Порівняльна характеристика умов праці в країнах СНД

ВСТУП

     Умови праці в країнах Співдружності  Незалежних Держав (СНД), у тому числі  в Росії, в останні два десятиліття  викликають серйозну заклопотаність. У країнах регіону щорік реєструється більше 8500 нещасних випадків на виробництві  із смертельним результатом. Очікувана тривалість життя населення, особливо серед чоловіків, за останні десять років різко знизилася. У Росії вона сьогодні складає менше 60 років. Про величезне число нещасних випадків на виробництві просто не повідомляється. Особливоце відноситься до малих і середніх підприємств, а також до тих, хто діє в неформальній економіці. По оцінках МОП, реальне число нещасних випадків на виробництві значно вище, ніж офіційна статистика. Ще серйозніша ситуація наголошується у країнах, що зберегли застарілу систему компенсації за небезпечні умови праці (так звана «надбавка за шкідливість»), яка є неефективним витрачанням засобів з боку працедавця і веде до втрати здоров'я працівників. Компенсація за шкідливі умови праці позбавляє працівників і працедавців стимул-реакцій до поліпшення умов праці. У регіоні наголошуються і позитивні тенденції. Так, більшість держав СНД провели оцінку своїх систем охорони праці і розробили програми їх вдосконалення. На підприємствах регіону зростає розуміння того, що безпечна праця – це хороший бізнес.

     По  оцінках МОП, щорік в світі більше 2,2 млн чоловіків і жінок гинуть в результаті нещасних випадків на робочому місці. Крім того, реєструється близько 337 млн нещасних випадків на виробництві з несмертельним результатом. В результаті нещасних випадків і професійних захворювань втрачається чотири відсотки світового валового внутрішнього продукту, що в 20 разів перевищує об'єм допомоги , що виділяється всіма державами в цілях розвитку. Окрім чисто економічної сторони проблеми слід підкреслити і її моральний аспект: з людськими втратами, пов’язаними з людськими тратами не можна погодитися.

     ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ ПРАЦІ В КРАЇНАХ  СНД

     Дану  роботу буде розпочато з аналізу  заробітної плати, як одного з найважливіших  чинників, складаючи категорію «умови праці».

     Заробітна плата - фундаментальна категорія державної  політики доходів, рівня життя населення.

     За  даними Статкомітету СНД середньомісячна  зарплата в 2010 році в державах Співдружності складала від 79 дол США в Таджикистані до 670 дол в Росії. У порівнянні з минулим роком вона зросла як в номінальному, так і в реальному вираженні (Додаток А).

     Рівень  середньомісячної зарплати свідчить, що вона може бути витрачена тільки на харчування (при цьому далеко не різнобарвне), господарські товари (мило, пральний порошок, електролампи, зубна паста тощо), оплату житла і комунальних послуг, транспорт, купівлю дешевого одягу та взуття. За даними статистичного обстеження в даний час в Азербайджані і Киргизії на продукти харчування сім'ї витрачають 54% від споживчих витрат, у Вірменії, Таджикистані, Україні - 57, в Білорусії, Молдавії - 42, в Казахстані - 39, в Росії - 34 відсотки. Вже сама структура витрат свідчить про низький рівень оплати праці. Крім того, навіть у Росії, де заробітна плата перевищила п'ятисотдолларовий бар'єр, за даними соціологічного опитування, 12% населення відчуває брак грошей на купівлю їжі. Довідково: У розвинених країнах частка витрат на харчування складає 10-15%, при цьому у Франції - 12%, в Австрії, Німеччині, Данії, Люксембурзі, Нідерландах - 9, у Великобританії, Канаді, Швеції - 8, в Ірландії та США - 6 відсотків. Практично у багатьох трудящих не залишається коштів на утримання дітей, освіту, платні послуги охорони здоров'я, організацію відпочинку, підтримку загальнокультурного рівня через спілкування та засоби комунікації та інші цілі. При цьому не слід забувати, що тепер в переважній більшості держав на плечі трудящих лягає і покупка житла. Про низький рівень оплати праці свідчить і такий показник, як частка заробітної плати у ВВП. Частка зарплати у ВВП в жодній з країн СНД не досягла 40 відсотків, тоді як у багатьох західних країнах вона перевищує 50-60 відсотків. Розмір середньомісячної зарплати в державах Співдружності значно відстає від оплати праці в країнах з ринковою економікою. Так в тих країнах СНД, де середня зарплата в 2007 році була найбільш високою (Білорусія, Казахстан, Росія), її розмір практично відповідає рівню мінімальної заробітної плати в таких країнах, як Польща, Угорщина, Чехія та в 2-4 рази нижче , ніж в США, Франції, Великобританії, Бельгії.

     Заробітна плата працівників обробної галузі в країнах Співдружності становить 15 - 52% від зарплати найнижче оплачуваних  працівників ПАР. Якщо ж порівняти  з найбільш високо оплачуваними робітниками  Канади, то в Росії працівники цієї галузі отримують в 6 разів менше, ніж їх канадські колеги, в Казахстані - в 7, в Україні - 11, у Вірменії - 14, в Молдавії - 17, в Киргизії - в 23 рази менше. Ціна робочої сили в державах СНД ще дуже далека від світового рівня, а от ціни на основні види продовольства та промислові товари вже наблизилися до світових, а в ряді випадків і випереджають. Якщо зіставити ціни тільки на чотири види продуктів харчування, то, наприклад, в Лондоні (де ціни на продовольчі товари на 13% вище середньоєвропейського рівня) соняшникова олія, яйця дешевше, ніж в столицях більшості країн СНД, в столицях трьох держав і хліб дорожче, ніж у Лондоні, а в Москві і молоко.

     Однією  з основних причин такого становища є неконтрольована інфляція в країнах СНД. Так, у більшості держав останні роки продовольство дорожчало швидше, ніж у світі.

     Тільки  в Білорусії та Казахстані МЗП  відповідає прожитковому мінімуму (ПМ). В інших країнах це співвідношення знаходиться в межах від 10 до 85 відсотків.

     На  мінімальну заробітну плату можна придбати в Таджикистані тільки 50 грам м'яса на день, у Киргизії - 70 грам, в Азербайджані і Вірменії - 400 грам, в Казахстані та Росії - 500 грам, в Україні - 700 грам, в Білорусії - 800 грам м'яса. І це за умови, що більше ніяких витрат не робиться. При такому державному мінімумі не можливо забезпечити не тільки відтворення, але навіть просте фізіологічне виживання людини. А в країнах СНД є такі працівники, зарплата яких попре порушення трудового законодавства, встановлена ​​на рівні нижче мінімального. У Вірменії чисельність таких працівників становить 2,3% від числа працюючих, в Білорусії - 3,5, в Росії - 1,0, в Таджикистані - 4,5, в Україну - 7,6 відсотків. Натомість: Мінімальна заробітна плата в Люксембурзі, Ірландії - 2020-2260 дол США; Бельгії, Великобританії, Нідерландах, США та Франції - 1717-1870; Австрії - 1440; Іспанії, Греції та Мальті - 840 - 960; Словенії - 750 ; Португалії - 690; Чехії - 415; Польщі - 336; Румунії - 164; Болгарії - 130 доларів

     У державах СНД влада і бізнес намагаються покласти відповідальність за низьку продуктивність праці на трудящих, аргументуючи тим самим неможливість підвищення заробітної плати. Хоча давно відомо, що продуктивність головним чином залежить від стану засобів виробництва і устаткування. Багато підприємців не зацікавлені в зростанні продуктивності праці і вважають за краще підтримувати конкурентоспроможність своїх виробництв тільки за рахунок дешевизни робочої сили, а не модернізації виробництва. Так, за даними опитування Інституту економіки перехідного періоду кількість російських компаній, зацікавлених у зростанні продуктивності праці в 2010 році знизилося у порівнянні з 1998 роком більш ніж в 2 рази.

     Наприклад, в 2007 році практично у всіх країнах  Співдружності мало місце різке підвищення цін на соціально значущі продукти харчування, яке становило: по хлібу - від 11 до 49%, по м'ясу - від 3 до 25%, по рибі - від 6 до 98 %, по маслу тваринному - від 10 до 56%, по маслу рослинному - від 42 до 100%, по молочних продуктах - від 4 до 30%, по яйцях - від 7 до 54 відсотків. І якою б не була продуктивність праці покрити підвищення витрат трудящих на харчування повинна збільшена зарплата, інакше перед працюючими просто постає завдання фізичного виживання.

     Одним з індикаторів диференціації  заробітної плати є децельний коефіцієнт, який розраховується як відношення найнижчої заробітної плати серед 10% найбільш оплачуваних працівників до найвищої заробітної платні серед 10% найменш оплачуваних працівників. Сьогодні цей коефіцієнт за даними Статкомітету СНД складає в Азербайджані - 5,6 рази; в Білорусії - 4,8; в Молдавії - 6,1; в Росії - 8,4; в Таджикистані - 17,8 рази.

     Хоча  всі усвідомлюють, що глибина нерівності в багатьох державах Співдружності набагато більше. І якщо взяти інший показник розшарування - коефіцієнт фондів, то в Азербайджані, наприклад, він становив в 2009 році 17 раз, у Вірменії, Казахстані, Киргизії, Молдавії - 13 разів, в Україні - 24 рази, у Таджикистані - 28 разів, в Росії в 2007 році - 22,1 рази (в м. Москві перевищив 50-кратний рівень).

     Такий значний розрив у рівнях оплати праці  вважається головною ознакою відсутності  стабільності і соціальної справедливості в суспільстві. Хоча в деяких найбагатших і соціально благополучних країнах світу різниця між доходами бідних і багатих теж немаленька, але там рівень зарплат низькооплачуваних працівників на відміну від країн СНД забезпечує їм нормальне життя і відтворення трудових ресурсів. І при цьому все ж таки в більшості країн з розвиненою ринковою економікою державна політика в сфері доходів стримує надмірну диференціацію і рівень розшарування там в 2-4 рази менше, ніж у країнах СНД. Наприклад, зарплата шведського міністра всього в шість разів більше, ніж у некваліфікованого робітника. У країнах же СНД значна частина знов створеного продукту, заробленого зусиллями всіх трудящих, присвоюється обмеженим командним складом національного бізнесу. Так, приватні компанії нафтового сектора економіки Росії спрямовують на виплату дивідендів від власності і капіталу до 80% чистого прибутку. Наприклад, на типових металургійних заводах при середньомісячній зарплаті по підприємству 3-4 тис. рублів їх генеральний директор на рік отримував більше 700 тис. рублів, доходи його заступників трохи менше.

     Все це свідчить про те, що економічне зростання  в більшості країн СНД супроводжується  поглибленням соціальної нерівності, що поряд з низьким рівнем оплати праці створює умови для збереження бідності та злиднів в суспільстві. За наявними останніми даними в країнах СНД чисельність населення з доходами нижче прожиткового мінімуму становить від 11 до 57%. А за рівнем бідності, розрахованому за кількістю населення, яке мало дохід менше 2 доларів на день (за міжнародними стандартами - поріг бідності), наші країни більшою мірою відповідають країнам Латинській Америці.

     При цьому зберігається досить високий  рівень бідності серед працюючих  населення. В даний час в Казахстані число таких працівників становить 2% від чисельності працюючих, в Білорусії - 4, в Україні - 15, в Росії - 16, в Грузії - 22, в Киргизії - 62 відсотки.

     Одним з факторів низького рівня зарплати і значного розшарування є недостатня активність і наполегливість профспілок в їх боротьбі за гідну заробітну плату.

       Виходить, що більшості трудящих  зростання економіки не приносить  яких-небудь значних дивідендів. Вони дістаються багатим. І  стає все більш актуальним  питання про справедливий розподіл  отриманого доходу всередині  підприємств, організацій, а також  його перерозподіл в державному масштабі через систему прогресивного оподаткування доходів громадян.

     На  ситуацію, що склалася накладаються також  затримки виплати зарплати. Нараховані працівникам, але не виплачені грошові  суми склали, за оцінкою, в середньому по Співдружності близько 8% річного фонду заробітної плати.

       При цьому більше половини  загальної суми заборгованості  в більшості країн Співдружності  припадає на промисловість та  аграрний сектор.

      До  умов праці ще можна віднести такий  фактор, як недостатня ефективність пенсійного забезпечення в країнах СНД, на що і пригорнемо свою увагу далі.

Таблиця 1

Трудовий (страховий) стаж і вік виходу на пенсію