Податок на додану вартість у системі оподаткуваняя України

Починаючи з 1 січня 2011 року в Україні почав діяти Податковий кодекс України (вiд 02.12.2010  № 2755-VI) як комплексний законодавчий акт, правові норми якого регулюватимуть взаємовідносини платників податків і податківців у процесі справляння податків, в тому числі і податку на додану вартість [16].

Прийняття Податкового кодексу України суттєво зменшив кількість нормативних документів щодо порядку оподаткування діяльності суб’єктів господарювання ПДВ, зокрема: Закон України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, 12 постанов Кабінету Міністрів України, низка наказів ДПАУ, зокрема, “Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість”, „Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість” повністю  втрачають  свою  чинність,  а  також  низка  пунктів  щодо змін та доповнень до законів, постанов, наказів України [12, с. 272]. 

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1236 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», втратили чинність, наприклад:  Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.1998 №417 "Про затвердження порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на  суму  податку на додану вартість при імпорті товарів на митну  територію України" із безліччю змін та доповнень; Постанова  Кабінету  Міністрів  України  від  22.02.2006 № 177 "Про затвердження порядку створення і ведення Державного реєстру  культурних цінностей, операції з імпорту яких звільняються від  обкладення податком  на  додану вартість" [6].

Повний перелік Постанов Кабінету Міністрів України зі змінами та доповненнями, наказів ДПА України, а також наказів ДМСУ, що втратили чинність в зв’язку з прийняттям Податкового кодексу наведені у додатку А.

Таким чином, вище зазначені нормативні акти, а саме Податковий кодекс України та наказ ДМСУ № 821, на сьогодні, є основною регуляторною базою щодо механізму справляння податку на додану вартість.

Повний перелік Постанов Кабінету Міністрів України, наказів ДПА України, а також наказів ДМСУ, що регулюють сферу справляння ПДВ наведені у додатку Б [23].

             Крім вітчизняних нормативних документів, на функціонування податку на впливають також і норми міжнародного права, ратифіковані Україною, оскільки, відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і європейськими співтовариствами та їхніми державами-членами від 14 червня 1994 року Україна прийняла зобов’язання гармонізувати національне законодавство із законодавством європейських співтовариств (далі – ЄС) про непряме оподаткування. Крім того, наявність у національних системах оподаткування податку на додану вартість є однією з умов членства країни в Європейському Союзі.

             Слід  зазначити, що розділ V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України [7] розроблений відповідно до вимог Директиви Ради 2006/112/ЄС від  28 листопада 2006  року про спільну систему податку на додану вартість і передбачає такі напрями реформування податку на додану вартість:

             1. Автоматизація  процесів  адміністрування  податку та електронна звітність.

             2. Поступове зниження ставки податку на додану вартість до 17% (з 01.01.2012 р. застосовується ставка – 19%; з 01.01.2013 р. застосовується ставка – 18%; з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. застосовується ставка - 17%).

             3. Надання права на формування податкового кредиту на підставі податкової накладної, виписаної не раніше, ніж у дванадцятимісячний термін.

             4. Визначено порядок розподілу податкового кредиту між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями.

             5. Приведено у відповідальність до вимог Директиви 2006/112/ЄС визначення місця постачання послуг, базуючись на принципі місця фактичного здійснення  постачання  послуг  і  застосування  до  таких операцій  загальної  ставки податку в разі,  коли  такі операції здійснюються на митній території України.

             6. Зберігається пільгове оподаткування за операціями з постачання товарів (послуг), що мають соціальну спрямованість [14, с. 12-13].

            Однак  прийнятий Податковий  кодекс України має значні  недоробки. По-перше, українські  експерти, а також і  російські,  вважають  нормальним  зниження  ПДВ до рівня 12-13%, так як зниження до рівня 10% може бути ризикованим для бюджету, зниження до рівня 14-16% буде мати незначний ефект. По-друге,  законодавчо не врегульовано автоматичне повернення експортного ПДВ [3, с. 31].

          Таким чином, серед усіх податків ПДВ є лідером за кількістю змін, що вносяться до законодавчих  актів,  які  визначають  порядок  його  застосування.  Хоча  це  і викликає багато нарікань у зв'язку з тим, що ускладнюється робота податкових органів і планування підприємцями своєї діяльності, уникнути цього неможливо, оскільки податкова система України перебуває на стадії гармонізації національного законодавство до законодавства європейських співтовариств.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Актуальні проблеми у сфері використання податку на додану вартість в Україні

 

           Податок на додану вартість, на сьогодні, є одним з найголовніших джерел формування державного бюджету України та важливою фінансовою базою держави. На нього припадає 57% усіх податкових надходжень і майже 38% загальних доходів державного бюджету України.

Найбільш актуальними  проблемами у сфері використання податку на додану вартість в Україні є:

1. нестабільність у законодавчій сфері;
2. економічно невиправдана система пільг, що значно зменшує  фіскальну  ефективність ПДВ.

Враховуючи нові положення Податкового кодексу України, де  передбачено  зниження  обсягу  основної  ставки  ПДВ,  не  враховано потребу диференціації ставок ПДВ на соціально необхідні товари і послуги.

В Україні список товарів і послуг, що звільняються  від  оподаткування є досить широким порівняно з іншими країнами, що пояснюється застосуванням в Україні всього двох ставок ПДВ – 17% та 0% [15].

З метою зменшення  негативного впливу ПДВ на населення, яке й виступає його платником, в країнах ЄС впроваджено диференційовані ставки податку залежно від соціальної ваги товарів та послуг. Зокрема, якщо на товари широкого вжитку ставка ПДВ складає 10 - 15%, то на предмети розкоші є значно вища. І навпаки, соціально важливі товари мають ставку ПДВ, значно нижчу за середню. Таким чином, основний тягар сплати ПДВ припадає саме на заможні верстви населення.

Також особливістю  ПДВ у Європі є існування стандартних і знижених ставок ПДВ. В Австрії діє стандартна ставка 20%, а знижена — 10 чи 12%, в Ірландії — 21% та 13,5%, 4,8%, Італії — 20% та 10%, 6%, 4%, Польщі — 22% та 7% і 3%, Німеччині — 19% та 7%, Чехії — 20% та 10%, Швеції — 25% та 12% і 6%. В Росії ПДВ складає 18%. Найнижчі ж ставки існують в Японії — 5%, Швейцарії — 7,6%, Таїланді — 7%, Малайзії — 5%, Австралії — 10% [9, с.25].

3. високі адміністративні витрати на організацію процесу нарахування й утримання податку;
4. ухилення від сплати податку. В Україні використовуються такі схеми ухиляння від сплати ПДВ: штучне завищення ціни і подальший експорт, фіктивний  експорт,  придбання  фіктивного  товару  (робіт,  послуг) .  Усі  ці  способи ухиляння від сплати ПДВ призводять до вивозу капіталу за межі країни та зменшення надходжень  коштів  до  державного  бюджету.  Слід  зазначити,  що  існування  високого податкового тиску на платників ПДВ, що є характерним для нашої держави, також збільшує масштаби незаконного ухилення від сплати податку [15];
5. подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні     підакцизних товарів, коли в оподатковувану базу податку на додану вартість включається сума акцизного збору [8, с.278]; 
6. наявність великої заборгованості за відшкодуванням ПДВ, масові зловживання при нарахуванні та звільнення від сплати, лобіювання фінансових інтересів певних олігархічних сил, зокрема експортерів [19].

 

Дослідивши  недоліки функціонування податку на додану вартість, можна запропонувати  наступні напрямки вдосконалення механізму  справляння ПДВ:

1. вдосконалення законодавства, яке полягає у спрощенні, стабільності та передбачуваності в адміністрування ПДВ з врахуванням позитивного досвіду розвинутих країн та адаптації  його до європейських норм;
2. прогнозування надходжень ПДВ, яке дасть можливість запропонувати Верховній Раді збалансований реальний бюджет, що, в свою чергу сприятиме стабілізації економіки [1, с.141];
3. запровадження диференційованої ставки ПДВ з метою скорочення списку товарів та  послуг, що звільняються  від  оподаткування для зменшення втрат бюджету внаслідок пільгового оподаткування [25].

Деякі  спеціалісти  пропонують  встановити такі диференційовані ставки ПДВ: 5% – для продуктів  харчування  без  будь-якої  переробки, товарів  першої необхідності, дитячого одягу і взуття; 10% – для  продуктів харчування, які пройшли переробку; 15% – для всіх інших видів товару, що реалізуються на території України;  нульову ставку – для товарів, що експортуються [2, c.190].

4. запровадження заходів щодо вирішення проблеми ухиляння від сплати ПДВ, зокрема:

• чітко  відокремлювати  незаконні  дії  платників  податків  (ухилення)  та  законні (оптимізація оподаткування);

• посилити митний  контроль  і  здійснювати  більш  активну  співпрацю (обмін інформації) з податковими органами інших країн [15];
• розширення інформаційного забезпечення кожної ланки податкової служби, яке сприятиме автоматизації процесу оподаткування, ефективнішому використанню наявних людських ресурсів, дасть можливість порівнювати відомості з різних джерел з метою виявлення ухилень від сплати ПДВ;
• підвищення ефективності перевірочної роботи, яке дасть змогу за рахунок автоматизованого відбору платників для документальних перевірок виявляти ухилення від оподаткування при загальному зменшення кількості перевірок та перевіряючих, забезпечити невідворотність відповідальності порушників [24].

Проблеми з відшкодування  ПДВ можна вирішити за допомогою: а) взаємозаліку зобов’язань із повернення ПДВ за рахунок податкових зобов’язань платника ПДВ або кредиторів платника ПДВ; б) списання і реструктуризації боргу уряду з відшкодування ПДВ пропорційно до списання і реструктуризації боргу платників податків перед бюджетом; в) виплати заборгованості бюджету платникам податків за рахунок державного бюджету; г) запровадження різноманітних механізмів, які б дозволяли відшкодовувати ПДВ шляхом співпраці з банківською сферою шляхом надання пільгових кредитів або депозитів [27]. Однак скоріше за все, у найближчому майбутньому покращення чекати не слід: проблема відшкодування податку поступається за пріоритетністю обслуговуванню боргів, фінансуванню соціальних виплат і підготовці до "Євро-2012". Загалом, ситуація, що склалася з відшкодуванням ПДВ в Україні, лише погіршуватиметься, оскільки держава не має дієвого механізму попередження незаконного повернення цього податку [19].

Таким чином, досвід розвинутих країн світу показує, що ПДВ може служити на благо бюджету, забезпечуючи суттєву частку у структурі загальнодержавних доходів. Тому, ПДВ в Україні потребує негайного реформування. Необхідно ідентифікувати дані проблеми та виробити ефективні шляхи покращення механізму справляння ПДВ, покласти край аферам фіктивних експортерів з відшкодування податку, що підривають ефективність усієї фіскальної системи.

В той же час, його роль та реформування в українських реаліях надто суперечлива, а ефективність значно нівельована через численні зловживання, що служить підставою для обґрунтування ідей про повне скасування ПДВ, як одного з найбільш криміналізованих та тіньових податків.