Правові основи справляння збору за місця для паркування транспортних засобів

ПРАВОВІ ОСНОВИ СПРАВЛЯННЯ ЗБОРУ ЗА МІСЦЯ ДЛЯ ПАРКУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

У статті визначено правові основи справляння збору за місця для паркування транспортних засобів та міжнародний досвід визначення регулювання даного збору.

Ключові слова: збір за місця для паркування транспортних засобів.

В статье определены правовые основы взимания сбора за места для парковки транспортных средств и международный опыт определения регулирования данного  сбора.

Ключевые слова: сбор за места для парковки транспортных средств.

The article outlines the legal basis for charging fees for parking of vehicles and international experience determine the regulation of this collection.

Keywords: fee for parking vehicles.

 Постановка проблеми. Діяльність, пов’язана з паркуванням транспортних засобів, сьогодні набула широкого розповсюдження. При цьому плата за парковку автомобілів є одним з найбільш важливих джерел наповнення місцевих бюджетів у країнах з усталеними традиціями місцевого самоврядування. Тому визначення правових основ збору за місця для паркування транспортних засобів є актуальними особливо в період дефіцитності місцевих бюджетів, адже даний збір є додатковим джерелом їх наповнення.

Аналіз  останніх досліджень та публікацій. Збір за місця для паркування транспортних засобів є відносно новим збором в податковій системі України, що пов’язано з нещодавньою реформою в податковому законодавстві. Тому, наукове висвітлення даної тематики на даний час є недостатньо досліджене вітчизняними науковцями у сфері фінансового права.

Мета  дослідження. Метою дослідження є визначення особливостей правового регулювання збору за місця для паркування транспортних засобів.

Виклад  основного матеріалу. Збір за місця для паркування транспортних засобів відноситься до місцевих податків та зборів. Даний збір прийшов на заміну збору за паркування автотранспорту і діє з 01.01.2011 р. Та змінилась не тільки назва збору, а й принципові моменти, пов’язані з його нарахуванням та стягненням.

  Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках [3].  

Організація спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів здійснюється замовником за власною ініціативою  чи за поданням суб’єктів господарювання за попереднім погодженням з уповноваженими органами.  

Суб’єкт господарювання після підписання договору на експлуатацію зон паркування зобов’язаний: обладнати  зону паркування і місця паркування дорожніми знаками і дорожньою  розміткою, відповідно до Правил дорожнього руху, які затверджені Кабінетом Міністрів України, спеціальними технічними пристроями (огорожею, в’їзними і виїзними бар’єрами, шлагбаумами, приміщеннями для охоронців) за необхідності, інформаційним стендом (табличкою), розташованим на видному місці, який містить інформацію про суб’кта господарювання, схему паркувальної зони, перелік осіб, які мають право на безоплатне паркування легкових автомобілів відповідно до статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», режим роботи; підготувати працівників, які обслуговують зону паркування, забезпечити їх нагрудними знаками і посвідченнями встановленого зразка та контролювати виконання ними своїх обов'язків з обслуговування паркування; забезпечити працівників, які обслуговують зону паркування, реєстраторами розрахункових операцій або квитанціями встановленого зразка – бланками суворої звітності, оформленими відповідно до чинного законодавства, для видачі їх водіям автотранспортних засобів для паркування; проводити роз’яснювальну роботу і вживати заходи, що попереджають недопущення утворення стихійної торгівлі в межах паркувальної зони; виконувати функції контролю повноти і своєчасності оплати водіями послуг паркування і збору за місця для паркування транспортних засобів; своєчасно надавати до органів державної податкової служби розрахунок збору за місця для паркування транспортних засобів і в повному обсязі перераховувати його до місцевого бюджету.

Об’єктом оподаткування збору за місця для паркування транспортних засобів є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. № 875-ХІІ, із змінами та доповненнями. Згідно із ст. 30 даного закону органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання. 

Базою  оподаткування  є  площа  земельної   ділянки, відведена  для  паркування,  а  також  площа  комунальних гаражів, стоянок,  паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету [3].

Для встановлення ставки збору за місця для паркування транспортних засобів застосовується розмір мінімальної заробітної плати, установлений на 1 січня [3].

  Відповідно до ст. 266 ПКУ ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, незалежно від кількості часу, впродовж якого водіями розміщуються транспортні засоби на майданчиках для платного паркування, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Ставка збору  та порядок сплати збору до бюджету  встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою. При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність [3].

Збір сплачується  до  місцевих  бюджетів  авансовими внесками до 30 числа (включно) кожного  місяця (у лютому до 28 (29) включно) за місцем розташування спеціально відведеного  місця  для паркування транспортних засобів.  Остаточна сума збору,  обчислена відповідно  до  податкової  декларації  за  податковий   (звітний) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових платежів),  
сплачується  у  строки,  визначені  для  квартального  податкового періоду – до 31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня [2].

Базовий податковий (звітний) період, тобто період, за який платник  зобов’язаний здійснювати розрахунки збору за паркування транспортних засобів, подати податкові декларації та сплатити його до бюджету, дорівнює календарному кварталу. У цілому порядок обчислення та строки сплати збору за паркування транспортних засобів покликані значною мірою впорядкувати розміщення місць парковки автомобілів, законодавчо врегулювати платні види послуг у цій сфері, забезпечити стабільні обсяги податкових надходжень до місцевих бюджетів, що в кінцевому підсумку сприятиме якісному вирішенню проблем соціально-економічного розвитку регіонів.

     Платник   збору,  який  має  підрозділ  без  статусу юридичної  особи,  що провадить   діяльність   із   забезпечення паркування  транспортних засобів на земельній ділянці не за місцем реєстрації такого платника збору, зобов’язаний зареєструвати такий підрозділ  як  платника збору в органі державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки [3].

 Також слід зазначити про розбіжності щодо збору за місця для паркування транспортних засобів, що існували до прийняття Податкового кодексу. З набиранням чинності Податковим кодексом, втратив чинність Декрет уряду «Про місцеві податки і збори», згідно з яким, збір за паркування автотранспорту сплачувався водіями, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях на парковці, а ставка збору за парковку автотранспорту встановлювалась з розрахунку за одну годину парковки; її граничний розмір не міг перевищувати трьох відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях i одного відсотка – у відведених місцях [1].

  Що стосується міжнародного досвіду сплати збору за місця для паркування транспортних засобів та його правових основ, то слід зазначити, що в різних країнах він нараховується, сплачується та регулюється по-різному. У австралійських містах Перт і Сідней процедури збору податків є подібними. Так, що стосується збору за місця для паркування, то механізм визначення об’єкта оподаткування є наступним. Державний департамент податків та зборів колекторське агентство відправляє заяву (додаток) для ліцензії паркування всім власникам нерухомості в межах позначеного району. Власники нерухомості зобов’язані повернути заповнену заяву із зазначенням всіх паркувальних місць на їх майно, включаючи землі, які використовуються для паркування автотранспортних засобів навіть якщо паркувальних місць не виділено. У Сіднеї, наприклад, де невідмічені області використовується для паркування, кількість місць визначається шляхом ділення загальної площі, на 25,2 квадратних метрів, який враховує паркувальні місця і доступ до провулків. Власники нерухомості відправляють щорічну оцінку своїх земельних ділянок на основі цього додатка (заяви). У Перті, власник ліцензії паркування несе відповідальність за забезпечення того, щоб кількість транспортних засобів припаркованих будь-де в межах кордонів його земельної ділянки відповідала кількості ліцензованих місць.

 У Сіднеї податок поширюється на всі ділянки, що знаходяться у приватній власності, нежитлові, поза вуличні парковки. Власники повинні підтримувати щоденні записи, що вказують, як часто такий простір використовується. Податок підвищується більш ніж AU $ 40 млн на рік, який присвячений транспортним проектам і не може бути використаний для операційних витрат [6].

У Перті, плата за місця для паркування має різні ставки для короткострокових і довгострокових використань об’єктів. Власники платять лише за кількість паркувальних місць, які фактично у використанні, і можуть перейти з однієї категорії в іншу (платити за нижчими або вижчими ставками) [5].

Україні варто  було б перейняти деякі аспекти досвіду інших країн для кращого функціонування та регулювання збору за місця для паркування транспортних засобів, адже в самому ж тексті Податкового Кодексу вже передбачені можливості для корупції, так як сільські, міські ради повинні своїм рішенням затвердити місця парковок і перелік осіб, які будуть здійснювати на них платну парковку. При цьому верхня межа встановлення вартості паркування для власників автотранспорту законом не визначена. Тому умови та порядок паркування, у тому числі розцінки за зонами потрібно визначити рішенням ради. Перед цим треба дуже ретельно вивчити ринок і формування вартості паркування для того, щоб обмежити рентабельність такої діяльності, яка має монопольний характер.

До того ж  мінімальна заробітна плата постійно зростає, а тому і зростає збір за паркомісця, що є додатковими  витратами паркувальників. Зрозуміло, ці витрати оператори будуть намагатися компенсувати на власниках автомобілів, що призведе до постійного зростання вартості паркування або ж ухилення від справляння збору.

Слід також зазначити, що з 1 січня 2012  року в Україні вступили в силу нові Правила паркування транспортних засобів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1342 від 3 грудня 2009 року. Зокрема,  пп.14 і 16 вказаної постанови було передбачено, що  з 1 січня 2012 року  оплата за парковку має здійснюватися тільки через паркувальні автомати. Якщо таких автоматів немає, стягування плати за парковку є незаконним.

  До недоліків правового регулювання збору за місця для паркування транспортних засобів можна віднести те, що у Правилах дорожнього руху немає навіть терміну “паркування”, а відповідно і штрафних санкції за порушення Правил паркування не передбачено. Щоправда, ст. 122 Адміністративного Кодексу  передбачає покарання за порушення вимог дорожніх знаків щодо стоянки  і зупинки транспортих засобів. Але, як показала практика,  на багатьох водіїв такі санкції вже не діють.

Висновки. У зв’язку з прийняттям Податкового Кодексу справляння збору за місця для паркування транспортних засобів та його регулювання зазнало з одного боку позитивних зрушень, адже визначено правові основи справляння даного збору, що дають можливість податковим агентам контролювати розмір надходження збору; бо тепер орієнтація ставки збору відбувається на мінімальну заробітну плату. Проте з іншого боку залишається неврегульованим питання з паркоматами.

Література:

1. Декрет КМУ «Про місцеві податки та збори» від 20.05.93, № 56-93.
2. Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо удосконалення окремих норм Податкового кодексу України ”, №144 від 05.08.2011 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Податковий Кодекс України від 14.12.2011 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
4. Постанова Кабінету Міністрів України №1342 від 3 грудня 2009 року.
5. DPI (2002), Licensed Parking in Perth. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dpi.wa.gov.au.
6. Parking Taxes: Evaluating Options and Impacts. Victoria Transport Policy Institute. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vtpi.org.