План

1. Загальна  характеристика та правові форми  плати за землю.
2. Суб’єкти та об’єкти плати за землю.
3. Особливості обчислення плати за землі різного цільового призначення.
4. Пільги щодо плати за землю.

    Основним принципом  економічного стимулювання раціонального  використання і охорони земель є  платіжність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату.

    Однак це положення стосується явище спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно.

    Згідно  із Законом України “Про плату  за землю” в редакції від 19 вересня 1996 року, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

    Земельний податок являє собою обов’язковий платіж, що справляється у юридичних  і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від господарської діяльності землевласників і землекористувачів. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного  земельного кадастру.

    Власники  земельних ділянок і землекористувачі сплачують земельний податок  з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими категоріями земель здійснюється відповідно до статей 6-11 Закону України “Про плату за землю”.

    Юридичні  особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують державні податкові інспекції, яків видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

    За  земельну ділянку, на якій розташована  будівля, що перебуває у власності  чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що пере буває у їх власності чи користуванні.

    Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за 2 попередні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові.

    Відповідно  до ст. 19 Закону України “Про оренду земель” орендна плата – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлювати у грошовій, натуральній (за пеню кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Строки можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винятком справляння орендної пати за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності (справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється та використовується відповідно до Закону України “Про плату за землю”).

    Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і орендарем.

    Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного інноваційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних х господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості землі, підвищення родючості грунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

    Суб’єктами  плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від форм власності, а також фізичні особи, які  використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, утому числі на умовах оренди.

    Іноземні  юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок не с/г призначення в межах населених пунктів, а також за їх межами, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути лише орендарями земельних ділянок і сплачувати орендну плату.

    Об’єктом  плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України з земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

    Розмір  земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком у розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидам угідь, групами грунтів і поглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів.

    Для земель сільськогосподарського призначення  ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1%, для багаторічних насаджень – 0,03%.

    Ставки  земельного податку із земель житлової та громадської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначаються відповідно до чисельності населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення, за даними таблиці, наведеної у ч.2. ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

    Закон містить низку винятків з вищенаведеного загального правила. Так, податок за землі ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, обчисленого за зальними правилами.

    Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плата за використання лісових ресурсів, що визначається лісовими законодавством.

    Податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого  та рекреаційного призначення, зайняті  виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов’язані  з функціональним призначенням цих  об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі відповідного земельного податку.

    Ставки  земельного податку застосовують з  урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про  державний бюджет України на відповідний  рік.

    Грошова оцінка земельних ділянок проводиться Держкомземом за методиками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. У зв’язку з інфляційними процесами в економіці держави грошова оцінка земельних ділянок щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджує Кабінет Міністрів України.

    Грошова оцінка земель с/г призначення проводиться  окремо по даних землях, землях під  багаторічним насадженнями, природними сіножателями і пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, місця розташування та економічної оцінки земель. В основу розрахунку грошової оцінки земель покладено рентний  дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земельних ділянок.

    В основі грошової оцінки земель житлової та громадської забудови лежить капіталізація рентного доходу, яка виникає внаслідок місцезнаходження населеного пункту у загальнодержавній, регіональній та місцевій системах виробництва і розселення, освоєння та облаштування його території з урахуванням якості земель.

    В основу грошової оцінки земель не с/г  призначення, які розташовані за межами населених пунктів, покладено  капіталізований рентний дохід, що залежить від їх функціонального  використання або нормативного середньорічного  економічного ефекту, який утворюється внаслідок використання відповідних земельних ділянок.

    Залежно від призначення і порядку  проведення грошова оцінка земельних  ділянок може бути нормативною та експертною.

    Нормативна  грошова оцінка земельних ділянок  використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання тощо.

    Експертна грошова оцінка землі застосовується при встановленні імовірної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ділянок незалежно від типу їх використання та категорії грунтів.

    Експертна грошова оцінка земельних ділянок  здійснюється на основі методики проведення експертної грошової оцінки земельних  ділянок.

    Відповідно  до ст. 12 Закону України “Про плату за землю” встановлено низку пільг щодо плати за землю. Пільгове земельне оподаткування пов’язане із звільненням носія земельних прав від обов’язку сплачувати земельний податок. Аналіз Закону України “Про плату за землю” свідчить, що пільгове земельне оподаткування може носити як постійний так і тимчасовий характер.

    Закон, надаючи пільги певним власникам  земельних ділянок і землекористувачам, розрізняє серед пільговиків  громадян та юридичних осіб. До складу громадян, які звільняються від земл. податку, відносяться інваліди І і ІІ груп, багатодітні громадяни, пенсіонери, ветерани війни і праці тощо.

    З юридичних осіб від сплати земельного податку звільняються бюджетні установи та організації, заклади освіти і  культури, науково-дослідні інститути  НАНУ та деякі інші. Звільняються від сплати податку юридичні особи, що використовують ділянки із земель, що особливо охороняються (заповідники, заказники, національні парки). Звільнення від податку передбачено також і для земель, що є радіоактивно-, чи хімічно забруднені, а також для підприємств, щодо яких держава здійснює стимулюючу підтримку.

    Верховна  Рада АРК, області, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати  такі пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення  суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів. 

     Список використаної літератури:

1. Земельне право України, Навч. видання, М.В. Шульга, Юрінком Інтер., м. Київ, 2003 р.
2. Закон України “Про плату за землю”
3. Постанова КМУ “Про методику грошової оцінки земель с/г призначення та населених пунктів”.
4. Закон України “Про оренду землі”.
5. Постанова КМУ “Про експертну грошову оцінку земельних ділянок”.