Характеристика та економічна суть місцевих податків

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………12

Розділ 1. Характеристика та економічна суть місцевих податків

1.1 Характеристика місцевих податків……………………………

1.2 Роль місцевих податків та зборів у формуванні місцевих бюджетів……

Розділ 2. Аналіз адміністрування  місцевих податків на прикладі Богуславської ДПІ, Київської області

2.1. Організаційна структура  Богуславської ДПІ ………………………….

2.2. Аналіз впливу місцевих податків на фіскальний потенціал міста.

Розділ 3. Необхідність та шляхи реформування системи місцевого

оподаткування…

3.1 Шляхи удосконалення місцевого оподаткування в Україні……………

Висновк………………………………………………………………………….

Список використаних джерел…………………………………………………

Додатки………………………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

          Для існування держави необхідні величезні фінансові ресурси, що акумулюються в бюджетному і позабюджетному державному централізованому фондах в основному завдяки функціонуванню податкової системи. Економічні відносини, зв'язані з податками, у тому чи іншому ступені торкаються всього населення країни, тому основні теоретичні і практичні аспекти побудови податкової системи цікавлять не тільки фахівців (економістів, юристів, керівників усіх рівнів, підприємців), але і звичайних громадян.

       У податкових системах країн із ринковою економікою місцеві податки і збори вдало доповнюють державні податки, є досить гнучкими за своєю суттю, сприяють розширенню загальної податкової бази та зменшенню податкового навантаження на платників.

       Сам по собі податок являє собою з одного боку філософську й економічну категорію, а з іншого - одночасно виступає конкретною формою правових взаємовідносин, що закріплюються законодавством при наповненні доходами бюджетної системи. Аналіз сутності податку як економічної категорії базується на дослідженні закономірностей розширеного відтворення, його окремих фаз, особливо розподілу та перерозподілу грошової форми вартості. У свою чергу дослідження податкових форм має виходити з положень теорії держави та права. Податок як конкретна форма примусового вилучення частини сукупного доходу суспільства до казни держави відображає всі позитивні та негативні риси даного економічного простору і даної системи державного устрою та державного управління. Залежно від стану податкових правовідносин у державі можна робити висновки про її прогресивний розвиток або регрес.

        Податки пов'язані з існуванням держави, хоч виникли вони значно пізніше, ніж з'явилися перші держави, фінансова діяльність яких супроводжувалася збиранням митних зборів у сучасному їх розумінні. Системи оподаткування у різних країнах світу різняться одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов'язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Такий стан є закономірним, оскільки податкові системи формуються під впливом різних економічних, політичних та соціальних факторів.

Виникнення місцевих податків і зборів зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між  бюджетами різних рівнів. Це розмежування здебільшого має політичне забарвлення і свідчить про те, наскільки центральний уряд довіряє місцевим органам влади. З іншого боку, це розмежування свідчить про рівень розвитку демократії в державі, бо надмірна централізація фінансових ресурсів завжди приховує небезпеку встановлення фінансової диктатури.

Сьогодні ведуться значні наукові і практичні дискусії навколо питань зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового  обгрунтування концепції розмежування доходів і витрат різних ланок  бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і  Державним бюджетом. Усі ці питання тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі. Проте реформування бюджетної системи залежить від того, який рівень самостійності і незалежності буде надано місцевим Радам. Самостійність місцевих Рад повинна мати в своїй основі законодавче закріплений розмір доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від  функцій, що покладені на регіональні  органи управління, від потенційних  можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей  вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

Розділ 1. Характеристика та економічна суть місцевих податків

1.1 Характеристика місцевих податків

 

        Місцеві податки і збори — це платежі, які встановлюються місцевими органами влади і обов'язкові до сплати їх платниками на певній території.

Наявність місцевих податків і зборів та їх стягнення дуже важливі, оскільки за їх рахунок в основному формуються місцеві бюджети, з яких фінансуються установи і організації невиробничої сфери, органи місцевої державної влади  і самоврядування, підприємства і організації, які входять до складу місцевого господарства, тощо.

        Окремі види місцевих податків і зборів, їх розмір і порядок стягування встановлюються органами місцевої влади в межах відповідних територій, а також у межах їх переліку і ставок, встановлених законодавством України.

Нині в Україні встановлені  такі види місцевих податків і зборів:

До місцевих податків належать:

• податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
• єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

• збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
• збір за місця для паркування транспортних засобів;
• туристичний збір.

Охарактеризуємо ці податки  та збори.

       З 1 січня 2013 року введений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачують фізичні та  юридичні  особи,  в тому   числі  нерезиденти,  які  є  власниками  об'єктів  житлової нерухомості.

Законодавством визначено перелік об’єктів житлової нерухомості, які не є об’єктом оподаткування зазначеним податком. Це:

а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності  держави або територіальних громад (їх спільній власності);

б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом;

в) будівлі дитячих будинків сімейного типу;г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку;

ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю;

д) гуртожитки.

        Для фізичних осіб - власників об'єктів  житлової нерухомості база оподаткування обчислюється органом  державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.  Оскільки відповідні норми статті 265 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) вступають у дію з 1 січня 2013 року, то до 1 липня 2013 року всі фізичні особи-власники нерухомості, яка підпадає під оподаткування, отримають від податкової служби повідомлення-рішення, в якому буде вказана сума податку, що підлягає оплаті до бюджету.

    У той же час, платники податку мають змогу звернутися до органів податкової служби для звірки даних щодо житлової площі житлової нерухомості, пільг зі сплати податку, ставок податку та нарахованої суми податку на підставі документів, що підтверджують їх право власності на об’єкт оподаткування тощо.

Що стосується платників податку - юридичних осіб, то база оподаткування об’єктів житлової нерухомості у цьому випадку обчислюється такими особами самостійно станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію. У такій декларації річна сума розбивається рівними частками поквартально, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування. У разі наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об’єктів.   

   Єдиний податок. Перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності можуть:

Юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь - якої організаційно-правової форми  та форми власності, у яких:

- обсяг виручки від  реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 1 млн. грн.;

- середньо облікова чисельність  працюючих не перевищує 50 чоловік  за календарний рік.

Фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення  юридичної особи, якщо:

- у трудових відносинах  з ними включаючи членів їх  сімей, протягом року перебуває  не більше 10 осіб; обсяг виручки  від реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг) за рік не перевищує  500 тис. грн.

Суб'єкт підприємницької  діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного  податку:

- 6 відсотків суми виручки  від реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг) без урахування  акцизного збору у разі сплати  податку на додану вартість  згідно із Законом України  "Про податок на додану вартість";

- 10 відсотків суми виручки  від реалізації продукції (товарів,  робіт, послуг), за винятком акцизного  збору, у разі включення податку  на додану вартість до складу  єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької  діяльності - юридичні особи сплачують  єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий  рахунок відділень Державного казначейства України.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є  платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

- податку на додану  вартість, крім випадку, коли юридична  особа обрала спосіб оподаткування  доходів за єдиним податком  за ставкою 6 відсотків;

- податку на прибуток  підприємств;

- податку на доходи  фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

- плати (податку) за  землю;

- збору на спеціальне  використання природних ресурсів;

- комунального податку;

- податку на промисел;

- збору на обов'язкове  державне пенсійне страхування;

- збору за видачу дозволу  на розміщення об'єктів торгівлі  та сфери послуг;

- внесків до Фонду України  соціального захисту інвалідів;

- внесків до Державного  фонду сприяння зайнятості населення;

- плати за патенти згідно  із Законом України "Про  патентування деяких видів підприємницької  діяльності";

- збору на обов'язкове  соціальне страхування.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

латниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому  цією статтею порядку торгові  патенти та провадять такі види підприємницької  діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; 
          б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

           в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; 
          г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Не є платниками збору  за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних  послуг такі суб'єкти господарювання: 
       а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності; 
       б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

       в) фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

       г) фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; 
       ґ) фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;