Зобов’язальне право. Основні види зобов’язань згідно чинного законодавства

Міністерство  освіти і науки України

Вищий навчальний комунальний заклад

«Одеське педагогічне  училище»

 

 

Реферат

На тему: «Зобов’язальне право. Основні види зобов’язань згідно чинного законодавства»

 

 

 

 

                                                                                                           

                                                                                     Студентки групи  Д-12(9)

                                                                                      Спеціальності: 5.01010101  

                                                                                         Дошкільна освіта

                                                                                         Левинець Карини

                         

 

 

 

 

 

 

Одеса 2013

 

План

1. Поняття та види цивільно-правових зобов'язань.

2. Підстави виникнення зобов'язань.

3. Сторони в зобов'язанні.

4. Предмет, спосіб, час і місце виконання зобов'язання.

5. Поняття та види припинення зобов'язань.

6. Поняття видів забезпечення виконання зобов'язань.

1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК). 
      Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання має такі елементи: суб'єкт, об'єкт, зміст. 
      Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники — кредитор і боржник. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. 
      Об'єкт зобов'язання — це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати у: 
      а) передачі речей у власність чи користування; 
      б) виконанні певної роботи; 
      в) наданні певних послуг; 
      г) сплаті грошей (відшкодування збитків) тощо. 
      Зміст зобов'язання — це сукупність суб'єктивних прав та обов'язків його учасників. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру. 
      За підставами виникнення розрізняють зобов'язання: 
      а) договірні; 
      б) недоговірні; 
      в) односторонньо-вольові, які виникають із односторонніх правочинів. 
      За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяють на: 
      а) односторонні; 
      б) взаємні. 
      Виокремлюють також зобов'язання, де боржник повинен вчинити певні дії; зобов'язання, де за умови неможливості виконати певні дії боржник має право замінити їх виконанням інших визначених в договорі дій (факультативні зобов'язання), і альтернативні зобов'язання. 
      Альтернативне зобов'язання — це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконанням зобов'язання при цьому вважається здійснення однієї з кількох дій. Право вибору, якщо інше не випливає із закону чи тексту договору або із суті договору, належить боржнику. 
      Розрізняють також головні і додаткові (акцесорні) зобов'язання. 
      Додатковим є зобов'язання, мета якого — забезпечити виконання головного зобов'язання. Так, угода про заставу забезпечує виконання основного договору — позики. Додаткові зобов'язання тісно пов'язані з головним, припинення головного зобов'язання відповідно припиняє і додаткове. 
      У більшості випадків особа боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Але окремі зобов'язання настільки тісно пов'язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб'єктному складі неможливо. Такі зобов'язання називаються особистими. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору. 
      За економічними і юридичними ознаками зобов'язання в літературі традиційно поділяють на: 
      1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу); 
      2) зобов'язання з оплатної передачі майна в користування (майновий найм, найм житлового приміщення, оренда, лізинг); 
      3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, пожертва, позичка); 
      4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт); 
      5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, зберігання, охорона, експедиція); 
      6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 
      7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунок, розрахункові правовідносини, чек, вексель); 
      8) зобов'язання страхування (майнове та особисте страхування, страхування відповідальності); 
      9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);  
      10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення); 
      11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна без достатніх правових підстав).

start="2"

 Підставами виникнення зобов'язань  є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов'язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту або кількох. Наприклад, вказаний у заповіті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов'язання, а й є підставою їх зміни чи припинення. 
   З норм чинного законодавства випливають такі підстави виникнення зобов'язань: 
   1) правочини (у тому числі договори) як передбачені, так і не передбачені законом, але такі, що не суперечать йому; 
   2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 
   3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; 
   4) адміністративні акти (наприклад, видача ордера держадміністрацією, внаслідок чого виникає зобов'язання укласти договір найму житла); 
   5) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення); 
   6 ) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків; 
   7) судове рішення (наприклад, щодо переддоговірного спору). 
   Серед підстав виникнення зобов'язань чільне місце належить договору. Не випадково поняття "договір" і "зобов'язання" інколи ототожнюють. Але це не зовсім вірно. Очевидно, що ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле. Зобов'язання є ширшим поняттям. Договори — це лише частина зобов'язань.

3. Сторонами в зобов'язанні є кредитор і боржник. 
      Кредитор — це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором. 
      Боржник — протилежна сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її іменують боржником. Кредитора зазвичай називають активною стороною в зобов'язанні, а боржника — пасивною. 
      Як правило, кожна із сторін зобов'язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь в зобов'язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов'язання називаються зобов'язаннями із множинністю осіб. 
      Розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб. Активною множинністю буде зобов'язання з кількома кредиторами, пасивною — з кількома боржниками, змішана множинність означає, що в зобов'язанні беруть участь кілька осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора. 
      Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов'язанні. 
      Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок: 
      - передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія); 
      - правонаступництва; 
      - виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем; 
      - виконання обов'язку боржника третьою особою. 
      Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором. 
      Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов'язаннях, в зобов'язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи. 
      Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але якщо порука чи застава виконання зобов'язання забезпечували, то вони при цьому припиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

start="4"

 Предметом виконання зобов'язання є вчинення певної дії або утримання  від певних дій. Предметом виконання  зобов'язання є те майно, робота, послуга, які в силу зобов'язання боржник  повинен передати, виконати чи надати кредитору. 
   Спосіб виконання зобов'язання — це порядок вчинення боржником дій на виконання зобов'язання. Спосіб виконання зобов'язання визначають сторони при виникненні зобов'язання. За загальним правилом кредитор має право не приймати виконання зобов'язання частинами. 
   Строки виконання зобов'язання можуть бути визначені законом (термін сплати за комунальні послуги), подією, яка неминуче настане (початок навігації), договором або моментом пред'явлення вимоги, в цьому випадку боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства. 
   В тому випадку, коли зобов'язання не передбачає строку його виконання і не містить умов, які дозволяють визначити цей строк, воно має бути виконане в розумний строк після виникнення зобов'язання, тобто протягом такого часу, який зазвичай необхідний для виконання дій, передбачених зобов'язанням. 
   Дострокове виконання зобов'язання вважається належним, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу. 
   Місце виконання зобов'язання — це місце, де боржник повинен вчинити певні дії, а кредитор — прийняти виконання. 
   Якщо місце виконання зобов'язання не визначено договором, законом, звичаями ділового обігу і не випливає із суті зобов'язання, виконання проводиться за зобов'язаннями: 
   - про передання нерухомого майна — за місцем знаходження майна; 
   - про передання товару, що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару перевізникові; 
   - про передання товару, що виникає на підставі інших правочинів — за місцем виготовлення або зберігання товару, якщо це місце відоме кредитору на момент виникнення зобов'язання; 
   - грошовими — за місцем проживання кредитора; 
   - іншими — за місцем проживання боржника.

5. Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання. 
      За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору. 
      Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору. 
      Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи: 
      1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання); 
      2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливіст<span class="dash0417_0430_0433_043e_043b_043e_0432_043e_043a_00201__Char" style="