Теория идеального государства Платона

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ

УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.Каразіна

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 

Кафедра державно-правових дисциплін 
 
 

РЕФЕРАТ

Дисципліна: Історія вчень про державу і право 

Тема: Теорія ідеальної держави Платона 
 

Виконала: студентка ІІ курсу

Юридичного  факультету

Групи ЮП-24

Сімавонян І.В. 

Перевірив: доцент кафедри

державно-правових дисциплін,

кандидат  юридичних наук

Слинько Д.В. 
 

Харків-2011 
 

План

Вступ

1.Платон як основоположник європейської філософії

2.Загальна характеристика  «ідеальної держави» Платона

3. Протиставлення «ідеальної держави»  іншим формам держави

Висновок

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Проблема  державного ладу, що змушувала десятки  мислителів та філософів античності витрачати роки життя на обміркування та аналіз історичної тектоніки, на сьогоднішній день не дає спокою сотням політологів,соціологів та істориків. Модель ідеального суспільного устрою не полишає жодного амбіційного політика. А справді, невже не цікаво, як саме повинна виглядати ідеальна держава?

     Проблема  суспільного,  державного  устрою  переростає  в проблему розуміння блага, людських цінностей і  свободи  особи, а саме цьому і присвячена теорія Платона про «ідеальну» державу.

          Інтерес до давньогрецького   філософа  Платона  [427  -  347  до н.е. (приблизно)], до його творчості не  слабшає,  можливо навіть підсилюється в наш час. По-перше, думка навіть  самої звичайної людини, що жила дві з половиною тисячі років тому цікава сама по собі. Звичайно, інтерес багаторазово підсилюється, якщо ця  людина - Платон. "... Платон - один із учителів людства.  Не  будь його книг, ми не тільки гірше розуміли б, ким були древні  греки,  що вони дали світу, - ми гірше розуміли б самих себе, гірше розуміли б, що таке філософія, наука, мистецтво, поезія, натхнення, що таке  людина, у чому труднощі її пошуків  і прагнень," - писав  В.Ф.  Асмус.

     Отже, значення думки геніального афінського  філософа  про  найважливіші людські  проблеми очевидна.

     Цією  роботою я прагну розкрити структуру  та сумнівну гармонійність теорії  «ідеальної» держави Платона, що  спричиняє безліч протиріч у сфері реалізації належного управління та вдосконалення суспільства.  
 
 
 
 
 

I. Платон як основоположник європейської філософії

     Платон  – відомий давньогрецький мислитель, що походив з аристократичної сім’ї, яка брала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного царя Кодра; серед пращурів матері, Периктіони, законодавець Солон, один з «семи мудреців»). Незважаючи на той факт,що його  дитинство та юність прийшлися на трагічний період Пелопонеській війни, він був типовим представником золотої молоді,світською особистістю,цілеспрямованим спортсменом, що неупереджено  цікавився поезією та живописом. Проте зустріч з найпопулярнішим афінським філософом того часу – Сократом повністю змінили світогляд сором’язливого юнака. І хоча грецькі вчителі мудрості,що називалися софістами, надали Платону могутнє підґрунтя для подальшої політичної кар’єри ,а саме володіння мистецтвом спору та основам красномовства,проте він дійсно зацікавився вченнями Сократа, який у своїх промовах переслідував істину та справедливість,не беручи за це ніяких грошей. Саме завдяки відомим словам свого вчителя : «Пізнати істину можливо лише через пізнання самого себе» Платон поринув у бездонний світ філософії. Жертовна смерть Сократа,що не приховував своє скептичне відношення до афінських порядків та не виявляв ніякого інтересу до політичного життя країни,змусила Платона піти на пошуки істини. На сьогодні саме Платон вважається творцем філософської системи об’єктивного ідеалізму. Не зраджуючи традиціям вчителя,що заперечував суб’єктивізм софістів,він заперечував : «Нехай головною мірою усіх речей буде Бог,а не людина». Прихильність до містики та міфології знайшли своє відображення в роздумах Платона про те,що кожна людина як частинку всього суспільства підкоряється єдиному закону,що встановлений творцем,світовою душею. Причому осягнення такого закону вбачалося неможливим завдяки чуттєвому сприйняттю,а лише за допомогою комплексу ідей ,що базуються на інтелектуальній та моральній підготовці. Дійсне пізнання він пов’язує з вірою у безсмертя душі та переселення душ,у потойбічне покарання та нагороду. Долучившись до мудрості великих народів, Платон виріс в очах сучасників і як наставник молоді, і як особистість. Він відмовився від сократівської іронії та звички ходити вулицями, починаючи розмови із першим перехожим. Водночас він не перейняв зверхності піфагорійців з їхніми суворими правилами не допускати до себе сторонніх. Доброзичливість Платона була настільки притягуючою, що учнями Академії (давньогрецька філософська школа, заснована близько 387 до н. е. Платоном поблизу Афін) ставали й жінки, переодягнені у чоловічий одяг. Прагнучи привнести мудрий початок в політику, перевірити свою теорію на практиці, 60-річний філософ намагався реформувати державну владу за допомогою філософії. Проте спроби Платона залишились марними, і він переконався, що тиранія назавжди залишиться глухою до філософії.

     Залишок життя Платон присвятив філософським та науковим заняттям в Академії та роботі над своїми «Діалогами». Помер Платон в 347 до н. е. у віці восьмидесяти років, в день свого народження. Його поховали в саду Академії. Значення Платона та його вплив на світову філософію підкреслив англійський філософ і математик 20 століття Альфред Вайтхед: «Найбільш надійна характеристика європейської філософії полягає в тому, що вона являє собою лише низку приміток до Платона.» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

II. Загальна характеристика «ідеальної держави» Платона

     Соціально-політичним питанням присвячені кілька  праць Платона: трактат "Держава", діалоги "Закони", "Політик". В них сформульовані теоретичні положення,що мали величезний вплив на подальший розвиток політико-юридичного знання. Усі  вони написані в досить незвичайному жанрі - жанрі діалогу між Сократом  і менш відомими грецькими філософами, наприклад,  Главконом,  Адімантом, Кефалом. У своїх творах Платон говорить про модель "ідеальної", кращої держави,що ніколи не існувала в реальному житті, а становить лише частину ідеалізованого бачення філософа,що не раз намагався впорядкувати управління державою,зупинивши кровопролиття та деспотію на Сицилії. Проте на справі реалізувати свої надії та ідеї не вдалося.

     За  Платоновим розумінням, суспільство  виникає з потреб,які люди можуть задовольнити лише вкупі,  шляхом співробітництва один з одним на засадах поділу праці. Кожен повинен займатися своєю справою, забезпечуючи не лише себе,а й інших результатами і досягненнями своєї праці. Платон вбачає суспільство єдиному цілому, кожен елемент якого є взаємозалежною та необхідною частиною базису всієї держави. А отже й кожен окремий представник соціуму може реалізувати свої цілі завдяки суспільній підтримці. Звертаючись до принципу «інтереси більшості вище за інтереси меншості» можна сказати,що держава неупереджено служить інтересам всього суспільства, а не окремій групі чи частині.¹

     Суспільне благо та врахування інтересів кожної групи,за Платоном, аж ніяк не закріплює  рівності. Навпаки,Платон – прихильник становості та жорсткої соціальної ієрархії . Основою таких ідей був принцип поділу праці. Адже «право і справедливість полягає в тому, щоб кожен мав і робив своє так,щоб ніхто не мав чужого і не позбавлявся свого».

     Платон  протиставляв індивідуальний людський організм та суспільство 

     ¹История политических и правовых учений: Учебник для вузов/Под общ. ред. проф. О.В. Мартышина. – М.: Норма,2004. –с. 32

в цілому. За його філософією в душі кожної людини взаємодіють три початки: розумове, люте та жадане. В державі розумова риса трансформується у дорадчу, люте – в охоронну,а жадане – в дипломатичну.² В людині всі три риси гармонійно поєднуються та взаємодіють, в той час коли в державі вони цілковито роздрібнені, втілені в різних особистостях, що мають нерівні природні здібності. За критерієм цих рис Платон поділив все суспільство на три класи: правителі (стан вихователів), стражі (стан воїнів) та виробники (стан годувальників). Справедливість такого поділу вбачається в тому,що кожен клас займається своєю справою. При цьому мислитель логічно розташовує стани в чіткому ієрархічному порядку.

     Величезну увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеальної"  держави  повинні  бути винятково  філософи, для того щоб у державі  панували розважливість і розум. Натовп,за переконанням Платона,не може бути філософом. Саме  філософи  забезпечать  добробут, справедливість держави Платона, адже  їм  властиві  "...правдивість, рішуче неприйняття будь-якої неправди, ненависть до  неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яке нововведення   в  ідеальній державі неминуче погіршать її (не можна покращити "ідеальне").  Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "...усіма якостями  правителів і стражів ідеальної держави". Саме  тому  діяльність філософів забезпечать існування  "ідеальної"  держави,  її незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від  пороку, якими є будь-які нововведення в державі Платона. Не  менш важливим є і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеальної" держави будуть побудовані за законами розуму, мудрості, тут не  буде місця поривам душі і почуттям.³

     ² Трофанчук Г. Історія вчень про державу і право : Навчальний посібник  - К.: Магістр-ХХI сторіччя, 2005. – с.17

     ³ Шульженко Ф. ., Андрусяк Т. Г.  Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінко Пм Інтер, 1999. —с.37-38.

          Призначення другого стану – воїнів,похідною рисою яких є лють та

хоробрість, визначається в підкоренні філософам  та захисті і обороні полісу.

       Якщо в державі Платона існують   люди,  що  займаються законами і охороною держави, то природно  припустити, що  в існують і люди, що займаються винятково землеробством,  ремеслом. Нижчий клас поєднує людей, що роблять  необхідні для держави речі чи сприяють цьому; у неї входять самі  різні люди,  пов'язані  з  ремеслом,  землеробством,  ринковими  операціями, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Не дивлячись на те, що торговцями і землеробами  можуть  бути зовсім різні люди, усі вони, за Платоном,  стоять  приблизно на одному рівні морального розвитку. Всередині цього  нижчого  класу також існує чіткий поділ праці:  коваль  не  може  зайнятися торгівлею, а торговець за власною примхою  не  може  стати  хліборобом.⁴ 

          Таким чином, приналежність людини до другого  і  третього  класів визначається вже  не  за професійними, а за моральними критеріями.  Моральні  якості цих людей Платон ставить набагато  вище  моральних  якостей  першого  класу.

          Так Платон створює тоталітарну систему поділу людей на  розряди, що є не лише нерівними ,а й спадковими та замкнутими. Ця особливість дещо нагадує класовий поділ суспільства Індії на варни, приналежність до кожної з яких визначається не особистими якостями та схильностями, а перш за все,походженням. Такий факт значно ускладнює можливість переходи з одного суспільного класу до іншого. Хоча ,як виключення, Платон допускає перехід з перехід з першого стану в другий і навпаки.( Це досягається шляхом тривалого  виховання  і  самовдосконалення під  керівництвом  правителів.) Однак, потрапляння вихідців з третього стану в ряди правителів чи воїнів повністю заперечується, адже за міркуваннями філософа,

     ⁴ Дробышевский С.А. История политических и правовых учений: основные классические идеи. – М.:Юрист,2003. – с.21.

безперечно  веде до загибелі держави. Характерно, що якщо навіть серед  правителів  з'явиться  людина, що  більше підходить для нижчого класу, то його необхідно "понизити". Таким чином, Платон вважає,  що  для  добробуту  держави кожна людина повинна займатися тією справою,  для  якої  вона пристосована найкраще. Якщо людина буде займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не смертельно для  "ідеального" держави. Коли ж людина незаслужено  із  шевця  (перший клас) стає воїном (другий клас), чи ж воїн незаслужено стає правителем (третій клас), те це загрожує крахом усій державі, тому такий "перескок" вважається "найтяжчим   злочином"  проти системи, адже для блага всієї держави в цілому  людина  повинна робити тільки ту справу, до якої вона найкраще пристосована.