощі при їх застосуванні.

    Загалом система захисту прав ІВ в Україні потребує серйозних змін. На сьогодні ДМСУ вже розробила проект Закону України “Про внесення змін до МК”, метою запровадження якого є внесення змін до глави 45 МК та до ст. 345 МК.

   Проект встановлює відповідальність власника прав на об’єкт права ІВ перед власником товару в разі призупинення митного оформлення, якщо при цьому факт порушення прав ІВ не доведено.

    Конче важливою в проекті є норма, яка передбачає право митних органів здійснювати призупинення митного оформлення товарів за власною ініціативою (застосування дії Ex Officio, що передбачено ст. 58 Угоди TRIPS), що вирішує, нарешті, проблему бездіяльності митних органів України при переміщенні таких товарів через митний кордон.

   У реєстр ДМСУ вноситимуться вже не товари, які містять об’єкти права ІВ, а об’єкти права ІВ, що зробить більш ефективним захист прав ІВ.

   Згідно з проектом Держмитслужба забезпечує оприлюднення переліку об’єктів права ІВ, включених до митного реєстру.

    Підтвердженням порушення прав ІВ при переміщенні товарів буде вже не рішення суду, а висновок експертизи.

    Новелою є й те, що відшкодування збитків митним органам, декларанту та іншим особам, в разі не підтвердження порушення прав ІВ при переміщенні товарів, щодо яких прийнято рішення про призупинення митного оформлення, здійснюється за рахунок особи, якій відповідно до законодавства належать майнові права на об’єкт права ІВ. При цьому грошова застава або інша фінансова гарантія попередньо вноситься цією особою на рахунок ДМСУ.

   Впровадження зазначених у проекті Закону змін усуває зауваження країн – членів робочої групи з питань вступу України до СОТ стосовно приведення законодавства щодо захисту права інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України у відповідність із Угодою TRIPS та не потребує додаткових фінансових витрат із Державного бюджету.

   Прийняття цього законопроекту – нагальний крок, однак, на жаль, не вирішує всіх питань, пов’язаних із забезпеченням охорони прав ІВ в Україні, оскільки створенню ефективної системи охорони прав ІВ перешкоджають, передусім, недоліки правової системи країни, інші серйозні проблеми, без вирішення яких докорінно змінити ситуацію неможливо. З-поміж них, зокрема, такі:

• зневага до охорони прав ІВ;
• недобросовісна конкуренція, пов’язана з неправомірним використанням об’єктів ІВ;
• потужні стимули до придбання та споживання продукції, виготовленої з порушенням прав ІВ, що діють в умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення.

   Низькі стандарти захисту ІВ в Україні здебільшого визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій сфері, позаяк вона вимагає досить великого обсягу специфічних знань.

Міжнародна  практика у сфері захисту прав ІВ свідчить про високу ефективність взаємодії митних органів, поліції і прокуратури. На жаль, існуючі повноваження митних органів України не дозволяють активно взаємодіяти з цими структурами, оскільки останні, на відміну від митних органів інших держав, не мають повноважень щодо оперативно-розшукової діяльності, а досвід здійснення контролю за товарами після їх митного оформлення лише напрацьовується.[2]

  Україна має в своєму розпорядженні чималий потенціал об'єктів інтелектуальної власності, проте значно поступається розвинутим країнам у їх комерційному використанні. Для подолання відставання слід ввести об'єкти інтелектуальної власності в господарський обіг та створити для них цивілізований ринок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Експортний  контроль в системі нетарифних обмежень.

         В сучасних умовах, що характеризуються зростаючою загрозою з боку терористичних угруповань різних мастей, однією з основних у системі державних структур, покликаних виконувати задачі по забезпеченню політичної, військової та економічної безпеки країни, є національна система експортного контролю.

      Призначення національної системи експортного  контролю будь-якої країни полягає  в забезпеченні контролю експорту та імпорту товарів подвійного застосування, що можуть бути використані при виробництві  зброї масового знищення (ЗМЗ - ядерне, хімічне і біологічне озброєння), ракетних засобів їхньої доставки, при виробництві звичайних озброєнь і техніки, а також товарів військового застосування з категорії звичайних озброєнь (озброєння, боєприпаси, спеціальна техніка і т.д.). При вирішенні цієї задачі відповідним структурам постійно потрібно шукати і знаходити баланс між двома напрямками діяльності держави. З одного боку, забезпечувати максимально можливий рівень експортних постачань високих технологій з метою одержання валютних надходжень до бюджету, з іншого - дотримуватись прийнятих міжнародних зобов'язань по нерозповсюдженню (ЗМЗ, ракетних засобів доставки, звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного призначення).

   Відповідно до Положення Про державний експортний контроль в Україні державний  експортний  контроль  -  комплекс заходів,  які здійснюють державні органи щодо забезпечення  державного  контролю за   міжнародними   передачами   товарів,   що  контролюються,  їх використанням юридичними  і фізичними особами   відповідно   до  
міжнародних зобов'язань України та інтересів національної безпеки.[4]

   Державному  експортному  контролю  підлягають  міжнародні передачі товарів таких категорій:

     1) товари,  що стосуються ядерної діяльності та  можуть  бути використані у створенні ядерної зброї;

     2) товари,  що можуть бути використані  у створенні  хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї;

     3) вироби   ракетної   техніки,   обладнання,   матеріали   і технології,  що  використовуються  або можуть  бути використані у створенні ракетної  зброї   

    4) товари військового призначення;

     5) товари подвійного використання.

     Процедури застосування  експортного   контролю за міжнародними передачами зазначених категорій товарів визначаються  відповідними положеннями, які затверджує Кабінет Міністрів України.

      Під міжнародними передачами товарів розуміються експорт, імпорт, реекспорт товарів, їх тимчасове вивезення за межі України або тимчасове ввезення на її територію, транзит товарів територією України, а також будь-які інші передачі товарів, здійснювані за межами України, за умови участі в них суб'єктів здійснення міжнародних передач товарів. Міжнародні передачі товарів включають надання посередницьких (брокерських) послуг, виробничу, науково-технічну та іншу кооперацію, демонстрацію товарів як експонатів на міжнародних виставках і ярмарках з метою рекламування, проведення іспитів, торгівлю та операції по обміну ними, що виконуються у встановленому порядку суб'єктами міжнародних передач товарів. У свою чергу, під суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів розуміється зареєстрований спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю суб'єкт господарської діяльності України, що має намір здійснювати або здійснює міжнародні передачі товарів, включаючи посередницьку (брокерську) діяльність.  
   Товарами військового призначення є вироби, послуги і технології військового призначення, а також базові технології. При цьому під послугами військового призначення розуміється надання іноземним юридичним або фізичним особам в Україні або за її межами послуг, у тому числі посередницьких (брокерських), у сфері розробки, виробництва, будівництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів або технологій військового призначення, а також надання певним юридичним особам іноземної держави або його представникам або іноземцям послуг по фінансуванню таких робіт. 
   Технологіями військового призначення є спеціальна інформація в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інформації), необхідна для розробки, виробництва або використання виробів військового призначення і надання послуг військового призначення. Ця інформація може надаватися у формі технічних даних або технічної допомоги. Базовими технологіями є технології, що визначають принцип роботи і використання техніки, і елементи технологій, без яких військова техніка не може бути створена і використана. 
   Товарами подвійного призначення вважаються окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також пов'язані з ними роботи і послуги, що, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях або для розробки, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки такої зброї або ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних і токсичних препаратів.  
   Державний експортний контроль здійснюється також щодо експорту або тимчасового ввезення товарів, не внесених у списки, якщо: 
   - такі товари ввозяться на територію України з наданням міжнародного імпортного сертифіката за вимогою держави-експортера. Міжнародний імпортний сертифікат — документ, виданий уповноваженим на це державним органом держави-імпортера, що підтверджує зобов'язання імпортера імпортувати товари у свою державу, а якщо товари не будуть до неї імпортовані, то не відправляти їх в інше місце без дозволу зазначеного державного органу; 
   - експорт або тимчасове ввезення таких товарів за межі України здійснюється в держави, у відношенні яких резолюціями Ради безпеки ООН, інших міжнародних організацій, членом яких є Україна, або національним законодавством установлено повне або часткове ембарго на постачання таких товарів. 
   При одержанні центральними державними органами влади, інформації про наміри або можливість використання будь-яких товарів, не внесених у списки, у державах, що є їх кінцевими споживачами, для розробки, виробництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, зберігання, виявлення, ідентифікації або для поширення зброї масового знищення або засобів його доставки, ці органи зобов'язані проінформувати про це Держекспортконтроль, який має право у зв'язку з цим застосовувати до таких товарів процедури державного експортного контролю. 
   Суб'єкти господарської діяльності, що мають намір здійснювати міжнародні передачі товарів військового призначення, попередньо реєструються Держекспортконтролем як суб'єкти здійснення міжнародних передач товарів. Після проведення експертизи такому суб'єкту видається свідоцтво про реєстрацію. Ідентифікація товарів, що вимагають одержання дозвільних документів на здійснення міжнародних передач таких товарів, покладається на суб'єкта господарської діяльності, але на практиці такою ідентифікацією займаються на комерційних засадах спеціалізовані організації. Для здійснення експорту та імпорту товарів військового призначення і товарів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, суб'єкти ЗЕД повинні одержати відповідні повноваження від Кабінету Міністрів України. При цьому суб'єкти ЗЕД зобов'язані попередньо створити систему внутрішнього фірмового експортного контролю, що підлягає атестації Держекспортконтролем. 
   Держекспортконтроль видає дозволи і висновки. Для проведення переговорів, пов'язаних з укладенням конкретних контрактів або для здійснення конкретних передач товарів по таких контрактах, надається разовий дозвіл або висновок терміном до одного року. Якщо передбачається кількаразове проведення переговорів або кількаразове здійснення таких передач конкретним кінцевим споживачам, видається генеральний дозвіл або висновок терміном до трьох років, Якщо передбачається кількаразове проведення переговорів або кількаразове здійснення передач різним кінцевим споживачам конкретної держави, може надаватися відкритий дозвіл або висновок на термін, обумовлений у рамках відповідних міжнародних договорів. 
   Для одержання генерального або відкритого дозволу або висновку відповідний суб'єкт зобов'язаний створити систему внутрішнього фірмового експортного контролю. За загальним правилом терміни розгляду заяв на надання дозволів або висновків складають: 
   45 днів — по експорту (реекспорту) товарів військового призначення; 
   30 днів — по експорту (реекспорту) товарів подвійного використання і тимчасовому вивезенню (ввезенню) будь-яких товарів, що підпадають під режим контролю; 
   15 днів — по імпорту і транзиту товарів, а також тимчасовому вивезенню або ввезенню товарів для демонстрації на виставках, ярмарках, з метою реклами, проведення випробувань і з іншою подібною метою, якщо це не передбачає передачу права власності на товар. 
   Суб'єкт ЗЕД зобов'язаний відмовитися від виконання контракту щодо будь-якого товару, якщо йому стало відомо, що товар буде використаний в інших цілях або іншими кінцевими споживачами, ніж це було визначено в контракті (інших документах), на підставі якого він одержав дозвіл, висновок або міжнародний імпортний сертифікат. 
   Держекспортконтроль і уповноважені ним інші державні органи України мають право проводити перевірку доставки або кінцевого використання товарів на будь-якому етапі їх міжнародної передачі і після фактичної доставки товарів кінцевому споживачеві. Порядок надання державних гарантій і гарантій українських кінцевих споживачів щодо використання в заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, що підлягають державному експортному контролю, здійснення державного контролю за виконанням цих гарантій, а також контролю за виконанням іноземними кінцевими споживачами своїх гарантій щодо використання в заявлених цілях товарів, імпортованих ними з України, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 р. № 920. Так, товари, ввезені на територію України з наданням гарантій щодо використання в заявлених цілях, не можуть бути реекспортовані з України або передані в треті держави на інших законних підставах без дозволу на це Держекспортконтролю, а іншому кінцевому споживачеві в межах України — без позитивного висновку Держекспортконтролю. Для оформлення гарантій щодо кінцевого використання імпортованих в Україну товарів використовуються міжнародний імпортний сертифікат, сертифікат підтвердження доставки, сертифікат кінцевого споживача та інші документи, що містять державні гарантії і гарантії кінцевого споживача щодо використання товарів у заявлених цілях. Наприклад, на запит імпортера товарів митні органи України видають сертифікат підтвердження доставки, яким підтверджують факт надходження товарів в Україну. 
   При здійсненні юридичною особою-суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів порушень, перелік яких установлений Законом від 20.02.2003 р., Держекспортконтроль може застосовувати санкції у вигляді штрафів, скасування або призупинення дії відповідного дозволу, висновку або міжнародного імпортного сертифіката, які він надав такому суб'єкту ЗЕД або скасувати його реєстрацію в цьому органі як суб'єкта здійснення міжнародних передач товарів. Суб'єкти ЗЕД — фізичні особи несуть цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність (наприклад, у відповідності зі ст. 333 Кримінального кодексу України, ст.ст. 188-17 і 212-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення).[5;310]

      Основу  системи експортного контролю будь-якої держави складають норми і правила міжнародних режимів та договорів експортного контролю, заснованих найбільш сильними країнами світу.

      Незалежно від того, чи є держава членом того або іншого режиму (договору) по нерозповсюдженню ЗМЗ, вона з метою  збереження необхідного для цивілізованої правової і незалежної держави статусу зобов'язана виконувати всі прийняті у світі норми і правила, що стосуються критичного експорту. Однак слід зазначити, що ці правила і норми досить часто допускають неоднозначне тлумачення, чим користуються найбільш економічно розвинені країни, і, у першу чергу США, у своїх власних інтересах. Така ситуація часто стає предметом міжнародних непорозумінь.

      Тому  питання експортного контролю, з  огляду на його важливість, завжди знаходиться в полі зору вищого керівництва країн.

     Кожна держава самостійно створює свою національну систему експортного контролю, виходячи з прийнятих міжнародних норм у цій області. Тип організації системи значною мірою визначається розподілом вищих владних повноважень у країні. На сьогоднішній день розрізняють три типи національних систем експортного контролю: президентсько-парламентська (США), урядова (Франція, Німеччина, Італія та ін.) і президентсько-урядова (Росія, Аргентина, Бразилія, Україна).

 Основною перевагою президентсько-парламентської системи організації експортного контролю є те, що цей процес постійно знаходиться під наглядом. Зокрема, у США президент повинний письмово повідомляти Конгрес, якщо сума експорту перевищує $14 млн. Крім того, за рахунок великої участі парламентаріїв у процесі здійснення експортного контролю сам цей процес забезпечений необхідною законодавчою базою, що дозволяє встановити чіткі правила поведінки.

      Сильні  і слабкі сторони урядової і президентско-урядової системи експортного контролю дуже близькі. Зокрема, сильними сторонами прийнятої в Україні президентско-урядової системи є:

      1.Пряма  виконавча вертикаль на чолі  з президентом, що забезпечує  дієвість керування процесом  експорту критичних товарів.

      2.Єдність  системи державного керування, що забезпечує ефективність роботи як при формуванні державної політики стосовно експорту, так і критеріїв постачань.

      3.Гнучкість  двоступінчастої системи, у якій  уряд здійснює практичну реалізацію  експортної політики держави.

      Сильні  сторони такої системи породжують і її слабкі сторони - відсутність дієвого контролю з боку законодавчої влади. А виняткові повноваження президента в питаннях експортного контролю стають засобом політичної боротьби за вплив на нього різних політичних угрупувань, що негативно відображується на нормативній базі, яка знаходиться в стані перманентної зміни.

      Становлення національної системи експортного  контролю почалося з перших днів незалежності України. За пройдені роки створено сучасну  систему експортного контролю, що забезпечує інтереси національної безпеки.

      Національна система державного експортного  контролю є невід'ємною складовою  структури державного керування. Історія  її створення і удосконалення, процес функціонування, задіяні державні структури, правова база, інформація про Списки товарів, що підлягають державному експортному контролю і т.д. досить докладно представлені на сайті науково-технічного центру експорту-імпорту спеціальних технологій, техніки і матеріалів (НТЦ). НТЦ є незалежною неурядовою організацією, створеною з ініціативи корпорації «ТАСКО» та підприємств і організацій Міністерства промислової політики України з метою зміцнення державної системи експортного контролю в Україні.

      Весь  процес експортного контролю в Україні  регулюється Комітетом з політики військово-технічного співробітництва і експортного контролю при Президенті України, що визначає державну політику в цьому питанні з урахуванням інтересів національної безпеки. До жовтневого 2002 року Указу Президента Комітет функціонував під егідою РНБО. У відповідності ж з цим Указом всі повноваження контролю над експортом озброєнь тепер покладаються на Адміністрацію Президента, де створюється спеціальний відділ.

      Основною  виконавчою урядовою структурою в сфері  експортного контролю на сьогоднішній день є Державна служба експортного контролю. Протягом декількох років її статус постійно змінювався. Останній раз це відбулося рік тому, коли відповідно до Указу Президента Державна служба експортного контролю одержала статус самостійного підрозділу в складі Кабінету Міністрів. Таким чином її повноваження підвищились до міністерських. При цьому ставилось за мету підвищення ефективності державного експортного контролю і забезпечення міжнародного авторитету України.

      Державна  служба експортного контролю відає  усім комплексом питань, пов'язаних з одержанням експортером ліцензії на вивіз контрольованих товарів. І тільки в незначній кількості випадків звертається до вищестоящого Комітету з політики військово-технічного співробітництва і експортного контролю при Президенті України, або до Кабінету Міністрів чи міністерств, уповноважених вирішувати ті чи інші питання, пов'язані з військово-технічним співробітництвом і експортним контролем, зокрема, до силових міністерств і структур держави (МО, МВС, СБУ, Державної митної служби, Державного комітету з питань охорони кордонів, МЗС, Міністерства промислової політики і т.д.). У свою чергу перераховані структури самостійно виконують визначені функції з питань експортного контролю в рамках власних повноважень. Велика роль приділяється, зокрема, питанню запобігання нелегальної торгівлі зброєю.