Роль ПДФО у формуванні доходів бюджету в Україні та в світі

Міністерство  освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський  національний економічний університет 

імені Вадима Гетьмана» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Експертна оцінка 

на тему: „ Роль ПДФО у формуванні доходів бюджету в Україні та в світі ” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2011

      Податок із доходів фізичних осіб в Україні

     Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок в Україні. Він являється платою фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з Податковим кодексом України. Отже, податок з доходів фізичних осіб в Україні належить до загальнодержавних платежів, а згідно з бюджетною класифікацією надходження від його адміністрування є закріпленим джерелом доходів місцевих бюджетів за розташуванням місця роботи платників податку.

     Він являється одним із найвагоміших податків, який виконує важливу соціальну функцію. В Україні він пройшов довгу історію трансформацій та перетворень. Так, 5 липня 1991 року було прийнято Закон Української РСР «Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства». Дію цього Закону було зупинено Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року. Вже 22 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», набирає чинності з 1 січня 2004 року і який втратив свою чинність з 1 січня 2011, адже набув чинності Податковий кодекс України.

     Платниками податку є фізичні особи-резиденти, що отримують доходи як у грошовій, так і натуральній формі з різних джерел в Україні та за її межами, фізичні особи - нерезиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні та податкові агенти. Об’єктом оподаткування  ПДФО є доходи з різних джерел, наявність яких зумовлює виникнення податкових зобов’язань платника податку. Оскільки податковим періодом з даного податку є місячний і річний терміни, то об’єктом оподаткування виступає як місячний дохід платника податку, так і сума цих доходів протягом року (річний дохід). Базою – є вартісний вимір об’єкта.  

     Задля наповнення пустої державної скарбниці в нашій країні було опробовано і прогресивну, і пропорційну системи оподаткування особистих прибутків. Але пошуки найоптимальнішого варіанту наразі не увінчались помітним успіхом.

     Зміни ставок податку на доходи фізичних осіб в Україні з 1991 року відбувались  часто. Кабмін гарячково займався латанням дірок в держбюджеті. З 1 грудня 1993 року до 1 жовтня 1994 року задля наповнення казни запровадили найжорсткішу шкалу оподаткування з максимальною ставкою 90%. Але попри збільшення ставок майже вдвічі, доходи бюджету від прибуткового податку з громадян зменшились. Спрацювало правило Лаффера, яке говорить, що ріст податкового тиску вище оптимальної точки приводить до зменшення надходжень.

     До 2004 року в Україні діяла прогресивна  шкала оподаткування, з мінімальною  ставкою 10% та максимальною – 40%. Розмір ставки залежав від обсягу оподатковуваного доходу, який вимірювався в кількості мінімальних зарплат. Що більшим був дохід особи, то вищу ставку податку застосовували до неї. Однак з 2004 року Україна перейшла на єдину пропорційну ставку оподаткування розміром 13% (з 2007 р. – 15%). З 2011 року діє базова ставка розміром 15% для доходів, які за місяць не перевищують 10 мінімальних зарплат та 17% - для доходів понад 10 мінімальних зарплат.

     Впровадження  пропорційної системи оподаткування  доходів фізичних осіб пояснювалось потребою запровадити для всіх єдині правила гри та стимулювати інвестиційну активність заможних верств суспільства. Передбачалось, що нові податки виведуть доходи багатьох громадян із тіні. Проте, як показує статистика, запланованих завдань досягти не вдалось. Надходження від податку на особисті доходи громадян після скасування прогресивного оподаткування скоротились. Частка податку на доходи у ВВП, яка 2003 року досягла 5,1%, суттєво впала. Ще більш помітним є зменшення частки податку в доходах зведеного бюджету України та в структурі податкових надходжень. За останніми двома параметрами нам так і не вдалось повернутись до рівня 2003 року, коли діяла прогресивна система.

     Щоправда, в 2005 – 2008 роках у абсолютних цифрах вдалось збільшити надходження  податку з доходів фізичних осіб майже в 2,65 раза. Але співвідношення у структурі податкових надходжень майже не змінилось. Якщо в багатьох країнах світу податок на особисті доходи формує до 40% бюджету і відіграє провідну роль в його наповненні, то Україна демонструє значно нижчі результати.

     Динаміка  надходжень ПДФО до Зведеного бюджету  України  має тенденцію до зростання, окрім 2009 року, коли відбулася Світова  фінансова криза, де був спад у  економіці країни.

     Таблиця 1. Частка податку з доходів фізичних осіб у Зведеному бюджеті та ВВП України

     Очевидним є те, що податок з доходів фізичних осіб в Україні не виконує своїх  основних функцій. Його можливості ефективного впливу на економічний цикл та обсяги масового споживання обмежені. Крім того, цей податок не справляється із своїм стратегічним завданням перерозподілу доходів між прошарками населення. Навпаки, податкове навантаження на громадян, котрі не мають високих доходів, серйозно зросло (від 10% до 15%). Саме на цю категорію населення зараз покладено основний тягар сплати податку з доходів фізичних осіб. А ось заможні громадяни отримали максимально комфортні умови. Принцип рівності в Україні успішно працює в одній сфері: олігарх і робітник, який отримує мінімальну зарплату, платять майже однакові податки.

     Світовий досвід

     У світі податок на доходи із фізичних осіб посідає важливе місце в  забезпеченні фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку. Але, на відміну від України, його основне призначення полягає зовсім не в стимулюванні інвестиційної активності, а в наповненні бюджету. Податкові ставки на доходи фізичних осіб відіграють фіскальну функцію. Справедливість в оподаткуванні тут оцінюється зовсім не за тим, хто скільки сплачує податків. Державу цікавить більше те, скільки коштів залишається у платника після їх сплати.

     Крім  того, більшість країн користується прогресивною шкалою оподаткування, оскільки вона стимулює попит на масові товари і послуги, водночас скорочуючи на предмети розкоші. Основним показником, який впливає на встановлення податкових ставок, є співвідношення доходів між найбагатшими і найбіднішими прошарками суспільства. Такий підхід є не лише виправданим з позиції соціальної справедливості. Він є непоганим стимулом для ефективного функціонування економіки. Вилучаючи у найбільш забезпечених верств надлишки доходів через прогресивне оподаткування, держава все одно залишає їм достатньо коштів для споживання. Частина доходів, яка забирається у багатих, перерозподіляється на користь бідних верств і стимулює загальний попит на товари і послуги. Як правило, держава може раціональніше розпорядитись надлишком вилучених коштів, ніж приватні особи. Підприємці на інвестиційні проекти витрачають в середньому до 30% своїх доходів, а решта йде на задоволення особистих потреб. Тому податок з доходів фізичних осіб у світі не розглядають, на відміну від наших урядовців, засобом стимулювання інвестицій. Там цю функцію виконують зовсім інші податкові механізми (податок на прибуток юридичних осіб, прискорена амортизація, податкові пільги для інвестиційної діяльності). 
 

     Таблиця 2. Ставки податку з доходів фізичних осіб в деяких країнах світу

     У більшості економічно розвинутих країн  світу громадяни з невисокими зарплатами звільняються від подоходного  податку. Натомість основний тягар  наповнення бюджету лягає на заможні  верстви населення, для яких встановлена прогресивна шкала оподаткування.

     Для прикладу, в Австралії функціонує п’ять ставок податку. Люди, чиї  доходи за рік менші 6000 доларів, звільняються від оподаткування. Громадяни ж, доходи яких перевищують 180 тисяч доларів, 45% свого доходу віддають у державний бюджет. В Канаді не оподатковуються доходи розміром до 10382 доларів. А ось ті, хто отримав понад 128 тисяч, зобов’язані сплатити 29% свого заробітку в казну. Ставки федерального податку в США складаються з шести рівнів і також залежать від сімейного статусу особи. Найменшу частину свого доходу (10%) віддають ті, хто отримує за рік до 8375 доларів. Якщо ж мова йде про громадян, котрі перебувають у шлюбі, то сума зростає вдвічі.

     У Великобританії існують такі ставки податку на доходи фізичних осіб: мінімальна (0%, для річного доходу до 2440 ф. ст.), базова (20%, 2440 – 37400 ф. ст.), максимальна (40%, понад 37400 ф. ст.). А з квітня 2010 року у зв’язку з фінансовою кризою та потребою збільшення суми податкових надходжень, було запроваджено ставку податку у розмірі 50% для доходів, які перевищують за рік 150 тис. ф. ст.

Таблиця 3. Частка податку з доходів фізичних осіб у Бюджетах Польщі, Сінгапура, Японії в дол.сша