Трудове право

Зміст

1. Суспільні відносини,  що становлять предмет регулювання  трудового права в Україні.................................................................................................................................2

2. Поняття колективних  угод та їх види...............................................................6

3. Додаткові відпустки  у зв'язку з навчанням та  соціальні відпустки.............11

Використана література........................................................................................17 
1. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права в Україні

Для того щоб з'ясувати  предмет певної галузі права, необхідно встановити, що є об'єктом його регулювання, коло яких питань він охоплює, яке місце, значення та роль цієї галузі в загальній системі права.

Проблема предмета трудового  права України — проблема не абстрактна. В предметі проявляються ті сторони  суспільного життя, які повинні  знайти відображення в праві, мають  бути урегульованими в правовому  порядку.

В основі життя людей завжди лежать потреби матеріального характеру. З метою досягнення того чи іншого результату люди вступають у відносини між собою. Це створює в суспільстві різноманітні соціально-економічні відносини — майнові, особисті немайнові, адміністративні, трудові, шлюбно-сімейні, фінансові та ін.

До предмета права  входить не вся система суспільних відносин. Оскільки право пов'язане з волею, то до предмета права входять лише ті суспільні відносини, що носять вольовий характер. Цей характер предмета права обумовлений тим, що природа, взята поза зв'язком з людиною, не може самостійно стати предметом уваги законодавця.

Характерною особливістю  права є те, що воно відображає тільки сучасні суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно є незворотним. Те ж саме можна сказати й про майбутнє. Його можна передбачити, уявити, але не врегулювати.

Реалізуючі конституційне  право на працю, громадяни України мають можливість вступати в різні суспільні відносини щодо застосування своєї здатності до праці. Обґрунтованість такої системи правового регулювання різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час піддана сумніву деякими вченими, які висловились за розширення предмета трудового права. Вносилися пропозиції про віднесення до предмета трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні відносини по праці.

Багато представників  науки трудового права підтримували концепцію «вузької сфери» дії трудового  права, стверджували, що ця галузь права  регулює працю лише робітників та службовців. Ця точка зору пізніше підкріплювалась посиланням на Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, в ст. 1 яких вказувалось на те, що трудове право регулює трудові відносини «всіх робітників і службовців», а ст. З закріплювала положення, що праця членів колгоспів регулюється статутами колгоспів.

Громадянам надається  реальна можливість займатися працею в різних формах: робота на державних підприємствах, в установах, організаціях; робота в кооперативних промислових і сільськогосподарських підприємствах; індивідуальна трудова діяльність; робота на підставі цивільно-правових договорів тощо. Поєднання з працею є такою загальною особливістю більшості відносин, що не дає ще можливості визначити межі впливу норм трудового права на суспільні відносини по застосуванню праці. Ще в 50-х роках XX ст. А. Пашерстник відзначав, що трудове право регулює відносини по застосуванню праці громадян незалежно від форм власності, з якою вона пов'язана, і галузі господарського управління або соціально-культурного будівництва, в якій вона застосовується.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 травня 1998 р. роз'яснив судам, що трудові  відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються і регулюються  його членами (ст. 23 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»), а в кооперативних і колективних підприємствах можуть бути визначені законодавством про них або їх статутами особливості праці їх членів; чинне законодавство не поширює на випадки виключення із членів кооперативів або колективних підприємств, звільнення їх з певних посад, переведення їх на іншу роботу норми Кодексу законів України про працю.

Тут йдеться про членів цих виробничих об'єднань. Коли ж  громадянин працює тут як найманий працівник, то на нього в повному обсязі поширюється законодавство про працю.

Із сказаного вище необхідно зробити висновок про  те, що предметом регулювання трудового  права є наймана праця, яка  оформлена трудовим договором відповідно до Кодексу законів про працю  України.

Наймана праця громадян, де б вона не застосовувалась, навіть на базі індивідуальної приватної власності, повинна регулюватися єдиною галуззю — трудовим правом, тим більш, що Закон України «Про підприємства в Україні» не перешкоджає застосуванню норм трудового законодавства на всіх видах підприємств.

Таким чином, об'єктом  регулювання трудового права  є суспільні трудові відносини, змістом яких виступає наймана праця. Будучи врегульованими нормами права, суспільні трудові відносини  набувають форми правових відносин. Саме ці відносини становлять головну, найчисленнішу групу відносин, що регулюються трудовим правом.

Проте предмет трудового  права не тотожний з трудовими  відносинами. Трудове право регулює  й інші відносини, що безпосередньо пов'язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим відносинам. Таке передування не є обов'язковим, оскільки трудові відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.

В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини  з іншими працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі об'єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у відносини з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини, які є похідними від трудових відносин. Такі відносини створюються за участю робітників і службовців в управлінні виробництвом, при встановленні умов праці, застосуванні цих умов і законодавства про працю.

Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відносин щодо їх розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється у формі заробітної плати, є елементом змісту трудових правовідносин. Але відносини щодо розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу чи інвалідність тимчасово або постійно не може виконувати своїх обов'язків.

Працівник, тимчасово  втративши працездатність, матеріально забезпечується за рахунок коштів державного соціального страхування тільки за наявності трудових правовідносин, що при цьому не припиняються. Працівник лише замість заробітної плати забезпечується допомогою, розмір якої визначається залежно від заробітку, який він одержував раніше.

На зміну трудовим правовідносинам постійно або на тривалий строк приходять пенсійні правовідносини, які також виникають залежно від трудової діяльності робітників і службовців.

Таким чином, поряд з  трудовими в галузі суспільної організації праці створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих, які також належать до предмета регулювання трудового права України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.

Звідси ми визначаємо, що предметом трудового права  України є суспільні трудові  відносини, які виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності.

Трудове право України  встановлює порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру винагороди за працю», правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів.

Система правовідносин  адекватна предмету права за умови, що право правильно відображає життя. Але це не означає, що предметом права  є самі правовідносини, хоч би тому, що предмет права незалежний від правових норм, а правовідносини як фактичні відносини, врегульовані правом, проявляються лише внаслідок того, що існує право. 
2. Поняття колективних угод та їх види

Світовий досвід виробив  ефективний засіб досягнення консолідації та соціального миру в суспільстві. Це — соціальне партнерство на державному, галузевому та виробничому рівнях. Тика система передбачає обов'язковий діалог, хоч би яким важким він не,був, між профспілками, урядом та підприємцями. Це є єдиною цивілізованою альтернативою руйнівним сірникам, які ще більше погіршують економічну ситуацію, посилюють розлад у суспільстві.

Система соціального  партнерства почала складатися в  Україні на початку 90-х XX ст., років, у складних умовах переходу економіки від жорсткої командно-планової системи до господарювання на ринкових засадах. На сучасному етапі становлення системи соціального партнерства, коли одна з його сторін — підприємці — ще не сформувалася, саме державі, яка переважно і виступає в ролі роботодавця, та профспілкам належить провідна роль.

Основою цивілізованих  відносин профспілок з державою є  укладення колективних угод. Поняття  «колективна угода» в законодавстві України з'явилося порівняно недавно з прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузевому, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Тарифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оплати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Законодавець розрізняє  поняття колективного договору і  угоди, хоча по суті колективний договір є різновидом колективної і угоди, яка укладається на виробничому рівні. Але, незважаючи на спільні риси колективної угоди і договору, таке розмежування викликано наявністю між ними відмінностей і особливостей. Основною відмінністю є те, що колективна угода має специфічну сферу укладення. Відповідно до ст. 2 названого Закону колективна угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Сторонами Генеральної  угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких переговорів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих працівників зайнято в державному секторі економіки, інтереси власника при укладенні Генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України.

Право представляти інтереси трудящих при укладенні Генеральної угоди законом надається об'єднаним з цією метою профспілкам. На відміну від інших видів колективних угод і колективних договорів при укладенні Генеральної угоди закон визнає повноважними представниками трудящих лише професійні спілки і не містить формулювання «профспілки та інші уповноважені трудовим колективом органи». Такий підхід викликаний відсутністю на державному рівні іншої, крім професійних спілок, організації, що представляє трудящих, яка була б такою масовою, мала б такий досвід роботи і авторитет серед трудящих. Але інші представницькі організації трудящих не позбавляються можливості брати участь в переговорах і при укладенні Генеральної угоди.

В Україні генеральні угоди почали укладатись з 1991 р. До кінця 2002 р. було укладено сім угод: в 1991, 1992 та 1993 р., коли угоди укладались на один рік. Правда, угода 1993 р. згодом була продовжена на 1994 р.

У наступному Генеральні угоди укладались на два роки: на 1995-1996 роки; на 1997-1998 роки; на 1999-2000 роки, яка була продовженою на 2001 рік; на 2002-2003 роки1.

При підписанні двох перших угод на 1991 та 1992 pp. крім Кабінету Міністрів України другою стороною виступило лише єдине профспілкове об'єднання — Федерація профспілок України. В підписанні двох наступних угод взяли участь різні профспілкові об'єднання, що були створені в державі. Роботодавці участі в переговорах по укладанню угод не брали.

Об'єднання роботодавців взяли участь в переговорах по укладенню трьох останніх генеральних угод. В переговорах по підписанню угоди на 1997—1998 роки взяв участь Український союз промисловців і підприємців. У переговорах по укладенню двох останніх Генеральних Угод взяла участь Конференція роботодавців України. Але в усіх трьох випадках об'єднання роботодавців виступили не як самостійна сторона, а єдиною, об'єднаною стороною з Кабінетом Міністрів України.

Це дає підстави вважати, що на державному рівні соціальне партнерство при переговорах і укладенні Генеральної угоди в Україні здійснюється не на трьох, як у всьому світі, а на двосторонній основі. Підприємці поки що окремою стороною у переговорному процесі не виступають, що можна пояснити тим, що приватні роботодавці в Україні ще достатньо не організовані.