Виникнення держави

Відзначаючи прогресивність багатьох положень теорії суспільного договору, що протистояла феодальній державі, що панує в цьому суспільстві, сваволі, нерівності людей перед  законом, варто вказати все-таки на те, що немає переконливих наукових даних, що підтверджують реальність цієї теорії.  Чи можна уявити собі можливість того, щоб десятки тисяч людей могли домовитися між собою при наявності гострих соціальних протиріч між ними і при відсутності вже існуючих владних структур? Ігнорує ця теорія і необхідність економічних, матеріальних передумов для того, щоб могла виникнути держава.

Виникнення історико-матеріалістичної теорії пов'язано не тільки з іменами К. Маркса і Ф. Энгельса, але і з іменами їхніх попередників, таких, як Л.Моргана. Зміст цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, насамперед економічного, яке не тільки забезпечує матеріальні умови виникнення держави, але і визначає соціальні зміни суспільства, що також являють собою важливі причини й умови виникнення держави.

Історико-матеріалістична концепція  включає два підходи.

Один з них, що у радянській науці, що вирішувала роль виникнення класів, антагоністичним протиріччям між ними, класової боротьби: держава виникає як продукт цієї непримиренності, як знаряддя придушення панівним класом інших класів.

Другий підхід виходить з того, що в результаті економічного розвитку ускладнюється саме суспільство, його виробнича і розподільна сфери. Це вимагає вдосконалення керування, що і приводить до виникнення держави.

в) Природно історична теорія походження держави

Як показує історичний досвід, головні  причини виникнення і розвитку держави лежать зовсім не в сфері релігії чи моралі. Вона корениться в області економіки й у соціальній сфері життя людей.

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація  приходить на зміну родоплемінної  організації, право — на зміну  звичаям. Саме вони привели до розкладання  первіснообщинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.

Відомі у всесвітній історії  найбільші поділи праці, зв'язані  з відділенням скотарства від  землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну, привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини  самоудосконалюватись, що і було потрібно для підтримки життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати в рабів, змушували працювати на себе. Вироблений ними залишковий (понад необхідний для проживання) продукт привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці  швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою одержання залишкового продукту стала широко використовуватися не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, протягом багатьох тисячоріч, розділилося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власним, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

В усій Галії, писав з цього приводу  Гай Юлій Цезар, існують тільки два  класи людей, що користаються відомим значенням і пошаною, тому що простий народ там тримають на положенні рабів: сам по собі він ні на що не зважується і не приймає участь у зборах. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з боку сильних, добровільно віддаються в рабство знатним, котрі мали над ними усі права панів над рабами.

Розшарування суспільства веде до того, що з загальної маси членів роду виділяється знать — відособлена  група вождів, воєначальників, жреців. Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику частину військового майна, кращі ділянки землі, давалась величезна кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала згодом спадкоємною, вони використовували не стільки для захисту суспільних інтересів, скільки для особистих, для утримання в покорі рабів і незаможних одноплемінників. З'явилися й інші ознаки розкладання первісно-общинного ладу і відповідної йому родоплемінної організації, що поступово стала витіснятися державною організацією.

У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади — родоплемінна організація, розрахована на керування суспільством, що не знало майнового поділу і соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в сфері економіки і соціального життя, що підсилюються протиріччями в суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється. “Родовий лад, — писав Ф.Энгельс у роботі “Про походження родини, приватної власності і держави”, — віджив своє століття. Він був висаджений поділом праці і його наслідком був розкол суспільства на класи. Він був замінений державою”. Державні органи й організації з'явилися в результаті переваги органів і організацій, що склалися в рамках первісно-общинного ладу, частково — шляхом повного виключення останніх.

Розділ ІІ ПЕРВІСНА ГРОМАДА

а) Суспільна влада  і соціальне регулювання в умовах первісної громади

Людство пройшло у своєму розвитку ряд етапів, кожний з яких відрізнявся  визначеним рівнем і характером суспільних відносин: культурних, економічних, релігійних. Найбільш тривалим етапом у житті людського суспільства були часи, коли не існувало держави в сучасному змісті слова. Цей період охоплює перше тисячоріччя від появи людини на землі, до виникнення класових суспільств і держав. У науці за ним закріплена назва первісного чи суспільства общинно-родового ладу.

Сучасна антропологія довела, що людина сучасного, кроманьонського типу існує  близько 40 тис. років. У цей період людський рід вже почав перехід  від біологічної до соцальної  еволюції. Тим часом перші державні утворення з'явилися лише біля п'яти тисяч років тому. Звідси випливає, що десятки тисяч років люди сучасного типу існували не знаючи  держави. Першою клітинкою людської самоорганізації була громада, її ще називають первісно-родовою громадою - рід, плем'я, їхні об'єднання. У більшості народів світу родовий лад проходить два основних етапи - матріархат і патріархат.

Матріархат, характерний для періоду  становлення і первісного розвитку родового ладу. Жінка займає в цей  період чільне положення в родовій  громаді, тому що вона, по-перше, відіграє важливу роль у добуванні коштів до життя, а по-друге споріднення визначається тільки по жіночій лінії, і всі члени роду вважаються нащадками однієї жінки. Патріархат, стає основною формою громадської організації пізніше. Він виникає з появою суспільного виробництва - землеробства, скотарства, плавки металів. У цій ситуації чоловіча праця переважає над жіночою.

Материнська громада, рід поступається місцем громаді патріархальної, де споріднення ведеться по батьківській лінії.

Первісна родова громада представляла собою об'єднання людей на основі кровного споріднення, спільної колективної  праці, спільної власності на знаряддя праці і продукти виробництва. З  цих умов виникали рівність соціального  стану, єдність інтересів і згуртованість членів роду. У спільній власності, що не була юридично закріплена, первісні громади знаходили певні території, знаряддя праці, господарське начиння, житло. Виробничі продукти, їжа - розподілялися нарівно між всіма членами роду, з урахуванням заслуг кожного. Роди могли переміщатися з однієї території на іншу, але їхня організація при цьому зберігалася. У відомому обсязі існувало особисте володіння власність на зброю, прикраси, і деякі інші предмети. Знаряддя праці були вкрай примітивні.

Органами суспільної влади при суспільному ладі були родові збори: старійшини, вожді, воєначальники виконуючи свою функцію під час війни. Влада носила сугубо суспільний характер. Її носієм була вся родова громада в цілому, що також безпосередньо формувала органи самоврядування. Вищою владою були загальні збори (рада) усіх дорослих членів роду. Рада вирішувала усі важливі питання життя громади, що стосуються виробничої діяльності: релігійних обрядів і т.д. Спеціального апарата, що займався б тільки керуванням, загальними справами роду, не було. Повсякденне керування справами родової громади здійснював старійшина, що обирається на зборах усіма членами роду, як чоловіками, так і жінками. Влада старійшини, а також влада воєначальника і жреця не була спадкоємною.  Старійшини обрані на час воєнних дій воєначальники - брали участь у виробничій діяльності родової громади нарівні з іншими її членами.

Суспільна влада при первісному ладі була ефективною й авторитетною. Вона спиралася на свідомість усіх членів роду і моральний авторитет старійшин. У зв'язку з цим можна привести характеристику організації влади в первісному ладі суспільства, що вказував В.И.Ленін: “Ми бачимо панування звичаїв, авторитет, повагу, владу, якою користувалися старійшини роду, бачимо, що ця влада визнавалася іноді за жінками... але ніде не бачимо особливого розряду людей, що виділялися б, щоб керувати іншими, з метою керування постійно.”

Рід був основною, самостійною спільністю. Окремі роди поєднувалися в більш  широкі об'єднання - фратії. Фратія була поділена на кілька дочірніх родів, що вказували на походження їх усіх від загального родоначальника. Кілька родинних фратій складали плем'я. Ф.Энгельс відзначав, що рід, фратія і плем'я являли собою три природно зв'язані один з одним ступеня кревного споріднення.

Влада у фратії і племені ґрунтувалася на тих же принципах що й у родовій  громаді. Рада фратії являла собою загальні збори всіх її членів. На чолі племені  стояла рада, в яку входили представники фратій - старійшини, воєначальники, жреці.

У поемах Гомера видно, що грецькі племена в більшості випадків вже об'єднані в невеликі народності, усередині яких роди, фратії і племена зберегли свою автономію. Організація у цих племен і дрібних народностей була наступною:

Постійним органом влади була рада, що спочатку складалася зі старійшин родів, пізніше - з виборчих старійшин.

Народні збори. Вони скликались для  рішення важливих питань, кожен чоловік  міг брати слово. Рішення тут  приймалося підняттям руки. Зборам належала верховна влада в останній інстанції.

Воєначальник. У греків при пануванні батьківського права посада басилея переходила до сина. Басилей, крім військових, виконував ще й жрецькі й суддівські повноваження.

б) Соціальні засади виникнення держави

Сучасна матеріалістична наука  пов’язує процес виникнення держави. А, взагалі, зародження державного ладу є одночасним до розвитку виробництва, переходу, як ми назвали вище, від привласнюючої до виробничої економіки.

В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьох великих розділень суспільної праці – відділення скотарства від землеробства, розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну – торгівлі (купців).

Такі  великі події в суспільному житті  мають такі ж великі багато численні наслідки. В змінених умовах зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріоритетною в порівнянні з жіночою домашньою. В зв’язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії. Але, що більш важливо, родова община починає розпадатися на патріархальні сім’ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають з інтересами роду. З виникненням сім’ї почався розклад родової общини. Нарешті наступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення її продуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту продуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.

І все ж таки причини зародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві, але  і в відтворенні самої людини. Зокрема заборона інцесту (кровозмішання) не тільки сприяла виживанню і  укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішання веде до виродження, ставить рід на межу загибелі – можна сказати ще лише пів справи. Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов’язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв’язків з іншими родами в цілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності.

Родова  організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи  перехідні стадії. Одною з таких  перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові перед державні структури в особі воєнначальника і його війська.

Тут з’явились зачатки військово-насильницького примусу і по давлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.

в) Загальні закономірності виникнення держав. Форми

Найважливішою ступінню людського  прогресу була неолітична революція, що мала місце 10-15 тисяч років тому. У цей період з'явилися шліфовані кам'яні знаряддя, виникли скотарство і землеробство, відбулося помітне підвищення продуктивності праці: людина нарешті стала робити більше, ніж споживала, з'явився надлишковий продукт, можливість нагромадження суспільних багацтв, створення запасів. Людина стала менше залежати від примх природи, і це призвело до значного росту населення. Але разом з тим виникла і можливість експлуатації людини людиною, присвоєння багацтв, що накопичуються. З цього часу з'являється можливість забезпечення великої групи людей, що спеціалізується на виконанні яких-небудь суспільно значимих функцій, що особистої участі в матеріальному виробництві вже не приймає.

Саме в цей період, в епоху  неоліту, почалося розкладання первісно-общинного ладу і поступовий перехід до державно-організованого суспільства. Прогресуюче  суспільний поділ праці змінює зміст і форми організації громадського життя в сімейних і родових громадах, у фратіях, куріях і племенах. Родоплеменна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися поділ соціальних функцій.  У цей час поряд з розвитком економіки відбуваються і соціальні зміни. Оскільки все зроблене спільним, а потім перерозподіляється і цей перерозподіл здійснюється вождями і старійшинами, та саме в їхніх руках осідає і накопичуються суспільні надбання. Виникають родоплеменна знать і таке соціальне явище, як “влада-власність”, суть якого в розпорядженні суспільною власністю в силу перебування на визначеній посаді (залишаючи посаду, людина втрачає власність). У зв'язку зі спеціалізацією керування і підвищенням його ролі поступово збільшується частка родоплемінної знаті при розподілі суспільного продукту. Керування стає вигідним. А оскільки поряд із залежністю усіх від вождів і старійшин “за посадою” з'являється й економічна залежність, та все ж продовжує існувати “виборність” осіб, яка стає більш формальною. Це все призводить до подальшого закріплення посад за визначеними особами, а потім до появи спадкування посад.